“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Петро Мідянка

На мотиви старого часопису "Подкарпатські гласи"

Рутеніє, колоніє-державо,
На політичнім вашарі шизи,
Червоного ведмедя образи
Вже випозірують ганебно і криваво,
Як надокучив, змучив капричос
Тупоголов’я, самобичування.
Із Березької жупи вутла паня
Мені тлумачила, що я карпаторос.
Зі згортками добірних хризантем
Йшли на гробовища з іменнями чужими
З країв долинних прийшлі пілігрими,
Між ними почувався я рутен.
Рутеніє, мамизнино, дідизно,
В осмуті зволочів, марудних потороч,
Ти споряди мене в маріяповч –
Карпатській Україні справлю тризну.
Та доки, доки цей перевертос?
Перепишусь на серба чи на грека...
На моїм гробі виросте смерека
З чудовим написом –
Петрос Карпаторос.

* * *

У всьому був хазяйський добрий смак:
На стінах – скопійовані констеблі.
Десь анілін поблискував, десь лак
Світився з полірованої меблі...
Це Захід України. Що не двір,
То паска й писанка та одяги добірні.
І розмарин, алое, мирт, аїр,
І звуки крилосу, і запах книгозбірні.
Фред Меркюрі, Ворхола, щит “Петрол”,
Розкішні “Мазди” в черзі до колонки.
А в східнім світі тулиться Хорол
Із ліноритом київської конки...
А бородатий Лесик-белетрист,
Не скуштувавши альфельдської кайси,
Довкола пальця мандрівних актрис
Провів
І першим вирвався до каси.
На заході п’ють віденські кави,
Смарують кав’яром канапки. Іменини.
На бастіонах замків – цвіт смокви...
Це Бандерланд. Це Захід України!

Сервус, пане Воргол

Андрій Вархола– русин чи хохол?
Греко-католик, ставленик поп-арту.
Енді Воргол– це джаз і рок-н-ролл!
Куди до нього віршнику чи барду...

І конвульсивний, і побожний “фольк”,
І чілка біла. Окуляри... Енді!
І многоликий хмародер Нью-Йорк:
Ті касино, і кока, бренді, денді.

Умре у Пітсбурзі, де соус, мармелад,
Хрести схизматиків, печальний колумбарій.
В рулетку грища, записи рулад,
Барвистий саккос, русинський вікарій.

Маразматичний вигин камбали...
О Земплін, Спіш, Нью-Джерсі та Аляска.
Із наркотичної завіси, із імли –
Дизайн супів, носовички, запаска...

* * *

Церковних книг червоний сафіян,
Солодка яблуня, замшіла та крислата,
За річкою чорніє чеська хата,
З гори безлісої повзе у діл туман.
Понуре шемрання предвічних сизих млак,
Ізраїльтянський цвинтар та каміння,
Дроздів переспіви, потоку плюскотіння,
В родючій нивці дощовий черв’як...
Ти пережив ті золоті часи:
Блаженний вік. Періклове правління.
І перетворення трави в пахуче сіно,
Дмухни на пломінь свічки. Погаси.
ЇЇ поклав ти на зелений гріб,
На мох квітневий цвинтаря сумного,
Де хрест дубовий виглядає вбого,
А відьма втиснута у чорний розколіп.
Земля чорніє навесні, як жаль,
І ясени вихлюпуються в небо,
І панотець страсні читає треби.
Блищить блакитна віденська емаль...