ЗМІСТ

Тимофій Гаврилів

Хто такий Нестрой?

Принаймні тричі він був у Лемберзі (і, можна би було пожартувати, жодного разу у Львові).

Дебютував восьмого травня тисяча вісімсот тридцять першого року. Очевидно, планував залишитися на довше, щоб у відлеглій столиці найбільшого коронного краю перепочити від Відня, Ґрацу і Пресбурґу. Він навіть розірвав контракт з тамтешніми театрами, однак йому не пофортунило. Сцену, на якій виступав, закрили, готуючись до нового спалаху холери, і він поїхав назад.

Ціле своє життя він утікатиме то від пошестей, то від цісарсько-королівської цензури, яка в його очах мусила була прирівнюватися до пошести. Він узагалі жив інтенсивно, насичено – десятки п’єс, десятки ролей, кілька любовей, діти, арешт, скасування цензури і її майже шестимісячний тайм-аут, “весна народів” і реставрація зими, п’єса “Колишні справи” в театрі на віденській набережній і він у ролі Муффля, автор у ролі персонажа, відтак римейк через дев’ятнадцять років після смерти – двадцять п’єс за сорок вісім вечорів, плюс офіційне визнання – перепоховання на центральному цвинтарі Відня.

Це про нього Карл Краус каже: “Нестрой – перший німецький сатирик, в якого мова мислить про речі”. Це йому Фрітц Маутнер присвячує об’ємний історико-біографічний конволют. Нестрой, не забуваючи про послання, висловлюване за допомогою мовних знаків, зосереджує увагу на мові, яка його, послання, несе. Код перетворюється на дотепну гру. Адже це вони, сатирики дев’ятнадцятого і не тільки сторіччя кохалися в мовних іграх. Це вони, гравці, припускалися обмов на кшталт Fьrst Mitternacht (князь мороку) замість Fьrst Metternich (князь Меттерніх).

Коли він входив у театральне життя, Европа перебувала у парадигмі, надиктованій Віденським конґресом, а коли він відходив, уже не було огорож Меттерніхового саду. Коли він відходив, у саду саме відбувалася ліберальна метаморфоза.

Липнева революція у Франції, хвиля від якої докотилася до Австрії, викликавши незадоволення державним канцлером, тим самим фюрстом Меттерніхом, і смерть Наполеона у вигнанні на острові святої Олени в оточенні жменьки найвідданіших вояків, утворили межі, в яких відбувався перший вояж на схід.

Вдруге Нестрой завітав до Львова в липні тисяча вісімсот тридцять дев’ятого року, а втретє – після низки театральних фіаско – між першим і двадцять четвертим серпня тисяча вісімсот п’ятдесятого року. Перші два візити – до, останній відразу після інтронізації Франца Йосифа I.

Коли Йоганн Непомук Едуард Амброзій Нестрой уперше з’явився у Лемберзі, граф Станіслав Скарбек саме визрівав, щоб урешті розв’язати дилему (пустити через місто ще одну річку чи побудувати театр) на користь театру. За другого візиту чи то пак візити будівництво було саме в розпалі, а за третього перебування театр Скарбека ось уже вісім років, як ставив спектаклі, належачи, принаймні з погляду архітектури, до ненайгірших европейських сцен.

Ось уже сто сорок два роки його ім’я (Непомук) і його прізвище (Нестрой) не залишає байдужим: нишпорок по енциклопедіях примушує нишпорити по енциклопедіях в судомному шуканні женьшенівського чи то пак богемсько-(може, богемного-?)слов’янського коріння, невтомних трударів малярської ниви надихає на створення генеалогічних дерев, на яких зелені австро-німецькі листочки уживаються з такими самими зеленими, тільки чесько-моравськими.

Ось уже сто сорок два роки цей доктор Фройд австрійського театру зцілює душі. Його терапія – віденська народна комедія, драматургійний жанр на трьох понятійно сполучених лексичних реґістрах.

Нестроєві не треба було шукати тем. Вони самі його знаходили. Торгівля і спекуляція процвітали на монархічних задвірках европейського поступу – товарами і титулами, зв’язками і знайомствами, маєтками і маєстатом, душами живими і...

Десь у цей час у Росії Микола Гоголь пише “Мертві душі”, зав’язані на реальних випадках з життя південного заходу Південно-Західної Росії, і це порівняння варто обов’язково розгорнути, крім містка в синхронії, побудувати місток в діахронії, до гідних й одночасно невдячних нащадків пана Чічікова та його геніального творця, який, де б він не перебував, возив з собою і в собі Малу і Велику Росію, а в ґастбухах підписувався Ukrainien.

П’єса Нестроя раптом звучить актуально – текст знаходить собі новий контекст.

А костюми? На костюми можна поглянути як на тра(нс)вестію in adversum.

Нестрой – кулінар. Буквально кілька його рецептів для фуршету “Цензура”:

РЕЦЕПТ № 1.

Згідно з цим рецептом, цензори й актори отримують різні версії однієї і тієї самої п’єси. Те, що цензура дозволяла ставити, не збігалося з тим, що ставилося. Таким чином Нестроєві вдавалося вволити смаки обох категорій своєї публіки.

РЕЦЕПТ № 2.

Творення текстів з подвійним дном. Переважна більшість п’єс Нестроя має дворівневу семантичну структуру. Постмодерністи можуть вважати його своїм пращуром. Разом з тим, значеннєва амбівалентність обертається злим жартом, спрямованим проти комедіографа. Театри, які Нестроя ставити беруться, зчитують тільки один рівень, назвімо його дешево-водевільним. З іншого боку, театри, які Нестроя відхиляють, роблять це, як не парадоксально, з тієї самої причини, з якої перші його ставлять. Ці другі, зчитуючи той самий рівень, вважають його надто дешевим і невибагливим автором.

РЕЦЕПТ № 3.

Використання семантичного люфту між різними модальностями читання, індивідуально-кабінетною і сценічно-масовою. Остання індукує напругу між коном і залом, задіює просодику (інтонація, голос і наголос) та нонвербальні сигнальні механізми у вигляді жесту, міміки. Можемо тільки уявляти собі майже нескінченну можливість комбінування, від зухвалого усміху там, де, здавалося б, його, усміху, не мало б бути, до показування дупи публіці в пасажі, який особливо сподобався цензурі, – скажімо, про велич цісарського дому чи філантропію уряду.

РЕЦЕПТ № 4.

Вибір жанру. Змістове наповнення Нестрой камуфлює жанровою оболонкою: водевіль, фарс тощо. Комедіограф працює виключно в розважальних жанрах, творить Unterhaltungsdramatik. Це, звичайно, не вбезпечує жарт від аґресивности, а водевіль від іронічности і навіть сатиричности.

Австрійський Мольєр повертається, і можна би було пожартувати, що він уперше побуває у Львові, але – вчетверте (на відміну від трьох попередніх разів) – не побуває у Лемберзі.