|
|
|
Анатоль ПерепадяУривок з Життєпису Бенвенуто Челліні, сина маестро Джованні Челліні, флорентинця, написаного ним самим у Флоренції РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ 1537–1538 Невдячність маляра Россо. – Бенвенуто представляють королю, ласкавий прийом при дворі. – Він захворює, відчуває нехіть до французів і повертається до Італії. – Фаррарський кардинал частує його. – Пригоди в дорозі з Ліона до Феррари. – Щирий прийом у герцога. – Повернення до Рима й побачення з вірним Феліче. – Як йому нашкодила дурна поведінка кардинала де Гадді. – Один з учнів обвинувачує Бенвенуто в крадіжці папського самоцвіту .– Його арештовано і відведено до замку Ангела. Перепочивши в Парижі трошки, я пішов навідати маляра Россо, який був на службі у короля. Я думав, що цей Россо мій найкращий на світі приятель лише тому, що в Римі підтримував його, як людина мало коли підтримує іншу людину. Оскільки про цю допомогу можна розповісти коротко, то я згадаю про неї, щоб показати, якою чорною може бути невдячність. Ще працюючи в Римі, Россо через свій злий язик так паплюжив роботи Раффаелло да Урбіно, що учні того хотіли його будь-що вбити. Я врятував його від цієї розправи, охороняючи його день і ніч. Так само погано він одгукувався про маестро Антоніо да Сан Галло, чудового зодчого, і той звелів забрати в нього роботу, яку йому дістав у мессера Аньйоло да Чезі. І потім так йому мстився, що майже довів його до голодної смерті. Тому я позичив Россо багато десятків скудо, щоб він вижив. І оскільки він зі мною не розплатився, я пішов до нього, як я сказав, провідати. Я сподівався, що він не лише поверне мені гроші, а й виявить мені допомогу й заступництво, щоб влаштувати мене на службу до цього великого короля. Коли він мене побачив, то збентежився, як стій, і сказав так: – Бенвенуто, ти даремно витратився на таку довгу подорож, надто в такий час, коли всі заклопотані війною, а не марничками наших робіт. Я відповів, що привіз із собою стільки грошей, що можу повернутися до Рима так само, як приїхав до Парижа, і додав: оце, мовляв, така віддяка мені за те, що я йому зробив, коли він бідував, і що я починаю вірити тому, що мені казав про нього маестро Антоніо да Сан Галло. Россо хотів обернути мої слова в жарт, збагнувши, який він негідник. Тоді я показав йому платіжний наказ на п'ятсот скудо на Річчардо дель Бене. Цей нещасник все-таки засоромився і хотів затримати мене мало не силоміць, але я засміявся йому в лице й пішов разом з одним маляром, який чув нашу розмову, його звали Згваццелла, і він походив з Флоренції. Я оселився в нього на тиждень з трьома кіньми й трьома слугами. Він добре утримував мене, а я йому платив ще краще. Потім я став шукати, як потрапити до двору. Нарешті мене привів до короля такий собі мессер Джуліано Буонаккорсі, королівський скарбничий. Чекав я цього довгенько, бо Россо робив усе від нього залежне, щоб я до короля не попав. Коли мессер Джованні помітив його інтриги, він одразу ж повіз мене в Фонтана Біліо й провів мене до короля, в якого я мав цілу годину наймилостивішої аудієнції. Король саме тоді збирався їхати до Ліона. От він і сказав мессерові Джованні, щоб той узяв мене з собою і що в дорозі побалакають про кілька чудових робіт, які його величність намірявся замовити. Так я й поїхав разом з придворним почтом і дорогою познайомився з кардиналом феррарським, який тоді ще не носив кардинальської митри. Ми розмовляли з кардиналом щовечора, і його превелебність казав, що я повинен залишитися в Ліоні в одному його абатстві і що там я можу жити собі доти, доки вернеться з війни король. Сам він їде до Гранополі, а в його ліонському абатстві я знайду всі вигоди. Коли ми приїхали до Ліона, я занедужав, а мій учень Асканіо підхопив переміжну лихоманку. Тоді мені французи і їхній королівський двір осоружилися, і мені не терпілося вернутися до Рима. Довідавшись, що я хочу повернутися до Рима, кардинал дав мені багато грошей, щоб я зробив йому в Римі срібну мідницю й жбан. Ми поїхали назад до столиці на добрих огирях. Коли ми долали Санпіонські гори, до нас прилучилося двоє французів і їхали з нами добрі гони. Асканіо весь час трясла лихоманка, я відчував постійний жар. Шлунок мій був такий розладнаний за ці чотири місяці, проведені у французів, що я тиждень не міг з'їсти кусня хліба. Мені страшенно кортіло доїхати швидше до Італії, щоб як умирати, то на батьківщині, а не у Франції. |
 ч
|