“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Андрій Охрімович

* * *

Я руйную сади, я руйную ваш цвілий спокій,
насипаю могили над підлим поняттям “Нора”.
Насипаю могили, насипаю могили, роки
підкрадуться тихенько і землею дихнуть: “Пора”.
Я руйную сади, солов’їв виганяю з раю,
я руйную сади і палю за собою мости,
я руйную, руйную, від сміху тихенько вмираю
над отим анемічним бажанням рости.
Я росту по коліна у землю, у морок, у гній,
я росту, а вірніше зростаю, вмираю,
я зникаю невпинно, як капає з свічки лій,
я нічого, нічого, повірте, нічого не знаю.
Ах! Я знаю одне, що у серці від штопору рана,
відкупорено пляшку густого, мов мед, вина.
Ну, а поруч вона, бліда, мов цитата з Корану:
повідомила тихо, що завтра прибуде весна.
Я від неї в поля, я від неї до сивого міста,
до вітрин, проституток, до гнійного струпу нудьги,
і приймаю тепер лиш один варіантик свисту –
серед ночі сичів до нудоти настирне: “Пуги!”
Ах! Це місто нічне, ліхтарів нездоровий рум’янець,
що наївно хотіли б розбавити дьоготь пітьми,
чорні тіні від них вирушають в повільний танець
і слизькими вужами заповзають у людські сни.
Ох! Занудить її, і будь певен, що завтра на ранок
вона виблюне натовп, розімкнувши криваві уста.
На вокзалі каліка показує рвані рани,
у яких набрякає, бубнявіє слово “мета”.
Це Мета, Висота, Еверест... Обрубати!
По коліна обрізать, запхати в понурий канон,
написати на небі великими буквами СВЯТО
і загнать до ствола неймовірно веселий патрон.
Бачиш, сонце встає, сьогодні його коронація,
і оркестри гучать, ой на радість, тобі не на згубу.
З цього приводу, гляньте, яка чарівна люмінація,
які зайчики скачуть в полірованих мідних трубах.

* * *

Все не так і не те, серед ночі морозної кашель
напинає канати жил, позаду порожній день
сьорбає чай, виколупує бруд з-під нігтів,
по обіді ригає, хропе, навалившись мені на плече у трамваї. Пива
допиваючи пляшку останню,
перемкнути увагу на сечовий міхур.
Ні, не те, і, напевно, що зовсім не так. Пані,
благаю, розчахніть парасолю. Дякую, пані.
Притуливши до вуха приймач, вигинати хребтом,
цитувати Сократа. Дайте мені папіросу.

...........................................................

Фото цицясте, кримінальна хроніка, далі щось
про погоду...
Вітер газету вирвав, під лавкою ворухнув костуром.
Якомусь дияволу на догоду
сунути напролом.
Міліцейський сюрчок увірвався до вуха. Розкарячений
тулуб, погони...
Приголомшений, обплутаний вереском гальм
дивлюсь – загадкове плем’я догонів,
вигинає стегнами поміж пальм.
...........................................................

День промайнув, у небі хромовім ювілейна медаль
розмазує шмарклі врочисті, кашель старечий напинає канати жил,
під вікном скавулить чиясь невимовна печаль...
...ні, не жаль. Чим займаюсь? Підмітаю космічний пил.