Збіґнєв Куховіч

Александр Фредро. Curriculum vitae

Александр Фредро народився 20 червня у Сухорові, що у Перемиській землі. Рік народження не є певним, адже у ту епоху не прив’язувалося до дат аж такої ваги, як тепер. Прийнято вважати, що це був 1793 рік, хоча сам Фредро не був у тому переконаний, а метрика не збереглася. Чимало біографів вважають, що він був старшим на два роки, тому останнім часом у життєписах подають дві дати. Оскільки існує багато свідчень на користь 1791 року, як року народження Фредра, то приймемо цей рік за початок його життя.

Наймолодші роки Александр провів з батьками у Ненадовій поблизу Перемишля, а згодом вони переїхали до Бенькової Вишні, що на захід від Львова. Відтак згодом – у самому Львові, куди у 1806 році після смерті дружини переїхав його батько, Яцек Фредро. Після вступу до Галичини військ князя Йозефа Понятовского у 1809 році, Александр 9 червня того ж року зголосився добровольцем і у чині підпоручника опинився в Одинадцятому уланському полку під командуванням Адама Потоцького. 28 квітня 1810 року у тому ж полку він отримав чин поручника. 14 квітня 1812 року Фредро здобув шліфи капітана у П’ятому полку кінних стрільців під командуванням Зиґмунта Курнатовского. Із цим же полком він пройшов усю кампанію 1812 року. 20 листопада Фредра нагороджують золотим Хрестом Virtuti Militari. Під час відступу Александр Фредро форсував Березину, а згодом опинився у російському полоні у Вільно, звідки, переодягнувшись, утік до Львова. Після короткого перепочинку Фредро вирушив до наполеонівської армії у Саксонії, де у серпні 1813 року був призначений офіцером-ординарцем при генеральному штабі. Александр брав участь у битвах під Дрезденом, Ляйпцігом, Ганау. 15 квітня 1814 року через Відень Фредро повернувся до Галичини.

Початково він господарював разом із батьком у Беньковій Вишні, а від 1818 року – уже самостійно, у виділеному йому селі Ятвяги. Місяці карнавалу молодий чоловік проводив у Львові, де бавився разом із братами і колегами. У 1824 році він кілька місяців провів в Італії, зокрема у Флоренції і Римі.

Від 1817 року Фредро починає займатися публіцистикою, писати свої перші комедії. 18 березня 1817 року на львівській сцені відбувся не надто успішний дебют його п’єси «Intryga na predce». Першою опублікованою і з успіхом поставленою п’єсою була «Pan Geldhab» (прем’єра у Варшаві 7 листопада 1821 року). Того ж 1821 року драматург пише блискучу комедію «Mąż i żona». У 1825-1827 рр. творчість Фредра набрала розмаху і розмаїтости, про що свідчить, поміж иншим, і факт, що у 1826 р. у Відні побачив світ двотомник творів драматурга. На зламі 1826/27 рр. з’явилася перша версія п’єси «Śluby panieńskie», яка в остаточному варіанті побачила сцену у 1833 р. Три найбільш важливі п’єси драматурга: «Pan Jowalski» «Śluby panieńskie» і «Zemsta» були поставлені на сцені львівського театру у 1832-1834 рр. У 1834 році з’явилася п’єса «Ciotunie», а наступного 1835 р. – «Dożywocie».

Постановки і публікації згаданих комедій принесли Фредрові славу і визнання, хоча були і негативні рецензії критиків, передусім Северина Гощинського і Лєшка Дуніна-Борковського. Після тих нападів у 1839 році Фредро перестав писати комедії. Він відновив працю комедіографа тільки через тринадцять років, але тоді уже нікому, за винятком найближчих і родини, не показував нових своїх творів, яких так чекали і широке читацьке коло, і театральні митці.

У приватному житті Фредра визначальним виявилося його кохання до Софії з Яблоновських, яке увінчалося розлученням Софії із її першим чоловіком, Станіславом Скарбком, і її шлюбом із Александром Фредром, укладеним 9 листопада 1828 року.

У родини Фредрів народилося четверо дітей, з яких двоє померли ще немовлятами. Першою дитиною був народжений 6 серпня (у спогадах самого Яна Александра він подає дату 2 вересня. – Прим. пер.) 1829 року Ян Александр (помер у 1891 р.), наступним був Ґустав, народжений 19 листопада 1830 р. (помер уже 5 березня 1831 р.), третьою дитиною був Генрик Яцек, народжений 16 травня 1832 р., який також невдовзі помер. 21 травня 1837 р. народилася донька Софія (жила до 17 квітня 1904 р.)

Родина Фредрів мешкала у Беньковій Вишні. У 1836 р. Фредро збудував у Беньковій Вишні, на місці старого батьківського будинку, палац в італійському стилі, а близько 1842 р. добудував до нього павільйон. Палац будували за планами самого Фредра, але важко зараз сказати, чи були ці плани цілком оригінальними, чи взорувалися на певні закордонні зразки, адже господар із дружиною часто виїжджали за кордон, головно на різні курорти. У 1842 р. вони відвідали північну Італію, зокрема Венецію.

У 1829 р. Фредра запросили стати членом Товариства приятелів наук у Варшаві, а 17 вересня 1839 р. він став Почесним громадянином міста Львова. У той час драматург брав активну участь у громадському житті Галичини. У 1833 р. Фредра, як представника магнатського стану, обрали до Сейму станів, де він очолював реферат наукових інституцій. Він був організатором Кредитного товариства і активно домагався у центральної влади дозволу на його функціонування. У 1839 р. разом із Леоном Сапігою був автором проєкту залізниці із Бохні через Львів до Бережан. Фредро був ініціатором багатьох инших починань, адже він уважно слідкував за господарсько-суспільними змінами і разом із прогресивною частиною аристократії прагнув до «зростання... добробуту Галичини». Письменник бачив, наскільки корисним буде розвиток промисловости і торгівлі, прагнув створити модерний, як на той час, ринок. Власне тому виникли ідеї прокладення залізниці і створення банку. Конкретні пропозиції щодо цих проектів Фредро подав у документі «O możności i potrzebie założenia banku i kolei żelaznej w Galicji». Автор документу був переконаний, що поліпшення комунікацій було б дуже корисним для пожвавлення торгівлі збіжжям.

Однак, проєкт не знайшов підтримки, і розбитий тією невдачею Фредро у 1842 р. відмовився від участі у роботі Сейму станів, що, однак, ніяк не вплинуло на його авторитет у колах землевласників і міщан.

Драматург був шокований «галицькою різаниною» 1846 р.* і результатом стали «Uwagi nad stanem socjalnym w Galicji», де Фредро виступив проти засилля иншомовної галицької бюрократії. У цій статті Фредро писав: «Епоха воєнних поділів уже скінчилася, натомість наступила епоха спокійних, цивілізаційних поступів». Водночас, він зазначав, що «співвітчизники, які не знали ані чужої мови, ані нових запроваджених форм, були, різним чином, усунуті від участі і будь-якого впливу в управлінні провінцією». Фредро запропонував форму співпраці шляхти і трону, реалізація якої спричинилася б до того, що «Галичина стане водночас підмурівком і опорою для багатьох слов’янських поколінь, об’єднаних під батьківським берлом австрійського Дому».

[...]

У 1848 р. Фредро був активним учасником галицької Весни народів. У квітні він увійшов до складу Національної ради у Львові, яка нараховувала 26 членів із середовищ землевласників, міщан, духовних осіб і інтелігенції. Він також погодився очолити один із підрозділів Національної гвардії, яку формували за згодою австрійських влад. Від імені тієї ж Національної гвардії Фредро, разом із очільником Гвардії генералом Йозефом Залускім, письмово протестував проти окремих рішень губернатора Франца Стадіона.

Після прийняття цісарем Конституції і після окремих рішень губернатора, з різних причин, і зокрема, з остраху перед епідемією холери, Фредри у серпні полишили Львів і переїхали до свого сільського маєтку. Тоді ж Фредра обрали головою Національної ради у містечку Рудки. Там він домагався створення локальної Національної гвардії, що дуже активно підтримувала галицька шляхта, яка вбачала у Гвардії оборону своїх інтересів, а також інтересів міщан перед можливими селянськими рухами. Гвардію трактували також і як елемент національних збройних сил, який міг би відіграти певну роль у боротьбі за незалежність чи у можливій війні.

Про те, що Фредро подібно сприймав такі збройні формування, свідчить факт, що на одному із засідань Ради він виголосив промову, яка на загал заохочувала до боротьби за незалежність. Драматург виразно скритикував австрійську бюрократію і порівнював її із «чортом». Частина слухачів почула навіть відкриту критику на адресу цісаря. Окремі свідки твердили, що Фредро сказав таке: «аби цісаря у його допасованому капелюсі звідси викоренити і до чорта вигнати», а згідно із иншою версією: «щоби ми могли того чорта у припасованому капелюсі з краю вигнати».

Після придушення революції влада визнала висловлювання Фредра образою для Його Величності і у 1852-1854 рр. проти драматурга поточився судовий процес з його оскарженням у державній зраді. Фредро на суді активно заперечував такі свої висловлювання, намагався заплутати і спростити справу, адже йому загрожувало багаторічне ув’язнення. Однак, процес припинили тільки після втручання тогочасного намісника Галичини, знайомого і прихильника письменника Аґенора Ґолуховского. Ці події спричинилися до того, що родина Фредра подумувала про переселення на пруські території, до Сілезії чи Великої Польщі. Цього ніколи не сталося, а у 1861 р. Александра Фредра навіть обрали послом до першого Крайового сейму у Галичині. Через кілька місяців він склав мандат і це було його останнім чином у публічному житті.

У 1850-1855 рр. Фредро перебував за кордоном, головно у Парижі, де у той час був його син, відвідав також Лондон і Брюсель. У час тих подорожей драматург познайомився із Адамом Міцкевічем. У 1857 р., коли син, Ян Александр, повернувся додому, старий Фредро залишив Бенькову Вишню і поселився у Львові, у славній згодом садибі на Хоронщизні.

Після написання спогадів «Trzy po trzy», де Фредро описав свої юнацькі і воєнні роки (близько 1845 р.), наступила характерна для нього перерва у письменницькій праці. Лише близько 1852 р. він знову пише комедії: тоді з-під його пера вийшли «Dwie blizny» (1853), «Wychowanka» (1858), «Rewolwer» (1861) «Brytan Brys»; через рік, у 1864 «Wielki człowiek do małych interesów» і останній сценічний твір «Ostatnia wola» (1868). Літературознавці стверджують, що жоден із тих пізніх творів не порівняти із великими комедіями Фредра, написаними перед 1835 р. В останні роки життя драматург писав також вірші, зазвичай особисті, патріотичні, або байки – аж до року 1874. Близько 1870 вийшла збірка його філософсько-моральних афоризмів «Zapiski starucha».

Літературна творчість Фредра, передусім комедійна, хоча і критикована більшістю романтиків, принесла йому величезну популярність і широке визнання як поміж читачів і глядачів, так і серед світочів науки і мистецтва. Уже у 1860 році Фредра причисляли до 300 найвизначніших діячів Польщі. У 1865 р. йому урочисто вручили спеціальну медаль як такому, що «Добре прислужився народові». Рік 1872 приніс йому членство в Академії мистецтв у Кракові. Його іменем була названа вулиця, де він колись мешкав у Львові.

Усі визнавали заслуги Фредра «для краю і польської мови». Генерал Йозеф Залускі при врученні пам’ятної медалі риторично запитував: «Бо де ж – від кордонів старої Польщі і туди, де тільки сягає нова Польща – не знають шанованого і коханого імені Александра Фредра? Де не поважають його громадянських і літературних заслуг?»

В останні роки життя важка недуга письменника змусила його обмежитися тільки родинним колом. Александр Фредро помер у Львові 15 липня 1876 р.

*У 1846 р. сотні польських шляхтичів було вбито під час придушення повстання проти Австрії, розпочатого групою польських аристократів з Кракова. Тоді селян-русинів помилково вважали винуватцями різанини, хоч насправді вона відбувалася лише в польській частині Західної Галичини і її вчинили саме польські селяни. Згодом цю подію назвали «різаниною в Галичині» (Прим. пер.).