ч
и
с
л
о

16

2000

Урядова криза в Італії та її наслідки для Европи

Програма Радіо Свобода [21-04-00]

© RFE/RL Радіо Свобода, 2000

Програму веде Єлєна Коломійченко, беруть участь: журналістка Єлєна Харітонова (Відень), кореспондент Радіо Свобода в Парижі Сємьон Мірскій, кореспондент Радіо Свобода в Римі Іріна Стоілова

Єлєна Коломійченко: В Італії урядова криза. 57-й після II Світової війни лівоцентристський уряд Італії на чолі з прем’єр-міністром Массімо Д’Алема – екс-комуністом, увечері в середу [19.04.2000] пішов у відставку. Президент Італії Карло Чампі відставку прийняв і тепер веде переговори з можливими претендентами на посаду нового прем’єра країни про формування такого уряду. (…) Моє перше питання в Рим: чому результати реґіональних виборів у минулу неділю в 15 італійських провінціях стали причиною нової урядової кризи?

Іріна Стоілова: Криза почалася з того, що правляча лівоцентристська коаліція зазнала явної поразки на виборах у місцеву адміністрацію у неділю. Про це свідчать цифри з 15 областей: кандидати очолюваного Сільвіо Берлусконі правоцентристського блоку здобули перемогу в 8 областях. Для порівняння, у 1995 р. співвідношення було: 9 областей на користь лівих сил і 6 на користь правоцентристів. Тобто, співвідношення обернулося на користь правих. У правоцентристську коаліцію входять крім партії самого Берлусконі “Вперед Італія” також партія “Національний Альянс” Джанфранко Фіні і невеличка партія, що є одним із спадкоємців раніше потужної єдиної партії християнських демократів. В успіху коаліції на виборах велику роль зіграв і союз із “Північною Лігою” Умберто Боссі. З її допомогою в північних областях Італії успіх правих перетворився в справжній тріумф, наприклад, у Мілані кандидат правих сил набрав майже 63% голосів, а його конкурент біля 33%, тобто в два рази менше. Схожі результати були у всій північній частині Італії, а в національному масштабі співвідношення сил виявилося теж не на користь правлячої коаліції, яка набрала 45% проти 50 у правих. Це дало опозиції підстави стверджувати, що уряд більше не може вважатися легітимним.

Перший уряд Д’Алеми прийшов до влади в 1998 року не шляхом виборів, а внаслідок зміни співвідношення сил у самій лівій коаліції, що призвело до відставки уряду Романо Проді. Тому останні вибори розглядалися майже як іспит, референдум за або проти уряду, і після неуспіху відставка уряду стала просто неминучою. Насамперед, з точки зору громадської думки, хоча закони і Конституція не зобов’язували прем’єр-міністра піти зі своєї посади. (…)

Єлєна Коломійченко: Багато коментаторів кажуть, що результати цих виборів свідчать про те, що Італія рухається до децентралізації управління. Сємьон Мірскій, запитання до Вас: як ЕС реагує на цю кризу в Італії? Чого очікує, особливо з огляду на санкції проти Австрії, санкції, поки ще не зняті, а ми тільки-но чули від Іріни Стоілової, що Умберто Боссі, якого можна назвати ледь не “двоюрідним братом” Гайдера, через котрого і відбувся увесь цей скандал, може ввійти в новий правий уряд?

Сємьон Мірскій: Коли в лютому цього року, за кілька місяців до кризи, про яку ми сьогодні говоримо, канцлер ФРН Шрьодер заявив, що в разі приходу до влади в цій країні популістських партій позиція Европи щодо Риму буде точнісінько такою ж, як і у щодо Відня, ці слова німецького канцлера викликали дуже гнівну відсіч італійського уряду. Чому? По-перше, італійський “Національний Альянс” має репутацію респектабельности навіть у значної частини італійських лівих. По-друге, Італія має в Европі зовсім інший кредит довіри, аніж маленька Австрія. І усе ж, може, не варто недооцінювати небезпеки, яку може накликати на себе Італія у разі приходу до влади, скажімо так, не найпоміркованіших осіб із лав “Національного Альянсу”. Може, варто нагадати, що в ньому є елементи створеної у свій час Джордже Аміранто партії, яка називалася Італійський соціальний рух – неофашистської партії, додам, що онука основоположника італійського фашизму Муссоліні також є членом названого руху. Отож Европа, принаймні голосом канцлера Шрьодера висловилася проти того, що сталося зараз, іще до того, як в Італії пройшли реґіональні вибори. Є факти і з ними треба рахуватися.

Єлєна Коломійченко: Джанфранко Фіні, про якого ви згадали, вважається м’якшим у змісті своїх правих висловлювань політиком, аніж Умберто Боссі. Тепер я звертаюся у Відень до Єлєни Харітонової. 19 квітня Йорґ Гайдер, колишній лідер партії свободи, погрожував ЕС, що його країна може вийти з союзу, якщо будуть продовжуватися санкції. Раніше йшлося про те, що не варто сплачувати внесків у ЄС. Як ви гадаєте, Єлєно, чи не може бути так, що можливий прихід до влади правого уряду за участю радикальних малих партій, у тому числі “Ліги Півночі”, можна вважати підтримкою для Гайдера?

Єлєна Харітонова: Я гадаю, що це безумовно так, і що реакція на італійські події, звичайно, пов’язана із кризою австрійських стосунків із ЕС. Газета Ді Прессі написала про те, що на півночі Італії відбувається “гайдеризація” населення. А це значить, що там зростає вплив його політики й ідей, адже він є керівником прикордонної з Італією провінції. Вчора увечері [20.IV], відклавши усі інші новини, австрійське телебачення в двох головних інформаційних програмах говорило про новий виступ Гайдера і передало інтерв’ю з ним. Гайдер у цьому інтерв’ю пропонував своєму урядові офіційно звернутися в ЕС із вимогою, як він висловився, “негайно скасувати абсолютно необґрунтовані санкції проти Австрії” і сказав, що “коли Европа цього не зробить, то Австрії треба буде добре подумати про те, що вона забула в ЕС, і, принаймні, перестати сплачувати туди членські внески”.

Причому, обґрунтовуючи свою позицію, Гайдер підкреслив, що тепер в Італії от-от прийде до влади права коаліція,а відтак і ЕС, і соціалістам, що намагаються в ньому верховодити, треба добряче поміркувати: а чи не розвалиться цей союз, якщо й далі вони намагатимуться диктувати іншим свою абсурдну політику. Питання ведучого програми про президента Франції Ширака, котрий, як відомо, аж ніяк не соціаліст, Гайдер із властивою для нього безпардонністю відразу ж відфутболив: “Ширак у юності брав участь у соціалістичному русі, у душі він, звичайно, дотепер соціаліст”. Треба сказати, що це інтерв’ю притихлого свого часу Гайдера показало, що він уже збадьорився, а також, яку роль у ЕС може зіграти прихід до влади в Італії Берлусконі. Як пише сьогодні газета Ді Прессі, теперішній італійський уряд не зміг знайти відповіді на головні проблеми країни: безробіття, перевантаження суспільства податками, наплив нелегальних імміґрантів, і в блоку Берлусконі з’явився гарний шанс розв’язати їх, якщо він прийде до влади. Але що робитимуть французький президент Ширак і німецький канцлер Шрьодер із тим, що разом із Берлусконі до влади може прийти “Північна Ліга” Умебрто Боссі і “Національний Альянс” Джанфранко Фіні, тобто, на думку газети Ді Прессі, дві набагато ультраправіші партії, аніж партія Гайдера? Тобто, події в Італії показують, що у втомленої від соціалізму Европи починається поворот управо, але яким чином ЕС буде справлятися з ультраправими рухами – відповіді поки що немає.

Єлєна Коломійченко: Пане Мірскій, чи не думаєте ви, що перші кроки уряду Австрії і тенденції на виборах в Іспанії та Греції, де традиційно правлять ліві, а зараз праві одержали стільки ж голосів, скільки й соціалісти, а тепер от ще й Італія – отож, чи не думаєте Ви, що все це означає зсув вправо і на загальноевропейському рівні, особливо якщо врахувати вибори в Европарламент, де також перемогли праві партії, що це означає в перспективі найближчих років, і як на це можуть відреагувати такі країни, як Франція і Німеччина, де сьогодні при владі соціал-демократи?

Сємьон Мірскій: Зсув управо, безсумнівно спостерігається, але вважати, що це – тенденція назавжди або надовго, було б наївно. Близько року тому ми говорили про те, що Европа “рожевіє”, сьогодні ми кажемо, що рожевий колір поступово сходить з політичної карти Европи, і вона правішає. Насправді, це просто коливання політичного маятника – то вправо, то вліво, і, зрозуміло, періодично маятник перебуває в центрі між двома крайніми точками. Я гадаю, що перший урок такий, і цього не можна не зауважити. Другий урок: я пригадав знамениту фразу Генрі Кіссінджера, сказану багато років тому; “Ізраїль — єдина з відомих мені країн, у котрих немає зовнішньої політики, тому що її цілком заміняє внутрішня”. У Европі на наших очах йде зворотний процес – проблеми, здавалося б, чисто внутрішньополітичні стрімко перетворюються на проблеми зовнішньої і навіть світової політики. Ми бачили це на прикладі Австрії і тепер бачимо на прикладі Італії. Минулися часи, коли та або інша проблема була чисто внутрішньополітичною справою. Це, по-моєму, ще один важливий урок.

[www.svoboda.org]