Мої одеські друзі, які саме тоді перебували у Львові, щоб показати іншу Одесу, яка є, одразу ж повідомили, що це «дочірні фірми» одеської партії «Родина» того самого добродія Ігоря Маркова, який висилав до Львова свою бригаду 9 травня.

Сміттєвий та телевізійний одеський магнат Ігор Марков використовував цю бригаду політичних клоунів для того, щоб «мочити» свого супротивника Едуарда Гурвіца, який, будучи міським головою Одеси, у чомусь прищемив йому хвоста. Не поділили одеське сміттєзвалище. «Евреи против Гурвица» активно апелювали до «православной Одессы», «вибачаючись» за «злобного еврея Гурвица».

Як бачимо, кампанія провокацій у Львові не завершилася. Попри те, що і українські і російські братки-комуністи, і міський голова Харкова такий собі Добкін неначе не збираються їхати до Львова, щоб повторити провокації 9 травня «відзначаючи» (?!!!) напад нацистів на совєтів, Львів знову має чекати нових політичних гастолерів.

За словами тих самих одеситів, насправді це групка крайніх відморозків для яких характерна екстремальна провокативність. Як от – кинутися на тебе, а потім верещати, що «бьют евреев!», «антисемиты!» і т.д. І негайно складати акти та протоколи, щоб не лише подати до міліції, яка, звичайно ж, услужливо пустить їх у дію, але й розсипати по цілому світі гарячу новину про чергові єврейські погроми у Львові – що-що, а це, «марковцы со товарищи & спонсоры» вміють зробити фантастично. Спонсорів я скромно називатиму Великими Маніпуляторами. Київським прошу не турбуватися – це не про них. Не сумніваймося, що телекамер, як власне марковських з його одеського телеканалу АТВ так і різних російських телеканалів, не бракуватиме.

Отож, якщо 9 травня легенда провокації полягала у  тому, щоб показати всім альянтам, які придушували нацизм у Європі, що на Західній Україні ще тліють вогнища неонацистів – читай «свідомітів» у термінології табачників чи «хохлопітеків» у термінології марковців –  то цього разу удар буде по лінії антисемітизму – іншої гіперболючої теми для західного світу.

При цьому нікого не обходитиме, що власне євреї до цих ефемерних театральних груп, якими і є організації «Евреи против Гурвица» та «Евреи против антисемитизма» жодного відношення не мають. Ще запитання – чи є там хоч якісь євреї. Але це не важливо, якщо один і є. На службі у російських чорносотенців і такі були – «за деньги, конечно».

Принаймні львівська громада має чітко розуміти, що:

по-перше – власне євреї до цих провокаторів жодного відношення не мають;

по-друге – львів’ян втягують не лише у антиукраїнську провокацію, але й антиєврейську антисемітську провокацію – одним ударом пробують вразити дві цілі;

по-третє – всякий «антиєврейський» виступ львів’ян буде максимально розтиражованим у цілому світі і стане ще одним цвяхом у труну українського проекту.

Важливою буде картинка розтиражована російським і не тільки телебаченням на весь світ яку 9 травня забезпечив десяток відморозків. Ця картинка старанями зацікавлених у руйнувані українського проекту сил неодмінно стане «документом історії» – її і через 50 років будуть показувати як «историческую правду» – «еврейский погром во Львове 22 июня 2011 года». І недійних ресурсів донести кожному у цілому світі, що «у тебе немає дочки», ми не маємо – проте кожна собака «знатиме», що вона дівчина сумнівної поведінки.

Тому завдання для львівської громади не дати зробити ще одну таку картинку. Організатори провокації 22 червня у Львові сплять і бачать, щоб хтось дав цим «ряженым под евреев» по писку.

З іншого боку і райзувати Львовом їм дати якось не хочеться. Бо, не сумніваймось, наступного разу вони залізуть до наших помешкань. Неначе куди не кинь – всюди клин. Прекрасно організовано «товарищами», нічого не скажеш. І саме тому 22 червня львів’яни повинні продемонструвати чудеса мудрості і виваженості. Не дати плюнути собі у лице, але і не піддатися на чергову провокацію.

Звичайно, міська рада мала б відмовити цим черговим візитерам. Всі ж бо розуміють, що це провокація і інформаційний тиск. Здається, що тільки вища державна влада у Києві про це не здогадується – мо’ на дачах? Вже саме подання цієї заявки є інформаційним приводом і, не сумнівайтеся, буде поширене всім світом у формі: «Львовский городской совет отказал ряду авторитетных еврейских организаций в проведении антифашистских мероприятий».

Так само слід убезпечитися і від місцевих дрібничкових політиканів, які крім свого малесенького партійного інтересику нічого не бачать і будуть використовувати всі приводи, щоб втерти виборцям, що «наша таки краща». Вони сплять і бачать славу Герострата – підпалити Україну задля свого малого хосенця їм за виграшки.

На разі, здається чи не весь політичний бомонд Львова об’єднався у Громадському комітеті, щоб якось убезпечитися від провокацій з обох боків – і з боку заїжджих гастролерів «Звіринця Маркова» і від їх місцевих посібників. Розроблено ряд траурних заходів – від молитовного віча коло пам’ятника жертвам репресій до інформаційної кампанії, яка проходить під гаслом «Пам’ять без агресії. Спротив без насильства». Це і покладеня вінків до місць , що пов’язані з початком війни – і до тюрем, де НКВДисти мордували людей, і пам’ятних місць Голокосту, і на місці розстрілу нацистами львівської професури, і на похованях УПА. Завершеням має стати скорботний похід до тюрми на Замарстинові. Є й інші доволі нетрадиційні заходи.

Навіть стилістику цієї кампанії запропоновано зробити такою, щоб вона стала загальною для всіх львів’ян, а не партійною. Партії появляються і зникають, а Львів і його болі залишаться. Це траурні чорні полотнища з цими слоганами. Подивимося наскільки коректними та зрілими виявлять партії. Той, хто припреться на загальний захід з своїми партійними знаменами і буде тим розкольником, який ну ніяк не хоче, щоб ми колись таки добились такої прагненної всіма нами єдності. Перевіримо, так би мовити, на вошивість. І тоді стане ясно, хто працює на єднання, а хто підтанцьовує разом з провокаторами.

Звичайно, можливий варіант, що «Звіринець Маркова» до Львова не приїде, а ця заявка на проведення «Антифашистского митинга» є тільки інформаційним та моральним тиском.

Однак вже сьогодні видно, що події 9 травня у Львові призвели до консолідації національно-демократичних сил, якими б розпорошеними та слабкими вони не були. Це неочікуваний результат для організаторів провокації 9 травня. Ба більше – самі організатори та їх посібники, de facto, опинилися насамоті. А точніше у своєрідній ізоляції – і це природно, від завошивлених люди якось інстинктивно відсуваються. Про всяк випадок.

Ми ще можемо очікувати різного роду несподіванок. Але мені здається, що львів’яни все ж зробили для себе певні висновки – і тактичні (чи брати участь у сутичках), і стратегічні (за кого голосувати на ще не близьких виборах). Гадаю, що до подібних висновків дозрівають і політичні структури.

Хоча розслаблятися не потрібно. І це стосується й окремих громадян – у подіях 9 травня брали участь не лише організовані групи, але й окремі громадяни. Вони теж піддавалися на емоції. Культура нації полягає в узгоджених діях – зокрема у таких складних ситуаціях. Зрозуміло, що «дати по писку» найпростіше, а от протистояти без насильства важче – потрібна вища культура та консолідація. Тому 22 червня ми всі, львів’яни, здаватимемо екзамен на політичну зрілість.

Так само розслаблятися не маємо права і після 22 червня. Невдовзі на Вулецьких пагорбах (вул. Сахарова) відкриватиметься пам’ятник розстріляним у 1941 році львівським професорам, яких не надто далекі українські і польські «патріоти» вперто називають «польським  професорами». Не вірю, що які-небудь марковці не використають і цей привід для того, щоб вкотре зіштовхнути українців з поляками. Може у «Звіринці Маркова» вже готується бригада гастролерів від якого-небудь комітету «Поляки против Пилсудского».  А як Одесі буде не з руки формувати ще й цей цирковий номер, то Великі Маніпулятори привезуть з Польщі. Може не циркачів, а перечулених «патріотів», які щиро стоятимуть в обороні «kresow» та «Malopolski Wschodniej», як от ксьондза Зелеського.

А там і про угорський пам’ятник на межі Львівської та Закарпатської областей згадають. Отож – чекаймо в гості побратимів ВО «Свобода» з гіпернаціоналістичної угорської партії «Йоббік».

Так і формується образ Львова, Західної України та України у цілому. Таким чином нас ізольовують і від решти України (9 травня), і від Заходу як такого (22 травня коли готуються можливі сутички з «евреями Маркова»), і від наших найближчих сусідів та союзників у Європейському Союзі (можливі сутички на різного роду меморіалах, що пов’язані з польською чи угорською історією та історичною міфологією).

Нема що сказати – рука перфектних майстрів провокації відчуваються.

Але наша справа бути мудрими і розважливими. Ну і єдиними. Але не так, щоб хтось був «рівнішим» від інших, як це у нас останнім часом чомусь запровадилося.

Львів, 18 червня 2011