на головну сторінку

Ігор Калинець

Дванадцять змарнованих серпів

1.

на деревці
бриньчать дванадцять місяців
один із крихкого скла
другий солодяник
третій гіркота у позлітці
а ще інший золоте сіделечко

та найдужче мені жаль
за медовим місяцем не для наших зубів
любове

2.

цвіте на ясені
вічнозелений вінець
омела місяця соки з нього п'є
кров'ю родичається
всі помисли земні знає
мій місяць кучерявий
хотів би я бути
ясним ясеном
побрататися з небом у ніч
що як слід у воді
минає

3.

зелений місяць
непосіяний зійшов
самотній ґрунт
він намацує
живим корінням

заростає ним нарешті .
яр вулиці
і прірва вікна
каре провалля ока
і обручки тріщина

твоє глибоке
зітхання
теж

4.

по дахах і карнизах
срібно літає
безтілий сновида

півтіла у хмарі зоставив
а півболю на краю світа

не займай зором
не стряси подихом
я з ним у змові

сниться йому
вчорашній мій сон
про тебе

нинішній мій сон
про тебе

моя завтрішня

5.

ой не той то місяченько
що решетом дзвонить

а що дорогу випитує
через півнеба до тебе
по грузьких снігах
сині серпи слідів
льодом беруться

сизі лиси вікон
увздогін брешуть

срібне стебло догори
у хмарі рветься

він самотності
не перенесе

до неба примерзне
кусничком криги

6.

водяний знак на папері
місяць удень

чи ж можна йому звіряти
кров у повен ріст
розпуку намацану у поцілунку
тіла вийняті з музики
а слова з ран

та все ж
він герб нашої ночі
щербате серце
на блідому геральдичному
щиті

7.

сховайся у місячну ніч
все зрадливе
стіни дах
ранкова розсудливість

твердий п'ястук
тверезість
як грім з ясного неба
за столом і в дорозі

стоїть муляє за плечима
зазирає в руки
тільки в затінку місяця
ти вигадаєш мені
блакитного листа
одинокого
як і він

8.

а ще був місяць
червоного вина
коханець червоної дами

п'явка розбухла
червоним морем
рудою кровію гір

висмоктала плід літа
й осінь лісів

і губи кохання
випила
білий папір із них

кришиться
без черленого слова

9.

коли ж це
давня давня ніч

мохом зацвілий місяць
бутля старого вина
куца пивничка світу
вологі зорі капотять
зі склепіння у цебри

добувають зі жмені
ніжки келихів
прозорі грибкові нитки

сяє примарне перо
вмочене у місяць

молодий
як Антонич
крамар

10.

допав місяць уповні
осипався попіл

ріка понесла до моря
дорога не поворухнулася

мовчать приспані крильця
пташок

вранці під вікнами
стрясу сизі маки

а тепер начуваю
біля милої

щойно викотила сльозу
з попелом
зі мною

11.

безмежне поле смутку
золотим серпом часу
вижинаю стежку
вижинаю

вмерла крапля роси
переставилася зірка
у прірву кинулося зерно
за голосом вітру

тінь дерева
розчавлена досвітком

вигибає лан припливу
потопом замулене місто

безмежне поле смутку
крихітний золотий серп

12.

дванадцять поржавлених
серпів
десь у закамарку неба

а що скошено

трохи прив'ялої трави
снігу довгі лілеї

тонкі голоси солов'їв
тендітні билинки зір

і біле лопушшя простирал
і зойк високий зачаття

а ще любове
нетверду мою голову


ч
и
с
л
о

5

1992

на початок
на головну сторінку