“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Мюна Туга

Мар'яна Савка

ВІЗІЇ МЕРТВОГО МОРЯ

1

Місяць хитнувся над шпилем гірським
Персиком зірваним.
Білою стежкою йде караїм
В місто над прірвою.

Духи прозорі запівніч встають
Перед молильнями.
Ящірки срібні узори снують
В сяйві лілейному.

Може, уся ця пустеля без меж
В серці не вміститься.
Тільки колись ти мене забереш
В місто під місяцем.

2

Офелії при божевільні білій
На підступах до міста. Угорі
Бліде світило. У монастирі
Скликають до вечірні. Розімлілі
Пливуть хмарини, зігнані вітрами
В сумні отари. Опадає цвіт.
А тут карпатських не знайти трембіт.
І я стою коло старої брами.
О мертве місто, прокляте богами.

3

Це якась божевільня. Я впіймана. Вбита.
А на плато дощі. І немає пустель
Понад місто-пустелю на терені літа
У тенетах дощу поміж урвищ і скель.

Нас немає ніде. Тільки погляди наші
Об каміння глухе розбиваються вщент.
І відходять дощі у зруйновані чаші.
І відходимо ми, як вінки за дощем.

* * *

О панно Юліє, завчас
Цвітуть гортензії у вікнах.
А нас згубили серед віхол,
Погас очеретяний джаз.

В сухих букетах – милий шарм.
В кімнаті затишно і тепло.
Розумний кіт, старий фортеп’ян,
Парує з чайничка узвар.

О панно Юліє, а ми
Беремо в сутінках акорди.
Які сніги, які фіорди
Нам треба зрушити грудьми.

Нема непрощених образ.
Я – не промовив, ви – змовчали.
І опадав останнім шалом
Сумний очеретяний джаз.

Маріанна Кіяновська

* * *

Я перегусну мигдалем, як світлом.
Я завтра перегусну мигдалем.
В апокрифі я рисочка. Я титла.
Я теплий сад, написаний дощем.
Я сьомий день потопу – вічне місто.
Я восьмий день творіння – вічний щем.

* * *

На городци баранове окаті.
Гойно просимо, людове, до хати
та й не перший, даст Біг, не остатний раз
змовимо молитвойку та й за нас.

На городци баранове-політки.
Гойно просимо, людове, у свідки,
та й не перший, даст Біг, не остатний раз
змовимо молитвойку та й за нас.

На городци баранове убиті.
Хто ж ня буде другий любити?
Хоч не перший, даст Біг, не остатний раз
змовимо молитвойку та й за нас.

Ой ти ж моє ладо-порадо,
А я ж тобі, леґінику, та не рада.
Хоч не перший, даст Біг, не остатний раз
змовимо молитвойку та й за нас.

На городци баранове покотом,
най мені те щастячко та на потім.
Не допусти, Господи, ув остатний раз
змовити молитвойку та без нас.

У закуті баранове мізерні.
Ой, ляжу ж я в могилойку білим зерням.
Не допусти, Господи, остатний раз
змовимо молитвойку та без нас.

БЕЗКОНЕЧНИК

I

У суєті зіжмакано хвилини
терміти для зірок будують склепи
десь коронують пастухів вертепи
і з глини ліплять праведну людину
метелики ховаються під ґримом
(пекуча ковила людського степу)
а ґрим здається золотистим крепом
під босими ногами пілігрима

II

під босими ногами пілігрима
терміти для зірок будують склепи
у суєті зіжмакано хвилини
десь коронують пастухів вертепи
метелики ховаються під ґримом
а ґрим здається золотистим крепом
пекуча ковила людського степу
і з глини ліплять праведну людину

III

і з глини ліплять праведну людину
у суєті зіжмакано хвилини
десь коронують пастухів вертепи
терміти для зірок будують склепи
метелики ховаються під ґримом
під босими ногами пілігрима
а ґрим здається золотистим крепом
пекуча ковила людського степу...
і т. ін.

* * *

Геральдика життя. Порожній цвинтар.
Де блискавка, немов більмо, спинилась
На куполі церковному. О, Боже!
Лавровий лист вживає куховарка.
Самітник платить віршами повії.
Гілки не мають кореня і сонця
Під золотистим небом. Починає
Дорогу Марко Поло. Островами.
Тубільці там. І цвинтар. Без хрестів.
І під водою жовта каравела.