“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Віталій Гайда

* * *

коли блакитнозора корова неба
впіймана масною чорною лапою трипільської ниви
ублагає врешті ратая взяти срібні нитки дощу
плекайте химерну квітку паруючих чорноземів
де серед незораних латочок поміж тирси і чорнобилю
гойдається великоднє марево її плоду

та поки чумацькі мажі вашого погляду тягтимуться
добряче вантажені сіллю чужих сліз до нього
він обов’язково поспіє оголосити себе
зерням перепрілим зороастра що вгору йде
він попрощає
розморений неквап вашої круторогої валки
кине поза плечі виднокіл
винайметься до молодої вдови із зустрічного хутора
косити козацьким вусом солодке збіжжя

і лише тоді як чужа химорода
спробує перейти дорогу йому з відрами впорожні
з лона матері дітвак руку простягне
– дядьку вітайте останнього генія нації!

тільки тоді він вповні утямить
в чому трагедія кожного абориґена

МАНДРОВАНИЙ ДЯК

* * *
Відмерехтіли видива фатальні,
відспівано останні меси у костелі,
зникають в темряві генерали і генеральні
і набрякають кров’ю ложа розстелені.

Не шукаймо спонуки у віддзеркаленні,
де знайти ще стільки-то скверни, –
обридло бачити, як друзі постарені
привселюдно забльовують тролейбусні двері.

Ти, зрештою, теж не пнешся до святощів:
досить неприємно взиватися богом;
Магдалина віддасться без пристрасти й радощів
у першому ж під’їзді за рогом,

і нікого не зацікавить сантиментальна історія,
яку хтось розголосить від ночі до ночі;
а я виходитиму в темряву неозброєний,
щоб зненацька себе заскочити.