“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Тимофій Гаврилів

ВАЗА

Мандруючи землею з краю в край,
Серед пустель надибаєш оази
І відкриваєш рай
У формі вази
Чи пак води
У формі глека.
Звелить зоря далека,
Враз приведе тебе туди
Благий рятунок чи напасть,
Простіш: давно сподівана зупинка,
Коли приваблива смаглявиця чужинка
Тобі із джерела напитися подасть.
Так пізнаєш: в усьому норма.
Так врівноважуєш думки:
Де зміст, там форма
І навпаки.

ВИЗНАЧЕННЯ ВІДСТАНІ

Відстань вимірює не
Стрілка, що на циферблаті,
Не старомодне пенсне,
Вправлене в брови кудлаті,
Не нівелір кабаре,
Кут, що утворює ніжка,
Не колисання, котре
Скрипи і совання ліжка,
Не тривіальний роман
Про чи якогось француза.
Може, наївний обман
Або прокинена муза.
Може, перестук коліс,
Закладкою плацкарта.
Може, за шибою ліс
Або із нього парта.
Може, твої слова,
Мало на тебе схожі,
Або щасливих два
Місця в тринадцятій ложі.
Може, пошерхлі вуста.
Може, глибокі зітхання.
Може, віньєти листа.
Може, листа про кохання.

СМЕРТЬ

Ось покладуть мощі на ноші,
І світ перестане бути власним уявленням,
Зникнуть проблеми із травленням,
І всі в один голос прокажуть:
Які вони були таки хороші.

Плакальниці на двох пофарбованих лавах
Виконають звичні людинолюбні ритуали,
Поховають, як і колись ховали,
І не буде вояків, щоб рявкнули наостанок
Слава!

Відтак земля не здригнеться
І – це вже напевно – не заманеться
Ані тебе почути,
Ані вперед до Калькутти
Рушати, ані до Парижа,
Аби заробилась грижа,
Себто кила, на валізах.
Дістати останню візу
Не в Римі і не в Пізу,
А в потойбіччя.

Життя, мовив ти, – це узбіччя
І не дорога в нікуди,
А те, що було, і не буде.