Актори зривають скажені аплодисменти у «своєї» публіки.

«Русское единство», «Родина», КПУ і т.д. – у своїх.

ВО «Свобода» – у своїх.

Скромно опускає задоволені оченята Партія регіонів со товаріщі.

Ну і треті країни, звичайно…

Витріщивши очі несуться у безодню безвісти та безслав’я практично всі демо-ліберали від тимошенківців до яценюківців. Так і не можуть отямитися від того, як їх фантастично «розвели». Відтепер вони майже ніхто (у Галичині щонайменше). Принаймні так запланували організатори театрального дійства.

Все було організовано перфектно. Браво! Бравіссімо! Респект організаторам та режисерам! Респект спонсорам та міноритарним акціонерам цього чудесного дійства!

Все здійснено бездоганно!

І наділений дипломатичною недоторканістю генеральний консул Російської Федерації Олег Астахов, як «рояль з кущів» виніс віночок, який мали демонстративно розтоптати щирі патріоти з ВО «Свобода». Замах на дипломата! Чекаймо на дипломатичну ноту і обурення міжнародної спільноти.

І 60-річний «ветеран» Алєксандр Калинюк (невеличка довідка – наймолодшому справжньому ветерану війни щонайменше 85 років!), а заодно і лідер львівських комуністів, і представник «Русского единства», у апеляційному суді з «георгіївською» стрічкою, яку мали зірвати і розтоптати тверді націоналісти з ВО «Свобода». Одним словом – «ветеранов бьют!».

Ба більше – злобні «русапети» та «комуняки» почали вбивати українських патріотів. «Красівий» молодий аспид театрально витягує пістолета і цілиться у полум’яного націоналіста Юрчика. Все як у Квентіна Тарантіно – і у чорних окулярах, і показ з рапідом – одним словом – клас!

Однак, о щастя, не попадає і гумова куля несертифікованого ґатунку потрапляє у ногу всього лиш помічника депутата міської ради. Жаль. Юрчик ридає – «це мав бути я…». Пошкодованому співчуваю – щиро. Справді щиро.

А так красиво мало бути: «вдруг охотник выбегает прямо в зайчика стреляет, пиф-паф ой-ой-ой умирает зайчик мой» – і «ранютий» гумовою кулькою Юрчик нарешті навіки стає національним героєм.

Ну і, звичайно, миролюбний останнім часом (така бач заморочка політтехнологів) «лідер» прикладає до рани юного національного героя чудотворне миро. І стається чудо – національні герой зцілюється від підступів печерних україножерів.

А також тісне коло бандючків (це вже я без жартів) з «Русского єдинства» та «Родины» з шматком червоного сукна у штанях (про що, звичайно ні сном, ні духом нічого не знає львівська міліція). Аж ось це сукно виривається з «широких штанин» і тріпоче під зловорожим галіцманським помаранчевим сонцем – «и город взят, и взята высота». Берлин, тобто Лємберг, повержен!

Ну і, звичайно ж, супровідні димові ефекти, – це щоб було не гірше, ніж на концертах Філі Кіркорова – елегантними, відпрацьованими у базарних «разборках» кидками, артгрупа («арт» – від артилерії) ВО «Свободи» вкидає у групки «врагов» димові шашки. Вони мило скрашують відеозапис СБУ.

Майже з любов’ю кордебалет ВО «Свободи» кропить львівську міліцію водицею – благо, що пам’ять про Поливаний понеділок ще така свіжа. Не можу не згадати фрази з масного анекдоту «уйди противный».

А народ ридає. А народ плаче. А народ ненавидить.

У Львові, ясна річ «москалів» та окупантів.

А у Севастополі «фашистское отродье».

Чудесно! Прекрасно!

І негайно треба скликати всі обласні та районні ради. І негайно потрібно «осудить» та «затаврувати». «Геть москалів!» «Долой бандеровцев!» А після того мало вибухнути триразове «Ура! Ура! Ура!». І воно прозвучало – його ревнули бандючки з «Русского единства» на Пагорбі слави. Депутати відповіли громовим «Ще не вмерла!»

І все під камерами та юпітерами – слава сама проситься лягти до ніг обох переможних сторін! Ось він момент істини!

І можна тепер «вышвырнуть Галицию с Украины» – це наша ніжна Наталочка Вітренко.

І відділитися по Збруч – це вже місцевий львівський розлив. Щоправда, я пропонував би відділятися по-справжньому – для чого відділятися по Збруч, давайте відділимося по Полтву (є така таємна львівська ріка, що тече під нашим Оперним театром – її ми вважаємо справжнім Стіксом) – буде таємно, елегантно і по-львівськи.

А також викинути з крісла незручного свободівцям голову Львівської облдержадміністрації Михайла Цимбалюка, щоб поставити справжнього «матерого врага», щоб ніхто не сумнівався – хто «наші», а хто «вороги». Бо цей якийсь незручний. Навіть червоних прапорів не вивісив на львівській сільраді.

Ну і, ясна річ, відкрити судові справи на непричетних. Не знайти доказів. Загубити гумову кульку або не визнати її як доказ – бо ж її мали б вийняти з рани міліцейські судмедексперти, а не сам потерпілий. А це вже підтасовування фактів. І т.д.

А ще краще, для чистоти показів, запроторити потерпілого до буцегарні – щоб ознайомлювався зі своєю скаргою – а скільки він з нею ознайомлюватиметься вирішить, звісна річ, прокурор… Ну і соратники та вожді… Так народжуються герої…

А потім забути. Забути про гарматне м’ясо з двох формувань, що взяли участь у цій «стрілці». Забути про справді пошкодованих, які з чистим серцем прийшли відстоювати свою, таку різну, правду з обох сторін.

Бо про країну, яку вони так радісно розривають, вони давно забули…

З святом Україно… скільки тобі, бідоласі, ще зосталось – не знаю. Однак боюся, що мало…

Львів, 10 травня 2011