Рожнятів

Rozniatow (пол.), Рожнятов (рос.), Rozhnyatov, Rozhantov, Rozhnyatuv, Rozintov, Roznatov, Roznyatuv

Виїхавши з Долини, не доїжджаючи до Калуша, у селі Креховичі можна повернути до маленького підгірського містечка Рожнятів, що розміщене за 120 км від Львова. Воно розкинулося у межиріччі річок Дуба і Чечва, що витікають з двох різних гірських ущелин. Тому річка Дуба завжди льодяна, а Чечва постійно тепла. Містечко відоме з ХІІ ст., тобто до приходу євреїв до Галичини. Натомість сліди татарської присутности в селах довкола Рожнятова очевидні.

Рожнятів був власністю родини графів Скарбків. Родина Скарбків, як і ліси, що тягнуться до карпатського хребта, вірно служили польській Короні з XIII ст. За Рожнятовом не було перевалу на Закарпаття, і до сьогодні це чи не найбільш дикий і незайманий куточок Карпат. Рожнятів був приватним містом родини Скарбків, і родовий знак «Абданк» у ХVII ст. став гербом міста. Скарбки збудували у Рожнятові, на березі вже тепер неіснуючого озера, замок. Сьогодні це управління внутрішніх справ з помітними готичними луками замкових вікон. Багатство родини Скарбків, яке базувалося на володінні величезними лісами, дозволило графу Скарбку в середині XIX ст. оплатити побудову у столиці Галичини Львові величного театру, названого театром Скарбка (тепер театр ім. Марії Заньковецької). Більшість свого прибутку родина Скарбків віддавала на утримання єзуїтського колегіуму у містечку Хирів для дітей шляхти та величезного сиротинця у селі Заклад близько Миколаєва на Дністрі.

Після входження Галичини до Австрійської імперії 1785 р. цісарева Марія-Терезія та цісар-реформатор Йосиф ІІ підтвердили міські права Рожнятова. Таким чином воно стало самоврядним.

У Рожнятові 1848 р. зупинявся російський експедиційний корпус, що поспішав допомогти австрійській владі придушити Угорську революцію.

Містечко завжди було поліетнічним. Часом воно перетворювалося на класичний єврейський штетл. Особливо зросла вага і роль єврейської громади міста після йосифінських реформ, які проголосили принципи релігійної терпимости в Австрійській імперії. У 1910 р. у Рожнятові було тільки 3,6 тис. мешканців. З них 38% греко-католиків, 19,9% римо-католиків, 42,1% юдеїв. Тому у містечку, поруч із замком Скарбків, до 60-х рр. XIX ст. стояв цегляний римо-католицький костьол, на в’їзді у містечко – дерев’яна церква Різдва Христового, а на ринковій площі – синаґоґа.

З XVIII ст. у Рожнятові постала традиційна єврейська громада. Хоча представники єврейської громади займалися всіма формами підприємництва та вільними професіями – зазвичай лікарі, правники – більша частини громади була надзвичайно бідною.

Більшість мешкала в самому Рожнятові і тільки п’ять родин жило в сусідньому селі Сваричів, а у Струтині не більше однієї.

Всього 20-30 будинків було збудовано з цегли, решта ж будинків були дерев’яними, як правило, з солом’яним дахом. Тільки у середмісті будинки мали черепичні і бляшані дахи.

Землями та нерухомістю родина Скарбків володіла до I Світової війни, а потім передала ліси в управління фірмі Ґлезінґера (Glesinger).

Від залізничної станції Креховичі до Рожнятова цілих сім кілометрів, тому колись до міста добиралися на особливих фірах. Спочатку їх було тільки дві, і вони належали євреям-фірманам Зусі (Zusia) і Пінхасу (Pinchas). Фіри були вистелені сіном, ноги пасажирів звисали набік. Пізніше з’явилися комфортніші вагончики, які мали сидіння і дах. Першим власником такого транспорту був Аарон Цімерман (Aharon Zimmerman). Другим став «водій екіпажів Мелех» (Melech). Так фірмани стали водіями екіпажів. Але були і звичайні дорожки, запряжені старими кіньми, такими самими голодними, як і їхні власники.

Як і усюди, в штетлах громадське життя точилося у корчмах. На ринковій площі стояла знаменита корчма Шабтая (Шпіґеля) (Shabtai (Spiegel). Її відвідували такі «знані» в Рожнятові особистості, як польський швець Кравєц, Анна-пиячка, шамес (служка з клойцу), «Еліяху з базару» (Eliahu). Корчма працювала з п’ятої години ранку до восьмої години вечора. О дев’ятій раббі Шабтай йшов до свого хасидського клойца (малий молитовний дім) на вечірню молитву.

Центр Рожнятова звався просто «містом». У центрі міста була площа Ринок, біля якої була Велика синаґоґа (грекою «сінагогеì» – «збори» на івриті бет кнесет, – «дім для зібрань») Поруч стояв бет мідраш (дім для вивчення Тори). Хасидський Старий клойц був з иншого боку Великої синаґоґи.

Після І Світової війни подули нові вітри, і в хасидському Старому клойці навчали не лише Тори, але й модерних танців. З часом він перетворився на культурний та освітній центр для молоді. Змінювався і зовнішній вигляд тих, хто студіював тут Тору. Вони обрізали пейса, зголили бороди і почали відвідувати театри, які приїжджали до міста. Вони влаштовували пікніки у Сваричівському лісі, співали єврейських пісень та дебатували.

З XVIII ст. у Рожнятові, як і всюди на Галичині, посеред простого люду поширився хасидизм. Зокрема з боку рабина Рожнятова раббі Аріє Лейба Гелера (Rabbi Aryeh Leib Heller). Щоправда, він стикнувся з опором ортодоксальних жидів, які дотримувалися старих релігійних догматів. Та для нас важливо знати, хто ж сформував його погляди. 1745 р. у Калуші народився раббі Йосеф Гелер (Rabbi Yosef Heller), як четверте покоління автора відомої книги «Тосафот Йом Тов» (Tosafot Yom Tov) раббі Йом Това Ліпмана Гелера (Rabbi Yom Tov Lipman Heller). Він був третьою дитиною в родині і його назвали Аріє Лейб. Він дуже добре вчився, настільки добре, що місцевий вчитель порадив батькам відіслати сина до відомого ґаона (буквально «велич» – офіційний титул глав гебрейських шкіл) єшиви (буквально «засідання» – вищий релігійний навчальний заклад де вивчають Усний Закон, головно Талмуд) раббі Мешулама Іґра з Тисмениці (RabbiMeshulam Igra mi-Tysmienica). Це навчання було вагомим для формування світогляду Аріє Лейба, адже тисменицька громада входила до десятки найбільших громад регіону і там можна було вчитися у таких великих знавців Тори, як раббі Мордехай Беннет з Нікольсбурга (Rabbi Mordechai Bennet mi-Nikolsburg), раббі Нафталі Цві Горовіца (Rabbi Naftali Tzvi Horowitz) – голови хасидської династії з Ропчиць (Ropszyce), раббі Баруха Франкель-Теомім з Липників (Rabbi Baruch Frankel-Teomim mi-Lipnik), раббі Якова Лорбербаума зі Стрия (Rabbi Yaakov Lorberbaum mi-Stryy), автора книги «Хават-Даат» (Chavat-Daat).

Раббі Мешулам був запеклим опонентом хасидів, і водночас один з найавторитетніших хасидів Раббі Хаїм з Чернівців (Rabbi Chaim mi-Czernowitz), автор трактату «Беер Маїм Хаїм»(Beer Mayim Chayim) пише про нього, як про «князя Тори, світло світу… корону слави Ізраїля».

За легендою, коли раббі Баал Шем Тов (Baal Shem Tov, Rabbi Yisroel (Israel) ben Eliezer, 1698-1760), засновник містичного гебрейського пієтизму, званого хасидизмом, побачив сина раббі Шімшона (Rabbi Shimshon) – батька раббі Мешулама (Rabbi Meshulam), чотирирічним хлопчиком у Бучачі, він пильно подивився йому в обличчя і сказав: «Придивіться ближче, ця дитина є чиста душею і є посланцем небес, я не бачив таких вже кілька поколінь» (з книги «Сарей Меах» (Sarei Meah).

Раббі Мешулам вивчав Тору у Тисмениці 27 років, після чого став рабином Петербурга. Таким був Раббі Мешулам, учитель Аріє Лейба Геллера з Калуша, раббі Рожнятова.

Коли парнаси (рада кагалу) Рожнятова запросили Раббі Аріє Лейба стати рабином своєї громади, вони мало що могли йому запропонувати – громада була мала, статки її членів мізерні. Жили головно з корчмарства, торгівлі вівцями та великою рогатою худобою. Громада була невибаглива, не турбувала його своїми проблемами, тому він мав час і душевний спокій для довгих медитацій над Торою. Його життя було сповнене труднощів та болю, але він сприймав все з любов’ю.

Розповідають, що коли один єврей прийшов до нього за порадою, то застав його у ліжку. Аріє Лейб писав свій трактат, заховавши каламаря під ковдру, щоб не замерзло чорнило.

Його першою книгою була «Шав Шамата» (Shav Shamata). У ній він спробував дати нове тлумачення семи частинам Талмуду. Тлумачення виявилося близьким до Кабали. Свою книгу він розпочав з тлумачення Тетраграматону: Ітбарах (Yitbarach, Благословенний) Гаехад (Haechad, Єдиний) Веіштабах (Veyishtabach, і Славний) Габорех (Haboreh, Творець). Мойсей перший вводить в юдаїзм особисте ім’я Бога Ягве. В Біблії воно позначається буквами יהוה (звідси і прийняте в науці визначення – тетраграматон, тобто абревіатура). Гебрейські філософи впродовж віків пробували і пробують розтлумачити, що ж означають ці чотири букви. З огляду на фінансові труднощі, він зміг видати книгу тільки наприкінці свого життя.

У Рожнятові Аріє Лейб написав і свою головну книгу, тлумачення Галахи (єврейського права) – «Кецот га-Хошен» (Ketzot Hachoshen), яку опублікував у Львові. Тоді він жив із своєю сестрою та зятем, знаним єврейським поетом і письменником Шломо Єгудою Рапопортом (Shlomo Yehuda Rappaport). Зі вступу до книги можна було побачити, як йому важко жилося у Рожнятові. З часом Аріє Лейб переїхав до Стрия.

Згідно з гебрейською хасидською традицією, тридцять шість праведних Цадиків світу захищають світ від знищення. Громада Рожнятова була впевнена, що один з них живе поруч з ними. Цією людиною вони вважали раббі Ізраеля Лейцера (Rabbi Yisroel Leizer). Про нього говорили, що він прийшов до Рожнятова в молодості, але незабаром поїхав вивчати таємниці Тори. Заглиблений у Тору, він практично не розмовляв з простими людьми. Кожна гебрейська родина хотіла мати його за зятя, засилала сватів, але намарно. Він був досить дивною особою. В нього було міцне та здорове тіло, однак на одній руці він мав замість п’яти – шість пальців. Ніхто не бачив молодика за вивченням Талмуду, він ніколи не відвідував ані бет мідрашу, ані клойца, хоча молився, однак ніколи не промовляв молитов. Напередодні свят він зазвичай десь зникав. Його знаходили у поношеному одязі посполитої людини. Він жив скромно, в малесенькій кімнатчині, де не було навіть стола чи стільця, тільки величезна піч, на якій він спав чи відпочивав. Усі його книги були на підлозі. Читав він їх чи ні – ніхто не знав. Часто він заробляв чималі гроші, розвантажуючи вагони. Куди потім пропадало зароблене – також ніхто не знав. Та одного дня усе стало зрозумілим – коли у Золочеві згоріла синаґоґа, Ізраель Лейцер став чи не головним філантропом золочівської громади, передавав гроші, книги, культові речі до синаґоґи. Коли став немічним, то продав усе, що мав, щоб допомогти громаді. Можливо, саме тому Ізраеля Лейцера вважали одним з тридцяти шести праведників світу.

Останнім рабином Рожнятова був раббі Йосеф Менахем Мечнер (Rabbi Yosef Menachem Meczner). Він походив з хасидських династій Тзанц (Tzanz) і Бобов (Bobow) з Кракова, був сином голови єврейської громади Кракова раббі Давида Мечнера (Rabbi David Meczner), і онуком раббі Ґоделя Мечнера (Rabbi Godel Meczner).

Рожнятів справді мав блискучих рабинів і учителів. Їхні надгробні плити дотепер можна побачити на непогано збереженому рожнятівському гебрейському цвинтарі.

У штетлі Рожнятів функціонували усі гебрейські релігійні інституції: шохтім (ритуальна масарня з різником – шохетом), мохалім (ритуальна обрізальня з мохелом, який здійснює обрізання), габбаім (скарбники громади – габбаї, від  – збирати плату), шамашім (служка синаґоґи і заразом гробар). Усі ці релігійні інституції опиралися на міньян (10 осіб, які потрібні для того, щоб творити молитву).

Наприкінці ХІХ ст. у Рожнятові почав розвиватися сіоністський рух, який закликав повертатися до Палестини і базувався на любові до Землі Ізраїля – Ерец Ізраель. З’явилися і перші халуцім – піонери освоєння землі обітованої, які поїхали до Палестини.

Після Сіоністського конгресу у Базелі, за свідченням Якова Рехтшафена (Yaakov Rechtschaffen), у Рожнятові заснували Сіоністську групу Ховевей (Chovevei). Через 20-30 років Ховевей Ціон (Chovevei Zion) почала ділитися на инші сіоністські організації. Спершу після І Світової війни від’єдналися робітники в По’алей Ціон (Poale Zion). Головними активістами рожнятівської організації По’алей Ціон були маґістр Лейб Майцельс (Leib Meisels) і Моше Моньо Люстгауз (Moshe Monio Lusthaus). Організації ставали все більш світськими і майже перетворилися у робітничі рухи. Після того постали відділення Стам Ціонім, голова – Моше Розенберг (Moshe Rozenberg), молодіжної групи Ахви (Achva), потім організації Мізрахі – Бней Аківа (Mizrachi – Bnei Akiva), засновником і патроном групи був раббі Авраам Зауерберг (Avrahamtze Zauerberg), Ґордонія (Gordonia), га-Шомер га-Ца’ір (ha-Shomer ha-Za’ir). Усі сіоністські організації співпрацювали і збирали кошти для викупу землі в Палестині. Цим займався Єврейський національний фонд (Керен Кайямет ле-Ізраел,Keren Kayemet LeYisrael), довголітнім головою якого у Рожнятові був Шімшон Рехтшафен (Simshon Rechtschaffen).

У місті квітло і гебрейське культурне життя. Функціонувала драматична група та велика бібліотека, якою керував Бен Ціон Горовіц (Ben Zion Horowitz). Театральна група ставила драми Шолом Алейхема, Переца, Еша та Ґольдфадена (Goldfaden). Акторами були студенти, молодь і жінки. Гроші з вистав йшли на розбудову бібліотеки.

Раббі Авраам Зауерберг заснував молодіжну секцію організації Мізрахі (духовний центр), секретарем якого був Елізер Їцхак Нусбаум (Eliezer Yitzchak Nussbaum). Її представники брали участь у національній конвенції у Львові і допомагали в організації груп халуцім – перших поселенців Ізраїлю.

Молодіжна організація Ахва була найбільш розбудованою організацією у Рожнятові. Її головою був Шімшон Рехтшафен, найбільш активними членами – доктор Давид Вайсман (David Weisman), натхненник та душа організації та Моше Розенберґ (Moshe Rosenberg). Ця організація гуртувала як ортодоксів, так і людей світських, і не була політичною.

Ґордонія гуртувала усіх, хто був зацікавлений працювати на землі Ізраїлю. Однак вона була слабкою, бо навіть не мала власного місця дsля засідань і складалася з кількох членів.

Група га-Шомер га-Ца’ір (молодіжна варта) була втіленням великих надій, покладених на єврейську молодь. Це було місце політичних та сіоністських дебатів, гебрейських та ізраїльських пісень. Вона займалася освітою молодого покоління на засадах сіонізму.

До сьогодні мешканці Рожнятова та околиць оповідають про місцевих видатних людей. Чи не найчастіше згадують доктора Сабата (Dr. Sabat). Він народився у Празі. Першою освітою у нього була теологія, а потім він вивчав медицину. До Рожнятова прибув разом з австро-угорським військом 1918 р. Закохався у молоду доньку інженера з Долини. Попри те, що його дружина була християнкою, він не відрікався від свого єврейства. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, і коли прийшли жахливі часи Голокосту, українська громада цілого повіту не давала нацистам забрати його до концентраційного табору.

Рожнятів відвідували й инші знаменитості. У 1934 р. у містечку побував єврейський поет Х.Н. Бялік, а згодом письменник Моше Ставскі, Ставі (Moshe Stavski, Stavi) прожив у Рожнятові ціле літо.

У 1939 р. у Рожнятові мешкало 1349 євреїв.

Сьогодні в Рожнятові можна оглянути чудово збережений кіркут. Він розміщений на вул. Струтинській, що веде до села Нижній Струтин. На цвинтарі збереглося близько 500 мацев. Синаґоґа не збереглася.

Sefer zikaron le-kehilat Rozniatow, Perehinsko, Broszniow, Swaryczow ve-ha-seviva, Shimon Kanc, ЇTel Aviv, 1974.