повернутися бібліотека Ї

Євген Равський

IN VIA VERITAS або ЛИЦАРI ДОРIГ

ДІЯ –1

На чорному тлі друкується текст білими буквами. Тло потрохи висвітлюється. З’являється кімната.

Друкується текст – (поверх дії) – “У рік 6735 (1227) Почнемо же розповідати про незчисленні битви, і про страждання великі, і про часті війни, і про многі крамоли, і про часті заворушення, і про многі заколоти, – бо змалку не було їм обом, (Данилові й Васильку) спокою”.

…Годинник гучно і доволі впевнено відраховував час - 3.50 червоними вогниками висвічувало табло. Крізь недбало завішане вікно пробиває світло дня, котрий ледь-ледь подає свої ознаки. Кімната невелика, кавалерка. На правій стіні, що від дверей, полиці вщент заповнені книжками. Ліва є майже порожньою, якщо б не двійко картин, – здається, старих, а може й ні, не розібрати, – й канапа. Стара та гарна. Попереду невелике вікно, решту стіни займає шафа та все ті ж полиці. З платівками класичної, джазової та рок-музики, старенький музичний центр з двома колонками, що стовбичили, немов стовпи, з підлоги. Посеред кімнати стоїть невеликий круглий стіл на лев’ячих лапах. На столі гордо стоїть пляшка коньяку “Тиса”, наполовину порожня, два бокали з рештками недопитого, тарілка з сиром і шоколад, збоку мов сирота лежить файка, підперта коробкою тютюну ”CHEVALIER”. Два квитки на оперу “Аїда”, щоправда використані. Два крісла ”Tonet”. На одному доволі недбало, хоч і окремо, лежать штани, фрак і біла сорочка. Метелик, здавалося, от-от мав злетіти з крісла вниз на чоловічі мешти. На другому – жіноче вечірнє плаття, відверто декольтоване, пара довгих рукавичок, панчохи. От і все, хіба що біля порога лежить несподівано роздутий в краплю бензобак з веселою емблемою на боці. Поле на ній розділене хрестом на чотири частини. Навскіс намальовані дві гальби пива, а зліва на право два колеса. Неподалік від дверей стоїть дерев’яний вішак, який своїми кінцівками нагадує дерево, від чого тінь, що ледь з’являлася на стіні, виглядає доволі кумедною. На ньому висить шкіряний плащ із великою емблемою на спині “LYCARI SV. JURA” та галіфе – теж зі шкіри, поряд лежать чоботи й пара рукавиць, що накривають вже наповнену торбу дивної форми (зробленої для мотоцикла замість звичних пластикових коробок). З лівого кута виглядає ватран. У ньому ще жевріють дрова.
…На канапі сплять двоє. З під ліжника додолу звисає чоловіча рука, вкрита дивним татуюванням. Орнамент завершується на передплечі емблемою “SS Halycyna”.

Друк. текст – (Букви світяться.) “ … Сей же Король Данило був, добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами”

Напис друкується на тлі руки, висвічується і повільно згасає.

За вікном чути голоси та кроки перехожих. Годинник висвічує 4.00, і дзвони на ратуші вибивають час.

Всеволод – (за дверима) Досвіта!!!

Та Юрко вже не спить. Він обережно, щоб не розбудити Марту, вивільняє руку. Сідає на край канапи та розминаючи долоні, розглядає їх. Він обережно потягується вперед, ніби щось хоче впіймати рукою.

Все повинно зніматися в прискореній дії, тільки легко фіксуючи предмети та деталі. Тільки Юркова дія вивільнення рвучко з прискоренням, а решта дуже повільно

…Чорно. Рвучко на себе відкриваються двері, світло заповнює все, поволі пригасає. Ззовні (мов проявляється фото) стоїть Юрко у плащі з торбами на правому плечі, повільно піднімає руки, немов хоче обняти когось.

Рвучко камера в’їздить до кімнати. Юрко миттю опиняється коло Всеволода, кремезна постать якого нахилена над столом. Юрко жартома поляскує його по спині, вигукуючи.

Юрко – Сервус “старенький ”! Ти взагалі маєш звичку спати, чи може забув, що це це таке? Ти невиправний. Зі всього видно, що Ольги нема і ти живеш у гаражі. З уродинами “старий вовче”!

Юрко тримає у лівій руці бензобак, милуючись ним. Всеволод повільно піднімаєтья та враз випростується.

Камера рвучко зі спини їх обходить. Вона вже перед ними.

Всеволод – Срав пес! Звісно, що нема, бо хіба встиг би відрихтувати. (Зауважує подарунок, ніяковіє) Ну бігме!!! Висратися в чисту воду!

На обличчі у Всеволода з’являється посмішка, вони обіймаються.

Всеволод – (роздивляється бак) Юрку, ти геній, класно вийшло. Абзац! Подарунок супер, а уродини в грудні. Ти ж мене вітав, забув? Та однаково клас!

Юрко – Пам’ятаю. Я так, до слова. (Кулаком легенько підштовхує Всеволода у плече) Сподобався? Старий Юсько витягнув його. Ти ж пам’ятаєш, який він був пом’ятий? Але ж ми тоді дали жару, той мадяр так йокнув! Аж у штани наклав, а як драпав, як заєць по городі. (Обоє сміються. Юрко обходить свій мотоцикл, розглядає його.)

Всеволод – Та й з твого пил витирав, ти ж забув дорогу сюди, пригадуєш тільки, коли в дорогу, у кращому випадку напередодні.

Юрко – Бачу, ти й до мого подивився, гальмівний тросик замінив, супер. Дякую! Там кільця підгоріли, от і задимів. У своєму вилку замінив та й раму підсилив. Гарна постава, а головне – несподівано.

Всеволод – У твоєму поршні ремонтні кинув і фільтр. Тобі той раз пощастило, та й “Боно” вчасно підвернувся. Не те, що мені.

Юрко – (дивлячись на мотоцикли) Ну то що, красені, на цей раз не підведете?

Дія відбувається у невеликому гаражі. Посередині стоять два мотоцикли, навколо гори всякого залізяччя, точильний верстат, ножиці для заліза, електро та газо-зварювальні апарати. Довгий залізний стіл від стіни до стіни з лещатами та купою різних інструментів. Бічні стіни були завішані колесами, рамами та різним залізяччям, що укупі могло б стати ще одним мотоциклом. Над столом під стелею було вікно вузьке та довге, заґратоване. По ньому поважно ходила галка, викльовуючи щось, чого не видно.

Друк. текст – “…У той же час прислав Папа послів достойних, що принесли Данилові вінець, і скіпетер, і корону, який означають Королівський сан, кажучи: ”Сину прийми од нас вінець королівства”.

Камера робить подвійне коло довкола них (рвучко, з підтяжками). Зупиняється на Юрковому кулаці. Він збитий.

Всеволод – Бачу ти вчора трохи розім’явся. (Вказує на його кулак та розминає свій) Кого цього разу приспав?

Юрко – Та… Вчора з Мартою ходили у оперу.

Всеволод – І ти своє соло відспівав? Сам, чи в дуеті з ким? Де б ти поділився, завше сам. (Сміється та дивиться на Юрка з-під лоба)

Юрко – А!!! Ти про це. (Вказує на руку) Турист довбаний, “франек”, дошкробався в ресторані до кельнерші, почав хаміти й відмовився оплатити рахунок. Ну … ти сам розумієш. Добре, що легко було спекатися Марти. Затяг його в парашу … На щастя юшкою його не обтраскався. Марта й не помітила, вона здається й досі вся в “Аїді”.

Всеволод – А ти весь в дорозі? Ярко ще когось з наших підняв на ноги? Чи тільки нас?

Юрко – Ні. Думаю що нас достатньо, та й Егону це б не сподобалося. Нехай хлопці спокійно пофестивалять собі. То що, ти готовий?

Дивиться на годинник на ланцюжку, видобутий з камізельки. Всеволод теж заглядає до його годинника. Сміється. Мотори заревіли. Хлопці уже у сідлах, щось одне одному говорять, та звук моторів заглушає. Все доволі статично, тільки вмить галка злітає на камеру, закриваючи її. Чорно …

Друк. текст – “Інокентій же проклинав тих, що хулили віру грецьку православну, і збирався він собор учинити про істинну віру і про возз’єднання церков”.

Галка вилітає у прочинені двері, і хлопці рвучко вилітають у білий простір на залізних конях за нею. Букви засвічуються так, що світло заповнює тло, звук моторів стихає.

ДIЯ – 2

Подвір’я катедри св. Юра. Хлопці синхронно заїздять у подвір’я. Зупиняються, опускають підніжки мотоциклів, мотоцикли нахиляються, і вони сходять. З храму (пришвидшено) з’являється от. Микола, їхній ровесник – усім за тридцять. На руці у нього сидить галка.

От. Микола – Слава Ісусу Христу! Юрку, Всеволоде, як ся маєте?

Хлопці – (майже разом) – Слава на віки Богу! Дякуємо, нівроку.

Камера робить півоберта довкола отця, і хлопці вже коло нього.

От. Микола – За вами можна годинник звіряти, за пів години до ранішньої. (всміхається) – То що ж, на Відень? Дорога нелегка. Вітання Егонові від мене, наш хлопець, скажіть що з нетерпінням чекаю продовження нашої бесіди. Та й, врешті, тепер його черга навідатися до нас. На жаль, цього разу з вами не можу вирушити, можливо на фестиваль прибуду зі всіма. Якщо пан Йосип подивиться до мого “коня”, бо пальці зацокотіли.

Юрко – Егон буде на фестивалі от і договорите. Гарна була ваша полеміка.

Камера повільно обертається довкола них.

От. Микола – Ну а як вчорашня опера? (З хитрою усмішкою звертається до Юрка) Після антракту я Мартусю допровадив до ложі. А де тебе носило? Мабуть той турист тобі більше всіх дошкулив?

Юрко – (виправдовуючись, дивиться на Всеволода, що намагається вгамувати сміх) – Та ні. Я затримався, бо зустрів Олеся, він нам гірський маршрут підготував, потрібно було деталі обговорити. Ви, отче, знаєте Марті це не цікаво, тай врешті … (в трьох сміються, обнімаючись)

От. Микола – (звертається до Всеволода) – А ти де пропадаєш? Де Ольга? Давно не бачились? Здається, ще тоді, коли вас “фура” підібрала.

Всеволод – Моя поїхала до Галича, навідати рідню. Воно й на краще, бо в дорогу … Ну ви хлопці знаєте …

Камера перестає обертатись. Повільно зупиняється на дверях храму.

От. Микола – Бачу, “коні” ваші як з конвеєра. Ну добре, хлопці, йдіть помоліться, бо час в дорогу.

Камера в’їжджає у храм, наближаючись до вівтаря, схиляється до підлоги, немов це хлопці. Чорно. Вмить відходить зі спини от. Миколи.

От. Микола – Хлопці, вступіть до от. Онуфрія, та передайте ось це. Скажіть, що його працю я прочитав. Юрку прочитай і ти її, мені цікава твоя думка.

Вручає хлопцям конверт. Вони разом потяглися до конверта. Дві руки беруть пакунок.

Камера обходить кожного, опускаючись донизу. Зупиняється на руці от. Миколи та фіксує її знизу догори.

З руки отця злітає у небо галка. Він хрестить небо. Чути гуркіт моторів, б’ють дзвони до ранішньої.

Друк. текст – У рік 6763 (1255) “… Він отож прийняв вінець до Бога, і від отця свого папи Інокентія, і від усіх єпископів своїх. Прийняв же Данило вінець до Бога у городі Дорогочині”, (грудень 1253).

ДIЯ – 3

Текст зникає з екрану телевізора, транслюється у запису, футбол. Дія відбувається у придорожній кнайпі. Вона не велика, вагончиком, вздовж однієї стіни довга стійка, в одному кінці стійки під стелею прикріплено телевізор, вздовж стійки високі стільці, за нею кухня, її не видно, протилежна стіна з вікон, що виходять на дорогу. Навпроти стійки три столики на двох, двері скляні, прозорі, навпроти дверей – глуха стіна. За стійкою сидять багато чоловіків різного віку (шофери-дальнобійники), у приміщенні ще кілька випадкових клієнтів, снідають. Кельнер готує каву, через плече заглядає на екран, вболіває. Водії спілкуються між собою різними мовами, є поляки, мадяри, чехи, словаки та троє москалів. Поводяться вони доволі нахабно. Дзвенить дзвоник, що на дверях. На хвилину всі стихають, звернувши погляди на двері.

Камера у три заходи, поки дзвенить дзвоник, розвертається на двері. У дверях стоять Юрко та Всеволод. Камера так само розвертається у приміщення й два ходи супроводжує хлопців до стійки.

Кельнер – Привіт хлопаки! (привітно) Радий бачити! Дорога кличе?

Юрко – Честь! Легені! Як поживаєте?

Звертається до всіх, хлопців впізнають, радо вітають вигукуючи різними мовами, дехто з водіїв обнімаються з хлопцями.

Всеволод – Кшись, ти знову до макаронників? А ти, “Куций”, бачу, колеса замінив. Ні, нам не по дорозі. А ну, хлопці, хто свіженький анекдот розкаже?

Тільки москалі по-змовницьки шепчуться та з під лоба зиркають. Голос коментатора привертає увагу до телевізора. “Карпати” забивають гол. Рахунок 1-0”, – говорить коментатор. Кельнер, готуючи каву, ліниво продовжує заглядати у телеекран.

Камера фіксує з прискоренням ніж, що нарізає ковбасу і сир. Сповільнено, намазування масла на хліб, знову з прискоренням складання канапок на велику тарілку. Фіксує на кілька секунд. Прискорено відкриваються дверцята мікрохвильовки. Рука кельнера вкладає у мікрохвильовку таріль з канапками, Повільно дверцята закриваються. Рука кельнера швидко набирає час підігріву канапок. Табло на весь екран.

Друк. текст – “… і сказали мужі Данилові. Ти єси король голова всім військам, ми вірні Богові й тобі.” (через паузу) “ Руси видержать довгий час у січі ”.

Камера у пів оберта розвертається до хлопців, що сидять за стійкою. Камера немов очі кельнера.

Повільно руки кельнера подають таріль з канапками і листок чистого паперу. З телевізора долинає. Гол!!! Всі гучно зриваються з місць, з шалом обговорюючи красень гол. Хлопці посміхнулись та по-змовницьки перекинулись поглядами, продовжуючи снідати.

Кельнер – Ви дивились його з трибун, гарне видовище? Завжди шкодую, коли не можу піти на футбол. По телевізору не те, звісно з друзями цікавіше вболівати на трибунах. Чого мовчиш Всеволоде, та вже щось скажи!

Всеволод – У…уг…уг…у…у…

Погойдуючи головою, продовжує жувати. Всеволод байдуже доїдав, намагаючись продовжувати розмову. Юрко взяв папірець і зазирнув під нього, повернув кельнеру, той, зім’явши його, викинув до смітника.

Всеволод – Гарний був футбол. (пауза) Повеселилися. (пауза) Отець Микола навіть відірвався. Це не останній гол. За п’ять хвилин наші ще закатають дві банки, останній гол був просто фантастичний.

Юрко пильно глянув собі через плече.

Камера у нього за спиною, тому не видно, на кого він подивився. Вона швидко повертається за стійку.

Кельнер – (з подивом) Навіть отець? До речі, а він чому не з вами? Як це він полишає таку нагоду подорожувати? Щоправда, він чоловік спокійний, не те що ви. Чи може ви його не берете з собою?

Всю розмову з кельнером камера за стійкою ніби його очі

Юрко – Має зараз роботу. Думаю за три дні зупиниться у тебе з хлопцями по дорозі на фестиваль. (до Всеволода) Ну то що, “вуйку”, рушили? Час. (підводиться зі стільця)

Всеволод – Ну то jаzda. (теж встає, випростовується)

Камера робить оберт довкола них, і вони вже коло дверей.

Хлопці біля дверей, спинами до всіх, зупиняються.

Москаль-1 – Чаво ані так тешатса, чьо футбола нє відєлі? Бармен! Дай нам ваших канапак! Смешниє еті канапкі? І слова смєшноє.

Москаль-2 – Шо ваапшє за страна, кофе гатавят долга, нє шоб, как у нас – рас і уже гатова. І чьо за фігня, нє понімают рускій, єго всє знают, ти, Вань, відал “Брат-2”, в Амеріке пашти все ім гаварят, а тут?

Москаль-1 – А Чікага-та хахли держат, відал как распаясалісь? А тут, сатрі, галічанє. А как било харашо раньше-та, кака страна била, а тєпєрь міта нада какоє та платіть.

Москаль-2 – Да!!! Амєріка – во страна, і наших многа.

Хлопці в дверях глянули один на одного, посміхнулися, синхронно дивлячись один на одного, майже хором.

Хлопці – Не тепер!

Камера виходить з ними у двері (ефект присутності).

Друк. текст – “ Коли прийшла весна, рушили вони удвох на ятвягів. Данило ж сказав: “Негоже держати отчину нашу крижевникам, темпличам, тобто соломоничам.” І пішли вони з великою силою і взяли город Дорогочин місяця березня, і старшину їх Бруна, схопили і воїв захопили”.

Хлопці об’їхали дві машини, що стояли ближче до дороги не на стоянці. Машини почали хилитись набік, на проколоті колеса. Друзі виїхали на автобан, зупинилися, глянули через плече на машини. Сонце сходило, від чого тіні були неймовірно довгі.

Юрко – Якою дорогою поїдемо, “вуйку”? Може, на Чоп? Давненько ми в тих краях не були? Щоправда на перевалі, як правило, не без пригод, бо дорога складніша.

Всеволод – Барбара з “Ініціативи” передав, що Краківець сьогодні вільний. Та й Олесь підібрав нам маршрут, ніби знав, що сьогодні буде вільний прохід. Скажу чесно – незлий маршрут. Сподіваюся, заночуємо під Татрами.

Юрко – Удосвіта вирушимо в гори, сонце зустрінемо на плато. Побачимо, як влаштовують фестивалі?

Камера знімає з-під Юркової руки. Через бензобак. Статично. Всю розмову.

І вони рвонули вперед до горизонту, поряд один коло одного.

Камера дуже низько стоїть на дорозі нерухома. Знімає доти, доки мотоцикли не щезли. Потім з дуже великим прискоренням починає їх наздоганяти. Входить у спину Юркову так, щоб було враження, наче вона стала ним.

ДIЯ – 4

Швидкісна дорога. Обабіч дороги пролітають дерева та знаки, що вказують обмеження швидкості. Накрапає дощ. Дорога мов дзеркало. Швидкість дуже велика, тому роздільна смуга нерухома.

Камера знімає так, ніби це голова мотоцикліста, котра рвучко повертається то вправо, то ліворуч. Повільно повертається на дорогу, пильно вдивляється у білу смугу так, що вона починає розпливатися.

Біла смуга перетворюється у доріжку коки на довгому дзеркалі. У ньому відбиваються обличчя дебелих, позбавлених інтелекту фізіономій. Це рекетири зі східної України. Вони вже під кайфом. Серед них є москаль, з усього видно – старший. Кімната брудна, прокурена, в ній багато різних коробок, одяг розкиданий, вікна зашторені. Світло ледь пробивається. У кімнаті одна канапа, над нею висить календар з голою бабою. Два м’яких крісла. У покривало закутані двоє у спортивних штанях, вони сидять на підлозі. Посередині кімнати – журнальний столик, на ньому розкидані шприци та довге дзеркало, де кілька смужок кокаїну. Воно зняте з шафи. Шафа в куті кімнати, двері прочинені, з шафи стирчать сумки, котрими користуються “човники”. На підлозі стоїть дешевий корейський магнітофон, поряд два автомати “Калашникова” та сумка зі зброєю. На канапі лежить під кайфом гола курва, та її присутність ніхто не помічає. Простирадло сповзло, подушка у неї в ногах. З лазнички долинає спів. Хтось намагається співати синхронно з магнітофоном, але не потрапляє у ритм. У одному кріслі сидить Старший, у другому – Талян, Петька на сумках, Братан, погойдуючись, снує кімнатою без діла.

Камера увесь час рухлива, ніде надовго не затримується. Не має значення, з якого місця вона з’являється і кого знімає, подекуди ніби заперечуючи розмову дію.

Старший підстрижений наголо, одягнений у турецьку шкірянку та в дешеві джинси, солдатські черевики розшнуровані.

Старший – Рєбя, на сєгодня харош турістав трусіть. Сідім тіха, окала сємі, ілі того, прайдьот хура с лахамі-чєхамі. Прапустім до пятнадцатава кіламєтра. А там Талян і Пєтька в засадє, как миши. Там і накроєм. Нада шоб всьо било в нутурє заїбісь. Братухі, паклєїм всьо, как тада пад Кієвам.

Повертається до ліжка, де лежить курва, звертається до того, що лізе на неї.

Старший – Слиш, браток, ну ти в натурє! Браток, харош марозітся, ти чьо мяса нє відєл, чьо галодний? В натурє! Я нє понял? (всі дико регочуть)

Браток – Так я чєво? (ніяково) Штоб нє гікнулась? А то шо патом дєлать, када от?

Старший – Ніщяк. Вакруг землі многа. І етава дабра на трасє многа, Талян всєгда снімєт, он малаток в етом. Да, Талян? (підморгує, всі продовжують реготати)

Браток – (підмазуючись до старшого) – А шо брать будєм на етат рас? (підтягує штани) Може пушкі в дєло пойдут? Во будєт клас, я люблю кагда пушкі.

Талян – Сядь, нє мелькай! (штовхає ногою його в зад) Чєго нада, то і вазьмьом, во казьол, пушкі захатєл, какіє нахрєн пушкі, ета тєбє нє Расєя матушка. Во муділа, тут тіха нада, без шума.

Талян намагається скласти розібраний пістолет “Макарова” та по-матроськи курить бичок. Всі принишкли. Він одягнутий у спортивні штани, дешеві кросівки “ adidas”, брудну майку. Права рука забинтована.

Браток – А я шо! Чьо, і спрасіть нєзя? Как шо, так Браток, а как, так о… Пєтруха, дай ка нюхнуть, а то ета блядь мой пай пріняла на грудь, і уже в пріходє. А я шо, голий “Вася”?

Двоє, що більше всіх реготали, почали потрохи стухати, відключаючись.

Пєтька – Талян, харош, дирку пратрьош. Ета нє баба. (на нього ніхто не звернув увагу, він образився та байдуже втупився у стелю)

Старший – Да!!! Талян, ну і на хрєн брігада галімая! А можєт і вправду, папуляєм тєх лахов, а то скучно уж больно, адні турісти да бляді, нєгдє даже повєсєлітся. Шо за жізнь? Може тряхньом старіной, а? А то так і захірєть можна. А тє саколікі пріход ловят па полнай праграмє. (вказує пальцем на двох, що сидять на підлозі)

У кімнаті реве музика “…батяня мой камбат, батяня”, двері з лазнички повільно відкриваються. У дверях з’являється постать ще одного обширяного Братка-2. Він заслинений, зі спущеними штанами, довго намагається щось сказати та рот його не відкривається, згодом випалює.

Браток – 2 – Пацани!!! Всьо заїбісь! (і падає)

Світло спалахує немов від вибуху феєрверків, розливаючись довкола кольорами райдуги, ніби дитячий калейдоскоп, та враз все стає червоним, синім, білим. І тихо. І все зникає.

ДIЯ – 5

Тло жовтішає та переходить у ранкове сонце з гарним гірським краєвидом.

Камера лягає на дорогу та боком сходить з автобану. Так само боком входить до мотелю і зупиняється. Вона статична.

Мотоцикли під’їжджають до мотелю. Стара пані, австрійка, привітно й радо зустрічає хлопців, зі всього видно, що вони тут – бажані гості. Вона щось говорить до них. Вони мляво відповідають. Пані розуміє, що вони з дороги і змучені, видає ключі від покою, перепитує, що хлопці будуть їсти, коли прокинуться. (Тільки голосів не чути. Грає музика.) Хлопці йдуть до кімнати та коло дверей зупиняються.

Юрко – (до Всеволода) Гарна пані, шкода що так вийшло, та ми ще поговоримо.

Всеволод – Мама, розумна жінка, та й по обіді не скоро нас відпустить.

Юрко – Важкий був маршрут у горах, таким шляхом ми ще з тобою не ходили.

Всеволод – Як Олесь обіцяв. А знаєш, його варто ще раз пройти.

Юрко – А ти романтик. У нас в Карпатах ти мовчиш, а тут, дивись, розклеївся.

Всеволод – Не діставай, всі гори красиві. День видався чудовий, а ти зразу жвиндиш, як старий дід.

Юрко – Ну добре, спати. (відкриває двері, вони заходять до кімнати, закриваючи двері за собою)

Камера дивиться на двері. По них друкується текст.

Друк. текст – У рік 6765 (1257) Не було нічого.

По полудню. Сонце над головою, дуже яскраве. Подвір’я мотелю. Мотоцикли спочивають. На одному з них сидить галка. На ганку стоїть Пані, прощається з хлопцями. Вони дякують за обід і по черзі цілують пані руку. Вона щось довго говорить їм. Вони мило посміхаються. (Розмови не чути. Грає музика.) Хлопці вже в сідлах. Враз гучно заревіли мотори, перебиваючи музику.

Всеволод – (до Юрка) – До Відня ще сто кілометрів. Якраз встигаємо на відкриття виставки.

Камера знімає тільки їхні очі.

Юрко – Егон точно впукається від несподіванки. (обоє посміхаються)

Камера вмить на протилежному боці дороги.

Останній раз кивають головами до пані і вирушають. Галка пильно вдивлялася у небо, ще трошки поважно походила по дорозі на тому місці, де щойно були мотоцикли, і теж злетіла за ними.

Камера кружляє довкола неї та залишається дивитись на дорогу, на те місце, де щойно ходила галка.

Друк. текст – “ Коли ж він їхав до города Грубешова, то убив шість вепрів, і сам ото убив, а три отроки – його і дав він м’ясо воям на дорогу. Сам же помолився святому Миколі”.

Камера повільно відходить від скульптури, котра по фактурі як дорога.

Дія відбувалася у галереї. Вона простора, з високою стелею, заповнена людьми вщерть, всі гості у вечірньому вбранні. Ходять довкола об’єктів, що стоять на підлозі, подекуди звисають зі стелі, стирчать зі стін, мов крила, чи руки з довгими пальцями. Роботи були зі скла й металу. Дуже гамірно. Хлопці продираються крізь натовп, розшукуючи свого колегу. На них починають звертати увагу. Через шкіряний одяг та емблеми й нашивки. Ходити між об’єктами було доволі незручно через велике скупчення людей.

Всеволод – Казав же тобі, не треба було заходити до Отто. Класний хлопець, та зайшли б до нього у кнайпу пізніше. (незадоволено бурмотів він) Я знав що одним пивом не обійдеться. До нього треба заходити вечері, так щоб розслабитись.

Юрко – Та не тринди як бовван. Зауважив, як він оформив твої фото? А ось і він, у правому куті, в кінці галереї. От старий “марцьовий кіт”. Він у своєму дусі. (сам вітається з двома панянками, що у натовпі, німецькою)

Всеволод – А знаєш, старий, на диво тут багато гарних жіночок. (на вухо Юркові) Хто такі? І де Егон їх знаходить? (здивовано) Не розумію?

Юрко – Он та русява, нова пасія нашого “кота”. Минулого разу знайомив, коли з Мартою й Миколою їздили у гості. Він, здається, з нею надовго.

Всеволод – Не те, що ти (посміхається) Я б за дружбу пішов. Звісно, якщо візьмеш? (озирається довкола, розглядаючи жінок.)

Юрко – Ну-ну! Це ж Егон, він може. Хвилинку! Як за дружбу? Це ж я у тебе за дружбою піду. (легенько штовхає його у живіт, посміхається)

Камера рухлива (журавель), все знімається зверху, мов на рок концерті. Розмову Юрка та Всеволода теж так знімають.

Невдовзі Егон помічає їх, ґречно вибачається перед співрозмовницями, махає хлопцям рукою, вітаючись, і теж намагається пробитися до друзів, оминаючи своїх знайомих, мило посміхається їм, щось говорить, та далі пробирається. Він в костюмі від Armani.

Егон – Срав пес хлопаки! (звісно галицькою, він теж їхній ровесник) Оце так несподіванка! (голосно, не звертаючи ні на кого уваги) Немає слів, щоб... Ну ви й молодці! (заглядає через голови) Анна, іди сюди! (кличе свою подругу та враз затинається і каже до хлопців) вона ж не розуміє галицької. Юрку, Всеволоде, пригощайтесь, тут десь офіціант. (шукає поглядом і кличе його, офіціант підходить, хлопці беруть бокали з коньяком, підходять панянки, з котрими Юрко вже вітався. Егон звертається до Анни, німецькою) Анно, подивись, це ті лицарі? Я тобі про них розказував. (Розмова далі провадиться німецькою.)

Анна – Привіт Юрку! (до Егона) Ти ж нас знайомив, здається восени. Він сьогодні дуже неуважний. (до хлопців)

Егон – (трішки здивовано) Юрко, Всеволод. (представляє дівчат) Анна, Франческа.

Анна – Як справи, ви щойно приїхали? Я ніколи не вирушала в таку далеку дорогу, Егон завше відправляє мене потягом.

Юрко – Дякую добре.

Анна – Це несправедливо. (до Егона) От Юрко Марту бере зі собою. До речі, а де Марта? (намагається розшукати її поглядом)

Юрко – Можливо, Егон колись візьме тебе у подорож. А Марта вдома, у неї справи. Передавала вам з Егоном вітання.

Анна – Дякую. Я приготувала їй альбом котрий вона хотіла, і книги.

Франческа – (Звертається до хлопців) Ви теж художники? Надовго приїхали? Ви вже оглянули експозицію? Дуже цікава виставка. (дивиться в очі Всеволоду)

Егон – По - своєму художники, правда, хлопці. Юрко мастить великий живопис, торік у цій галереї була презентація його робіт. Наробив галасу у мистецьких колах. От тільки Всеволода ніяк не вмовити, у нього є гарні фото. Лиш не здається.

Всеволод – Це гобі. Так собі, несерйозно. От ви – профі.

Юрко – Та не будь вже таким скромним, це тобі не личить.

Всеволод – (рідною до Юрка) А це міг би й не говорити принаймі німецькою.

Анна – Франческа - оперна співачка. Вона недавно у Відні. Студіювала спів у Мілані. Завтра, до речі, прем’єра. Сподіваюся, ми щось підберемо вам з одягу. Ви ж фраки з собою не возите? Ну добре, ми вас покинемо, бачу вам є про що поговорити. Побачимось пізніше. (дівчата мило прощаються і відходять)

Франческа – (відійшовши до Анни) Ти мені ніколи не розказувала, що у вас такі симпатичні друзі. Вони теж байкери? Звідки? (Зникаючи у натовпі)

Егон – (Знову по змовницьки, галицькою) Ми вмить наклеїмо ноги. Анна мене відмаже, а потім приєднається до нас. Ви на колесах? Де вони, тут поряд? Ну то вйо! чого роти пороззявляли?

Камера під час розмови з дівчатами рухається від того, до кого звертаються, й повертається назад.

Друзі пробиралися між очманілих від алкоголю і задухи людей, де-не-де доводилося ґречно перепрошувати, позаяк неможливо було пройти, щоб не штовхатись. Егон ще встигав кидати репліки своїм знайомим, довго не затримувався та все підштовхував Всеволода, котрий намагався заговорити то з однією, то з другою панянками. За якийсь час вони вже були коло дверей, в котрі ще намагалися проштовхнутися кілька відвідувачів. За дверима, на дворі, мирно погойдувалася кремезна постать у шкірянці з емблемою на спині, котра крикливо оповідала “ Ceh Tranzyt”. То був Ярко, він розглядав мотоцикли, що мирно спочивали край дороги, щось бурмотів собі під ніс та прицмокував, він так і не помічав, що йому в спину дивляться три пари очей та вже щось шельмують. Егон говорить пошепки, намовляє друзяк, Всеволод крадькома підсідає під Ярка, а Юрко з Егоном смикають його за плечі на себе та ловлять, щоб зовсім не впав на землю, при цьому тішаться, мов діти. За мить піднімають його, вітаються. На них ніхто з перехожих не звертає уваги .

Ярко – Агов, ов – ва! Здоров розбишаки! Ви у нормі? І ти, Егоне, здоров, як ся маєш? (він обнімається з ними) Давно не бачились, щоправда голос твій чую частіше по мобільному. (розмова між ними німецькою)

Юрко – (німецькою) Майже щотижня набридає. Дзвонить і дзвонить. Спокою від нього нема. (до всіх)

Всеволод – (теж німецькою) Навіть спокійно поспати не дасть. То Юрка йому подавай, то ще щось. (сміється) А як приговорити вміє, про Прагу, про дівок. От мастак. Переманить. (зиркає на Юрка, підморгує)

Ярко – Та добре вже “наїхали”! Бачу, що ви у гуморі, очевидно, все обійшлося. “Бона” допровадив до кордону і передав макаронникам. Справу зроблено, можна і “відтягнутися”, з чого почнемо?

Егон – (німецькою) І довго ви будете теревенити. Ярку ти ще не наговорився? Мені тут не випадає довго стовбичити, треба вшиватися, хлопаки, по конях, давай, давай, давай! До речі, а де твій? (до Ярка)

Ярко – (німецькою) У тебе під вікнами, по Відню люблю ходити пішки, не те, що ці гульвіси. А пам’ятаєте, коло кнайпи Отто є маленька крамничка..?

Егон – Ярку, ти знову за своє? Рушили!

Камера знімає з плеча. Весь час рухлива, так, ніби фіксує хроніку, подекуди перекривається постатями то на рівні голови, то на рівні опущеної руки.

Хлопці швидко сідають у сідла, мотори заревіли. Та легко понеслися гарними вуличками. Один за одним щезли за рогом гарного палацу. Вечоріє. На вулицях горять реклами, на одній рекламують телевізор.

Камера підходить впритул до телевізора.

ДIЯ – 6

Друк. текст – (поверх екрану телевізора) “ … Данило! Добру дружину ти держиш і велике військо твоє”.

Футбол закінчився. Водії ще довго обговорювали побачене видовище, потроху готуючись – хто в дорогу, а хто перепочити. Кельнер роздавав пакунки з канапками та термоси з фірмовою кавою. Гамір то вщухав, то знову наростав. Два москалі виходять, продовжуючи незадоволено щось белькотіти, та зупиняються в дверях, здіймаючи несамовитий ґвалт.

Москаль –1 – Мужикі, пасматрітє, шо за чьорт! Обана! Кальоса-та спущєни, ми же в срок нє успеєм! Ета всьо еті бандеровци, гаварілі же нам через Бєларусію надо било єхать. Шо за нєвєзуха?

Всі глянули на них і за вікно, потім на кельнера, і знову на них.

Кельнер – (не звертаючи уваги на те, що сталося, пробубонів собі під ніс) – От дітлахи, ну їй Богу, дітлахи. (згодом москалям услід) – Треба було на стоянку ставити, як люди. А не як …? Кшись, забери термос. “Боно”, не забудь забрати свої канапки.

Москаль – 2 – (старший за віком) Што за парядкі у ніх, даже пажалаваться нєкаму. Кто атвєчать за ето будєт?

Кельнер – “Куций”, на зворотньому вступи до Ірини, вона просила, має справу до тебе.

Ще один москаль, що довго мовчав та сидів збоку, нарешті встав і підійшов до стійки нахабно розштовхуючи водіїв.

“Мовчун” (москаль)– Я нє понял! Так хто атвєт дєржать будєт, а? Шо за байци тут билі? Е, я с табой гаварю? Шо, нє понял?

Кельнер – (не звертаючи на нього уваги до водіїв, що поряд) Не розумію, що воно каже.

“Мовчун” – Ти шо ваапшє абарзєл?

Камера працює при розмовах, до того хто звертається.

Намагається дотягнутися через стійку до кельнера та не встиг він договорити як здоровенний кулак зациндулив йому під око так що він аж підскочив і впав на стіл. Та сповз на землю, мляво, посуд загойдався, дзеленькаючи.

Камера приймає кулак на себе, ніби удар у обличчя. Голова падає зліва направо. Камера продовжує знімати падіння на підлогу у повний зріст, відходячи.

Кельнер – (погойдуючи головою та підморгнув чехові) Слабий народ “русскій” пішов, а хтів ще з кимсь познайомитись. Дивись, так і простудитися недовго, глянь, як розлігся, – це не готель, це кнайпа.

Чех – Та де воно розуміє, що ти кажеш, хлопці, ану допоможіть винести його до братів кровних, бо ще засмердиться.

Два здоровані взяли його за руки і ноги та й викинули вслід москалям, що воркотіли між собою, ті налякано озирнулись і пішли до своїх машин. Тіло потроху почало ворушитися та подавати ознаки життя. Цю дію камера знімає з приміщення.

“Куций” (мадяр) – О! Подивіться, він піднімається! От зараза живуча не міг ще трохи полежати, я б десятку виграв. (витягує з кишені десять баксів, тримає, потім протягує поляку) На, Кшись, ти виграв. (всі сміються)

Кельнер – Чому без попередження, Кшись, ти завше поперед батька, я б ставки прийняв. (дивиться з -під лоба, посміхається, пакуючи канапки)

“Куций” – Він завше так, а я ведусь на це. А ти, “Боно”, міг би і краще прикластися. (зі сміхом)

“Боно” – Я й так його роззув, глянь он мешт залишився (теж сміється), напевно рідкісний розмір має. Та!!! Мілкий народ пішов.

Кшись – Не всім везе, треба чуття мати. Щоправда, і мене воно підводить, минулого разу, пам’ятаєте, в Генуї, от макароннику програв. Та віддайте вже капця, бо додому ні в чім буде піти. (доволі скептично розглядаючи свої рукавички)

“Куций” – А ти що переживаєш, що тут залишиться.

Чех – Їх й так багато лишилося тут, правда? (й дивиться на кельнера з запитанням)

Кельнер – Твоя правда, тільки цей до вас у гості намилився. (й далі недбало ніби й нічого не сталося, продовжує витирати гальби, уважно дивлячись через них у вікно. Всі скупчуються біля стійки) Та одним місцем чую - не дійде.

Викидання та падіння тіла повторюється, тільки з вулиці.

Камера приймає падіння тіла на себе, чоловік падає лицем уперед. Вона враз заходить до п’ят, низько фіксує роззуту ногу, різко зводиться до, неба погойдуючись, мов п’яний, і злітає у хмари, що дуже швидко рухаються справа наліво.

ДІЯ – 7

Друк. текст – (по небу) “ Батий уже вернувся з Угрів, і одрядив на тебе двох богатирів, Манмана і Балая, щоб знайти тебе” … і сказав Данило – король воям своїм. “ Якщо навіть будуть татари, хай не ввійде страх у ваші серця”.

Просторий ангар-майстерня, довкола стоять скульптури з гіпсу, заліза, дерева, розмаїтих форм та розмірів, з котрих злітає галка, надовго не зупиняючись на жодній. Довкола різні інструменти, бензопила, стіл де розкидані молоток, різноманітні зубила, свердла, різці та банки з фарбою і кілька пензлів. Вздовж стін стелажі теж завалені скульптурами та різним залізяччям, серед якого є запчастини до мотоцикла. При дверях стоїть мотоцикл “KTM”, вилискуючи нікелем. Зі стелі звисають лампи та дошка для серфінга. На одній зі стін прикріплений “BMW” тридцятих років, так, ніби він намагається виїхати до стелі.

Камера йде за галкою повз скульптури, так, немов це йде людина, що ухиляється від перешкод. Йде від дверей до середини. По дорозі чути жваву чоловічу розмову, продовжує йти на голоси аж доки не з’являються постаті Егона, Юрка, Всеволода та Ярка, вони не помічають її присутності. Упродовж усієї сцени вона залишається за скульптурами, рухається так, немов хтось ховається, та підглядає за товариством.

Простора кімната без дверей. Вона є продовженням ангару, перегороджена тільки скульптурами, нерівномірно, стіни цегляні, підлога залізна та не блистить, уздовж однієї стіни велике вікно від стелі аж до підлоги, протилежна стіна глуха, на ній кілька старих портретів у гарних барокових рамах, стеля чорна, з неї на стіл звисають три здоровенні лампи. Стіл теж залізний, довгий, покритий нікелем. Друзі сидять за ним у шкіряних кріслах на колесах. При розмові байдужі, ліниво крутяться, то від’їжджають від стола, то наближаються. Про що мова незрозуміло, бо домішується та виходить на перший план монологи з 15-ого кілометра, розмова зі старою Панею, розмова у горах, дія з опери та чиєсь кохання, і це є головною темою усього дійства.

Арія Франчески – … (тло подальшої дії, другим планом)

Анна – (пошепки німецькою) Фантастична прем’єра! Ну то як, сподобалась? Франческа запросила нас на вечерю, вона прекрасно готує м’ясо, от скуштуєте.

Талян – Пєтруха у нас гость, дай валину. Тока, тіха, єслі шо, я єго завалю. Спакойна падходіт. Атвєчаю, вазьмьом.

Юрко – Всеволоде, а спробуй зачепитися он за ту тріщину, я страхую. (з гуркотом падає каміння)

“Боно” – (розмова по телефону польською) Сервус Юрку. Так…Так…Чую!

Петька – Тіха, тіха, нє барзі, нам машина нужна. А он нам на хрєн нє нужен. Тавар дароже. Шо, бля, криша паєхала ат парашка?

Юрко – (польською) За тобою хвіст, уже півгодини. Веди їх за собою, тільки спокійно. Не нервуй. Я на об’їздну, спробую перехопити.

Старший – Братуха, шо за фігня, ти дє валялся? (сміється) Шо з таваром? (пауза) Сатрі, чьо за штріх стаїт на дароге? Чьо нада, пацан? Да… я… (його б’ють)

Франческа – (починає важко дихати у екстазі)

З опери – (аплодисменти) Браво! Браво! Біс! Біс! Бравісімо!

Пані – (німецькою) Як отець Микола? Чому він не з вами? (пауза) Ну як смакує? На здоров’я.

“Боно” – (польською) Знаю, він з митниці. Мене, здається, чекають давно. Добре, зрозумів.

Всеволод – І довго ти будеш на міні висіти? Юрку, май совість, не шельмуй. Лізь тепер першим. (згодом сопе і дереться на скелю) А знаєш цей анекдот?

“Мовчун” – Я зна..ю…ю…ю…ю. Назад!!! Он таво!!! Стой!!! (скриплять колеса, чути биття скла, зойки)

Пані – (німецькою) Давненько вас не було. Як поживає Марта? Гарна дівчина. Тобі женитись треба, а то що ж, так все життя і будеш на колесах. (посміхається)

Старший – Я нє понял??? Да я!!! (чути постріли і крик) сука, меня нє…є…є… (знову постріл) Блядь за шо???

Всеволод – (рідною) Та закрийся! Наволоч! (б’ється скло, чути телефонний дзвінок) Та зажди! Ти завше не вчасно, дай я закінчу. (чути двигун машини, за хвилину вибух) А ти йди сюди,”франца”, краще не треба, не раджу тобі. (чути плач і благання) От сучий потрох.

Франческа – (посміхається. німецькою) Квіти просто фантастика, дякую. (Чути як вона цілує когось, сміється) Здається, я тебе помадою вимастила.

Юрко – (польською) “Боно”, дотягни до схилу, а там різко пригальмуй, візьми їх під себе, не виходь з машини, поки не закінчу. Кінець зв’язку.

Всеволод – (рідною, по телефону) Ярку, а щоб тобі добре було, ти совість маєш? Ще трохи, і я розгубив би своїх москалят. Ну то що ти хочеш? Де? Коли? Добре, не глухий!

Егон – (німецькою) А фраки вам личать, розбишаки. Правда, Анно?

“Мовчун” – Нє нада, нє нада! Мужик, я тє заплачу, скока хочь, а? (плаче) Може нє надо? Я жить хачу!!!

Ярко – (українською) Та ж переживаю, бо довго на зв’язок не виходиш. Чую, у тебе гаряче.

Франческа – (з полегшенням дихає та італійською) Це було супер!

Ярко – (чеською, кричить) Ми на підході! Бережи себе! Ти де? Ало!!! Ало!!! Ало!!!

Старший – Блядь! За що! От, сукі, уб’ю! (стріляє) Всєх порєшу! Всєх!!! (знову стріляє)

Всеволод – (чеською) Дякую за турботу, та через тебе мене трохи не підстрелили. Гарячі москалі попалися. Шляк би їх впалив! Як на п’ятнадцятому? Що чути від Юрка? Добре я рушив. (чути, як завівся двигун мотоцикла)

“Боно” – (українською) О.К. (Двигун загарчав гучніше) Їх четверо, здається, мають зброю! Дві одиниці, будь обережний.

Пані – (німецькою) Я вам обід приготувала, синочки ви мої дорогенькі, квасолю по-віденськи, як ви любите.

Всеволод – (німецькою пошепки) Анно, а вона співає перфектно.

Братан - Да жмі, жмі, ну давай, давай!!! Шо, засцал, лашара! Во підар галімий, драпаєт! Відать харашо гружоний. Во чєх дайот! (за хвилину) Шо дєлаєт сука? Чьо он??? Та…ар…ма…зі…і…і…і…! (чути удар, б’ється скло, скрип заліза, коліс)

Егон – (німецькою) А соло Франчески неймовірне. Всеволод, ти куди?

Юрко – (з притиском в словах. Рідною) Ну то що? Тепер почнемо? (заревів двигун)

Ярко – (чеською) У вас проблема, допомога не потрібна? Все як за планом?

Талян – Мужик, ти праєзжай. Шо нада? (чути як відкривається двері машини. За секунду постріли) Пєтька! (кричить) От сука, зацепіло, зайді с той старани, да бистрєй! (стріляє) Пєтька давай!!! Ідіот, куда!!!

Юрко – (По телефону рідною) “Старий”, давай на базу, готуй спорядження, я дожену. Ще маю закінчити справу, прошу не пхайся, спокійно, дам собі раду. (чути як скриплять гальма і дуже сильний удар, знову скрип коліс, автоматна черга, ще удар, поодинокі постріли, крики.)

Братан – 2 – Он єво падстрєліл! Руль дєржи! От муділа! Да виварачєвай, влєва ухаді!!! Дай я!!! Откуда он, на хрєн, взялся???

Анна – (німецькою) Він квіти поніс їй. Дивний він.

Братан – 2 – Паца, сзаді байкєр, сатрі у нєго валина, чьо он… (чути постріл, б’ється скло, крик) …дє…ла…єт, прігнісь! Казьол, я же сказал, прігнісь! Он єго убіл, на хрєн, насмєрть! Тармазі!!! Куда!!! Виварачівай давай!!! (знову постріли)

Всеволод – (рідною) Та невже! А може поторгуємось! Бачу, , коли страшно, тоді все розумієте. (чути кулачний бій) Скотина болотна, а так просився.

Пані – (ніиецькою) Передайте Егону вітання. Сподіваюся, цього літа буде весілля? (Кричить, ніби навздогін. Потім продовжує для себе) Бережи їх Господь.

Юрко – (рідною) “Боно”, я ж просив не виходити! Рана не серйозна, перетягни її. Дай трошки вперед, треба машину зіштовхнути. (чути звук двигуна, скрип заліза) Добре, добре, супер.

Петька – Талян! Талян! Нага! Памагі!!! (стогне, кричить) Больна!!! Ухадіть надо, ухадіть!!! Ой как больна!!! (чути постріли)

З опери – (аплодисменти)

Всеволод – (рідною)“Старий”, ти як? Допомога потрібна? Добре, добре, зрозумів! Буду чекати.

Ярко – (чеською) Ну що ж ти? (постріли з невеликими перервами, вибух, розсипається скло) Ну що, обісрався, слабак. А ще пушкою вимахує. Можеш тепер її собі запхати в сраку. (щось гупає)

Юрко – (рідною) Добре. Тепер дай вперед. Всеволоде, що ти тут робиш? Чому не на базі? Перев’яжи “Бона”. Я у нормі. (двигун заревів, скриплять гальма) Люкс! Добре!!! “Боно”, щасливо! Ярко тебе зустріне. До зустрічі! (чути як від’їжджає машина, щось звалюється з гори, постріл пістолета, несамовитий вибух, горить вогонь)

Франческа – (солодко стогне та схлипує, в екстазі кричить, важко дихає)

З опери – (аплодисменти)

(Всі монологи з дій на 15-му км, опері, в горах, кохання та зі старою панею озвучують через ехо, переклад подається титрами)

Спалахує світло, мов від спалаху. Камера підлітає до Егона.

Егон дістає кейс з-під стола (з прискоренням) розкриває його (сповільнено), дивиться досередини, потім м’яко повертає його до хлопців. У кейсі гроші.

(Камера піднімається до стелі)

Друзі сміються. Юрко та Всеволод запалюють файки, Егон пригощає Ярка сигарою, закурюють, щось продовжують говорити. Їх не чути. Тло повільно згасає. Чорно.

Камера працює від чорного, від колеса.

Чотири мотоцикли зупиняються на пагорбі. Перед ними відкривається долина, де відбувається байкерський фестиваль. Галка злітає у долину.

Камера злітає у долину за галкою.

Гучно гудуть двигуни, стоїть несамовитий галас та метушня. Є невелика сцена, на ній грає група, щось в дусі “AС/DС”. На фестиваль з’їхалися клуби з Австрії, Галичини, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Болгарії. У долину ще доїздять мотоцикли.

Камера опускається на землю та через колеса і ноги знімає дійство. Проходить через натовп, знімає пагорб, на якому чотири мотоцикли.

Хлопці щось говорять між собою та споглядають на всіх згори. Над їхніми головами друкується текст, він рухається, немов хвиля, дуже повільно.

Друк. текст – “… бо король він нам є, і положимо життя своє за нього. І тут ми славу всього світу здобудемо, і там, небесні вінці од Христа Бога дістанемо”. У рік 6775 (1267) Настала тиша.

P.S. Іноземні мови синхронно перекладаються.

Львів, жовтень 2001