ЗМІСТ

Ігор Оконченко, Ольга Оконченко

Львівська цитадель

Фортифікаційні укріплення Цитаделі, складаючи невід’ємну частину львівського пейзажу, є матеріальним відображенням історії нашого краю, а їх дослідження сприяє кращому розумінню історичних процесів, які передували та були пов’язані зі спорудженням даних укріплень. Окрім того, львівська Цитадель – єдиний в Україні комплекс фортифікаційних укріплень середини XIX ст., який дійшов до нашого часу майже без змін. Львівська Цитадель розташована на узгір’ї, яке складається з трьох невеликих гір: Шембека (Вроновських), Познаньської (Пелчинської) і Жебрацької (Калічої – (Mоns Calecorum)) [1, с. 1].

Історія господарського освоєння земель на території Цитаделі висвітлена в книгах Львівського Магістрату з 1565 року, але є дані про право на власність міщанина Літинга, датоване 1390 роком [2, с. 99]. Про давніше використання даної території говорять археологічні дослідження: у першій половині XIX ст. археолог Жегота Паулі на горі Шембека (Вроновських) виявив і описав у “Галицьких старожитностях” (Львів 1840 року) залишки поганського культового комплексу: – кам’яні плити (викладені регулярно), постать ідола, бронзові оздоби, урни та перепалені людські кістки. За дослідженнями Василя Карповича (Богдана Януша) проведеними у 1918 році кераміка з Цитаделі аналогічна до давньої кераміки, знайденої на Високому Замку у 1869 році [3, с. 13].

Узгір’я розташоване на ключових підступах до міста з південно-східного та південно-західного напрямків, північна частина узгір’я була досконалим плацдармом для вогневого контролю території середмістя, а також для контролю шляхів Львів-Комарно, Львів-Стрий. З розвитком крупнокаліберної артилерії і поліпшенням її вогневих характеристик північна частина узгір’я (у випадку її опанування ворогом) могла становити значну небезпеку для міста, тому у XVII ст. розпочато роботи по уфортифікуванню даної території.

У 1635-1640 роках на західній частині Жебрацької (Калічої) гори, під керівництвом А. Прихильного та Я. Боні, було споруджено мурований шпиталь і костел Св. Лазаря [4, с. 28]. Цей сакральний комплекс мав важливе оборонне значення як укріплений форпост з південного заходу від середмістя.

У вересні 1635 року королівським інженером-фортифікатором Ф. Геткантом було опрацьовано проект новітньої оборонної лінії виконаної на засадах староголандської школи бастіонової архітектури [5, с. 65]. За даними В. Томкєвіча – оборонна лінія йшла “... поза гору Познанську і Шемберга, поза шпиталь Св. Лазаря ...” [6, с. 114], а при накладенні прорису даного проекту на сучасну підоснову – ми бачимо, що одна з південно-західних куртин лінії Ф. Гетканта проходить по території пізнішої Цитаделі. Деякі укріплення вищезгаданої оборонної лінії було споруджено, їх фрагменти читаються на карті Львова Ж.І. Десфілля (1766 р.) та ін. Можна припустити, що на даній території існував один з фрагментів оборонної лінії Ф. Гетканта, але це припущення потребує подальших комплексних досліджень.

Під час облоги Львова військами Б. Хмельницького у 1655 році на Познаньській (Пелчинській) горі, з метою обстрілу середмістя, була розташована російська батарея важкої артилерії [1, с. 1], яка будучи вагомим силовим аргументом, становила значну загрозу мешканцям Львова.

У 1672 році під час облоги Львова військами султана Мухамеда IV під керівництвом Капудана Баші, турки, опанувавши гору Шембека (Вроновських), спорудили на ній комплекс потужних земляних укріплень (шанців), з яких досить вдало обстрілювали середміську територію [1, с. 1]. Креслення Турецьких шанців знаходиться на датованій 1835 роком карті міста Львова з околицями, віднайденій М. Бевзом у Віденському Військовому Архіві. На цій карті  на території пізнішої Цитаделі (на горі Шембека (Вроновських)) зображено потужний бастіоновий комплекс у формі замкнутого неправильного багатокутника, підписаний як Турецькі шанці. Проаналізувавши прорис цього бастіонового оборонного комплексу, можна стверджувати, що досліджувані укріплення були споруджені базуючись на засадах староголандської школи фортифікаційної архітектури XVII ст. 

У 1772 році після першого розподілу Польщі, Львів, у складі Східної Галичини, потрапив під владу австрійської імперії [7, с. 277], яка не приховувала своїх намірів приєднати до володінь дому Габсбурґів якомога більше нових земель. Основними суперниками прагнень Австрії на політичній арені Європи кінця XVIII – початку XIX ст. були Прусія, Франція, Англія і Росія – сильні країни з потужним військовим потенціалом, між якими постійно точилась дипломатична боротьба та суперництво, яке часто переростало у збройні конфлікти.

Загарбницькі тенденції Австрії значно збільшились після вдало проведеної Йосифом I корінної реорганізації армії [7, с. 278] та переорієнтації її стосовно нових тактичних і стратегічних вимог ведення війни, в результаті чого австрійська армія стала маневренішою та ліпше озброєною, окрім того, в результаті цих реформ було виховано багато талановитих офіцерів.

В результаті третього розподілу Польщі (1794 р.) австрійська імперія приєднала до своїх територій Західну Галичину [7, с. 314]. Пізніше, згідно “Заключного акту” Віденського конгресу 1815 року, територія Галичини назавжди залишилась за Австрією [8, с. 499-500].

Як згадувалось вище, в другій половині XVIII ст. кардинально змінилась тактика і стратегія ведення війни. Основна увага стала приділятись не оволодінню уфортифікованими містами противника, а повному розгрому ворожих армій з подальшим захопленням і підкоренням ворожої території. Значні зміни пройшли в озброєнні, зокрема в артилерії - замість ядер використовуються конічні снаряди, що значно покращило пробивну здатність і прицільну дальність пострілу. У 1846 році з’явились перші нарізні гармати системи Каваллі, Ленка [9, с. 24] і т.п. З появою мобільних армій озброєних нарізною артилерією середніх та великих калібрів міські фортифікаційні укріплення перестали задовольняти вимоги безпеки в умовах ведення війни. Основні сили наступаючих армій противника обходили міста-фортеці, залишаючи для їх блокади лише невеликі загони з потужною артилерією [10, с. 449].

На фоні цих загальноевропейських тенденцій у XVIII ст. австрійський уряд, згідно імперської ідеології та з метою повного контролю над підвладними територіями, провів планомірні роботи по роззброєнню міст-фортець і розбиранню міських укріплень. На зміну концепції укріплених міст-фортець прийшла концепція укріплення територій держави шляхом спорудження твердинь. У 1850 році Центральна Комісія стосовно питань, пов’язаних з укріпленнями (Zetkalbefestigungskomission), під керівництвом генерала Генріха фон Гесса окреслила територію на північ від Карпат як зону маневру (Manevritsgebiet) і концептуально визначила місця під спорудження укріплених таборів у Кракові, Перемишлі і Заліщиках, на відміну від них – у Львові і Тарнові пропонувалось спорудити другорядні укріплення середньої потужності [11, с. 246].

Революційні події “Весни Народів” 1848 року та передуюче їм Краківське повстання 1846 року [12, с. 66] були ще одним чинником, який спричинив виникнення оборонного комплексу львівської Цитаделі. Російський цар Ніколай I, у зв’язку з польськими революційними подіями в Галичині, вимагав від австрійської влади негайної розправи над повсталими поляками, погрожуючи, для наведення порядку, в короткий термін ввести у Галичину російські війська [8, с. 576], внаслідок чого, австрійський канцлер Меттерніх вважав, що головна небезпека Габсбурґській державі загрожує скоріше від сусідства з Росією, ніж від внутрішніх революційних подій [8, с. 572].

Під час заворушень другого жовтня 1848 року з Жебрацької (Калічої) гори австрійський гарнізон, за наказом командуючого військами в Галичині генерала В. Гаммерштейна, обстрілював охоплений збройним повстанням Львів (в результаті точкових артилерійських ударів з вдало вибраних позицій було вбито 55 і поранено 75 чоловік; згоріли: ратуша, технічна академія, театр, споруда університету [13, с. 379], вогнем було пошкоджено декілька житлових будинків).

Для забезпечення стабільності на захоплених територіях  (та для попередження можливої російської окупації – прим. авт.) австрійський уряд 24 жовтня 1848 року видав указ L 6096 : “... знайти й організувати відповідні споруди під артилерію та воєнні запаси, які малими силами могли б стримати народ ...” [1, с. 2].

Того ж року була створена спеціальна комісія для вибору місця під будівництво цитаделі. Очолив комісію В. Гаммерштейн, до її складу увійшли окружний директор фортифікацій – інженер-підполковник артилерії Шварцлейтер та підполковник артилерії фон Ельбенштейн.

Комісія детально вивчила всі існуючі військові об’єкти. Спочатку була ідея застосувати для будівництва Цитаделі вже існуючі казарми, розміщені у “Червоному кляшторі” (колишній Театинській колегії), але даний об’єкт, розташований під горою Високий Замок, можна було захопити без особливих труднощів (контролюючи територію вогнем з Високого Замку). Тому від “Червоного кляштору” довелось відмовитись. Казарми Яблоновських, Великі і Малі казарми біля Жовківського гостинця й казарми Фердинанда не відповідали ряду вимог комісії. Від “легкого шляху” використання існуючих казарм довелось відмовитись, натомість виникла слушна пропозиція спорудити нові укріплення на висотах, з яких можна контролювати вогнем міську територію. В цьому аспекті розглядалось дві ділянки: площа Св. Юра та гора Шембека (Вроновських). Перевагу надали горі Шембека з ряду причин, а саме: дане узгір’я було зручним стратегічним пунктом; артилерія, розміщена на цій території повністю контролювала місто (цьому підтвердження – результати вищезгаданого обстрілу Львова від 2.10.1848 року); плато з трьох сторін стрімко обривалось, крутий схил від сучасної вул. Коперніка надійно захищав від лобових атак; поблизу був Стрийський гостинець, що значно полегшувало переміщення і маневр військ; з півдня, значною перешкодою для можливих нападників був Пелчинський став, який, у разі потреби, мав постачати воду для гарнізону. Варто звернути увагу на той факт, що у 1848 р. гора Шембека (Вроновських) була малозаселена, а окрім того – поруч був будинок для військового виховання хлопчиків (в сумі це значно зменшувало затрати на купівлю території). Залишалось викупити декілька приватних ділянок з будинками, налагодити комунікації з вершиною узгір’я та з’єднати його зі Стрийським гостинцем [1, с. 2-3].

На думку комісії, кількість гарнізону повинна була сягати 400-500 осіб, пропонована артилерія – дві батареї гармат і гаубиць (у сумі 24 стволи) та дві батареї ракет системи Конгріва.

Пропозиції комісії Гамерштейна були розглянуті і затверджені у Відні, на роботи по спорудженню об’єктів Цитаделі було виділено 150 000 флоринів.

Хто був автором комплексу укріплень Цитаделі – невідомо. Згідно досліджень В. Вуйцика, в архівних джерелах датованих 1852 роком, у зв’язку з викупом територій під будівництво оборонного комплексу Цитаделі  згадуються прізвища двох архітекторів – службовців Будівельної Директорії Намісництва Х. Реззінга та Й. Вандрушки, які, займаючись оцінкою експропрійованих будинків, визначали місця під розташування споруд Цитаделі. Можливо, вони й були авторами проекту укріплень львівської Цитаделі, хоча прямих згадок про це немає.

Австрійські інженери-фортифікатори влаштували львівську Цитадель як центр військового табору, до складу якого, окрім Цитаделі, входили три великих шанці системи Ф. Шолля. Шанці, розміщені на відстані не більше 1.3 км. від середини Цитаделі і 1 км. від її південних позицій, подвоювали дальність вогню Цитаделі і захищали її територію [11, с. 246]. У 1888 році для контролю над основними дорогами, було збудовано дев’ять допоміжних фортів в радіусі 4 км. від центру Цитаделі [14, с. 11]. У 1912-1914 роках у радіусі 8 км. від Цитаделі було розташовано 11 фортів: Грибовичі I і Грибовичі II, Дубляни, Лисиничі, Сихів, Зубра, Сокільники, Скнилів, Рясне, З’явленська гора [11, с. 251].

Згідно з проектом, протягом 1852-1854 років на території узгір’я було споруджено такі об’єкти: головний корпус казарм (V-подібний у плані); дві квадратних у плані вежі, розміщені на деякій віддалі від торців казарми; чотири вежі Максиміліана (дві більших з внутрішнім діаметром 36 м. розміщені на північ від казарм, а  дві менших з внутрішнім діаметром 18 м. розміщені від казарм на південь). Дані об’єкти були оточені оскарпованими фосами, через які йшли дерев’яні мости. Комунікаційні ходи між вежами, під’їзди і т.п. було влаштовано під захистом земляних укріплень, у південній лінії яких було влаштовано потужну в’їзну браму. З метою маскування вогневих точок – оборонний периметр було засаджено каштанами і акаціями. Деякий час на території Цитаделі існували стайні для військових коней. У 1888 році  біля казарм було влаштовано криницю глибиною 47 м., пізніше –  викопано ще одну, глибиною понад 30 м. Для запасу води у вежах було влаштовано цистерни. У східній частині узгір’я було закладено город для офіцерської кухні [1, с. 4].

Планувалось, що у випадку народних заворушень та инших негараздів, на території укріплень Цитаделі могли переховуватись австрійські  урядовці, військовослужбовці і родини офіцерів.

Перед Першою світовою війною міська адміністрація мала намір викупити територію Цитаделі, розібрати фортечні споруди, а на звільненій території, площею 20.5 га. влаштувати міський парк. Але цей задум не було реалізовано. Натомість, у 1931 році на даній території були додатково споруджені нові бараки за проектом інженера В. Лімбергера.

Слід зазначити, що у Першій світовій війні Львівська Цитадель та оточуючі її пояси фортів не відігравали важливої мілітарної ролі. У 1914 році, не демонтувавши укріплень, австрійські війська без опору залишили Львів. (У 1914-1915 роках у Цитаделі розміщувався російський гарнізон.) У 1915 році після короткочасних сутичок на західному відтинку зовнішнього поясу міських укріплень російські тилові частини залишили Львів. У 1918-1939 роках на Цитаделі був розташований полк польської піхоти. Під час Другої світової війни на території Цитаделі діяв табір військовополонених Stalag–328 [2, с. 100]. Після війни споруди Цитаделі використовувались як казарми.

Укріплення Цитаделі, на даний момент, складаються з триповерхового корпусу казарм, торцями розміщеного на схід-захід і шести веж [1, с. 4]. Дві масивні, квадратні в плані вежі з аттиковим завершенням (аттик з зубцями) фланкують з торців корпус казарм. На північ і південь від корпусу казарм, на незначній віддалі одна від одної, розташовано чотири максиміліанські вежі (пізня інтерпретація артилерійських веж системи Монталамберга [15, с. 561])

Всі будівлі Цитаделі виконані з червоної цегли на цемяночному розчині, портали, машикулі, водозливи – з тесаного каменю.

У терені добре читаються фрагменти системи земляних укріплень Цитаделі. До нашого часу, майже без змін, дійшла південна лінія земляних укріплень зі збереженою в’їзною брамою.

Варто зазначити, що львівська Цитадель – це унікальний ландшафтно-фортифікаційний комплекс, розміщений поблизу міського центру. Комплекс зі збереженими спорудами і майже не порушеною інфраструктурою військового табору є пам’яткою архітектури місцевого значення. Але, слід зауважити, що на початку XXI ст. споруди Цитаделі і прилегла до них територія потребують вивчення, посиленої уваги і захисту, адже на даний момент споруди Цитаделі нищаться з різним ступенем інтенсивности.

Друкується зі скороченням

1. Вуйцик В. Матеріали історико-бібліографічних досліджень та архівних пошуків Пам’ятка архітектури. Охоронний № 724 М. Комплекс Цитадель у Львові. Північна вежа. Том II. Книга 2. Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут “Укрпроектреставрація” Львівська комплексна архітектурно-реставраційна майстерня, Львів 1988. – 6 с.

2. Гронський Й. Львівська Цитадель // Жовтень – 1986. – № 6. – С. 99-101.

3. Стефанович М. Що ми знаємо про Львівську Цитадель // Галицька брама № 12-13, 1996. – С. 13.

4. Степанів О. Сучасний Львів–Краків–Львів: Українське видавництво 1943. – 186с.

5. Јobocki J.M. Plan Lwowa Fryderyka Getkanta z 1635 roku i jego interpretacja // Studia i materiaіy do teorii i historii architectury i urbanistyki. Tom XVII. Państwowe wydawnictwo naukowe, – Warszawa – 1982. – S. 65-75.

6. Tomkiewicz W. Dzieje obwarowan miejskich Lwowa // Kwartalnik architektury i urbanistyki. Warszawa – 1971. – S. 93-137.

7. Пристер Е. Краткая история Австрии. Издательство иностранной литературы, Москва – 1952. – 510 с.

8. История дипломатии. Том I. / Зорин В.А., Семенова В.С., Сказкина С.Д., Хвостова В.М. Государственное Издательство Политической Литературы, Москва – 1959. – 896 с.

9. Юрчакевич М. До історії львівської Цитаделі // Галицька брама № 3 (39), Березень ‘98 – Фортифікації Львова. - С. 24-26.

10. Советская Военная  Энциклопедия // Огарков Н.В., Алексеев Н.Н. и др. Воениздат, Москва – 1977.- 656 с. с илл.

11. Malaszowicz E. Obóz iobszar warowny Lwуw // Teka Komisji Urbanistyki i Architektury. –W.: PAN. T. – XXII. – 1989- S. 243-253.

12. Кан С.Б. Революция 1848 года в Австрии и Германии. Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства Просвещения РСФСР, Москва – 1948. –  232 с.

13. Історія Львова в документах і матеріалах / Єдлінська У.Я., Ісаєвич Я.Д., Купчинський О.А. та ін. Видавництво Наукова думка, Київ – 1986. –  420 с.

14. Мельник Б. Львівська Цитадель – концепція під вогнем критики // Галицька брама № 17, Липень ‘ 96. – С. 11.

15. Bogdanowski J. Architektura obronna w krajobrazie Polski od Biskupina do Westerplatte. Warszawa-Kraków. - 1996. Wydawnictwo Naukowe PWN. – 615 s.