Володимир Меламед

Під владою Габсбурґів (1772-1848 рр.)

У 1772 р. у результаті першого поділу Речі Посполитої Австрія захопила Галичину. У такий спосіб українські і польські гебреї перетворилися в австрійських підданих. Імператорський дім в особі Марії Терезії (1740-1780 р.), а потім Йосипа II (1780-1790 р.) не поспішав із прихильністю щодо нових підданих. Щоб уникнути подальшого росту гебрейського населення, австрійський уряд закрив Львів для імміграції. Гебреям же у місті дозволялося мешкати винятково у кварталі, обмеженому вулицями Гебрейською, Гебрейською Новою, Сербською, Руською, а також на Краківському передмісті. У 1811 р. у місті утворилися три гебрейських райони, що входили у відповідні міські. Тільки гебреям з річним доходом у 30 000 злотих чи з високим освітнім цензом дозволялося проживати поза цими районами, але без права тримати крамниці. Примітно, що навіть у 1842 р., коли управління Львівського кагалу перенесло свою канцелярію з тісної і брудної вулиці За зброївнею, 5 (вул. Арсенальна) на вул. Бляхарську, 9 (вул. Івана Федорова), влада дала дозвіл на це за умови, що канцелярія буде там доти, доки управління кагалом зосереджено у руках гебрейської інтелігенції, що одягається по-европейски.

1789 р. став рубежем до змін на ліпше у житті гебреїв Львова і всієї Галичини. 7 травня був оприлюднений Патент толерантности імператора Йосипа II. Після численних сумнівів і коливань імператор прийшов до висновку, що не можна накладати на народ обов'язки, не надаючи йому рівних з иншими народами прав, а також не можна очікувати відданости від людей, що є поза суспільством. Йосип II були вжив кардинальних заходів для усунення відокремлености гебреїв: були ліквідовані влада кагалу, чинність юрисдикції рабинів, практично була зруйнована складна структура колишнього самоврядування, успадкованого від Речі Посполитої.

Патент толерантности складався з 7 глав і 64 параграфів. У преамбулі розкривався його зміст і призначення – «для загального блага скасувати у чинному праві відмінності між християнськими і гебрейськими підданими, надати гебреям у Галичині права і свободи, якими користаються инші наші піддані»¹.

Глави Патенту містили наступні положення.

У главі 1 (параграфи 1-10) йшлося про юдейську релігію. Розглядалися питання призначення рабина і його помічників, спорудження синаґоґ і под. Відтепер рабини призначалися тільки у головних містах округів, в инші ж, менш значні міста призначалися їхні помічники – синаґоґальні старости. Общинні синаґоґи зрівнювалися у правах з костьолами. Рабин позбавлявся права судочинства і права відлучати від релігії. Через шість років після видання Патенту усі рабини повинні були мати свідоцтва про закінчення нормальної (середньої) школи.

Розділ 2 (параграфи 11-14) стосувалася освіти. Для гебреїв створювалися спеціальні школи – нижча, нормальна і вища. Відвідування нижчої школи було обов'язковим для кожного гебрейського хлопчика. Усі наречені повинні були представити свідоцтво про закінчення школи. Для підготовки учителів для цих шкіл у Львові була заснована вчительська семінарія для гебрейської молоді.

Розділ 3 (параграфи 15-22) регулював організацію громади. Гебрейське населення Галичини на той час складалося з 141 громади, а гебрейське населення Буковини – із двох громад, на чолі кожної з яких стояли троє представників. Натомість у Львові і Бродах їх було семеро і вони обиралися раз у три роки, 15 вересня. На виборах обов'язково був присутній окружний чиновник. Громада обирала спочатку 6 кандидатів, а у Львові і Бродах – 14, з яких окружна адміністрація затверджувала половину. Представники отримували платню з кагальної скарбниці, що поповнювалася за рахунок общинних податків. Їхня влада обмежувалася тільки межами громади. Цим знищувалася колишня Гебрейська дирекція, а з нею і сеймикове представництво гебреїв. Число громад довго залишалося стабільним. Так, у 1932 р. у Східній Галичині нараховувалося 156 гебрейських громад².

Розділ 4 (параграфи 23-30) містив настанови щодо способу життя, умов укладання шлюбу, переселення з місця на місце, запроваджувалося обов’язкове для кожного гебрея прізвище.

Розділ 5 (параграфи 31-40) стосувався видів занять. Імператор дозволив гебреям вільно займатися торгівлею і ремеслами, але заборонив тримати корчми у селах і орендувати селянську землю, млини, ринкові податки, десятини, а також податки, що сплачуються поміщикам і духівництву. Наданням різних пільг уряд намагався залучити гебреїв до землеробства.

Розділ 6 (параграфи 41-47) підводив гебреїв під юрисдикцію державних і судових установ. Вони більш не належали до юрисдикції кагалів і рабинів, і на них поширювалася дія системи державного судочинства.

Глава 7 (параграфи 48-64) визначала громадянські обов'язки стосовно держави. На гебреїв поширювалася військова служба в обозі, сплата певних податків, головним чином кошерного і свічкового.

Патент толерантности став основним для галицьких гебреїв. Усі наступні укази і закони про гебреїв співвідносилися з параграфами цього документа, змінюючись то в ліпшу, то в гіршу для них сторону. Нова організація гебрейського побуту в Галичині внесла в життя народу не тільки і не стільки стабілізацію, скільки низку кризових явищ. Хоча Патент був націлений на затирання відмінностей між християнськими і гебрейськими підданими імперії шляхом надання гебреям прав, якими користалися инші народи, реальними результатами його дії виявилися руйнація укладеної століттями внутрішньої організації гебрейських громад, системи їх освіти і усунення гебреїв від багатьох їхніх традиційних занять. Сковувалася також свобода пересування, обмежувалася можливість поселення у Львові, ускладнювався процес вступу в шлюб.

Як і колись, про вихід гебреїв за стіни міського ґетто не було і мови, а у ньому ще зберігалися середньовічні порядки. Податки, стягнуті винятково з гебреїв – кошерний і свічковий, надалі принижували їхню гідність. На чолі громади залишався той же кагал, що складався з обраних представників, влада яких обмежувалася наказами окружного начальства. Як активним, так і пасивним виборчим правом користалися в громаді тільки ті, хто володів нерухомістю чи сплачував великі податки. Гебрейська громада несла спільну відповідальність за недоїмки, за недобір рекрутів і будь-яке порушення закону, тобто залишився той негативний бік гебрейської кругової поруки.

Реформи Йосипа II відкрили ширший простір для економічного і політичного розвитку гебрейського народу в Галичині. Гебреї отримали дозвіл купувати нерухомість у місцях проживання, однак не у християн. Селитися у країні могли лише ті иноземні гебреї, що заявляли про своє бажання стати хліборобами і надавали надійні докази того, що вони самі будуть обробляти землю. Літнім гебреям дозволялося емігрувати до Палестини, однак влада повинна була суворо стежити за тим, щоб з країни не вивозилися гроші.

У Львові гебреям, крім їх старого міського району, дозволялося мешкати на вулицях Руській, Шкоцькій, Боїмів і Новій. Приїжджим гебреям не дозволялося селитися у Львові і ця заборона стосувалася навіть прислуги. Скажімо, приїжджий гебрей міг оженитися з дівчиною зі Львова, а приїжджа гебрейка – вийти заміж за львівського гебрея тільки за умови, що подружня пара оселиться у провінції. Новій родині дозволялося мешкати у Львові лише за умови, що з міста виїдуть дві місцеві родини. Багатим у цій справі допомагали гроші, иншим доводилося одружуватися таємно, укладати так звані ритуальні шлюби, що переслідувалися владою. Гебрей, оженивши сина чи видавши заміж дочку, зазвичай змушений був утаємничувати нового члена родини. Для відводу очей пускалися в хід заяви про народження сина, що, зрозуміло, повинен був носити прізвище тестя. Таку ж операцію проробляв дядько, якщо діда не було в живих. Тому нерідко діти тих самих батьків носили різні прізвища. За даними М. Балабана, з 1825 по 1828 роки в Галичині було зареєстровано 137 офіційних подружніх пар, тоді як кількість родин за цей час зросло на 2122. Такі обмеження були скасовані розпорядженням імператора тільки 29 листопада 1859 р.³.

В економічній сфері нововведенням було допущення гебреїв до членства у міських цехах. Майстрів зобов’язували приймати гебрейських підмайстрів і видавати їм посвідчення про закінчення навчання. Однак, на практиці це зобов’язання виконувалося вкрай рідко.

Що стосується військової служби гебреїв, то при правлінні наступного імператора Леопольда вона була замінена грошовою компенсацією, лише наполеонівські війни і велика потреба у солдатах змусили імператора Франца I знову призвати гебреїв на військову службу.

Одним із вражаючих нововведень було відкриття німецько-гебрейських шкіл, заснованих декретом 1787 р. Учителями до цих шкіл призначалися гебреї европейського типу, що прибули з Німеччини і Чехії. Уряд не міг передбачити, що ці освічені педагоги, які зовнішньо і мовою відрізнялися від навколишнього гебрейського населення, почнуть активно поширювати европейську культуру серед галицьких гебреїв і створять ґрунт для інтелігенції, що поведе за собою громаду в епоху «весни народів» – революції 1848 р. Однак, їхні перші кроки викликали певну протидію з боку значної частини гебрейського населення. Лише через півстоліття покоління, виховане тими першими учителями, відчуло у собі достатньо сил для самостійної плідної суспільної діяльності.

У Львові таким педагогом-культуртрегером був Герц Ґомберґ, що прибув до міста у 1788 р. У цьому ж році він заснував дві школи: головну, так звану «нормальну», і «тривіальну». Незабаром таких німецько-гебрейських шкіл у Львові було вже чотири, три для хлопчиків і одна для дівчинок. У школах Ґомберґа навчали, насамперед, читати і писати німецькою. Намагаючись охопити навчанням якнайбільше молоді, він докладав зусиль для закриття талмудичних шкіл. Діяльність Ґомберґа була прийнята доволі насторожено, майже вороже, особливо це стосувалося його германізаторської орієнтації. Інтенсивні виступи хасидів і ортодоксів змусили Ґомберґа у 1797 р. виїхати зі Львова.

На початку XIX ст. Львів стає одним з основних центрів гебрейського Просвітництва (Гаскали) на території Галичини. Прихильників освіти і прогресу називали маскілами. Чимало з них не прагнули, як Герц Ґомберґ, знищувати гебрейські традиції, не виступали проти талмудичних шкіл, натомість, самі дотримуючи основних традицій, прагнули прилучити гебрейські маси до досягнень західноевропейської культури. Маскіли були виразниками епохи гебрейського Просвітництва, мовою їхньої наукової діяльності стала давньогебрейська. Хоча ця мова і не була упродовж багатьох століть мовою спілкування, вона зберігалася у текстах пророків, біблійній літературі, молитвах і в літературі діаспори того часу. Саме цією древньою і живою мовою вирішили скористатися просвітителі і тим самим знову відродити її до життя.

Початок гебрейського Просвітництва в діаспорі було покладено наприкінці XVIII ст. реформатором німецького гебрейства Мойсеєм Мендельсоном, навколо якого групувалася гебрейська інтелігенція того часу, причому не тільки з Німеччини.

Початок діяльности просвітителів у Галичині пов'язана з учнем і послідовником Мендельсона – Менделем Левіном з подільського міста Сатанова, відомого більше як Сатановер. Він оселився у Бродах, де створив один з перших просвітительських гуртків у Галичині. Його учнями були відомі згодом С. Берґ, Й. Бик, Б. Гюн, Н. Крохмал, Й. Левінсон, С. Рапапорт. Завдяки молодим просвітителям, Галичина стала одним з центрів Гаскали в Европі, потіснивши навіть Німеччину⁴. На думку історика Якуба Шаля, центром новогебрейської класичної літератури з 1783 р. до 1815 р. була Німеччина, а з 1815 по 1840 рік – Галичина. Після 1840 р. цей центр поступово переміщався на ту частину території України, Білорусії і Литви, що входила тоді до складу Російської імперії. Діяльність галицьких просвітителів, зокрема львівських, багато в чому визначила подальший розвиток науки й освіти серед гебреїв краю. До львівського гурту просвітителів (маскілів) входили: Крохмал, Перл, Ертер, Рапапорт, Мізес і инші.

Одним з видатних представників галицької Гаскали був письменник і філософ Нахман Крохмал. Він народився у 1785 р. у Бродах, помер у 1840 р. у Тернополі. Крохмал багато подорожував по Німеччині, пізніше переселився до Жовкви поблизу Львова, де і прожив більшу частину свого життя. Широко відома його книга «Настанови тим, хто сумнівається», що вийшла вже після смерті автора у 1851 р. Будучи під впливом філософії Геґеля, Крохмал займався вивченням філософії гебрейської історії. Подібно Маймоніду, він намагався узгодити релігію з філософією. Професор Гебрейського університету в Єрусалимі Шломо Авінері так співвідносить значимість Геґеля і Крохмала відповідно для німецької і гебрейської науки: «Якщо сам Геґель у свій час зазначав, що «навчив філософів говорити німецькою мовою», то подібне можна сказати і про Крохмала: він «навчив» геґельянську філософію говорити івритом»⁵. Праці Крохмала послужили джерелом для історичних робіт Г. Греца.

Крім Нахмана Крохмала були добре відомі й инші учені. Назвемо деяких з них. Ребе Соломон Єгуда Рапапорт (1790-1867 р.) вивчав гебрейську історію, філологію і філософію. Він був автором низки біографій гебрейських учених, досліджував Талмуд як історичне джерело, був відомий сучасникам також як перекладач французької поезії. Ісак Ертер (1792-1851 р.) був знаний як сатирик. Діючими персонажами його памфлетів були рабини, хасиди, цадики, різні чудотворці. Основною його працею вважається робота «Страж дому Ізраїлевого». До гурту львівських просвітителів належав і Йосиф Перл, що працював на ниві світських загальноосвітніх гебрейських шкіл. Юда Лейб Мізес був відомий як автор книг і памфлетів, спрямованих проти ортодоксів.

Однодумці регулярно збиралися на свої таємні збори в будинку Мізеса на вул. Шпитальній, поруч зі старим гебрейським цвинтарем. Ці збори маскілів не пройшли повз увагу глави львівських ортодоксів – рабина Якуба Орнштейна, який прокляв їхніх учасників. На проклін Орнштейна Рапапорт і Перл відповіли гострими полемічними статтями, а Мізес повідомив про інцидент австрійську владу.

В історії львівської громади перша половина XIX ст. характеризується певним впливом прихильників Гаскали і конфронтацією з боку ортодоксів. Після смерті рабина Орнштейна просвітителі врешті здобули перемогу, обравши у 1840 р. своїх перших представників до керівництва громади. Ними стали доктор Блюменфельд, доктор Менкес, доктор Панах, Рапапорт і Розенштейн. Главою громади став доктор Блюменфельд, рабином прогресистів (реформаторів) – Абрагам Кон.

Прокльони ортодоксів не змогли зупинити усе наростаючого впливу Гаскали. Гебрейська молодь захоплювалася тогочасною літературою давньогебрейською мовою, що розвивається з початку XIX століття. Гебрейські юнаки часто усупереч волі батьків навчалися у загальноосвітніх школах, а потім – в університетах. Багато хто з них чудово поєднували вивчення юдаїки і світських наук.

Керівництво громади докладало зусиль для розвитку освіти і благодійности. Були засновані стипендії для ремісників, відкритий притулок для сиріт (1843 р.), організована 4-класна гебрейська школа (1844 р.).

Діяльність громади прогресистів викликала сильний опір у таборі ортодоксів. Особливо неґативну реакцію викликало у них обрання А. Кона на посаду рабина. Скориставшись відповідними настроями населення, ортодокси скерували до Відня прохання про усунення Кона з займаної посади. Однак у Відні прохання відхилили і керівництво громади, підтримане владою, зайнялося будівництвом нової великої синаґоґи, так званого Храму (Темпель) на площі Старий Ринок. Будівництво синаґоґи було завершено у 1846 р. У торжествах з нагоди її відкриття взяв участь тодішній командуючий гарнізоном міста генерал Гамерштайн, а також инші австрійські офіційні особи.

Абрагам Кон, не обмежуючись своїми безпосередніми обов'язками рабина, провадив також науково-літературну діяльність, формуючи підручники з релігійних предметів. Його зусиллями були створені народні школи, які у 1847 р. відвідувало уже близько 700 хлопчиків і дівчаток.

Серед гебреїв Львова у першій половині XIX ст. були не тільки ортодокси і просвітителі, але також і хасиди. Хасидизм, як новий напрямок у гебрейському релігійному і громадському житті, з'явився у другій половині XVIII ст. і почав займати міцні позиції, особливо на території Поділля, Волині, Галичини. Вплив хасидизму відчувався сильніше у малих містечках Галичини, ніж у таких великих містах, як Львів, Тернопіль, Станіславів.

Основоположником хасидизму вважається Ізраель бен Елізер, відомий як Баал-Шем-Тов, що означало «володар благого Імені», скорочено – Бешт (1700-1760 р.). Після смерти Баал Шем-Това його спадкоємцем став Бер з Межиріча на Волині. Хасидизм поширився досить швидко і наприкінці XVIII ст. в Україні і Польщі нараховувалося близько 100000 хасидів, які поділялися на межирічських, карлінських ????, коженицьких (корецьких??? Місто Корець, пол. Korzec), брацлавських, лідських, а також послідовників инших цадиків. Ці найменування відповідають назвам містечок, у яких знаходилися резиденції цадиків (духовних керівників хасидів). (не тільки Карлінські від імені учня межиріцького цадика Арона Карлінського?) У першій половині XIX ст. у містечках Галичини цадики поділили між собою сфери впливу. Наприклад, на північ від Львова була територія белзького цадика, яким у той час був реб Соломон Роках, у західній Галичині домінував цадик Хаїм Галберет.

У Львові у першій половині XIX ст. склалися досить складні відносини між представниками трьох гебрейських релігійно-суспільних напрямків: ортодоксами, просвітителями і хасидами. Найгостріша конфронтація спалахнула між ортодоксами і просвітителями, менш напруженою вона була між ортодоксами і хасидами. Ортодоксальна синаґоґа була непримиренно налаштована до хасидизму тільки на етапі його становлення у другій половині XVIII ст. Так, ортодоксальні рабини Львова у 1792 р. прокляли хасидів, а у 1815 р. під прокльонами опинилися і львівські просвітителі. Однак, прокльони офіційної синаґоґи не могли зупинити ані Гаскали, ані Хасидизму. Поступово, починаючи із середини XIX ст., спостерігається певне зближення ортодоксів з хасидами. Близько 1838 р. у Львові відбулася зустріч впливового буковинського цадика Ізраеля з Ружина (Фрейдмана) зі львівським рабином Якубом Орнштейном. Представники обох напрямків по-різному оцінили її результати. Рабин Орнштейн був незадоволений змістом бесіди. Проте позиції хасидів у Львові підсилилися. Очевидно, ортодоксальна синаґоґа зрозуміла, що поширений на той час хасидизм не переступає певних меж і залишається вірним усім вимогам традиційного юдаїзму, причому його послідовники виконують їх з особливою запопадливістю. Окрім того, в умовах Львова і Галичини у боротьбі проти прогресистів (реформаторів) ортодокси зробили ставку на хасидів. Про вибір ортодоксів на користь хасидів свідчить прислів’я, що побутувало у 40-і роки XIX ст. у гебрейському ортодоксальному середовищі: «Хасид може бути негідником, «німець» (просвітитель, маскіл. – В.М.) зобов'язаний таким бути»⁶.

У хасидському середовищі характерною стає тенденція об'єднання вчення Бешта з деякими вимогами офіційної синаґоґи і вивченням Талмуда. Представники одного з таких напрямків називалися хідушим (новатори). Хідушим осіли також і у Львові. Впливовий представник цієї течії, львівський купець Якуб Ґлянцер вирішив побудувати у місті синаґоґу разом зі школою і бібліотекою. У середині 40-х років XIX ст. на розі вулиці Вугільної і пл. Св. Теодора була побудована синаґоґа хасидів, будівля якої збереглася до сьогодні.

Львівські просвітителі брали активну участь у революційних подіях 1848-1849 рр. Після звістки про революцію у Відні, у Львові також почалися заворушення і демонстрації, до яких активно долучалися гебреї. 18 березня 1848 р. під керівництвом польського громадського діяча Францішка Смольки, великого друга гебреїв, що співчутливо ставився до їхніх проблем, була складена петиція імператору, дев'ятий пункт якої містив вимогу рівноправности гебреїв. Спектр вимог був досить широкий – від громадських свобод для гебреїв до скасування принизливих податків – свічкового і кошерного. Формулювалося це так: «Насамперед повинні бути скасовані усі релігійні податки, як на свічки, так і на кошерне м'ясо, а також всі обмеження, пов'язані з релігією»⁷.

До складу депутації мешканців Галичини до Відня, входили і львівські гебреї-просвітителі: М.Р. Мізес, О.Л. Горовіц і рабин А. Кон. Звістка про квітневу Конституцію 1848 р. була зустрінута у Львові з великим піднесенням, у місті почала формуватися національна гвардія, до якої увійшов і окремий гебрейський загін під командуванням офіцерів-гебреїв. Гвардія підкорялася Національній раді міста, до складу якої також входили гебреї Освальд Менкес і Абрагам Мізес.

Сам факт участи гебреїв у Національній гвардії і Національній раді, а також їхнє членство у заново створеній Міській раді свідчило про створення спільної політичної платформи у боротьбі за рівноправність всіма основними громадами міста – українською, польською, гебрейською – без огляду на віросповідання.

Під час революційних подій у Львові ще більш загострилися протиріччя між ортодоксами і просвітителями. Результатом цих протиріч стала загибель рабина А. Кона, проти діяльності якого виступали як ортодокси, так і хасиди. Абрагам Кон загинув від рук найманого убивці. Пізніше з'ясувалося, що ним був якийсь гебрей на прізвище Пільпель. Убивці вдалося проникнути до приміщення кухні рабина і, скориставшись неуважністю прислуги, підсипати у їжу отруту. Родину рабина вдалося врятувати, а сам він помер. А. Кон був похований на старому гебрейському цвинтарі поруч з ортодоксальним рабином Якубом Орнштейном.

Характерно, що дослідники історії львівських гебреїв першої половини XX ст. – професор М. Балабан і професор Я. Шаль – бачили за цим убивством різні сили. М. Балабан уважав, що убивство було організовано ортодоксами, а Я. Шаль приписував його хасидам. На наш погляд, більш правдоподібною є версія М. Балабана.

В умовах революційного піднесення в Австрійській монархії у жовтні 1848 р. австрійський парламент 243 голосами проти 20 скасував принизливі гебрейські податки – свічковий і кошерний, що стало першим великим досягненням гебрейської громадськості в революції.

Восени 1848 р. почався спад революції, за яким наступила реакція. 2 листопада війська генерала Гамерштайна піддали Львів артилерійському обстрілу, у результаті чого у місті почалися сильні пожежі. Гамерштайн самовільно змінив склад Міської ради. Спадкоємець А. Кона, доктор Левенталь практично не мав впливу. Рабинат очолили ортодоксальний учений Сімха Натан Еленберґ і його син Беньямін. Незважаючи на контрреволюцію, «весна народів» Конституцією 4 березня 1849 р. наблизила гебреїв до рівноправності у громадському і політичному житті. Конституція згодом мінялася, а львівські гебреї залишалися юридично замкнутими в стінах міського ґетто аж до 1867 р.

Незважаючи на ряд обмежень, у першій половині XIX століття у Львові почали з'являтися перші періодичні видання давньогебрейською мовою. Початок поклав у 1824 р. журнал «Шахар» (Світанок). Видавав його Маєр Галеві, друкувався журнал у Жовкві. У 1837-1839 р. у Львові виходив спеціальний огляд сучасних творів давньогебрейською мовою під назвою «Огляд і критика...». Його видавали поет Нахман Фішман і критик Якуб Бодек. У 1844-1845 р. вийшло у світ тритомне публіцистичне видання під назвою «Єрусалим ... про мудрість, знання, поезію, тлумачення Святого Письма, а також усе цікаве на нашій святій мові». На їдиш видавався щотижневик «Лемберг Юдише Цайтунг». У 1848 р. гебрейська громада у Львові почала випускати різні брошури, відозви, прокламації.

Революція 1848 р. дала могутній поштовх розвитку боротьби гебреїв Львова і всієї Галичини за рівні з иншими народами імперії права. Гебрейська громадськість уже не обмежувалася боротьбою тільки за громадянські права, вона почала виходити на політичну арену.

---

¹ Bałaban M. Dzieje Żydów w Galicji w Rzeczypospolitej krakowskiej, 1772-1868. – Lwów, 1914. – S. 47.

² Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІА). – Фонд 335, опис 1, справа 41, лист 3.

³ Bałaban M. Op. cit. – S. 192.

⁴ Schall J. Historja Żydów w Polsce, na Litwie i Rusi, – Lwów, 1934. – S. 206.

⁴ Авинери Ш. Основные направления в еврейской политической мысли. – Библиотека Алия. – Израиль. – 1990. – С. 29.

⁶ Schall J. Op. cit. – S. 211.

⁷ Bałaban M. Op. cit. – S. 149.