Богдан Волошин

БУРАЧКОВИЦЬКІ ХРОНІКИ

Дзядзьові Гаврилу Волошину і татові Роману Волошину, які навчили мене бути галичанином, присвячую

Переднє слово

Так сталося, що мені першому випало розповісти тобі, шановний Читачу, про Бурачковичі і його нарід. Знайти це галицьке містечко на українській мапі неможливо. Лиш на австрійській Бурачковичі позначені маленьким хрестиком, правда, не як населений пункт, а як місце, де у 1914 році австрійці при форсуванні річки Стиранки втопили три вгодованих першерони зі збруєю та вершниками. Тож маю за обов’язок, шановний Читачу, перш ніж ти зануришся у пригоди бурачківчан, розповісти про самі Бурачковичі докладніше.

Як стверджує втрачений львівсько-паризький літопис, створений славетним уродженцем Бурачкович Ієронімом Петровичем Папроцьким, що за Карла Великого емігрував до Парижа на знак протесту проти занепаду Римської імперії від варварів, славне містечко Бурачковичі було засноване чудового літнього ранку, в п’ятницю, ще до того, як любитель фруктів Адась був вигнаний з раю разом із безпутною утриманкою Євою.

Завклубом Бурачкович Влодко Фарнега твердить, що містечко на лівому березі заснували переселенці-динозаври, вигнані москальським льодовиком з тундри до Галичини. На підтвердження своїх слів кривий Фарнега завжди демонструє велику, мабуть, гомілкову кістку динозавра, знайдену Мерлюньом на старому цвинтарі.

Таким чином, Бурачковичі заснувались дуже давно і лежать десь між Львовом і Збручем. Населення тут нелічене, бо відсутність Бурачкович на українських мапах звільняла бурачківчан від переписів і податків. Але війт містечка і мер пан Роман Задупський, який трагічно пропав при встановленні пам’ятника Шевченку, а потім щасливо знайшовся, якось надвечір подумав, що було б добре, якби бурачковицький нарід числом перевищував Відень. Отже, будемо вважати, що бурачківчан трохи менше за віденців.

Корисних копалин під Бурачковичами дуже багато. Є тут золото, чимало платини, нафти, алмазів, кілька втоплених танків у мочарах за Стиранкою. Але всі копалини є дуже глибоко, десь аж біля магми. Бурачківчани провадять натуральне господарство і мають в носі европейський розподіл праці. Славні Бурачковичі самогонкою, шкварками і здичавілими псами. Тут добрі полювання та риболовля, задля яких Франц-Йосиф дотягнув до сусідньої Лопушни вузькоколійку.

Близькість містечка до різних европейських кордонів зумовила регулярне перебування бурачківчан під різними владами: угорців, румунів, поляків, росіян, монголів, татарів, австрійців та римських легіонерів. А одного разу Бурачковичі загарбали сікхи, що служили в англійському експедиційному корпусі, який заблудився на Цейлоні і весь осів в Бурачковичах. Через це бурачківчани зовнішньо мають риси майже всіх народів світу (крім аборигенів з Нової Гвінеї та чорношкірих зулусів з масаями), але твердо тримаються за своє споконвічне скіфо-сарматське українське коріння.

Ось так було б написано про славні Бурачковичі в підручнику з економічної географії України, якби цей підручник написав бурачківчанин. Такого не знайшлося, то, шановний Читачу, мусиш вірити мені на слово. І бурачківчанам, які говорять до тебе зі сторінок цієї книги.

Автор