Отож український народ традиційно повертається до реальності тільки восени. Однак не тільки він. Ті, кого ми називаємо владою, теж починає лапатися по кишенях – свято дерибану, яке триває першу половину року, завершується. Стадіони, аеропорти, дороги збудовано. Бурові платформи, гелікоптерні площадки a la kosmodrom стремлять у небо. За все щедро заплачено-проплачено – з кількаразовим відкатом, звичайно. Однак одна дрібна неприємність – бабло закінчується, хоча його, здавалось би так багато. А тут ще й потрібно відповідати за якусь там соціалку, виплачувати якісь пільгові кошти всяким там чорнобильцям (коли ж він був, цей Чорнобиль), афганцям (ну це ваабще – гроші за якусь доісторичну війну). Про інвалідів, хворих та інших різного роду потребуючих і говорити годі. І все дай та дай – ну не розуміє народ, що самим же ж мало… Одним словом – неприємності чекають власть імущих кожної осені. І чомусь це аж ніяк не пов’язано з політичною орієнтацією актуальної влади. За попередньої було так само.

Однак ця влада особлива. Вона послідовніша і принциповіша у побудові цих мегалітичних вертолітних космодромів – одним словом – професіонали. Тому й гроші закінчуються швидше. А тут ще й Міжнародний валютних фонд клеїть дурня – замість того, щоб дати позику – знову заводить за рибу гроші з підвищенням вартості комунальних послуг, пенсійною реформою, скороченням соціальних виплат. От дав би і економіка по-українськи б знову запрацювала – швиденько роздерибанили б прагненну позику – і справі кінець.

А тому хочеш не хочеш треба затискати паска. Не в себе, звичайно. «Тєло жырное» не терпить такої наруги над собою. Затискати паска можна на витриваліших, на тих, хто до того звичний. На чорнобильцях, на афганцях, пенсіонерах… Ну і на хворих, звичайно.

Що і пробує робити влада. І виконавцем цього «суворого та необхідного заходу» методично призначає свого роду «хлопчика для биття Партії регіонів» Сергія Тігіпка. «А он, мятежный, ищет бури, как будто в бурях есть покой». Він то подає проект Пенсійної реформи і тим самим позбавляє сам себе самостійного політичного майбутнього, то вступає у бій з різного роду пільговиками. А тепер, як чешуть злі язики з тієї самої Партії регіонів (може здають його? Бо чого ляпають?), ще й пільги афганців та чорнобильців вирішив урізати – не знімати ж кошти з будівництва космодрому для Самого.

Але нарвались на таких самих нарваних. Бо не один з афганців та чорнобильців вже доведений всіма цими владами до краю. Тай відваги їм не позичати – це ж не «непримирима оппузиция» у якої досі «кишка тонка» навіть стати на один подіум – бо ж всі «непримиримі».

Так само, як нарвалися на такого самого нарваного з його «Спасібамі жітєлям данбаса». Ще кілька таких нарваних і шмарката ментярня не допоможе. В разі чого афганці згадають молодість. Це вам не карлуваті лідери «оппузициї» – он як афганці рвали з ментів клоччя. Одним словом – справжні ветерани. І це тільки початок.

Як то кажуть, коли Бог хоче когось покарати, то відбирає розум. Це я про ініціаторів такого затягування паска. Щось подібного було за пізнього Кучми… Ну і дозатягувався.

Хоча злі язики, знову ж, кажуть, що Серожу тупо підставляють і любови-єдності в правлячої влади давно немає. Навіть Самого пробують підставляти. Мо’ й так. А мо’ й ні – просто професіонали вони такі.

Львів, 28 вересня 2011