Відозва Краєвої Політичної Репрезентації до українського народу
[30 липня 1943 р.]
Війна закінчується. Уже близький тріумф справедливості над наругою
та насильством. Море крові, пролитої на захист свободи та справедливості,
жертви мільйонів людських істот не залишаться марними.
Польща, участь якої у цій боротьбі величезна, а жертви і страждання
– гігантські, вийде із неї переможцем і разом з альянтами братиме участь
у розбудові нового кращого світу.
Українська громадськість, на жаль, під впливом ворожої пропаґанди та
дезорієнтована тими, хто прагне сьогодні виглядати провідниками та виразниками
волі Української Нації, пішла у більшості іншою дорогою, аніж поляки:
дорогою співпраці з окупантом... Однак уже перші місяці війни продемонстрували,
що ця “співпраця” полягає у сліпому послуху та допомозі окупантові у
його боротьбі з Польською Нацією та Державою.
Важко й криваво розплачується Українська Нація за цю наївну та прислужницьку
політику. Цілковито розвіялися усі ілюзії щодо політичної незалежності,
хоча б і у найскромнішій формі, примусова невільнича праця на користь
воєнної машини у Німеччині та на Батьківщині, безжалісний економічний
визиск, а останньо ще й здобутий “привілей проливати кров” у допоміжних
формуваннях німецької армії – ось баланс чотирирічної українсько-німецької
співпраці. Самотність у світі, передовсім серед альянтських держав –
ось найважливіший підсумок цієї політики на зовнішніх теренах.
Українське населення також повинно жваво пам’ятати “співпрацю” з радянськими
окупантами. Ці два роки більшовицького урядування залишили після себе
жахливі спогади. Арешти, масові депортації, а в останній фазі також
страти – ось етапи, які перейшли більшовики, аби здобути прихильність
“визволеного, – як вони твердили, – від польського ярма” українського
населення.
Воно також у той період дізналося про наслідки 25-річного панування
Совєтів на Радянській Україні – панування, яке втілене у винищенні свідомого
елементу Української Нації, у спустошливій пролетарській асиміляції,
врешті, у русифікації широких українських мас.
Здавалося, що цей досвід повинен опритомнити Українську Націю і схилити
її до перегляду свого попереднього становища. Проблиски такого опритомнення
уже видимі в широких масах Української Нації, але акти подальшої співпраці
з німцями, акти жорстокостей і ґвалтів, завдані останнім часом українцями
польському населенню на східних землях Р[ечі] П[осполитої], підбурювані
окупантами, а часто і з власної ініціативи, і далі поглиблюють провалля
поміж Польською та Українською Націями, а водночас копають могилу для
мрій Української Нації.
На годиннику історії наближається велика історична година – година
остаточної перемоги справедливості. Хто цього не відчує, той сам собі
підпише вирок.
Як Краєва Репрезентація Польської Нації, ми звертаємося до Вас у цю
історичну мить:
зійдіть із хибного шляху;
порвіть з принизливою для вас залежністю від окупанта;
засудіть звірства масових убивств, які чинить над польським населенням
Волині українське населення, під’юджуване німцями і більшовиками;
негайно припиніть усі українські дії, спрямовані супроти Польських
Нації та Держави;
засудіть набір до української дивізії та протидійте йому;
створіть разом з нами солідарну самооборону від винищувальних акцій
окупанта та діяльно виявіть вороже до нього ставлення з боку Української
Нації.
Ми маємо спільних ворогів, тому станьте поряд з нами до боротьби з
ними.
Тільки спільно пролита у боротьбі із спільними ворогами кров, з яких
один – Німеччина – гнобить зараз обидві Нації, а другий – Росія – вже
протягає хтиву руку по наші землі, населені поляками й українцями, могла
б засипати провалля, яке розділяє обидва народи, і створити підставу
для подальшої співпраці поляків та українців під гаслом: за Вашу і Нашу
Свободу.
Ми розуміємо і цінимо прагнення Української Нації до створення Незалежної
України. Однак освідчуємо, що не відмовимося від східних земель Речі
Посполитої, у південній частині якої одвіку мешкають поляки поруч з
українцями, де Польска Нація упродовж століть чинила велетенський цивілізаційний
та економічний внесок. Ці землі повинні нарешті стати тереном братерського
співжиття обидвох Націй. Отож ми ґарантуємо на цих землях повний і вільний
розвиток українського населення на засадах свободи та рівності громадянських
прав і обов’язків.
На цій дорозі Українська Нація знайде повне зрозуміння та підтримку
Польської Нації, а також її великодушну готовність забути усі завдані
урази і кривди.
КРАЄВА ПОЛІТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ
[Переклад з польської мови. Опубліковано Є. Місилом у підбірці документів
“Українське питання у політиці польського уряду та підпілля у 1939-1944
роках. Документи.”: Misiіo E. Kwestia ukrainska w polityce polskiego
rzedu i podziemia w latach 1939-1944. Dokumenty: // Zustriczi. – 1990.
– N 3-4. – S. 156-158.]
Звернення ОУН до польського народу із закликом спільно
боротися проти нацистської та більшовицької аґресії за незалежну Україну
та Польщу [липень 1943 р.]
ПОЛЯКИ!
Наближається вирішальна мить нинішньої війни, розпочатої загарбницькими
Берліном і Москвою, яка ведеться задля уярмлення вільних народів.
У міру вичерпання сил обидвох загарбників організуються та зростають
революційні сили уярмлених народів. Перше місце поміж народами центральної
та східної Европи, уярмлених німецьким та московським імперіалізмами,
посідають український та польський народи. Обидва вони зараз ведуть
запеклу боротьбу з окупантами, обидва вони також готуються до воскресіння
своїх національних держав.
Однакове становище, спільні вороги і спільні цілі, якими є власні державності,
повинні б скерувати обидва народи, як зрештою й усі уярмлені народи,
до спільної боротьби в одних лавах супроти імперіалістичних загарбників.
Прецінь цілком очевидно, що остаточного удару Берлінові та Москві зможуть
завдати звитяжні національні революції уярмлених цими імперіалізмами
націй. Звідси логічним висновком є спільний фронт революційних уярмлених
народів супроти імперіалізму під гаслом вільних національних держав.
Український народ завше був переконаний, що передумовою тривалого й
незалежного державного існування обидвох народів, українського та польського,
є обопільне порозуміння на платформі взаємного визнання. Ця умова є
вислідом нашого спільного існування поміж двома могутніми державами
– Німеччиною та Росією, котрі, з огляду на свою могутність та свій імперіалістичний
характер, завше були ворогами сусідніх народів. А особливо вони завжди
прагнули до уярмлення українського та польського народів. Варто також
згадати, що здійснення цих планів полегшувала їм легковажно провокована
ненависть поміж українською та польською націями. Москва й Берлін знаходили
та знайдуть у майбутньому спільну мову, коли йтиметься про повалення
польської чи української держави та про поневолення обидвох народів.
Цю істину добре спізнав польський народ під час поділів, а востаннє
у 1939 році. На жаль, цієї істини не хочуть зрозуміти польські імперіалістичні
кола. Дивним і незрозумілим є факт, що сьогодні, коли польський народ
стогне у ярмі німецького нападника і коли Росія також планує нову окупацію
Польщі, польські імперіалістичні керівники проголошують безжалісну війну
українському народові, відмовляючи йому в праві на власне державне буття.
Польські імперіалісти жодною мірою не можуть погодитися з незалежницькою
боротьбою українського народу і у своїй сліпій ненависті до нього заходять
так далеко, що стають спільниками найбільших ворогів Незалежної Польщі
– російського та німецького імперіалізмів. Адже очевидно, що коли сьогодні
провідники одного уярмленого народу закликають до боротьби з іншим уярмленим
народом, у такий спосіб вони призводять до послаблення спільного фронту
поневолених і самі стають на боці загарбників.
Але виглядає саме так, що ніщо інше, а тільки звичайна загарбницька
хіть панування над іншими народами творить фундамент усієї політики
польських провідників. Тому так швидко вони віднаходять спільну мову
з Берліном і Москвою, коли йдеться про знищення українського народу,
і не бажають бачити того, що, оголосивши сьогодні війну українському
народові, вони зводять на бездоріжжя свій власний народ і готують для
нього катастрофу.
Чого прагнуть польські провідники?
На підставі різних їхніх видань (“Walka”, “Nasza Ziemia Wschodnia”,
“Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej”та інших) можна ствердити, що тут
ідеться про Західно - Українські Землі, які вони називають “Нашими Східними
Землями”. Однак при цьому дехто з них поширює це поняття також і на
східні українські землі, аж до ріки Дніпро включно.
Усі ці терени, як вони вважають, мали б бути включенні до польської
держави. У такий спосіб польські імперіалісти хочуть силою поневолити
7 мільйонів українців Західної України, як це було перед 1939 роком,
а поза тим усю Правобережну Україну. Зрозуміло, що йдеться про загарбництво,
подібне до імперіалізму Москви чи Берліна.
На землях Західної України, не кажучи вже про Правобережну, живе у
переважній більшості український народ. Кожен поляк знає, що незалежно
від колоніальної політики, яка тривала століттями, польським урядам
не вдалося змінити обличчя цих земель. Тому смішно, коли ми сьогодні
читаємо у польських виданнях про нові плани, спрямовані на знищення
українського народу Західної України. Якщо цього не вдалося зробити
упродовж кількох століть, то не вдасться і зараз. Українського характеру
Західної України ніхто заперечити не може, бо ж тут у переважній більшості
мешкає українське населення. Поляки творять незначну меншину, і то переважно
у містах. Коли польські імперіалісти на підставі цього факту вимагають
приєднання Західної України до Польщі, то це рівносильно, коли б ми
претендували на усе Краківське воєводство через те, що там також мешкають
українці.
Окрім того, польські провідні чинники забувають про те, що українська
нація є нацією, котра століттями бореться за свою державність, і що
особливо упродовж двох останніх десятиліть не вагалася провадити боротьбу
за свою свободу з найстрашнішим більшовицьким ворогом. Німецькому окупантові
український народ також оголосив безкомпромісну боротьбу, незважаючи
на те, що Німеччина донедавна була найбільшою військовою потугою світу.
Як же польські імперіалісти можуть думати, що ми погодимося на нову
польську неволю? Сподівання на “поштивий руський народець” уже нераз
дорого коштували полякам, однак зараз вони можуть трагічно вплинути
на долю Польщі.
40-мільйонний український народ бореться сьогодні супроти могутніх
ворогів і напевне здужає захистити свою незалежність також і від польських
імперіалістів.
Тим, хто не бажає повірити у цю істину, ми зможемо довести її на практиці.
Українська нація поборюватиме усі спроби відірвати Західну Україну від
решти українських земель, вважаючи ці спроби за імперіалістичні прагнення,
яким відмовляється у праві на національне самовизначення.
Поляки:
Спільна доля, котра нас сьогодні пов’язала, і наша боротьба проти загарбництва
Берліна і Москви за власну державу, вимагають порозуміння обидвох народів.
Українська нація завше готова до такого порозуміння. Ми не виношуємо
ворожих планів щодо польського народу і не хочемо й на палець польської
землі. Ми визнаємо право кожного народу на самовизначення і на власну
державу. Наше ставлення до польського народу засноване на приязні та
бажанні співіснування.
На жаль, цієї нашої позиції не хочуть зрозуміти польські імперіалістичні
провідники. Вони не визнають права української нації на власну державу,
вони закликають польські маси до війни з українською нацією. Вони навіть
використовують німецького окупанта з метою знищення української нації.
Польські Sonderdienst, Bahnschutz, Biegenschaft, польські фольксдойчі
допомагають німцям поневолювати український народ. Таким чином вони
сприяють зміцненню Німеччини та полегшують їй терор також і супроти
польського населення. Польські боївки на Холмщині, Підляшші, у Галичині,
на Волині провокують німців до протиукраїнських акцій, стають німецьким
знаряддям у боротьбі проти української нації. Якщо внаслідок цього доходить
до взаємних сутичок між українським та польським населенням, німці задоволено
потирають руки.
Уся ця робота польських імперіалістів, котрі втратили всяке почуття
відповідальності, спричинена їхнім шовінізмом та глибокою ненавистю
до українського народу. В результаті вона завдає шкоди обидвом народам.
Тому треба з нею покінчити.
Поляки:
Українська нація, котра так само, як і ви, бореться за власну державу,
прагне порозуміння з польською нацією та приятельського існування поруч
одна одної вільних України й Польщі.
Водночас ми не допустимо, аби польські імперіалісти поневолили хоча
б частину українських земель. Зокрема, у цю хвилину ми не будемо безкарно
терпіти усі плани і терористичні акції польських імперіалістів, актів,
керованих супроти життя та майна українських громадян.
Поляки, мешканці Східної України!
Ваші імперіалістичні вороги закликають вас до боротьби із українською
нацією. Пам’ятайте, що ви живете поміж української більшості, а тому
усяка спроба війни супроти української нації буде безрезультатна. Якщо
ви послухаєтеся імперіалістичних намов, ви тільки викличете кровопролиття,
позаяк українська нація із усією рішучістю боронитиме своє право на
самовизначення та на власну державу.
Ми не хочемо нікого з вас поневолювати. На території української держави
залишаться тільки ті з вас, хто добровільно освідчить, що хоче зостатися.
Ми ґарантуємо їм цілковиту свободу, безпеку та рівні права, такі ж,
як і в усіх громадян української національності.
Наше гасло: свобода народам і людині!
Хай живуть вільні національні держави українського та польського народів!
До спільного фронту боротьби усіх поневолених народів!
Поневолені народи, єднайтеся у боротьбі супроти імперіалістів!
Смерть загарбникам!
[Переклад з польської мови. Опубліковано: Siwicki M. Dzieji konfliktow
polsko-ukrainskich. – Warszawa, 1992. – T. 2. – S. 169-173.]
