Тарас Возняк.    Ретроспективна полiтологiя. Епоха Ющенка. Втрата надiй

СОБАКА, ЯКИЙ ГАВКАЄ - НЕ КУСАЄ

Однією з технологій деморалізації імовірного супротивника є запуск різного роду дезінформації. Вона запускається на різних рівнях - на офіційному, на псевдо офіційному і у формі поширення слухів.

Майстрами такої дезінформації та деморалізації були спеціалісти колишнього КГБ. Сьогодні такими майстрами є їхні спадкоємці, які на 500% використовують новітні технології - телебачення, Інтернет, повальну комп'ютеризацію.

Чи не найефективнішою тактикою деморалізації супротивника є позбавлення його спокою через безперервний запуск в інформаційний простір будь-яких, навіть безглуздих месиджів, які руйнуватимуть інформаційну стабільність об'єкту деморалізації. Гаслом цієї політичної технології є "Ни минуты покоя".

Якщо говорити про сучасний режим такого інформаційного пресингу, то на офіційному рівні дійшло навіть до того, що інструментами такого пресингу стали навіть президенти Росії. Випади Владіміра Путіна щодо України чи її президента загальновідомі. Зрештою, він застосовує методи, які засвоїв ще на старому місці служби. Травлення дисидентів чи ймовірних об'єктів вербування значною мірою відбувалося саме за цією технологією. Дмітрій Медвєдєв у своєму спічі-зверненні до Ющенка теж вдався до такої технології. Технології, яка поєднує в собі істерику, наклеп і дезінформацію, що запускаються в інформаційний простір. Інформація має подаватися у максимально брутальній формі. Вона повинна шокувати і паралізувати об'єкт, на якого вона спрямована.

Свого часу на напівофіційному рівні для такого пресингу використовувалися такі розробки ГБ, як Владімір Жиріновскій. Це просто геній деморалізації та дезінформації. Геніальний актор - "актеришка". До тієї ж когорти можна віднести і Константіна Затуліна та його "шефа", московського мера Юрія Лужкова. Однак, як всяка розмінна монета, вони вже всім остогидли. Їхніх заяв вже ніхто всерйоз не сприймає. А одним з принципів такої деморалізації є створення враження, що буквально "всі" притримуються такої думки, як той, хто запускає такого роду "дезу". Отож, рупори дезінформації слід змінювати.

Тоді запускаються замовні статті у різного роду продажні видання. Скажімо, в італійський "геополітичний" журнальчик "Limes" про розпад України чомусь на шість країн, причому, що найсмішніше - Волинська область чомусь має відійти до Білорусі. Але це така технологія - чим абсурдніше, тим дієвіше. Головне у цій справі - це наглість.

У цьому ж контексті і останній випад Рамзана Кадирова: "Грузія, Південна Осетія, Україна... Це все триватиме і триватиме. Це хвороба Росії. Навіщо завжди хворіти, якщо можна викорінити раз і назавжди? Ми велика держава. У нас є все - є армія, є технологія. Треба нападати".

Ой-йой-йой, як налякало нас це вигодуване путінським режимом руденьке песеня.

Але свою функцію воно виконало. Як і виконує иншу - прикриває геноцид свого власного народу. Але, що тут скажеш - стрибок з родо-племінного ладу до розвинутого соціалізму, а потім - до дикого капіталізму, дається взнаки. Свідомість так і залишилася на рівні тейпу - роду. А тому - "Треба нападати". І сміх, і гріх. Воно уявило себе вже ледь не правителем Росії, бо ж з Путіним "на дружеской ноге" - " Ми велика держава". "Ми" - очевидно це про Рамзанчика і Путіна.

Але свою роль підгавкувача воно виконало. Але тоді воно не вовченя, а песеня. Бо вовки не гавкають, а кусають. Натомість на прапорі незалежної Ічкерії дійсно самотній вовк. Вовк. Не пес.

28.12.2009

На початок