Сава Дам’янов

Ерос і Порнос: божественне мистецтво тілесного

В античній мітології бог Ерос посідав високе місце, настільки високе, що в деяких переказах його навіть трактують як найстаршого з усіх богів, як своєрідне Начало Буття. А от бог Порнос, його єдиноутробний брат (або сестра, в залежності від того, як сприймали його стать!) майже не згадується, але завжди домислюється: якщо, скажімо, вірили, що Афродіта і Гермес – мати й батько Ероса, водночас глибоко таїли, що Порнос – дитя тої самої матері (Афродіти) і всіх її коханців! Якщо вірили, що Ерос є силою спокою і гармонії, то глибоко таїли, що Порнос – сила неспокою і хаосу; якщо вірили, що Ерос дарує пізнання і мудрість, то глибоко таїли, що Порнос вивільнює підсвідомість і наділяє пророчим даром, якщо вірили у небесну природу Ероса, то глибоко таїли хтонічну природу Порноса... Звичайно, це далеко не все, але очевидно, що у морі переказів та спекуляцій Ероса чимраз більше прославляють, а Порноса – якого теж славлять! – прославляють все потаємніше й потаємніше; Ерос, таким чином, став символом світлої (креативної) пристрасти, а Порнос – символом найтемнішої (також креативної!) жаги. Отак єдиноутробні брат і сестра стали заручниками долі, яка прирекла їх на розлуку, хоча вони є по суті Одне. Божественний Гермафродит – ось їхнє справжнє, метафізичне ім’я, а у мистецтві – Божественне Мистецтво Тілесного. І звичайно, зовсім не випадково, що у першому, метафізичному сенсі, воно виражається іменником чоловічого роду, а в другому, мистецькому – середнього: таким чином, нас попереджають, що феномен, еманацією якого вони є, – одночасно інтегральний та універсальний, що у кінцевому рахунку статеві етноси завжди зливаються в один, значно потужніший, надстатевий (чи то безстатевий, однаково!) Етнос, що так – нарешті! – виглядає Досконалість...

...Так-так, саме так виглядає насправді Досконалість (яка як Етнос є безстатевою та надстатевою), так Ерос і Порнос творять Божественне Мистецтво Тілесного (яке є, звичайно, середнього роду!). Тому й оповідь про взаємопроникнення Ероса і Танатоса як його справжню сутність видається тепер дещо застарілою, заяложеною, солодкаво-філософічною: вона по суті виявляється (будьмо щирими до кінця!) своєрідною псевдо-оповіддю. На противагу цьому, перед нами вимальовуються обриси отої справжньої Оповіді, яка говорить, що істинну, гермафродитську Сутність цього мистецтва треба шукати (і бачити!) у поєднанні Ероса та Порноса, у поєднанні, яке однаковою мірою загострює і стирає їхні відмінності, у поєднанні, що позбавляє сенсу уявні межі і відчиняє двері иншого світу. Ця оповідь про Божественне Мистецтво Тілесного є водночас його власною оповіддю – оповіддю Божественного Мистецтва Тілесного. Ця оповідь є водночас цнотливою і безсоромною, метафоричною і безпосередньою, серйозною і смішною, священною і мирською, ніжною і жорстокою, космічною і людською, фантастичною і реалістичною, теофільською і сексофільською... Та оповідь є всім цим одночасно, і ще багато чим, а це означає, що вона – своєрідна Повідка/Повійка...

... Так-так, отак воістину являє себе Божественне Мистецтво Тілесного: як Повідка, яку пестливо називаєш Повійкою, бо знаєш що з «й» вона веселіша! Або як Бюст (Бюстик!), про який теж думаєш із ніжністю, бо знаєш, що він буває не лише з мармуру! Уявімо їх на хвилинку: вони однаково люблять гру, вони однаково є тілом своєї душі й душею свого тіла, вони – Повідка й Повійка, Бюст з мармуру чи з чогось набагато ніжнішого – мали ту саму ідентичність багато століть до нас. Арістофан, римські «сороміцькі» поети, Боккаччо, Рабле, Казанова, де Сад, Аполінер, Анаїс Нін, Батай, а також античні скульптури, мозаїки, кераміка, Ботічеллі, Рубенс, Тіціан, Мікельанджело, гравюри епохи рококо, Гойя, Тулуз Лотрек, Пікассо, Далі... Божественне Мистецтво Тілесного, через слова, форми та кольори, через повідки й бюсти завжди уславлювало Життя, завжди було гімном людській природі (тобто Природі взагалі), завжди відкривало Таємницю, завжди проповідувало сповнений сенсу гедонізм! Але при цьому воно завжди викликало сум’яття почуттів, завжди будило острах, завжди було табу: зневага до його екстазів приховувала безсилля, а відмежованість від нього розуму небажання визнати Заум! Повідки й Бюстики – джерело радости духу (яку заперечують ті, для кого дух є чужеродним тілом!), вони – джерело отої веселої науки, якої завжди бракуватиме світові (і з якою він був би ліпшим!), і якщо ми собі їх уявимо з «й» і не в мармурі – от вам джерело вічного натхнення, от вам новий Прапочаток, от Великий Вибух! Тому що вже самі по собі вони є межовими – або проміжними – просторами, своєрідними «Таємними досьє», тим, що не ставить питань і не дає на них відповіді, але водночас непереборно притягає. І несе потужне значення. Тому що це означувальне і означуване одночасно. Тому що це сьогодні і тут, настільки ж, наскільки вчора і завтра. Так було в усі часи, так є тепер, коли час, мов сніг, тане за нашою спиною. І тому саме зараз, на самій зорі нового тисячоліття, відкриймо широко очі і скиньмо всі серпанки; прислухаймося частіше до голосу Ероса і Порноса, віддаймося нарешті сміливо Божественному Мистецтву Тілесного, не лише віртуально, але й реально, цілком...

Переклала Алла Татаренко