Аня Трофімова

Речі, що вислизають крізь пальці

Тома Аквінський, поділяючи сотворені речі на категорії, говорив про категорію найвищу – категорію чистих досконалостей. Їх не можна було визначити инакше, як одну через одну, оскільки ніщо инше не досягало їх досконалости.

Подібно і явища, що вислизають крізь пальці. Ті явища умовно зватиму речима, адже речима ми можемо володіти, і речі можуть володіти нами. Молодість серед них – з ряду «задоволення-пристрасть-влада-гроші-удача-творчість (креатив: збагатімо гендерний розподіл) – зваба». Означувані одне через инше; завжди об’єкт людського прагнення, лаканівська Прекрасна Дама – та, що обіцяє неземну насолоду, але не може бути досяжна – тому і жадана так сильно, усім життям і ціле життя.

Молодість як речовина – речовина, вічно текуча крізь і повз. У цьому вона подібна на пристрасть: пристрасть володіє нами, змушує покоритися її пульсації, її внутрішній логіці (немов фемінне письмо, що чуттєво відмовляється від арістотелівських нормувань думки). Пристрасть має нас, а ми вважаємо, що маємо об’єкт своєї пристрасти; а тоді, задовольнивши своє бажання панувати над людиною – людиною se ipso, у її тілесності та не-тілесності (не зводімо це до психології чи релігії), зникає – зникає без сліду, як зникає мародер з пограбованого будинку. Ми оглядаємо бойові шрами, додаємо до списку особистих заслуг і перемог хрестик (нулик), і тішимося тим, що наситили свою пристрасть.

Молодість видається нам тим, що ми маємо – на основі того, що тіло витримує навантаження задоволень ніч за ніччю, шкіра свіжа і гладенька, пам'ять відкрита до будь-якого обсягу інформації, часто знов-таки за ніч сприйнятої, життя прекрасне і сповнене можливостей. Молодість – це індульгенція на будь-що, бо молодість відкриває обшир експерименту і наказує вдатися до нього; молодість надається до зловживань, як надається до них влада, відчиняючи двері, як здається, у безмежність. Молодість є звабою необмеженої можливости, можливости виливати що завгодно на чернетку життя, бо ще є час писати набіло, час потім, час за кадром, час нуду і режиму – час не-молодости, і тим молодість сильніша за владу, бо легітимізує свободу від відповідальності. Я молодий – я той, що помиляється і не несе відповідальности за помилки. Я молода – я та, що пробує усього, бо так слід у молодості – чи матиму я потім снагу до цієї зваби, що тепер подарована мені?

Молодість – універсальний еквівалент товару, і тому визначається через гроші. Будучи абсолютною можливістю – доступом до усього бажаного і водночас самим бажанням, молодість стає об’єктом загального попиту. Пропозиція зростає, і сотні способів боротися зі зморшками, облисінням і часом, проведеним не у burning night life є до вибору (принаймні ілюзію, маленьку ілюзію необмежених молодих можливостей у формі правильної банки пива, ефективного засобу від целюліту, зрештою, Martini, baby… маленьку теплу ілюзію можна зробити своєю формою влади над часом). Так само, як купівельна спроможність, молодість приносить з собою завищені потреби – потреби витратити річ, що вислизає крізь пальці.

Молодість – це коли завжди і в усьому щастить. Що б не сталося, все на ліпше. Щось втратиш – натомість з’явиться нове; чогось не знаєш – якщо б і знав, однаково забудеш, ще буде час навчитись; хтось покинув тебе – прийде инший. Молодості властива мінливість, припливи і відпливи, регульовані чи то місяцем, чи то яким иншим небесним або земним тілом, – без логіки, без розмірености, виповнюючи свою суть – самосповнюючись зникати, забувши залишити слід.

«Я нигде не встретил дамы, той, чьи взоры непреклонны» – виправдовувався герой Н. Гумільова. Молодість – це поле легких задоволень, які приходять самі, бо їм легше дають згоду. Природа задоволення така, що його досягти неможливо. Ступаючи на поле задоволення, ми шукаємо найвищої його точки – яка, водночас, є виходом з нього. Бажання задоволення – це стан, люблений більше, ніж саме задоволення, каже Жак Лакан. Лакан був, очевидно, вічно молодим, вічно неадекватним, психоаналітиком. Недосяжне і невтолиме, задоволення завжди є об’єктом, що наповнює наше життя (слава Богу, що недосяжне і невловиме, бо що ж робити, отримавши усе задоволення? І навіть філософом не станеш, утративши можливість відчувати задоволення мудрістю. І навіть аскетом: не буває аскета без екстазу).

Задоволення – розбите блаженство, пошук нового, схожого на старе. Задоволення – це любити маску. Ми більше не жадаємо блаженства. Нам хочеться задоволення, універсалізованого safe sex, теплого арахісового масла, розмащеного на грінці зі здорового житнього борошна. Нам здається, що колись шукалося Прекрасної Дами, високих ідеалів… «якщо він лицар, о якщо він лицар, вона троянду кидала йому». І в пам’ять про те лицар носив кольори тієї Дами. А Дама була заміжня і сумлінно виконувала подружній обов’язок, а також додатки до нього. А лицар не шкодував собі простих задоволень, які приносила йому сила – одна з властивостей молодости, або ж гроші – непоганий її замінник. Однак ілюзія блаженства можливого яскравим штандартом вінчає кінець шляху. Мабуть, щоб уникнути істерійного стресу неуникненного закінчення вислизаючої молодости. Проте, за блаженство боролися хіба поети і богослови: можливо, усі инші погодилися, що досягнувши Блаженства, особистість розчиниться у цілковитому злитті з ним. Розколоте блаженство у формі теплих щоденних задоволень – наш вибір.

Розподілений вогонь молодости, juventus longa, delectatio non brevis [1] , молодість яскраво пережита в одну мить і нескінченна.

Молодість творча. Не знаючи правил, вона проголошує тотальну іґнорацію усіх несвобод в ім’я можливости розвитку. Те, що зробить молодий митець, не повторить досвідчений, будучи у лабетах відкриттів власної молодости. Творчий здобуток молодости – як близна: плоть змінена; він мов ідеальний ескіз – форму знайдено, і полишивши нас, зникає молода спрага радикальної новизни – новизни без потреби иншої, аніж задовольнятися незмінним смислом у новій масці, від того по-новому звабливим.

Річ, що вислизає крізь пальці, не може бути відпущена. Яко об’єкт пристрасти, стискаємо її, бажаючи оволодіти нею повністю, і що більше стискаємо, то швидше прослизає, просипається, проливається вона крізь пальці, залишаючи нас зі стиснутими кулаками, якими можемо, звичайно, пригрозити небу – квазі-релігійна гештальт-терапія. Річ, що вислизає крізь пальці, жадана, тому що недосяжна повністю. Вона володіє нами – і забуває про нас. І все, що залишає нам – ревниво слідкувати за її динамікою у житті чужому. Фабрика краси. Playboy. Дом 2. Cosmopolitan. Beck’s. Ключ у твоїх руках. Двері незачинені. Always welcome.

Жан Бодрійяр: зваба – безсмертна, неперервна і невтримна, адже гра ніколи не має перериватися; зваба – це блиск і затемнення [2] ; «зваблювати означає помирати як реальність і народжуватися у виді приманки» [3] . Молодість – приманка і гра, гра з життям. А чим нам іще зайнятись під нашим неоновим небом, у нашому теплому світі, до структури якого ми увійдемо – кожен на своєму рівні – як тільки набавимося у молоді революції? Нам конче буде що згадати.

Є така притча, вигадана для того, аби пояснювати діткам, що таке дружба. Хлопчик спитав маму: «Як мені втримати мого друга?» Мама насипала йому на долоню піску і сказала: «Стисни кулак, що є сили». Пісок висипався крізь пальці. Мама ще раз насипала синові на долоню піску і сказала: «А тепер не закривай долоню».

Що таке зрілість? Уміння відпускати, щоб затримати, зміна тактики? Фройд його знає. А мені ще не час.

[1] Молодість тривала, задоволення не коротке.

[2] Ж. Бодрийяр. Соблазнение. М.: Ad Marginem, 2000. С. 158-160

[3] Там само, с. 131.

Коментар до статті [1]

10.03.07 12:01___magira_iz_Ji-magazine

Молодість як час найвищої концентрації безвідповідальних задоволень. Задоволень тримати, а не відпускати, народжувати форми, а не втискати існуючі у гальмівні колодки знань і досвіду. Задоволень зловживання часом, щільність якого у молодості настільки низька, що дозволяє втискати туди все, залишаючи місце для безсмертя.