Форум видавців у Львові для тих самих людей слова та людей друкарського верстату є певною пуантою, межею – свого роду завершенням і початком року. Чи не тому він майже співпадає з початком Церковного року, коли починається нове коло читання священної Книги у Церквах, а також і з єврейським Новим роком. І навіть більше – єврейським Судним Днем, коли, підбиваються підсумки наших добрих та злих діянь, і, принаймні теоретично, може настати кінець часів, який посполиті називають «кінцем світу».

Як би там не було, а наближення львівської Феєрії слова пишуча та видавнича братія все таки очікує з певною тремою. Бо ж це дуже серйозне підведення під сумнів. Підведення підсумків і для себе особисто, і перед людьми.

Якщо для автора це перш за все порахунки з собою – чи не виписався, чи маю ще що сказати іншим, чи не відстав інтелектуально від швидкоплину життя, то для видавців це й підведення маркетингових підсумків – чи вийшло видавництво з новим конкуренційним продуктом чи стратегією, які нові видавничі тренди появляються у видавничій індустрії країни, з якими авторами варто працювати у наступному році і т.д.

Важко говорити про такий масовий захід у невеличкому матеріалі. Проте окреслити основні тенденції можна.

Першим здобутком Форуму видавців є те, що не дивлячись на ідеологічні приморозки в нашій країні, він все таки відбувається не особливо зменшуючи обертів. Так – ні прем’єр-міністр країни, ні президент країни не вшанували його своєю присутністю, як це було при попередніх президентах. Що ж – на те нема ради, як кажуть у Львові. Може це сьогодні й на краще. Принаймні не заважають, як це було при попередньому президенті, коли задля його візиту ледь не на пів дня паралізували роботу форуму, по-суті припинили його роботу. І так і не компенсували його учасникам втрат від цієї церемоніальної цереґелії. І навіть страшні антиукраїнські підступи небезвідомого міністра, що обрав собі роль професійного українофоба, Феєрії українського, і не тільки українського, слова не завадили – життя тече своїм трибом і жодна такого роду загата йому не перепона. Ба, більше, якщо на минулорічному Форумі ще відчувалася якась антиукраїнська реконкіста, то цього річ – ні. Здається, що часи таки змінюються. І то у правильному напрямку.

Другим здобутком стало те, що Форум продовжує розливатися по всьому місту – вже вкотре це не лише Палац мистецтв, який давно не може вмістити всіх бажаючих бути присутніми і представленими на цьому святі, не лише площа, чи елевація, як кажуть у нас у Галичині, перед Палацом Потоцьких, але й проспект Свободи і маса великих та малих інституцій та закладів – від Франкового Університету до розсипу кав’ярень по цілому місті. На кілька днів Форум стає для міста всім. І це добре. Це як Різдво чи Великдень – вони для всіх.

Не знаю, чи можна назвати третім здобутком форуму те, що, принаймні у деяких фрагментах, книговидавництво в Україні стає не лише патріотичною та естетською забаганкою, а чистим бізнесом. Звичайно, цей феномен появився не цього року. Чудові бізнес-проекти таких видавництв, як «Абабагаламага» чи «Грані-Т» (до речі цього річ не представленого на Форумі) появилися раніше. Але вони все більше утверджуються як норма. До них додаються інші теж зорієнтовані на прагматику видавництва. Це не означає, що вони не мають сентиментів чи не роблять доброї справи. Зовсім ні – роблять. Однак на міцнішому ґрунті – більш фундаментально.

Так само тішить і поява в просторі українського друкованого слова справжніх бестселерів. І тут слід чітко усвідомити сенс слова бестселер – тобто книги, яка найкраще продається. Вона може мати ті чи інші мистецькі якості, однак вона лідер продажу. Як правило, в українському контексті, це ще й високоякісні з мистецького і морального боку книги. Цього річ це, звичайно ж, книга Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» та книга Василя Шкляра «Чорний ворон». І тут важливим стає й чисто комерційний аспект справи – ці книги, як і їхні попередники (чого вартий унікальний проект Івана Малковича випуск серії книг про Гаррі Понтера – причому випереджуючи росіян у цій справі) нарешті почали систематично долати стотисячний тиражний бар’єр. Причому це вже не дитячі книги, які б’ють у болючу точку батьківської та материнської любові.

Однозначним здобутком стало і відзначення гран-прі Форуму – фантастичної монографії, плоду сімнадцятирічної праці Віти Сусак «Українські мистці Парижа. 1900-1939 рр.». Годі недооцінити естетичні та інтелектуальні вальори цієї книги, яка нарешті поставила український живопис того періоду, що розвивався під потужною кроною бурхливого паризького мистецького життя, на його властиве місце. А з іншого боку нарешті скромність, прецизність та інтелект починають належно оцінюватися – виявляється, що інколи ми можемо бути не кон’юнктурщиками і віддавати належне достойним.

А для мене найбільш вражаючим і найвідважнішим видавничим проектом став проект видання «Європейського словника філософій», який є французько-українським проектом. В Україні його реалізує видавництво «Дух і літера» – чи не найбільше українське інтелектуальне видавництво. Безпосереднім керівником проекту є Барбара Кассен. А в Україні його невтомно реалізовує напрочуд скромні та працьовиті Костянтин Сігов та Андрій Васильченко. Вийшов другий том цього фантастичного видання, яке сміливо можна порівнювати з виданням «Енциклопедії» Дені Дідро та Жана ле Рона Д’Аламбера. Результатом їхньої «Енциклопедії» стала Велика Французька революція. Натомість результатом цієї роботи видавництва «Дух і літера» стала не так помітна, однак істотна українська революція. Цей загальноєвропейський проект в нашій частині Європи, на Схід від Рейну, здійснюється тільки українською мовою. Після виходу другого тому цього видання російська сторона попросила (!!!) керувати видавництвом цієї енциклопедії і російською мовою! Ось така ось «отвєтка табачнику со товаріщі» про роль української мови та українських інтелектуалів.

Але не все так просто. Цьогорічний Форум вкотре показав, що Львову бракує великого виставкового комплексу. Палац мистецтв аж пищить від натуги, як та рукавичка в українській казочці – ось-ось лусне.  І попри те, що задля кількох футбольних матчів у Львові, що відбудуться наступного року у рамках ЄВРО 2012, країна витрачає неймовірні мільярди гривень, у цьому напрямку навіть ніхто не думає. Так само, як не думають і про те, а що ж робити з тим стадіоном після ЄВРО 2012 – що у Львові процвітає великий футбол? А форумів, і не лише книжкових, у Львові є багато. Тому такий комплекс для міста вкрай потрібний. Причому, як на мене, він не може бути збудованим десь на периферії – в Форумі видавців головним є те, що він відбувається саме у старому місті, а не у спальних районах. Тому це і свято…

Ну і підсумовуючи, у відповідності з відомою формулою, можна сказати – Форум відбувся – хай живе наступний. В очікування на нього і живуть люди слова та друкарського верстату. А він неодмінно буде.

Львів, 21 вересня 2011