|
|
|
Андрій СадовийНаселення Львова в дзеркалі опитування громадської думки (грудень 2000 року)© А.Садовий, 2001 Загальні характеристики Опитування громадської думки мешканців Львова, результати якого ми пропонуємо вашій увазі, проводилося на початку грудня минулого року на замовлення Інституту розвитку міста соціологічною групою під керівництвом Б.Невелюка. Вибірка 500 чоловік – репрезентивна за статтю, віком, освітою та національністю. Стать За даними обласного управління статистики на початок 2000 року жінки у населенні Львова складали 51,8 %, а серед дорослого населення – 52,5% (в проведеному опитуванні – 52,2%). Вказані відсотки є найнижчими за минуле століття; хоча відсоток хлопців серед новонароджених протягом всього часу проведення статистичних спостережень у Львові коливався в межах 51-52%; через більшу смертність мужчин із збільшенням віку відсоток жінок у населенні зростає. Відсоток жінок у населенні Львова за даними переписів
Вiк Упродовж минулого століття населення старішало – зменшувалась частка мешканців менше 30 років, натомість постійно збільшувався відсоток мешканців, старших 45 років і, зокрема, 60-и років.
Освiта Населення Львова за освітою розподіляється наступним чином:
Цікаво простежити зміну частки мешканців міста з вищою освітою за різними віковими групами протягом останніх 40 років:
Забудова 48.2% населення Львова згідно з результатами опитування живе в будинках нової забудови (до них в опитуванні відносили і т.зв. “хрущовки” [цегляні п’ятиповерхові будинки стандартного планування, споруджені у 60-х роках у рамках запропонованого М.Хрущовим плану вирішення проблеми браку житла. – Прим. Ред.]), 11.4% – в особняках. Матерiальний стан (суб'єктивно) Суб’єктивна оцінка матеріального стану показала, що 2/3 населення оцінює його як низький, 31% – як середній і лише біля півтора відсотка – як високий. Дещо десуб’єктизованішу оцінку можна навести, аналізуючи відповіді на запитання про розмір частки всiх доходiв сiм'ї, що йде на харчування. У тих же двох третин на харчування йдуть майже всі доходи; у 27,8% – приблизно половина і у 6% – менше чверті доходів. Для 30 відсотків мешканців міста додаткові (крiм тих, що дає основний рiд занять) засоби існування дає особисте підсобне господарство; 16% – допомога родичів, ще 11% – соціальна допомога. В різних вікових групах ці відсотки різні – молодші віком менше займаються підсобним господарством і користають з соціальної допомоги, яку, зрештою, їм заміняє допомога родичів (у %):
Нацiональнiсть та конфесiя За даними опитування 85 відсотків мешканців міста є українцями, 12% – росіянами; 79% послуговується в приватному спілкуванні українською мовою, 20% – російською. 45% населення Львова є вірними УГКЦ, 31% вважають себе православними УПЦ Київського патріархату, 3% – Московського патріархату, 5% ідентифікують себе з Українською автокефальною православною церквою, ще 3% – з іншими християнськими релігіями. Невіруючими (атеїстами) назвало себе менше половини відсотка опитаних, натомість 12% не змогли відповісти на запитання про конфесійну приналежність. Характерно, що серед практикуючих християн – тих, хто бере участь у богослужіннях хоча б раз в тиждень, частка греко-католиків суттєво вища – 70%, православних УПЦ КП – 15%, УПЦ МП – 2%, УАПЦ – 3%. Тобто за участю у богослужінні віруючі різних конфесій розподіляються таким чином (у %):
Походження 56% львів’ян живуть тут з народження, 19% – народилися в Галичині (сюди можна додати ще 2% респондентів, які є переселенцями з Польщі, тобто з тієї ж Галичини, тільки з території, що тепер відійшла до Польщі), ще 3% походить із інших областей Західної України, а з решти реґіонів України – 11%. 4% мешканців Львова народилося в Росії, ще 3% – інших республіках колишнього СССР. Територіальний розподіл львівських міґрантів за віковими групами подано у таблиці:
Як бачимо, із зменшенням віку частка вихідців із Західної України в населенні Львова зростає, досягаючи максимуму на рівні 72% у віковому інтервалі 1955-1970 років народження – за рахунок збільшення частки прибулих із галицьких сіл; на цей віковий інтервал припадає мінімум вихідців з негалицьких областей України – як західних, так і східних. Серед львів’ян, старших 60 років доволі висока частка переселенців, серед яких, зрозуміло, молодших 50 років немає. За причинами переїзду до Львова мешканці розділилися на три приблизно рівні групи – прибуття на роботу (29%), на навчання (27%) та разом з родиною чи до родини (26%) та четверту суттєво меншу (11%) – одруження. Аналізуючи структуру причин міґрації до Львова, варто відзначити значне скорочення частки тих, хто прибув до Львова на роботу, серед молодшої вікової категорії.
Батьки 33% львів’ян теж народилися у Львові, 31% – в містах (16%) та селах (15%) Галичини, 7% – в містах (4%) та селах (3%) інших областей Західної України, 16% – решти областей України, 9% – інших республік колишнього СССР (в т.ч. з Росії – 5%). Відповідно, серед місць, куди львів’янам доводиться часто їздити (таких 45% серед мешканців Львова) 50% – це міста Західної України, 39% – села Західної України (в т.ч. 38% – це міста і 32% – села Галичини), 21% – інші реґіони України, 7% – інші країни колишнього СССР, ще 18% – інші країни поза к. СССР (сума перевищує 100% оскільки респонденти могли називати кілька місць одночасно). Найбільші проблеми При відповіді на відкрите запитання: “Яка проблема є головною для Вас?” 62% відзначили відсутність грошей, по 14% – проблеми безробіття, житла та здоров’я. Оцінка можливостей міста Для оцінки львів’янами умов чи можливостей, які надає місто для вирішення цих проблем та для життя загалом, респондентам пропонували відповісти на наступне питання: “Ви, напевне, погодитесь, що місто існує для задоволення різноманітних потреб людей. Прошу оцінити в балах, використовуючи знайому зі школи шкалу (5 – “відмінно”, 1 – “дуже погано”) наступні можливости (умови) для життя у Львові”. Якщо розкласти отримані оцінки на шкалі від +1 до – 1 (“відмінно” взяти як “+1”, “добре” – як “+0,5”, “посередньо” – як “0”, погано – як “-0,5”, а дуже погано – “-1”) і обчислити середній бал, то позитивно львів’яни оцінюють лише можливости задоволення таких потреб (у %):
Натомість найнижче львів’яни оцінили задоволення громадянських потреб – роботу муніципальних службовців і працівників правоохоронних органів та забезпечення громадського порядку, далі – можливости працевлаштування та охорони здоров’я.
Ці ж тенденції можна відзначити і при аналізі відповідей на запитання “чого вам бракує зараз в житті?” (у %):
Характерно, що гострота проблем зі здоров’ям різко зростає з віком; ця ж тенденція спостерігається і з проблемами пошуку розумiння i теплоти з боку рiдних. З іншого боку, проблеми браку часу, освіти, працевлаштування (самореалізації) і, в меншій мірі, оптимізму і віри у власні сили, із збільшенням віку втрачає актуальність.
Повертаючись до оцінки мешканцями Львова умов та можливостей життя у місті у віковому розрізі, відзначимо, що середній бал всіх 12 позицій є негативний і складає “–0,05”, причому спостерігається чітка вікова диференціація цієї середньої оцінки – від “–0,01” для вікової групи 17-29 років до “–0,10” для вікової групи старше 60 років. Ця тенденція пониження оцінки зі збільшенням віку простежується практично за всіма позиціями (окрім хіба що оцінки екологічної ситуації), причому найрізкіша диференціація оцінок щодо оцінок забезпечення міста в галузі охорони здоров’я, задоволення інформаційних потреб, проведення вільного часу.
Характерно, що середня оцінка умов та можливостей життя у місті росіян суттєво нижча за аналогічну оцінку українців (–0,13 проти –0,04); нижча оцінка спостерігається щодо всіх позицій, причому найбільша різниця – щодо полiтичної i громадської дiяльностi (0,11 і –0,04), проведення дозвiлля (0,19 і 0,03), задоволення громадянських (–0,44 і –0,58) та інформаційних (0,43 і 0,29) потреб. З підвищенням політичної активности середня оцінка умов та можливостей життя у місті зростає: від “0,00” серед респондентів, що беруть участь в політичних заходах (таких було 8%), “–0,03” серед тих, хто цікавиться політикою (62%), “–0,11” серед тих, що байдужі до політики (25%) до “–0,16” серед тих, хто має відразу до політики (3%); така тенденція визначається, в першу чергу, оцінкою можливостей самореалізації/працевлаштування, полiтичної i громадської дiяльностi, освіти, задоволення громадянських та інтелектуально-естетичних потреб, охорони здоров’я та екології на противагу оцінці умов інформаційного забезпечення – політично активніші мешканці Львова значно скептичніше оцінюють задоволення інформаційних потреб:
Серед респондентів з різним рівнем освіти суттєвої диференціації в оцінці можливостей міста не спостерігається; виняток складають: оцінка можливостей самореалізації/працевлаштування (зростає від “-0,22” у респондентів з середньою освітою до “-0,15” у респондентів з вищою освітою) та можливостей полiтичної i громадської дiяльностi (навпаки зменшується відповідно від “0,11” до “0,04”) Місця, які найбільше подобаються За відповіддю зана питання: “Якi мiсця у Львовi Вам найбiльше подобаються?” львів’яни фактично поділилися на три приблизно однакові групи: ті, яким подобається старе місто як архітектурний ансамбль (37%); ті, яким найбільше подобаються львівські парки (28%), та ті, яким у Львові однаково подобаються і те, і друге (32%).
Цікаво, що серед народжених у Львові частка тих, кому найбільше подобаються парки суттєво вища, ніж серед народжених поза Львовом (відповідно 72% і 54%), а частка тих, кому подобається старе місто – менша (52% і 60%, а разом з конкретими архітектурними об’єктами міста – 67% і 70%). Суттєва диференціація щодо відповідей на це запитання спостерігається серед вірних різних конфесій: якщо на Високий замок вказало 33% вірних УАПЦ та 29% – УПЦМП, то серед вірних УГКЦ таких було лише 17% (УПЦКП – 24%); натомість архітектурні об’єкти найбільше подобаються 76% вірним УГКЦ і лише 41% – УПЦМП (УАПЦ – 71%, УПЦКП – 61%) Переїзд Бажання виїхати за межі України задекларувало 27% респондентів, 2% з них при наявности можливостей вибрало б Росію, 1% – іншу постсовєцьку республіку, решта 24% – інші країни. Серед тих, хто не збирається покидати Україну 70% львів’ян не має наміру виїжджати зі Львова, 7% воліло б жити в іншому місті Галичини, 3% – на селі, 6% вагалось з відповіддю. 85 відсотків львів’ян влаштовує район, в якому вони проживають, ше 3% не впевнені у цьому. Ідентифікація Найпотужніше львів’яни ідентифікують себе як українці – 32% в першу чергу відносять себе до цієї категорії і ще 26% – в другу чергу. Майже не поступається ідентифікаційною потужністю категорія “львів’яни” – саме так усвідомлює себе половина мешканців Львова (22% – у першу чергу і 28% – в другу). По 17% респондентів ідентифікує себе як галичани та як европейці, суттєво менше – 5% – як совєцьку людину.
На сьогодні знову актуалізувався пошук відповіді на запитання про бажаний шлях розвитку Галичини в разі приєднання України до союзу Росiї з Бiлоруссю. При відповіді на питання “Якби Україна приєдналася до союзу Росiї з Бiлоруссю, то як має повестися Галичина?” голоси респондентів розподілись таким чином:
Суттєво відрізняються відповіді на це запитання у конфесійному розрізі, в той час як половина вірних УГКЦ вибирає найрадикальніший шлях, байдужих серед них лише чверть респондентів, біля половини вірних православних конфесій не хвилює дана проблема:
Характерно, що “Боротись за самостiйну Галицьку державу” при приєднанні України до союзу з Росією та Білоруссю збирається 59% респондентів, що активно беруть участь в політичних заходах, 33% львів’ян з вищою освітою, та 83% тих, хто оцінює свій рівень матеріального забезпечення як високий. Значно менша диференціація львів’ян при відповіді на запитання щодо вирішення “хронічної” проблеми львівсько-варшавських відносин – проблеми польських військових поховань на Личакові: 11% не чула про цю проблему, ще 15% вагається з відповіддю; серед решти 68% бажає залишити все, як є зараз; 30% – відновити все як було до 1939 року; 2% – знищити весь пантеон (власне так, про пантеон, а не про могили йшлося в запитанні). Єдине, що частка необізнаних з цією проблемою молоді (до 30 років) суттєво нижча від загалу і частка тих, хто обстоює за відновлення цього цвинтаря до довоєнного стану серед православних УАПЦ суттєво нижча (19%) за рахунок вищої (6%) частки спраглих зруйнувати пантеон. На завершення доповіді кілька міркувань щодо співмірности запропонованої нами філософії розвитку Львова і громадської думки львів’ян. Опитування проводилося ще перед кінцевим варіантом презентованої концепції, яка, у свою чергу, розроблялась до підрахунку результатів соціологічного дослідження. Через це у запитаннях опитування немає прямих вказівок, що б підтримували чи заперечували концепцію. Однак на деякі аспекти увагу варто звернути. Важливою рисою покликання нашого міста в концепції називалось його ідентифікаційність. На запитання “Скажіть, будь ласка, коли Ви комусь кажете, що Ви львів’янин (-ка), то Вам при цьому” “Приємно” відповіли 82% респондентів, причому серед тих, хто ідентифікує себе в першу чергу як “львів’янин” цей відсоток складає 89%, як “українець” – 92%, як “галичанин” – 96%, що свідчить в користь нашої гіпотези. На підтримку того, що рисами природного покликання Львова є метрополійність, естетика та освітність свідчать наведені вище дані про позитивну оцінки мешканцями міста можливостей/умов Львова лише щодо метрополійних, естетичних та освітніх функцій (задоволення iнформацiйних потреб, проведення вiльного часу, дозвiлля, задоволення iнтелектуальних та естетичних потреб, полiтичної i громадської дiяльностi, освiтньо-виховнi можливостi) та низький рівень відчуття дефіциту задоволення цих потреб. |
 ч
|
 |
|