“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Пропала грамота

Юрко Позаяк

ДУМА ПРО СЛОНИКА

Слоника замучили
Кляті москалі,
Похилився слоник
Хоботом к землі:

“Прощавай же, Україно,
Ти ж мій рідний краю!
Безневинно молоденький
Слоник помирає!
Гей! Гей!”

1988

* * *

Приходьте до мене завтра!
Я розкажу вам правду!

Приходьте до мене автра
Я розкажу вам равду!

Пи одьте о мее авра
Я оза жу ам аву!

Пи о те о мее ава
Я ао жу а ау!
И о е о ее аа!
Я оа у а ау!

* * *

Якщо птаха тримати в неволі,
Якщо птаху підрізати крила
І якщо відрубать йому лапи,
А до того ще й вищипать пір’я,
І напхать йому в задницю яблук,
І усе це в духовці спекти, –
То це буде засмажена качка,
Це окраса святкового столу.

АЛКОХОКУ

Сьогодні вдруге я
Хрещатиком проходжу,
І ні з ким випить...

Ах бульбашко легка
В шампанськім золотім...
Аристократа жизнь.

Ах, як сюркоче
Цикада у траві –
Рубля лиш не хвата...

Здається, лиш недавно
Ми разом сіли пить,
А вже надворі осінь.

Задзвонив телефон,
Не знімаю я трубки –
Ще півпляшки лишилось.

Ах, як співає пташка,
Ах, як вона співає!
Іще сто грам замовлю.

Учора я надравсь,
Сьогодні в дошку п’яний –
А може, це любов?

Я дерево обняв.
Ах, хто мене сьогодні
Додому доведе?!

Ворона “ка-р!” та “кар-р!”
Ніяк не зрозумію –
Невже я перепив?

Як смішно всі внизу
Голівки задирають –
З балкона я стругнув...

Усе той сон страшний –
Шампанське й самогон
Плюс вермут й тепле пиво.

Віктор Недоступ

НОКТЮРН I

Взимку серед ночі щось будить мене
щось хапає мене за горлянку
дихати не дає
ненавиджу стіни
голими темними вулицями блукаю
шукаю сонця
змерзлими вустами пригадую щось
чи то пісню чи то ім’я
нема цьому назви
нема цьому ради
це Київ
мабуть друзі мої теж не сплять
це слава Богові Київ.
На Подолі мене відпустило.
Простіть мені. Мені вже,
їй-богу, краще.

НОКТЮРН II

Тісно мені брате
чи це я такий хворий?
добро б я не бачив гори
і ніколи не знав рослин
тісно й тобі брате
хочеш вгору а крил не маєш
хочеш променем теплим бути
але в тебе чорная кров
брате мій ми з тобою чорні діти
будем жити доки ми вірим
і вночі прокидаючись як діти
від безсонного срібла місяця
від його тривоги та ніжності
як діти зачаровано
будемо слухати дивне дихання
жінок що кохають нас
вночі кладовище де поховано мого батька
стогнало бліде і змучене
від солов’їного стогону

я слухав і вірив і згадував
і про тебе згадав мій брате.

Семен Либонь

ТРАГЕДІЯ НАРОДУ

Такі слова знайшов, коли вивчав свій вірш:
“Je t’aime, mon amour”*.
Почав шукать, що то за річ,
У словнику, –
Й французьку вивчив мову.

А вчора у своїй поемі я спіткав
Англійський текст
“I love you, love”**
Й англійку покохав.
О, yes!
(Й англійську вивчив мову.)
А завтра покохаю знов.
(Англійку покохаю знову.)

У Позаяка я почув
“Аллах акбар”*** і навернувсь
В іслам.
І стався злам
У мисленні моєму;
І я завів собі гарем,
І сотні покохав,
Й вони мене кохали.
“Kochalam cie, gowniarzu maly”****, –
У тебе зараз прочитав.
І не впізнав, ні, не впізнав
Тих слів. Але я їх шукав
У словниках, дешифрував, –
Та мудрим був їх код...

Нікого я не покохав, –
І вимер як народ.

* Je t’aime, mon amour (фр.) – кохаю тебе, моє кохання.
** I love you, love (англ.) – кохаю тебе, кохання.
*** Аллах акбар (з арабської) – аллах великий.
**** Kochalam cie, gowniarzu maly (польськ.) – я тебе кохала, милий негіднику.