Чортків

Czortków, Czortków Stary (пол.), Tshortkov (нім.), Чертков (рос.), Chortkev, Chortkov, Chortkuv, Chortkov, Chortkiv, Chertkov

Чортків – містечко, розміщене за 76 км від Тернополя і за 82 км від Чернівців.

Перша згадка про Чортків як місто датується 1427 роком. На старих мапах короля Владислава Яґайла воно позначене як Чортковіце. Як і кожне поселення, воно мало своїх власників. Одним з перших був Юрій (Єжи) Чортковський, права якого на містечко підтвердив король Зиґмунд ІІІ Ваза 1522 р. Тоді ж місто отримало і маґдебурзьке право.

У 1610 р. у місті починають будувати замок. Поперемінно власниками замку були шляхтичі Гольські, потім Потоцькі і останнім – Ієронім Садовський. У XVI ст. замок відіграв особливо важливу роль при нападах татар, які були легко озброєними. Однак, коли почали застосовувати потужну артилерію, замок, хоч і зведений на підвищенні, мав над собою гору і втратив своє оборонне значення.

Гебреї були у Чорткові принаймні у 1616 р. – на старому кіркуті є мацеви, датовані цим роком, зокрема, мацева раббі Давида Моше (Rabbi David Moshe). На иншій мацеві був напис: «Тут лежить ніжно люблена та доброчесна жінка, пані Рівка, дочка Єхіеля, хай буде благословенною її пам’ять, яка померла на 24 день місяця Тамуза 1623 року... і далі ...Сара її ім’я, дочка Їцхака, що померла і похована на 29 день місяця Сівана 1636 року».

Зрозуміло, що євреї були у Чорткові і до згаданого року. У книжці «Масеат Біньямін» (Maseat Binyamin) раббі Біньяміна Сельніка (Rabbi Binyamin Selnik), який був рабином Підгірців, ми знаходимо інформацію про більш ранній період існування Чорткова та його околиць. У ній йдеться про те, що гебреї Чорткова прибули сюди задля торгівлі. Добиралися довгими валками, везли з собою вино на продаж. З часом торгівля вином стала одним з істотних занять чортківських жидів. Про це пише уродженець Чорткова К.Е. Францоз у своїй книжці «Die Juden von Barnov nach Höheren Gesetzen». Старим Барновом названо власне Старий Чортків. Про торгівлю вином згадує і раббі Давид з Болехова (Rabbi David mi-Bolechov), батько якого теж був торговцем винами. Він розказує про свою подорож вже значно пізнішого періоду (1739 р.), коли супроводжував свого батька у його подорожі через Тисменицю, Бучач, Чортків? до Кам’янця на Поділлі, де вони купували вина.

Турки і татари облягали Чортків 1630, 1655 рр. Місто палили і руйнували.

Після Турецьких війн Поділля відійшло до Османської імперії. І від 1678 р. до 1683 р. Чортків став резиденцією намісника турецького паші.

Чортків та його гебреї не раз потерпали і від козацько-шляхетських війн. Причому від обох сторін протистояння. Якщо проблеми з козацтвом гебреї мали завжди, про що можна прочитати пізніше (1809) у книзі раббі Їцхака Розенцвайга (Rabbi Yizchak Rosenzveig), де він пише про повну руйнацію гебрейського життя на Поділлі, то проблеми з шляхтою є особливістю певного періоду історії Чортківського гебрейства. Так, 1645 р. поляки запідозрили жидів міста у співпраці з козаками. Як пише автор Літвін у своїй книзі «Єврейські душі» (том V), дійшло до масакри євреїв та їх вигнання з міста у передмістя, яке з того моменту так і називається «Вигнанка». Згодом це передмістя стало одним з єврейських кварталів Чорткова.

Після вигнання з міста гебреї повернулися до нього 1705 року. І ті самі гебрейські аннали свідчать, що однією з перших родин, яка почала відбудовувати гебрейське життя у Чорткові, стала родина раббі Хаїма (Rabbi Chaim), сина благочестивого раббі Ізраеля (Rabbi Ysroel). На кіркуті є кілька мацев з написами «син благочестивого раббі Ізраеля». Одна з них датується 1702 роком – «раббі Їцхак, син благочестивого раббі Ізраеля». Можна припустити, що благочестивий раббі Ізраель був одним з тих гебреїв, яких шляхта замордувала 1645 р.

Другою важливою родиною, яка повернулася до Чорткова, була родина раббі Якова (Rabbi Ya’akov).

1683 р. Андрій Потоцький звільнив Чортків від турків. Після укладення Карловатського миру 1699 р. Чортків повернувся до Речі Посполитої і права його власників Потоцьких були юридично відновлені. З тих самих анналів гебрейської громади ми дізнаємося, що 1745 р. міський голова знову запрошує гебреїв оселитися у Чорткові, хоча тоді гебреї вже мешкали у місті. Принаймні, Стефан Потоцький 1722 р. дарував їм права на поселення у Чорткові. Документ так і називається «Prawa nadane zydom m. Czortkowa przez Stefana Potockiego, 1722, Stefan P. Teresa Potocka, Joachin Potocki». Відтоді вони могли жити у місті, будувати будинки та крамниці, а також обирати місце, де вони хочуть мешкати. За кожен будинок гебреї платили до міської казни 3 злоті, якщо будинок був з крамничкою – то 5 злотих, якщо це була тільки крамничка – знову 3 злоті, а якщо він був «за річкою», то 1 злотий. Доми рабина, хазана та лікарні були звільнені від цих оплат. Гебреї підлягали своїй юрисдикції. Якщо хтось з них не був задоволений рішенням кагалу, він міг звертатися до старости чи воєводи. Євреї були зобов’язані працювати при ремонтах доріг, замку, а також брати участь у його обороні. Власнику міста, під чиєю протекцією були гебреї, вони платили податки за пиво і горілку, які продавали.

Відновлений кагал Чорткова пов’язаний з іменем раббі Цві Гірша Горовіца (Rabbi Zvi Hirsh Horowitz), знаного як раббі Гіршелі (Rabbi Hirsheli). Його та ще двох достойників – раббі Сеґала зі Львова та Станіславова (Rabbi Segal mi-Lvov, mi-Stanislave) гебрейська традиція вважає ґаонами (геніями) з Поділля. З Чортківської єшиви вийшло багато рабинів, які служили по цілій Европі. Скажімо, два брати раббі Шмюліке (Rabbi Smuelike) та раббі Пінхас (Rabbi Pinchas), сини благочестивого раббі Гіршелі з Чорткова. Їх учні були вчителями чи не найбільш процвітаючих ашкеназьких громад того часу – Нікельсбурґа у Моравії та Франкфурта на Майні.

1705 р. рабином Чорткова був раббіМоше Макрмніц (Rabbi Moshe Makrmniz). З 1725 р. раббі Елізер Ліпман з Стрілиськ (Rabbi Eliezer Lipman mi-Straslistk). Того ж року сюди запросили раббі Шмуеля бен раббі Моше бен раббі Авраама (Rabbi Shemuel ben Rabbi Moshe ben Rabbi Avraham), а також раббі Цві Гірша Галеві Горовіца (Rabbi Zvi Hisrsh Halevi Horowitz). З 1734 по 1766 р. рабином Чорткова був раббі Ізраель.

1754 р. у Чорткові з’явилися прихильники франкістської псевдомесіанської єресі. Їх представником став Авраам Цві Гірш (Avraham Zvi Hirsh).

1769 р. рабином Чорткова став раббі Єгуда Лейб Теомім з Яричева коло Львова (Rabbi Yehuda Leib Teomim mi-Yaritshov). 1775 р. його змінив раббі Елізер Ліпман з Жовкви (Rabbi Eliezer Lipman mi-Zolkwa). 1778 р. громада отримала промінентного раббі Моше Бараба– великого раббі Шеломо Дова (Rabbi Moshe Bharab, Rabbi Shelomo Dov). Він служив громаді до 1809 р. Під час служіння його спадкоємця і сина раббі Моше (Rabbi Moshe) гебрейська громада прийняла раббі Моше Їцхака Розенцвайга бен раббі Елізера (Rabbi Moshe Yitchak Rozenzveig ben Rabbi Eliezer). З огляду на те, що він володів німецькою мовою, його призначили рабином дистрикту з центром у Заліщиках. У 1844-1853 рр. рабином Чорткова був його син раббі Яков Натан Розенцвайг (Rabbi Yakov Natan Rosenzveig). Лишеперелік великої рабинічної традиції Чорткова, який можна продовжувати, свідчить про місто не лише як про центр глибокої духовности, але і як про місто великого впливу на гебрейський світ Галичини.

Про таких рабинів, як раббі Цві Гірш Горовіц (раббі Гіршелі), раббі Ізраель бен Елізер з Меджибожа (Rabbi Ysrael ben Eliezer mi-Medzibozh) чи раббі Маєра Еншіля Ротшільда (Rabbi Meir Enshil Rothschild) ходило безліч легенд, майже казок. Як знавці Тори та благочестиві люди, вони були визнані у всьому гебрейському світі. Раббі Єшкель з Праги (Rabbi Yechzkel mi-Pruge) писав про «три колони», на яких стояв тодішній гебрейський світ: «Раббі Їцхак зі Львова (Rabbi Yizchak mi-Lvov), раббі Цві Гірш з Чорткова, та раббі з Станіславова (Rabbi Zvi Hirsh mi-Chortkov, mi-Stanislov)». Легенди про чудеса, пов’язані з життям та діяннямираббі Цві Гірша,володіли думками чортківського гебрейства аж до І Світової війни. Особливо щодо його містичного зв’язку з раббіБаал Шем Товом (Baal Shem Tov, Rabbi Yisroel (Israel) ben Eliezer, 1698-1760) – засновником хасидизму.

Відновлена громада одразу потрапила під контроль львівської гебрейської громади, хоча самостійно брала участь у зібраннях містечкових громад Галичини. Так, є свідчення, що 1738 р. вона висилала своїх представників на зібрання у Броди, 1731 – до Білого Каменя, 1830 – до Підкаменя.

Прикагалком чортківського кагалу була гебрейська громада містечка Ямпіль.

1739 та 1765 р. громада платить за право збудувати синаґоґу. Спочатку будують бет мідраш раббі Гіршелі. Він використовувався для вивчення Тори. 1754 р. розпочали будівництво синаґоґи, на яку дав кошти раббі Маєр Кац (Rabbi Meir Katz).

Громада брала участь і у громадському житті гебреїв краю. Коли відбувався конгрес Ва’аду чотирьох земель у Константинові, гебреї Польщі, Руси, Литви вирішили послати делегацію до Папи Римського. Головою делегації став раббі Еліакім бен Ашер Зеліґ (Rabbi Eliakim ben Asher Zelig). В анналах громади читаємо: «оплатити раббі Аліакому (Rabbi Alyakom) та раббі Цадоку (Rabbi Tzadok) кошти подорожі до міста Рим з проханням від гебреїв Польщі.. .дві сотні польських злотих...»

Громада розбудовувалася і багатіла. З’явились навіть гебрейські покровителі громадського життя. Так, 1741 р. родина Бреслерів дарувала значну суму грошей на потреби гебрейської громади. Цю харитативну роботу родина Бреслерів (Bresler) продовжить і у ХІХ ст., харитативністю займалася і знана родина Розенцвайгів (Rosenzveig). З’являлися перші професійні об’єднання, асоціації купців «По’алей Цедек» (Poalei Tzedek), гебрейський кравецький цех.

У 1765 р. юдейська громада Чорткова налічувала 812 гебреїв та 56 караїмів.

Житлові будинки будувалися радше на околиці міста, коло річки Серет, пізніше у верхній частині міста, тоді як крамниці – тільки на ринковій площі у центрі. У 1722 р. жидам належало 110 будинків у Чорткові. З них 69 – на ринковій площі. Єврейських крамниць на ринку було 35. Християни ж володіли 142 будинками, і тільки 4 з них були на ринку. Якщо говорити про околиці, то на Вигнанці було 36 жидівських хат, а у Старому Чорткові – 81.

1772 р. Чортків та частина історичного Поділля після поділу Речі Посполитої увійшли до Австрійської імперії. Уже 1800 р. частина Тернопільщини, разом з Чортковом, була анексована Російською імперією. До Австрії Чортків повернувся тільки 1815 р., ставши у 1846 р. центром циркулу, до якого входили Язлівець, Заліщики, Копичинці і Борщів.

1797 р. у Чорткові вже 121 будинок належав євреям, а 232 – християнам.

Якийсь час, з 1776 по 1780 рр., нові австрійські влади заборонили проведення виборів ради кагалу. Цісар Йосиф ІІ провів перепис населення і дарував всім гебреям їхні прізвища, які, як правило, мали німецьке походження.

Переломом для Чорткова стала революція в Австрії 1848 р. і наступна лібералізація режиму, яку супроводжувала пришвидшена модернізація міст. Євреї отримали реальну змогу працювати у міському самоврядуванні, судах, займатися вільними професіями, бути адвокатами, лікарями. Для гебреїв були відкриті вищі школи. У місті впорядковувалася інфраструктура – бруківка, водогін, каналізація і навіть освітлення.

1848 р. у Чорткові народився один з найбільш відомих галицьких австрійських письменників гебрейського походження Карл Еміль Францоз (Karl Emil Francozs, 1848-1904). Його батько був гебреєм сефардом з Одеси, а мати – єврейка ашкеназка з України. Своє дитинство він провів у Чорткові. Батько був місцевим лікарем, рано помер. Молодий Карл Еміль після закінчення гімназії у Чернівцях готувався до академічної кар’єри. Він вивчав право в університетах Відня та Ґраца, пробував стати правником. Однак незабаром полишив цю затію і почав працювати журналістом. Багато подорожував південною Европою. Відвідав Азію, зокрема Єгипет. Потім повернувся до Відня. Почав видавати газету Neue illustrierte Zeitung. А згодом переїхав до Берліна, де теж почав видавати ревю Deutsche Dichtung. Перші твори були присвячені східно-европейському гебрейству – Aus Halb-Asien, Land and Leute des ostlichen Europas (1876) та Die Juden von Barnow (1877). Основні твори: Junge Liebe (1878), Stille Geschichten (1880), Moschko von Parma (1880), Ein Kampf und Recht (1882), Der President (1884), Judith Trachtenberg (1890), Der Wahrheitsucher (1804). Він з незмінною симпатією, навіть певним романтизмом описував як галицьке та буковинське єврейство, так і їхніх сусідів – русинів. Роман Францоза «Ein Kampf um Recht»(Боротьба за право, 1822) присвячений важкому життю гуцулів у середині ХІХ ст. і боротьбі проти соціальних утисків. У розвідці «Die Kleinrussen und ihr Sönger» (1877) й инших, згодом вміщених у книзі «Vom Don zur Donau»(Від Дону до Дунаю, 1878), Францоз дав високу оцінку поезії Шевченка, вперше висловив думку про універсальність його таланту.

З духовних провідників Чорткова варто згадати принаймні двох. Вони мали чималий вплив не лише на місто, але й поза його межами.

Першим з них є великийраббі Давид Моше Фрідман (Rabbi David Moshe Fridman, 1827-1904), який був засновником хасидськоїдинастії рабинів, щопоходила з Чорткова. 1840-1850 рр. він провів у Садгорі коло Чернівців, навчаючись там у місцевих хасидських адморів. Очевидно, там сформувалася його глибока релігійна духовність. Саме йому, «раббі з Чорткова», у 1865 р. остання власниця Чортківського замку графиня Ієроніма Борковска продала його разом з иншими частинами «Старого Чорткова». Далі трон Чортківського хасидського двору обійняв його син раббі Ізраель (Rabbi Israel, 1854-1934). Вплив родини поширився і на Румунію. Під час І Світової війни раббі Ізраель виїхав до Марієнбаду, а потім до Відня, бо Чортків під час війни сильно зруйнували. Третім чортківським цадиком став раббі Нахум Мордехай (Rabbi Nachum Mordecai, 1875-1946). Він помер у Тель-Авіві. Таким чином, ця хасидська династія існує і до сьогодні. І легенди про чортківських цадиків та чудеса, з ними пов’язані, живуть у душах їх послідовників і донині.

1888 р. засновник Чортківської хасидської династії Ружинраббі Давид Моше (Rabbi David Moshe) відкрив у Чорткові Товариство вивчення Тори, яке дало світу не одного знавця Тори.

Другою промінентною духовною особою був сучасник хасидського раббі, чи, по хасидськи – адмора, Давида Моше, раббі Єшаяху Маєр Шапіра (Rabbi Yeshayahu Meier Shapira). Він був відомим просвітителем простого народу, ремісників, дрібних торгівців. Він радше не був послідовником раббі Фрідмана, а його опонентом – мітнаґдімом. Попри те, що раббі Шапіра був дуже благочестивою людиною, хасиди звинувачували його в епікурействі. А він просто не був консервативним, йшов на крок попереду від инших рабинів. Бачив потребу не лише духовної, але й матеріальної допомоги пауперизованому і деморалізованому містечковому гебрейству. Тому він знаходив инші форми суспільної самоорганізації, скажімо, створення кредитних товариств, які підтримували дрібне єврейське підприємництво. Він організував у Чорткові ремісничу організацію «Яд Гаруцім», яка, як на той час, була доволі «революційною». Він, задовго до творця сіонізму Теодора Герцля, прийшов до думки про необхідність гебреям повернутися на свою історичну батьківщину. Завдяки раббі Шапіра Чортків став одним з центрів гебрейського просвітництва – Гаскали, а потім і сіоністського руху. Перші сіоністи у Чорткові вийшли з кола раббі Шапіра. З поваги до нього у Чорткові, за допомогою «Товариства Є.М. Шапіра» у Нью-Йорку, було збудовано синаґоґу, яку назвали його іменем.

Як тільки розпочалася І Світова війна, Чортків одразу ж і на три роки був окупований російськими військами. 1915 р. російська адміністрація вигнала жидів з сусіднього Снятина до Чорткова. У лютому 1917 р. у Росії вибухнула Лютнева революція. Незабаром об’єднані австро-німецькі війська відбили місто у росіян, але не надовго, Розпочався розпад Австрії і у Чорткові встановилася влада ЗУНР. Потім прийшли поляки разом з армією генерала Юзефа Галлера. На зміну їм большевики. Потім війська УНР. І нарешті знову поляки – цього разу на 19 років.

У міжвоєнний час розпочалася масова еміграція євреїв до Америки. Польські влади не були занадто прихильними до національних меншин, зокрема і до євреїв. Почалися утиски адміністративного й економічного характеру. Щоправда, перша значна група хасидів емігрувала до Палестини ще до І Світової війни.

До І Світової війни жидівська громада Чорткова ділилася на харизматичних ультрарелігійних хасидів, консервативних талмудистів – мітнаґдімів, прихильників гебрейського просвітництва – Гаскали, і сіоністів, які готували повернення гебреїв до Ерец Ізраель, у Землю Ізраїля. Після війни додалися ще прихильники асиміляції гебреїв (тоді – полонізації), соціалісти і навіть комуністи.

У 1931 р., згідно з офіційною польською статистикою, у Чортківському повіті мешкало 6 474 євреї. Перед Шоа у самому Чорткові мешкало 3 314 євреїв.

Сьогодні у Чорткові можна оглянути гебрейський кіркут, який розміщений на вул. Незалежності, де є до 20 мацев. За 200 м від моста через р. Серет є ще один кіркут, де було до 500 мацев. А на вул. Міцкевича – ще один, де було до 100 мацев. Свого часу, після 1700 р. Чортків славився однією родиною, яка упродовж поколінь виготовляла високомистецькі мацеви. Вони витворили певний стиль. Подібні до них можна було знайти не лише на кіркутах Чорткова, але й Тернополя, Бродів, Бучача, Золочева. У Чорткові варто оглянути також монастир оо. кармелітів (1635 р.), Домініканський римо-католицький костьол (1731 р.), дерев’яну церкву Успення (1635 р.), та церкву Воскресення (1717 р.).

Dr. Yeshayahu Austri-Dunn, Sefer YIZ/kor le-hantsahat kedoshei kehilat Czortkow, Memorial book of Czortkow, 1967, Tel Aviv.