Сьогодні, їдучи з Борисполя до Києва, зі здиву-ванням серед безлічі білбордів з портретом президента України, що вітає з Новим роком побачив білборд з подобизною «героя» Росії, а насправді чеченського м’ясника, Рамзана Кадирова. Здавалось би – ну при чому тут Бориспіль і Кадиров. Але, здається, починаю розуміти. Чекаймо в гості. Як не особисто, то його технології. А технологія «опускання» свого і не свого народу йому, як нікому, відома – дивись словник кримінального сленгу.

Свого часу Сталін чітко окреслив цю технологію: «Берош цыпленка, ощипиваеш, бросаеш к сапогам, и он начинает к ним жаться».

Цілком синхронно офіційні особи Росії раптом почали масований деморалізуючий пресинг. Пресинг на всіх. Не тільки – на «инородцев», «кавказцев» і т.д. А й на Україну та українців. Одним словом – «починається нагінка на «врагов». Причина проста – в Росії невдовзі президентські вибори. Потрібно «сплотить народ», щоб не сумнівався, кого підтримати на виборах. Одним словом – поділяй і володарюй.

Отож дія перша:

Раптом ні з того ні з сього у Москві вибухають сутички на расовій чи етнічній основі. Так звані «кавказцы» громлять так званих «славян». Зауважте – не росіян, а якихось «славян». Певно це відродилися новгородські словени. А насправді це ще одна цегла в побудову так званого «Русскаgа мира» в якому немає ні українців ні білорусів – «токмо словенє». І після цього починаються жорсткі зачистки, ґлорифікується міліція та спецслужби. Сценарій зрозумілий. Підривати будинки у Москві напередодні виборів не з руки. Вже було. Розпочинати нову війну у Чечні теж не з руки. Було вже двічі. От і надумали політтехнологи російських кандидатів у президенти «замочити» кілька своїх, щоб народ притиснувся до правлячого «сапога».

Дія друга:

Зламавши зуби на вчетверте «обраному» президенті Білорусі Аляксандрі Лукашенце один, якщо не єдиний, кандидат на президента Росії ВВП неначе знічев’я ні сіло ні впало, щоб потрафити і так розбуялому російському націоналізмові на своїй вже знаковій щорічній прес-конференції візьми та заяви (неофіційно, звичайно, без мокрої печатки – це я МЗС України), що Росія ну вже настільки велика та могутня була, є та буде, що навіть так направду і не потребувала якоїсь там України для того, щоб перемогти у Другій світовій війні. Ось так. І цифри, виявляється, про це говорять. З цифрами у ВВП взагалі суцільні проблеми. Згадати б його переконання, що ледь не більшість населення України росіяни. Не російськомовні, яких теж не більшість, а просто росіяни. Ясна річ, бовкнувши цю дурницю, він розумів, яку глупоту говорить. Але – чому б не полоскотати «квасным русским патриотам» піднебіння. Бо ж ясно, що «мы б и без хохлов всех замочили». Тим більше, що якоїсь притомної реакції з боку Міністерства закордонних справ України, ясна річ не очікувалось – «цыпленок жмется к сапогу». Речник МЗС України вже таке виплітав, щоб не дай Бог ВВП не подумав, що його маячня буде хоч якось опротестована. Отож ця глупота є двоспрямована – з одного боку потрафляє російській чорній сотні щоб знову ж «сплотить народ», який не сміє сумнівався, кого підтримати на виборах, а з іншого ще раз «опускає» хохлів. Щоб знали, хто тут хазяїн. А заодно поскавуліли, що і вони з своїми нещасними якимись десятьма мільйонами жертв цієї війни теж щось там вклали у «нашу русскую Викторию». І так було, є і буде – чи за Петра І, чи за ВВП.

Дія третя (провінційна):

За cамим ВВП пішли і малі гуляти. Ні з того, ні з сього генеральний консул Російської Федерації у Львові, дипломат високого рангу і чималого досвіду раптом почав філософувати, а чи є українська мова, звідки вона взялася, і як вона потрапила до Галичини, де українців «отродясь не было». І, очевидно, за ще одним фільозопом Дімою Табачником «и быть не может». Отож у відпровідності з високоосвіченим російським дипломатом до 1939 року в Галичині жили тільки руські (читай русские). І тільки потім звідкись взялися злостиві українці (читай бандерівці). Отака от придибенція случилась. А якщо серйозно, то ясна річ, що такого рангу дипломати глупоти не говорять. Але це не означає, що не займаються провокаціями. Ну і, ясна річ, гнуть головну лінію партії, разом з міністром освіти, молоді та спорту України розбудовують в Україні підвалини «Русскаgа мира». А заодно витягують з карпатських печер націоналістичне охвістя, яке зачаїлося в Галичині та на Волині. Перед президентськими виборами у Росії потрібно показати звіриний оскал українського націоналізму і знову ж «сплотить народ», щоб не сумнівався, кого підтримати на виборах.

На разі антракт. Чекаймо дій наступних у великому російському політичному театрі де Україні відвели роль Петрушки. А, може, це й не театр, а muppet show?

Львів, 24 грудня 2010