Застосовую слово «інтенція», бо у основі слова «волевиявлення» є слово «воля», яке означає як усвідомлене бажання, так і осмислену дію та свободу того, хто її проявляє.

Ні народ України, ні український народ ані усвідомленого бажання, ані осмисленої дії, ні своєї свободи повною мірою не проявив.

Але навіть його слабу інтенцію виборців було значною мірою спотворено.

Спотворено системно – через прийняття виборчого закону та інших підзаконних актів, які дозволили керувати виборами у ручному режимі.

Але також спотворено через маніпуляцію слабкою громадською свідомістю. Через підсування «своїх» кандидатів та партій – на Сході – комуністів, на Заході – націоналістів, відтягування уваги на «ворогів» – на Сході – на націоналістів, на Заході – на комуністів. Спотворено через створення відвертаючих увагу тріскотливих і наперед лузерських проектів на кшталт «Україна вперед» з цілим набором клоунад як от з’їзду цього зборища клоунів у кукурудзі.

І дозволив здійснити це спотворення позбавлений волі і безвідповідальність за свою долю народ. Напевно жорстко. І гірко. Мені теж. Я теж до цього народу належу. Але хтось має це сказати. І у цьому я не один. Дуже рекомендую повне болю інтерв’ю Оксани Пахльовської «Для характеристики нинішнього періоду в історії України достатньо одного слова – «чума».

Вибори виграла українська олігархія, яку ми зазвичай називаємо владою забуваючи, що вона всюдисуща – і у теперішній опозиції вона представлена не менш широко, ніж у теперішній владі.

Виграла владна коаліція. І це, не дивлячись на те, що правляча владна коаліція у складі Партії регіонів України та Комуністичної партії України вщент розшматувала за два з половиною роки країну, всмак насолодилася реваншем та влаштувала в країні дику антиукраїнську вакханалію – виграла і вона!

Владна коаліція виграла у кількісному сенсі слова. Стара/нова, формальна чи не формальна коаліція регіоналів з комуністами та протягнутими до парламенту «незалежними» від народу України самовисуванцями – є простою більшістю у майбутній Верховній раді України.

Але з огляду на значну кількість «незалежних» регіоналів цю більшість може скласти навіть сама Партія регіонів – формально їй вже можуть стати не потрібними комуністи. Вона збереже з ними стратегічний союз, хоча не обов’язково ділитиметься посадами. Це залежить від того, кого підтягуватимуть у «супротивники» Януковичу на президентських виборах 2015 року. Якщо Симоненка – то він піде у круту «опозицію».

Олігархія виграла і у якісному сенсі. Партія регіонів є тільки основною колоною олігархату, основною на сьогодні політичною силою, яка не криючись репрезентує олігархічні клани України. Однак так само ті ж олігархічні клани більш чи менш приховано репрезентують і так звані комуністи-буржуа з Комуністичної партії України. Ті ж самі вуха олігархату стирчать за спиною Удару. Так само, як і за об’єднаними у ВО Батьківщина партіями Фронт змін та партією Батьківщина. А на додаток ті ж самі олігархи підгодовують і націоналістів з ВО «Свобода». Тому у Верховній раді України не буде ні однієї політичної сили, яка не представляє напряму чи не напряму правлячі в Україні олігархічні клани!

А тому Україні нічого очікувати будь-яких змін, будь-яких реформ. Існуюча держава Україна є найкращою з усіх можливих країн для українського олігархату. У ній він реалізував і реалізовуватиме себе якнайкраще. Причому грабувати він може як під синьо-жовтим прапором і під тризубом так само успішно, як і під червоним з серпом та молотом – це не важливо. Це їхня держава і вони у ній насправді живуть, тоді як народ – виживає. Тому – ніякої інтеграції ні до ЄС, ні до Росії! Наші олігархи найбільші самостійники – Україну вони хочуть і будуть дерибанити самі.

Разом з тим ще один висновок полягає у тому, що не проявивши волі до того, щоб змінити ситуацію, народ України у своїй масі вкотре погодився на те, щоб його долю вирішував хтось інший. Це злочинна безвідповідальність народу. Не одні українці нею страждають. Росіяни та білоруси так само погоджуються на те, щоб їхню долю вирішував великий вождь. А позиція окремих «отщепенцов» до уваги не береться. Проте така втіха печальна.

Так, частина народу, помиляючись чи ні – бо голосують за тих самих ставлеників олігархату, все ж намагається якось виборсатися з тієї удавки, яку йому накинули на шию. Однак попадають у наперед розставлені олігархатом сильця. Так було і 2004 року, коли народ, чи половина народу, зробила надзусилля і потрапила у олігархічне сильце – Ющенко не «здав» перемогу олігархату – він виявився просто їхнім ставлеником. Так само у сильце попала й інша половина народу, яка проголосувала за свою надію, яку пов’язувала з Януковичем. Те саме маємо і сьогодні. І опозиція, і влада тісно переплетені з тим самим олігархатом – вони їхня кров від крові. То чого ж очікувати змін.

Щоправда рейваху буде доволі. Націоналісти рватимуть волосся комуністам, а комуністи – націоналістам. Одні ставленики олігархату, на радість власникам політичних проектів, рватимуть волосся іншим. Політичний цирк тільки набиратиме оберти. Чим ближче будуть президентські вибори 2015 року, тим більше буде цирку.

Бо вся інтрига саме у президентських виборах 2015 року.

Тут є два основні варіанти – або олігархат і далі ставитиме на Януковича, або на когось іншого. Зрозуміло, що він всіма силами прагнутиме обрати «свого президента». І не обов’язково він матиме прізвище Янукович.

Якщо олігархат не справиться з Януковичем, який набирає на силі, однак вже дратує своєю ненаситністю олігархів, то прийдеться підтримувати Януковича. Сьогодні особистий рейтинг Януковича складає близько 25%. На 2015 рік він може скласти 10-20% – як у Ющенка. Однак буде поставлене завдання виграти вибори. Вибори у Верховній раді на разі неможливо здійснити – конституційної більшості на разі немає. Тай Захід може стати на диби. Хоча не факт, що цієї конституційної більшості не буде – особливо за якогось особливого економічного стану, який, здається, не за горами... Падаємо за планом... Тай закупівлю тушок з залізних лав опозиціонерів ніхто не відміняв...

Але цей план має кілька варіантів – для Януковича буде потрібно «підтягнути» зручного опонента не другий тур президентських виборів. Такими є вічно юний Петро Симоненко, полум’яний націоналіст Олег Тягнибок, ну і крива качечка цьогорічних виборів Арсеній Яценюк + невідомий Віталій Кличко.

Петро Симоненко, звичайно, найбільш надійний і має досвід такого «протистояння» з Леонідом Кучмою. Однак Кучма не Янукович – він не заходив так далеко в антиукраїнських акціях, як Янукович. Тому мало вірогідно, щоб за нього ридаючи голосувала свободівська Львівщина, як це було з Кучмою.

З Арсенієм Яценюком варіант для Януковича особливо ризикований. Олігархат легко може «кинути» Януковича і поставити на готового на все молодого лідера «Фронту змін». Тому команда Януковича оминатиме цей варіант. Хіба що піднімуть ціну питання до прийнятних для Арсенія Петровича верхатур.

Аналогічна ситуація з Віталієм Кличком – на нього олігархи можуть «поставити» тим більше. Отож і він для Януковича, як ніж до горла. Однак це йому. А не олігархам...

Залишається Олег Тягнибок. За нього точно 50% + 1 голос по всій Україні не проголосує. Хоча на цих виборах свободівці на індивідуальному рівні показали свої бійцівські якості. Однак сьогодні не 1930-ті роки і галицька міфологія не актуальна на всій території України. Тому він для Януковича – безпечний.

Та для того, щоб вивести Тягнибока у другий тур президентських виборів, його потрібно зробити якщо не лідером, то одним з рівновеликих лідерів опозиції. А для цього потрібно, щоб у нього була істотна репрезентація у Верховній раді. Тому з великим рейвахом, з боями, з телевізійними спектаклями, як от не пускання Тягнибока на ефір до Шустера, ВО «Свобода» протягується до Верховнохї ради. Бо ж реноме непримиримих слід плекати як зіницю ока.

Наперед прошу вибачення у тих чесних хлопців та дівчат – патріотів, які виборюють місця для ВО «Свободи» у мажоритарних округах. До розкладів великої політики ви не маєте жодного відношення. Ви просто хороші і відважні ідеалісти за що честь вам і слава. На щастя ще не посмертна – у більш кровожерні епохи фельдмаршали від політики не погребували б встелити вашими трупами свій шлях до влади. На разі наші великі політики просто циніки. Може на щастя. Але це поки що...

Чи розуміють те, що Янукович протиставлятиме Тягнибока Яценюку та Кличку самі учасники опозиційного тріумвірату? Звісно, що розуміють. Так само, як і те, що він пробуватиме вбити клина і між Кличком та Яценюком, що, зрештою, дуже просто. Вони й самі вже на старті традиційної опозиційної гризні у Верховній раді. Про протиріччя між Тягнибоком і Кличком вже говорилося немало. Вбиваючи клина поміж них ослаблюється не лише опозиційна коаліція, але й ослаблюється майбутній суперник Януковича. Згадаймо як Яценюк не спішив підтримати Тимошенко у другому турі виборів 2010 року і до чого це призвело. Тепер союзники.

Разом з тим Янукович таким чином блокуватитме «списання» себе конклавом олігархів. Чим слабший інший претендент на президентську посаду, тим більше шансів у нього залишитися на другий термін. Тому його опоненти мають бути або одіозними, як Тягнибок чи Симоненко, або слабенькими, як Яценюк, або розсвареними як Кличко – з тим, щоб вони ослаблювали один одного.

Однак розгляньмо варіант, коли олігархат таки відважиться поставити на когось іншого. Тут теж можливі два варіанти.

Перший – майбутній претендент буде з середовища самої Партії регіонів – так зване «молоде обличчя» регіоналів. Ще важко говорити про персоніфікацію цього «молодого обличчя» – чи це поміркований Клюєв, чи опальний Хорошковський, чи ще хтось. Але тут потрібно перейти через важку внутрішню боротьбу всередині Партії регіонів, що дуже небезпечне для самої Партії регіонів, бо неминуче ослабить партію і може розпорошити сили. Тим більше, що зрадливі комуністи так і чигають, щоб віддерти свій кусень пирога. Це дуже складний шлях. Тим більше, що Янукович опиратиметься такій рокіровці.

Другий – можлива й іншого роду рокіровка, коли олігархат явно чи не явно, «поставить» на когось з нинішніх опозиціонерів. І просто «здасть» Януковича. Однак на кого? Зрозуміло, що не на крайніх радикалів, які наперед непрохідні. Тоді залишаються Яценюк та Кличко. Це за станом на сьогодні. Теоретично за два роки, що залишилися, можна пробувати розкрутити когось іншого – он Кличка розкрутили на загальнонаціональному рівні. Хоча на це часу практично немає. Тому навряд чи на це підуть. Варіант рокіровки на «опозиціонера» для олігархату менш ризикований. Підтримка «опозиційного» кандидата у президенти, звісно, буде непрямою – просто потім, як і у випадку з Ющенком, виявиться, що всі, хто наверху – «свої люди». Приховане стане явним.

Та вернімось до самих виборів. Хто ж програв у цих виборах?

Програв народ України і український народ – їхня перспектива примарна. На жаль. Але ніхто тому не винен – ні олігархи, ні Росія, ні США з ЕСом. Вибір був. Ну і ще є. Однак для того, щоб його реалізувати потрібне «волевиявлення», а не «мичання ягнят».

Програв і Віктор Янукович у якого перспективи стали примарнішими. Про це я писав у тексті «Сто років самотності Віктора Януковича» ще на початку року – не слухав. Незворотно налаштував (чи допомогли щирі помічники) проти себе більшість українців. Все має свій початок і кінець.

Програла і формальна опозиція. При рейтингу Партії регіонів та КПУ меншим за половину більшість мала належати їм. Це сьогодні – а на початку року перевага опозиції була ще більшою. Опозиція, вся опозиція мала б взяти 70% місць у Верховній раді. А взяли... Одним словом «перемога»... Але це, якщо б не приймали такого Закону про вибори і т.д., і т.п. При такій непопулярності Партії регіонів поразка різного роду опозицій є нищівною. Або організованою... Думку не розвиватиму, однак у всіх залишається недобрий присмак, який зводиться до нищівних для деяких лідерів опозиції слів – «вибори продали». Продали так чи інакше – чи за гроші, чи за страх, чи з огляду на наступне президентство – не важливо... Сподіваюся, що їм «воздасться». Хоча вони розраховують на те, що «все минеться» – бо ж наш народ такий незлобивий і такий добрий. Особливо до «своїх». От Ющенку дали один процентик! Юродиві.

Виграв тільки олігархат. Зараз у тиші елітних клубів він далі розкладає свій політичний пасьянс щодо якого ми можемо мати тільки певні здогади. Одну з можливих комбінацій я й пропоную.

Вся надія на те, що життя розверне все по-іншому. Однак на жаль у політиці, надія, це прихисток безсилих та безвідповідальних... і нею з радістю користуються мерзотники.

Львів, 31 жовтня 2012