Наталя Курносова

Військові ігри

Чим ви займаєтеся у свій вільний від роботи або навчання час? П’єте з друзями пиво чи каву, або вибираєтеся зрідка на природу, щоб попити те саме пиво, тільки зі зміною декорацій? А вам ніколи не хотілося в тому лісі залягти з гвинтівкою в кущах і відчути себе справжнім бійцем-снайпером? Якщо так, то не лякайтеся: ви не клієнт психоаналітика з потаємним потягом до знищення живих істот, ви – потенційний страйкер, і вам буде дуже цікаво дізнатися більше про один з нових видів спорту – «страйкбол».

Назву «страйкбол» вигадав у 1997 році Григорій Чуков (команда «Драгуни») на заміну міжнародного терміну «airsoft» («стиснене повітря»). Зародки цього явища з’явилися на початку 80-х років у повоєнній Японії, у якій після капітуляції заборонено збройні сили, за винятком самозахисних, тому уряд винайшов соломонове рішення проблеми зброї – було створено точні пневматичні копії справжніх зразків, що мали ту саму вагу, скорострільність та подібну схему збирання. Спочатку все це добро стріляло поодинокими пострілами, пізніше з’явилася напів автоматична та автоматична газова зброя, ще пізніше – електрична, що працює за допомогою енергії стисненого повітря – тут вже можна вибирати вид вогню – поодинокий, неперервний чи фіксований по три постріли. А чим є страйкбол як вид спорту? Це командна гра, в якій стрільба ведеться з пневматичних копій, максимально наближених до реальної бойової зброї, виготовлених з пластику, або легкого сплаву. На відміну від більш відомого всім пейнтболу, де яскрава фарба не дасть вам збрехати, що ви «живий», у страйкболі використовуються пластикові шестиміліметрові кульки, вагою від 0,12 до 0,43 грама. У цьому полягає один з цікавих моментів забави – ця гра цілковито «на чесність», тут все залежить від вас – наскільки серйозним є ставлення до страйку. Звичайно, потрапляння пластиковою кулькою в камуфляж, а тим більше у спорядження можна просто не помітити, але якщо вам сказали, що ви «вбитий» – ліпше не сперечайтеся, і в жодному разі не приховуйте «смертельного» поранення, навіть якщо його ніхто не побачив – инакше ваша репутація страйкболіста буде під великою загрозою. Це – справа чести. В цьому є психологічна перевага – як і на справжній війні, тут не місце хитрощам та брехні. Війна – це не іграшка, ні справжня, ні страйкбольна. Отже, страйк – насамперед виховання власних рис характеру, яких дуже багатьом людям, на жаль, бракує у сучасному суспільстві.

Ще одна відмінність страйкболу полягає у цілковитій реалістичності подій. На заздалегідь обумовленій місцевості ви маєте нагоду пролежати кілька годин у бридкому болоті, не маючи змоги зробити зайвий рух, що приносить неймовірну радість усіляким комахам, які із космічною швидкістю кличуть родичів на делікатес, втілений у вашій особі. Але з яким задоволенням після цього ви накриєте вогнем ворога, заради знищення якого помирали, втрачаючи той літр крови, що не встигли допити комарі, бруднили в багнюці улюблений камуфляж та спорядження, три години медитували на сусідній лопух, вважаючи, що це пальми та ліяни, а «ворог», з котрим так добре пити пиво у вільний час – хитрий в’єтнамець. І в руках не фантастичний пейнтбольний пилосот, а майже справжня гвинтівка, яку за кілька метрів годі відрізнити від бойової. Під час гри справжні «страйкануті» втрачають почуття «іграшковости» подій, поринаючи у гру, яка на кілька годин стає справжнім життям.

Страйкбольні ігри – це не просто плутанина по місцевості з метою знищення усього живого, що не належить до вашої команди. Кожна гра має чітко розроблений сценарій. Дуже просто перестріляти ворогів. А ви спробуйте захистити ваш блокпост, чи захопити ворожий об’єкт. Тут не діє комп’ютерно-іграшкове «збереження» або «перезавантаження» – мусите за реальний час у важких умовах не тільки вижити, а й виконати завдання. Окрема тема – це одяг та спорядження страйкерів. Залежно від того, в якій команді ви граєте, маєте зовнішньо відповідати всім тим історичним аналогам напрямку, який реконструює рідна команда. Якщо це американська морська піхота, то будьте ласкаві виглядати як справжній штатівський морпіх, якщо совєтські часи – шукайте відповідний одяг та спорядження на ринках, це стосується не тільки форми, а й зброї – кожна команда має свої вимоги. Команди можуть мати різні типи камуфляжу для різних умов: наприклад, для гри в лісі – зелений, для будівель – чорний, для зими – білий, можуть використовуватися рукавиці, маскувальні сітки, розвантажувальні жилети – можливостей та варіянтів тут маса; все залежить від вимог до бійців визначеної команди та особисто від ваших фінансових можливостей.

Для того, щоб стати справжнім бійцем, не досить, викинувши купу грошей, натягнути на себе безліч прибамбасів – ви маєте вступити у команду. І це не так просто, як здається. Бувають, наприклад, ситуації, що команди, які грають вже давно, сформували свій «золотий» склад і просто не проводять набору новачків. Але навіть якщо є можливість вступити до команди – то і тут все залежить від вас. Страйкери – серйозні люди, особливо коли йдеться про майбутніх бойових товаришів. Спочатку варто познайомитися з командиром та бійцями обраної команди, справити позитивне враження, набути авторитету в очах потенційних колег. Якщо ви за кілька тренувань пройшли цей етап, вас очікує другий тур змагання за свою мету: стажування у команді. І вже тільки після того, як команда вирішить, що ви є саме та людина, з якою можна «піти у розвідку», побачить бойові здатності у кількох іграх – лишень тоді з’являється можливість таки стати повноправним членом улюбленої команди. А за час тренувань і спілкування знаходяться не просто товариші по команді, а справжні друзі, не тільки в бою, а й у цивільному позастрайковому житті.

Правила гри у страйкбол досить суворі та чітко визначені. Право на участь мають команди, учасники якої мають не менше 18 років, бо цей вид спорту таки доволі екстремальний. Склад команди має бути не менше 5 чоловік, кожна команда повинна мати власну оригінальну назву, під якою вона буде фігурувати в іграх. Керівництво здійснює командир та його замісник, котрий захищає інтереси своєї команди у переговорах з командирами. Участь суто добровільна – гравці не мають один до одного ніяких претензій з приводу можливих наслідків під час гри. Необхідною умовою участи є власні індивідуальні знаки команди (такі як шеврони, кокарди, нашивки, головні убори та инше), крім випадків, коли уніформа не передбачає цього. Найбільш необхідним є захисні засоби – насамперед захист очей окулярами чи масками, які тестуються шляхом пострілів упритул з найпотужнішої зброї. Кожен гравець повинен мати при собі білу пов’язку – знак того, що він «вбитий». Склад команди передбачає присутність хоча би одного медика з аптечкою. Гра проходить на заздалегідь визначеній території з використанням дозволених видів військового спорядження (радіостанцій, лазерних прицілів, ліхтарів та ин.). Вбитим вважається гравець, «вкушений» кулею у будь-яку частину тіла або спорядження, за винятком поціляння у зброю та рикошету. Вбитий має чемно натягнути на голову білу пов’язку та пройти у відведене для «убитих» місце, не заважаючи ще живим гравцям своїм сумно-вбитим виглядом. Якщо вас уже підстрелили, то, як справжній загиблий, ви не маєте права балакати з живими, передавати їм у спадщину свою зброю, боєприпаси чи спорядження та бавитися вибухівкою, щоб не обдурити часом тих, хто ще провадить бойові дії.

Під час гри уважно дивіться, в кого стріляєте, бо «дружній» вогонь (поціляння у бійця власної команди) буде вважатися смертельним. Можна лишень здогадуватися, якими нецензурними мовними перлами обкладуть вас друзі у «мертв’ятнику» за такі жартики. Не стріляйте зблизька, бо гра грою, а голова, очі та все инше у гравців своє, не куплене, і, хоча за правилами вони не будуть мати до вас претензій, все-таки дотримуйтесь правил безпеки. Якщо ваша гвинтівка під час гри зіпсулася, або виникли инші клопоти – це, на жаль, буде лише вашою проблемою: гра не зупиниться і технічна допомога до вас не прийде. Викручуйтесь самі, на війні як на війні. Як уже було сказано, не сперечайтесь: вбитий – то вбитий. За конфлікт на полі бою вас будете дискваліфіковано разом з тим, з ким почали суперечку, і до кінця гри матимете змогу досперечатися у базовому таборі.

Крім основних гравців, є так звані «некомбатанти» – особи, що прибули подивитися, пофотографувати, місцеві жителі, родини гравців, що наважились своїми очима подивитися, як сходить з розуму хлопець, дівчина (чоловік, дружина, брат, сестра чи хто там ще). Це можуть бути мирні браконьєри, що на вихідні вилізли у лісок тихенько половити рибку чи постріляти зайців – не заважайте їм, просто поясніть без застосування зброї та силових методів, що вони вам заважають.

Бійця можуть взяти в полон, але тоді він повинен чесно відповісти на всі каверзні запитання супротивника. Якщо під час гри всю команду полоненого було знищено – вибачайте, але вас теж розстріляють. Така вона – сувора страйкбольна реальність. Але і тут є свої норми поведінки: виключається будь-який геноцид військовополоненого. Ви не будете «живим щитом» чи заручником.

Страйкери дуже серйозно ставляться до вживання алкоголю та наркотиків, тим більше під час гри. Це після бою можна воскреснути та випити з колишніми ворогами пива, але під час гри чи перед боєм це суворо заборонено.

Крім того, у страйкболі під час виконання сценарію заборонено рукопашний бій – це ще один фактор, який зменшує можливість травматизму гравців. Тому не сподівайтеся розв’язати критичну ситуацію кулаками або ефектним помахуванням ногами перед обличчям супротивника. За це вас неодмінно дискваліфікують – правила страйку суворі і не мають винятків.

Страйкбольні ігри є військово-тактичні та командні. Командна гра відбувається при малій кількості гравців (одна команда 6-10 осіб), триває приблизно годину і є виконанням якогось конкретного завдання. Військово-тактична ж гра має ретельно розроблений сценарій, набагато більшу кількість учасників та триває від 12 до 48 годин – тут уже ви відриваєтесь на повну і, горді та змучені, не маючи сил стерти з обличчя навіть маскувальний грим та передягтись, лякаєте цивільних, коли їдете у такому вигляді додому у громадському транспорті.

Оскільки страйк з’явився в Японії, то більшість фірм – виробників страйкбольної зброї та знаряддя є, як ви вже, мабуть, здогадалися, саме там. Найбільш відомою та популярною серед страйкерів є фірма з Токіо «Marui». Звичайно, на ринку є китайські та корейські аналоги, але досвідчені гравці досить скептично ставляться до цих витворів. Проте вибір виробника – справа приватна.

В Україні страйкбол офіційно почався із заходу, а саме зі Львова. У квітні 2002 року тут булао офіційно зареєстровано у департаменті економічної політики Львівської міської адміністрації громадську організацію «Західно-Українська Федерація Страйкболу». Це некомерційна організація – просто люди, які до того хворіли на страйк поодинці і нарешті зібралися разом з метою розвитку та популяризації цього виду спорту серед молоді.

Відтоді страйк поширився по всій Україні. Є філіяли у Києві, Одесі, Симферополі, Полтаві, провадиться робота щодо перейменування федерації в «Українську Федерацію Страйкболу», бо термін «Західна» вже не охоплює всю географію команд України.

Більш детальну інформацію про страйкбол в Україні ви можете отримати в інтернеті на першому українському страйкбольному ресурсі www.airsoft.com.ua. Тут можна зареєструватися на форумі сайту і відшукати все, що вас зацікавило, познайомитися з людьми, що професійно займаються страйкболом, з такими самими новачками, як ви, та спробувати свої сили у страйку.

І це не пропаганда насильства та війни, не злочинне формування. Це спосіб офіційно зайнятися улюбленою справою, зняти негативні емоції, що дістали вас за тяжкий робочий тиждень, дізнатися багато нового та просто відпочити так, як вам подобається.