Джонатан Тернер

Геополітика в контексті світосистем і цивілізацій

Деякі елементарні принципи геополітики і геоекономіки*

В історії людських суспільств існували дві основні форми імперій. Перша є геополітичною імперією, для якої ключовим моментом є застосування або загроза застосування сили одним співтовариством з метою захоплення та контролю території і системи інститутів иншого співтовариства. Друга форма є геоекономічною імперією, де одне співтовариство домінує над иншим і маніпулює економічними стосунками з ним, а також за допомогою пануючої економічної позиції здатне хоч би в деякій мірі контролювати ключові інститути підлеглого співтовариства. Ці два типи імперій не є взаємовиключними, оскільки геополітичний контроль, як правило, перетворюється на деяку форму економічного домінування, і навпаки. Проте було б краще розділити дані імперські динаміки аналітично, оскільки, не дивлячись на перетини на емпіричному рівні, геополітика і геоекономіка функціонують за допомогою дуже різних динамічних процесів.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб розкрити деякі елементарні принципи, які можуть допомогти пояснити, які рушійні сили управляють системами геополітичного і геоекономічного панування. Ці принципи будуть сформульовані на деякому досить абстрактному рівні, так, щоб їхні висновки могли бути використані для широкого кола історичних і сучасних ситуацій. Як мені видається, будучи встановленими таким шляхом, ці принципи можуть використовуватися для аналізу, зокрема, поточної ситуації в Азії, а також стосунків між США і різними азіатськими співтовариствами. Я не пропоную ґрунтовного емпіричного аналізу сучасних процесів формування геоекономічних і геополітичних систем у Азії, але переконаний, що застосування даних принципів може бути корисним для вчених, які спеціально займаються аналізом азіатських суспільств. Моя роль як теоретика полягає в тому, щоб представити ці принципи в стислому і ясному вигляді, аби ними могли користуватися инші дослідники.

Принципи геополітики

Теорія геополітики вимагає розгляду декількох взаємозв'язаних проблем. По-перше, має бути прояснено питання про те, яким чином суспільства консолідуються і централізують владу, оскільки, як очевидно, діяльність у сфері геополітики неможлива без мобілізації влади. Згідно з моїм визначенням поняття влади, її ключовими моментами є два різних, але взаємозв'язаних процеси: (а) консолідація чотирьох основних компонентів влади і (б) централізація влади [Turner, 1995, р. 75-102]. Дозвольте мені коротко пояснити, що мається на увазі під цими термінами.

Консолідація – це процес мобілізації чотирьох основних компонентів, або основ, влади: примуси, або здатності використовувати силу; адміністрування, або здатності організувати ефективне функціонування влади; матеріального стимулювання, або здатності використовувати фінансові винагороди і покарання як засіб контролю за діяльністю соціальних суб'єктів; і символізування, або наявність символів, здатних легітимувати використання инших компонентів влади. Консолідація співвідноситься з рівнем мобілізації будь-якого компоненту, а також з відносним ступенем мобілізації різних компонентів. Для існування геополітичної імперії необхідно, щоб і примус, і адміністрування підтримувалися на досить високому рівні; бажано також одночасно використовувати матеріальне стимулювання і символізування, хоча застосування матеріальних стимулів утруднене при зростанні витрат, пов'язаних з примусом і адмініструванням, при цьому ще проблематичніше знайти опору в символах легітимації, якщо примус і адміністрування нав'язуються співтовариствам, підлеглим в результаті завоювання. Проте довговічні і такі, що добилися великих успіхів, імперії були здатні мобілізувати всі чотири основні компоненти, принаймні до деякої міри [Mann, 1986].

Централізація – це процес, в ході якого ухвалення рішень концентрується в руках невеликої кількости людей, невеликої по відношенню до чисельності населення або, точніше, до чисельного складу адміністративної основи влади. Досягнення високого рівня централізації необхідне, якщо мобілізація влади відбувається в ході завоювання. Рішення з приводу розміщення армії, здійснення адміністративного контролю над територіями, маніпулювання матеріальними стимулами за допомогою політики оподаткування і перерозподілу ресурсів і легітимації політичного панування повинні прийматися централізовано принаймні на ранніх стадіях завоювання. Пізніше можлива децентралізація адміністрування і матеріального стимулювання, але тільки якщо загроза застосування сили центрами влади виглядає переконливою.

Таким чином, теорія геополітики має бути здатна вказати загальні умови, при яких зростає консолідація чотирьох основ влади і посилюється централізований контроль над ними. Успішні імперії здатні здійснити і консолідацію, і централізацію влади, а форма державности, що виникає в результаті, в принципі, може в ході реалізації даних процесів використовуватися для захоплення контролю над територією инших співтовариств.

Другою проблемою при розробці геополітичної теорії є визначення умов, при яких вже мобілізована у формі цілісної держави влада буде дійсно використана для територіальної експансії. Одна справа – мати надзвичайно мобілізовану політичну систему, але зовсім инше – використовувати цю владу в геополітичних цілях. Отже, необхідно точно визначити причини, чому влада явним чином використовується в цілях територіальної експансії.

Третьою проблемою є наступна: який ступінь успіху, що досягається одним суспільством в контролі над територією иншого. Володіти владою і використовувати її, намагаючись створити і підтримувати деяку геополітичну імперію, ще не означає неодмінно досягти успіху. Отже, теорія геополітики повинна досліджувати умови зростання або зменшення вірогідности успішної геополітичної експансії.

Четверта проблема – це розмір захопленої і контрольованої території. Мабуть, всі імперії розширюються до певної межі, а потім знову стискаються до початкової ресурсної бази (home base). Які сили дозволяють розширюватися до певної межі, а потім приводять до перенапруження можливостей імперії підтримувати контроль над захопленими територіями? Теорія геополітики повинна зуміти відповісти на це питання.

П'ятою проблемою, пов'язаною з попередньою, є колапс імперій. Колапс будь-якої імперії – це не просто хвилюючий і драматичний момент в історії, оскільки при цьому також змінюється геополітичне і геоекономічне положення всієї колись підлеглої области. Умови, що приводять до колапсу якоїсь імперії, також можуть розказати нам щось про майбутнє даної области, оскільки в результаті розпаду колись пануючого суспільства створюється вакуум влади.

Таблиця 1. Деякі принципи геополітики

I. Потенційна можливість територіальної експансії деякого співтовариства за допомогою конфлікту і завоювання сусідніх співтовариств залежить від спроможності мобілізувати основи влади і централізувати їх довкола деякої форми державности, при цьому вірогідність формування держави прямо пропорційна:

А. Абсолютній чисельності населення.

B. Рівню виробництва і рівню накопичення багатства, величина яких, у свою чергу, прямо пропорційна:

1) рівню технології;

2) ефективності систем підприємництва;

3) рівню кваліфікації робочої сили;

4) доступності природних ресурсів.

C. Рівню усвідомлення внутрішньої загрози з боку співтовариств меншого масштабу, які утворюють дане співтовариство, який, у свою чергу, прямо пропорційний:

5) рівню нерівності між членами співтовариства;

6) рівню етнічної різноманітності населення;

7) рівню організації опозиційних груп;

8) ступеню та інтенсивності внутрішнього конфлікту між співтовариствами меншого масштабу, а також між цими співтовариствами і представницькими органами держави.

D. Рівню зовнішньої загрози, який, у свою чергу, прямо пропорційний ступеню й інтенсивності конфліктів з иншими співтовариствами у минулому і сьогоденні або вірогідності таких конфліктів у майбутньому.

Е. Рівню легітимности, властивому даній державі, який, у свою чергу, прямо пропорційний політичному і економічному успіху в системі зовнішніх взаємозв'язків і обернено пропорційний рівню внутрішньої загрози.

II. Вірогідність того, що деяка держава спробує здійснити територіальну експансію за допомогою конфлікту і завоювання, прямо пропорційна:

A. Рівню мобілізації примусової основи влади, який, у свою чергу, прямо пропорційний:

1) рівню усвідомленої внутрішньої загрози (див. 1-С вище);

2) рівню усвідомленої зовнішньої загрози (див. 1-D вище);

3) рівню залежности економічних суб'єктів від дій держави в системі зовнішніх взаємозв'язків;

4) рівню соціального тиску, направленого на делегітимацію держави, який, у свою чергу, прямо пропорційний рівню внутрішньої загрози (див. 1-С вище).

B. Рівню ресурсної переваги деякого співтовариства над його потенційними або реальними противниками.

C. Рівню виробництва і рівню накопичення багатства у певному співтоваристві в порівнянні з його потенційними і реальними противниками (див. 1-В вище).

D. Ступеню околичної переваги деякого співтовариства.

III. Вірогідність досягнення успіху для держави, що прагне створити геополітичну імперію за допомогою завоювань, прямо пропорційна рівню розвитку примусової основи влади, розмірам держави, рівню продуктивности, обсягу виробництва, доступу до ресурсів і величини околичної переваги по відношенню до противників.

IV. Розмір створюваної державою геополітичної імперії прямо пропорційний його здатності:

A. Підтримувати перевагу примусової основи влади.

B. Підтримувати ресурсні і околичні переваги.

C. Підтримувати постійну присутність своїх армій на завойованих територіях, що, у свою чергу, залежить від абсолютних розмірів держави.

D. Підтримувати легітимність (див. 1-Е і 1-С вище).

Е. Підтримувати логістичні можливості забезпечення надійно діючих і ефективних засобів комунікації і транспорту, що, у свою чергу, прямо пропорційне рівню технологій у даних регіонах і обернено пропорційне до відстані від кордонів до початкової ресурсної бази держави.

F. Підтримувати здатність ухилятися від вирішальної війни з иншою імперією, що розширюється.

V. Вірогідність того, що геополітична імперія почне розпадатися і стискатися до розмірів своєї початкової бази, прямо пропорційна:

A. Рівню надмірного розширення (або надрозширення) кордонів за межі логістичних можливостей держави підтримувати ефективні засоби комунікації і транспорту.

B. Рівню соціального тиску, направленого на делегітимацію держави.

C. Початку війни або широкомасштабного військового суперництва з імперіями, що складаються з двох або більше держав.

D. Рівню втрати державою переваг у сфері примусової основи влади і виробництва поряд з ресурсними і околичними перевагами.

П'ять основних тверджень, представлених в таблиці 1, відповідають викладеним вище проблемам. Ці принципи отримані на основі багатолітньої традиції геополітичного аналізу в соціології. Що стосується класиків – теоретиків соціології, то найбільш розроблену модель для такого аналізу запропонував Герберт Спенсер, а Макс Вебер зробив певні уточнення. Ідеї Вебера та инших пізніших аналітиків були впорядковані Рендалом Коллінзом [Collins, 1986, р. 186-212] і перетворені на ще потужнішу теорію, з якої я почерпнув низку відомостей для мого аналізу¹, представленого в табл. 1.

Твердження I-A, I-B, I-С, I-D і I-Е визначають спільні умови, що ведуть до формування держав: для співтовариств з великою кількістю населення потрібні політичне регулювання, контроль і координація (I-A); зростання виробництва також диктує необхідність посилення координації за допомогою політичної влади (I-B); внутрішня загроза мобілізує політичну владу для організації управління подібного роду погрозами (I-C); зовнішні загрози надають аналогічну дію, змушуючи мобілізувати владу для протистояння потенційним противникам (I-D); при цьому легітимність є способом надати державі закінчену форму або засіб, за допомогою якого підтримується політична влада – особливо влада з високим ступенем мобілізації, збудована на примусі і адміністративних заходах (I-Е).

Принцип II з табл. 1 визначає умови, при яких держава, ймовірно, розширюватиме територію за допомогою завоювання. Насамперед держава повинна мобілізувати примусові основи влади, причому така мобілізація вірогідніша за умов усвідомлюваної і/або здійснюваної зовнішньої загрози [II-А(2)] і внутрішньої загрози [II-А(1)], залежности економічних суб'єктів від політичного панування зовнішніх клієнтів, від джерел ресурсів і ринків [II-А(З)] і, несподіваним чином, в ситуації підривання легітимації існуючої політичної влади, тому остання робить спроби відновити втрачену легітимність за допомогою успіху в зовнішніх стосунках з иншими суспільствами [II-А(4)]. Держава також повинна володіти ресурсною перевагою над потенційними противниками або сприймати своє положення як більш вигідне (II-В), при цьому поряд з таким сприйняттям політична влада має бути в змозі спиратися на реальні переваги в ресурсах над потенційними противниками і розвиненіше виробництво, а також на накопичення багатств (II-C). І нарешті, держава спочатку повинна володіти околичною перевагою, або природним захистом від нападів на декількох кордонах завдяки геологічним, територіальним або топографічним особливостям (II-D). Чим більшою мірою виконуються ці умови, тим вища вірогідність того, що держава прагнутиме до розширення території. Якщо такі спроби будуть успішними, державний устрій перебудовується і перетворюється на геополітичну імперію.

Принцип III задає умови, необхідні для успішного створення геополітичної імперії. Вони, перш за все, збігаються з умовами початку територіальної експансії, але при цьому додається демографічна змінна. Врешті-решт територія може контролюватися тільки армією, що постійно перебуває тут, і чисельність населення, яке проводить завоювання, повинна бути досить великою для окупації чужоземних територій. Це означає, що співтовариства з невеликою чисельністю населення в порівнянні з тими співтовариствами, які вони прагнуть поставити під контроль, не можуть створювати довговічні ефективно діючі імперії – вони просто не в змозі мобілізувати достатньо сил примусу на місцях в разі виникнення повстань, особливо наполегливих і на великій території. Ба більше, я задав ці умови успіху у вигляді окремого твердження III, оскільки часто війна починається без дотримання умов, вказаних у твердженні II. Розглянемо ряд прикладів. Якщо примусова основа влади мобілізована для протистояння внутрішнім конфліктам, то довготривалий успіх у зовнішньому конфлікті менш ймовірний, оскільки примусові сили, задіяні в зовнішньому конфлікті, мають бути переорієнтовані на постійній основі для протидії внутрішній напруженості: якщо суспільство не володіє достатньою чисельністю населенням по відношенню до своїх сусідів або його відносна перевага падає у міру захоплення все більших територій, тоді воно не в змозі мобілізувати постійно діючу армію для захоплення або довготривалого контролю території; якщо виробництво або накопичення багатства не забезпечує переваги над противниками або лише підтримує приблизну рівновагу, то неможливо довго вести успішну війну; якщо ресурсні переваги відсутні або з часом зникають, то вірогідність успіху на війні зменшується у міру затягування розпочатого конфлікту; якщо спочатку відсутня околична перевага або вона зменшується у міру розширення кордонів в результаті військового успіху і появи нових зовнішніх ворогів, то подальше завоювання стає більш скрутним. Суть даних прикладів – підкреслити, що успіх територіальної експансії залежить від більш вищих значень змінних, представлених у твердженні III, щодо значень цих змінних для всіх противників, разом узятих. Якщо конфлікт починається при низьких значеннях деяких з цих змінних, успіх буде обмеженим і/або короткостроковим. Більше того, в разі розв'язання конфлікту і розгортання територіальної експансії значення вказаних змінних змінюються, особливо по відношенню до потенційних противників, навіть якщо держава досягає успіху в ході конфлікту.

Принцип IV задає умови, при яких територія може контролюватися державою, – ситуація, дуже відмінна від тих, що пов'язані з первинним захопленням населення. Якщо може зберігатися перевага в здатності до примусу (IV-А), якщо продовжують існувати ресурсні і околичні переваги (IV-В), якщо чисельність населення досить велика, щоб утримувати або вербувати із підкореного населення армію, постійно присутню на даних територіях (IV-С), якщо легітимність залишається стійкою, не дивлячись на зростання етнічної різноманітности і нерівности (IV-D), якщо комунікаційні і транспортні технології й інфраструктура адекватні необхідним логістичним витратам (IV-Е) і якщо можна уникнути вирішальної війни (або «холодної війни» з мобілізацією ресурсів) з иншою імперією, то дана держава може підтримувати стійку геополітичну імперію. Історично цих умов було важко дотримуватись, хоча деякі імперії існували століттями, оскільки виконувалися більшість умов, представлених у твердженні IV.

Врешті-решт імперії все ж розпадаються. Принцип V визначає ключові умови, що ведуть до колапсу, а часто і до переходу імперії в такий стан, коли її ядро, або центр, руйнується або трансформується. Такі чинники, як надмірне розширення держави за межі логістичної здатности забезпечення транспорту і комунікацій, делегітимація держави в результаті зростання внутрішніх загроз (оскільки підкоряються і експлуатуються все більш різноманітні народи), зростання військового суперництва з державними системами, що контролюють инші імперії, або реальне ведення воєн між імперіями, що змагаються, втрата переваг держави у сфері примусу через дифузію і/або перепродаж військових технологій противникам, втрата ресурсних переваг, оскільки для підтримки контролю над територією потрібно використовувати все більше ресурсів, і втрата переваги у сфері виробництва (неминучий наслідок того, що багатства використовуються для підтримки постійно діючих великих армій, призначених для контролю над територією, а капітал направлений на військове виробництво замість внутрішнього), – всі ці чинники діють спільно або в різних поєднаннях і викликають колапс, причому инколи в короткий проміжок часу (яскравий приклад – колапс Радянської імперії), але часто у більш тривалі терміни, як це було в разі колапсу Римської імперії.

Кінець XX ст. був свідком драматичних змін природи геополітичних імперій, перш за все під впливом світової капіталістичної системи. Частенько геополітика і геоекономіка ставали тісно взаємозв'язаними, коли держави прагнули досягти або утримати економічні переваги в торгівлі. При цьому в період після Другої світової війни і особливо впродовж двох останніх десятиліть сформувалася дійсно світова економічна система, так що динамічна природа цієї системи тепер нав'язує державам серйозні обмеження на створення всіляких геополітичних імперій. Таким чином, аналіз геополітики у сучасному світі також вимагає розуміння елементарних принципів геоекономіки.

Принципи геоекономіки

У Всесвітній історії представлено дві моделі геоекономічних формацій. Першою є імперія залежности, при якій спільно діючі агенти економічно домінуючого суспільства обмінюються з контрагентами з економічно залежного співтовариства, як правило, експлуатуючи їх за допомогою торгівлі по декількох напрямах: (а) природні ресурси підлеглого суспільства обмінюються на основний капітал (у вигляді якої-небудь твердої валюти, машин, устаткування та инших матеріальних предметів, необхідних для виробництва) домінуючої держави і (b) природні ресурси підлеглого суспільства обмінюються на готові вироби за невигідних для даного суспільства умов конкуренції (тобто при контролі з боку пануючої системи ринків, при браку альтернативних джерел надходження готових виробів). Часто в таких імперіях залежности економічний гегемон використовує свою військову перевагу, щоб встановити стосунки експлуатації за допомогою торгівлі, нав'язуючи певні умови торгівлі або не даючи суперникам по боротьбі за економічний контроль торгувати з даним залежним суспільством. Здебільшого вказаний тип геоекономічної імперії перебуває у фокусі теорії залежности і світосистемного аналізу².

Ще одним типом геоекономічної формації є імперія вільного ринку, при якій економічні агенти, що діють на глобальному рівні, виступаючи від імені національної держави, використовують загальносвітову ринкову інфраструктуру для отримання домінуючого положення у певних сегментах (а) глобальних ринків товарів і послуг або ( b) відокремлених один від одного внутрішніх ринків решти суспільств. Подібні імперії створюються на основі загальносвітової інфраструктури, яка збільшує (1) швидкість і масштаб комунікацій, (2) швидкість перевезення і об'єм товарів, що перевозяться, і послуг. і (3) швидкість, масштаб, об'єм і рівень розвитку ринкових обмінів товарами і послугами. При формуванні подібних імперій особливе значення мають ті, що надбудовуються, або метаринки, при цьому самі інструменти, що полегшують торгівлю на ринку нижчого рівня, стають товарами, що продаються на ринку більш високого рівня³. Так, на метаринку товаром, об'єктом купівлі і продажу стають самі гроші як інструмент, що дає можливість різного роду ринкових обмінів. Насправді, коли всередині суспільства розвиваються метаринки, і особливо коли вони виходять на глобальний рівень, всі інструменти для накопичення капіталу і полегшення торгівлі перетворюються на товари і стають об'єктами купівлі і продажу – це відбувається з фінансовими активами, облігаціями, заставами, страховими виплатами, ф'ючерсами, дериватами і тому подібним. Імперія вільного ринку створюється за допомогою діяльності економічних агентів, що юридично належать пануючому суспільству, які прагнуть використовувати ринкову інфраструктуру і національну внутрішню економічну політику, щоб досягти панування на ринках з диференційованими товарами* або в ключових сегментах метаринків всередині иншого суспільства, або якої-небудь системи суспільств.

Впродовж історії в основних регіонах світу домінували імперії залежности, і навіть сьогодні імперії такого типу можна знайти в деяких областях земної кулі. Проте очевидно, що після того, як світова капіталістична система охопила практично весь світ, імперії вільного ринку набули набагато більшого поширення, ніж імперії залежности. Отже після колапсу комунізму в Радянському Союзі і повільного, але неминучого проникнення капіталізму в останню комуністичну державу, важливу для світової економіки, – мова йде про Китайську Народну Республіку, – в столітті, що настає, імперія вільного ринку стане пануючим способом функціонування геоекономіки. Поки залишається неясним, чи приведуть суперечності капіталізму до колапсу всіх геоекономічних імперій такого роду (як виявив Маркс і про що сурмили багато теоретиків – фахівців з світосистемного підходу), але в найближчому майбутньому майже у всіх регіонах планети з очевидністю пануватиме динаміка, пов'язана з імперією вільного ринку. Таким чином, після того, як капіталізм, тобто продаж товарів і послуг на відносно вільних ринках заради отримання прибутку, зайняв панівне становище у більшості внутрішніх економік і у відносинах між економіками, геоекономічні формації вільного ринку можна виявити у всіх областях земної кулі, причому ця експансія капіталізму на світовому рівні веде до трансформації природи всіх імперій – і геоекономічних, і геополітичних.

Таблиця 2. Деякі принципи геоекономіки

I. Вірогідність виникнення імперії залежного ринку, в якої домінуючі суспільства, що в неї входять, вступлять в нерівноправний обмін, який веде до експлуатації, із слабшими суспільствами, прямо пропорційна:

A. Браку технологій і капіталу (основного, людського, соціального і символічного) у залежного суспільства для видобутку власних ресурсів або перетворення їх у готові до вживання вироби і товари.

B. Недостатньо високому рівню розвитку інфраструктури для виробничої і пов'язаної з ринком діяльности (маються на увазі банківська справа, страхова справа, закони, метаринки коштовних паперів, облігацій та инших інструментів накопичення капіталу) в залежному суспільстві, щоб організувати внутрішню і глобальну торгівлю.

C. Нездатності залежного суспільства виробити власні внутрішні форми підприємницької діяльности, в рамках яких можна було б забезпечити ефективну організацію чинників виробництва.

D. Нездатності залежного суспільства користуватися перевагами своєї позиції на глобальній геополітичній арені в ході переговорів про умови торгівлі з пануючими державами.

E. Наявності світового або, принаймні, регіонального геополітичного гегемона, владі якого не кидає виклик жодна із світових держав.

II. Вірогідність виникнення такої імперії вільного ринку, що економічні агенти, які юридично належать одному суспільству, можуть панувати над певними секторами внутрішнього ринку иншого суспільства, прямо пропорційна:

A. Наявності глобальних ринків, що, у свою чергу, прямо пропорційно:

1) рівню розвитку технологій і інфраструктури у сфері комунікацій;

2) рівню розвитку технологій і інфраструктури у сфері транспорту;

3) рівню розвитку метаринків, на яких обмінюються інструменти торгівлі для ринків нижчого рівня, що розподіляють товари і послуги (маються на увазі ринки грошей, фінансових активів, облігацій, дериватів, ф'ючерсів і т. д.).

B. Здатності економічних агентів, що юридично належать одному суспільству, використовувати інфраструктуру глобального ринку і національну економічну політику для того, щоб добитися переваг на відокремлених один від одного ринках инших суспільств або сегментах глобальних ринків. Життєздатність подібних агентів прямо пропорційна:

1) здатності економічних агентів проводити товари і послуги, що мають високий попит на глобальних і внутрішніх ринках;

2) здатності економічних агентів проводити товари і послуги, що володіють перевагами в ціні або якості, перед тими, що проводяться иншими економічними агентами;

3) здатності економічних агентів, що діють на власних внутрішніх ринках, отримувати за допомогою урядової політики захисту від конкуренції з иншими глобальними економічними агентами, що, у свою чергу, прямо пропорційно:

a) здатності уряду створювати торгівельні бар'єри для імпортерів і при цьому переконувати инші суспільства відкрити їхні внутрішні ринки;

b) здатності уряду обіцяти в майбутньому піти на торгівельні поступки і відкрити свій внутрішній ринок в обмін на доступ до внутрішніх ринків инших суспільств у теперішній час;

4) здатності економічних агентів контролювати доступ до ресурсів для виробництва товарів і послуг в рамках їхніх власних захищених, але конкурентних внутрішніх ринків, а також на глобальних ринках з високим рівнем конкуренції;

5) здатності економічних агентів захоплювати стратегічні і центральні позиції в рамках регіональної геополітики;

6) здатності економічних агентів захоплювати стратегічні і центральні позиції на регіональних метаринках поряд з регіональними ринками, що розподіляють товари і послуги.

У таблиці 2 наведено перелік елементарних принципів, що визначають розвиток двох основних типів геоекономічних імперій⁴. У твердженні I приведені умови породження експлуатації через стосунки торгівлі між економічними агентами в пануючому і підлеглому суспільствах. Чим точніше виконані ці умови, тим більш ймовірна поява на світ імперії залежности. У твердженні II-А підкреслюється наступне: якщо суспільство залежить від иншого суспільства відносно технологій або основного капіталу, необхідного для добування його природних ресурсів і перетворення їх у готові до споживання вироби, то таке суспільство стане жертвою нерівноправної, такої, що веде до експлуатації, торгівлі з тим суспільством, яке в змозі забезпечити вказані чинники виробництва. Це ще вірніше у тому випадку, коли пануюче суспільство здатне перешкодити всім иншим поставляти ці чинники виробництва і, навпаки, залежність зменшується в тій мірі, в якій конкурентні ринки або стратегічне геополітичне місце розташування збільшують кількість инших суспільств, які прагнуть забезпечити менш розвинене технологіями або капіталом.

У твердженні I-В з точки зору залежности підкреслюється важливість розвитку інфраструктури. Коли у суспільства відсутні власні високорозвинені і відособлені ринки і метаринки, воно починає залежати від тих суспільств, які володіють подібними ринками, або від економічних агентів, що діють на глобальному рівні, таких, як Міжнародний валютний фонд, здатний надати необхідні фінансові послуги. За даних умов суспільство у меншій мірі може забезпечити ключовими послугами власне виробництво і розподіл, що дозволяє иншим економічним агентам, що діють на світовому рівні, або геоекономічним гегемонам контролювати економічну діяльність, підтримуючи контроль над інфраструктурою. Схожим чином, якщо суспільство не володіє капіталом для розвитку інфраструктури у сфері комунікацій і транспорту, воно починає залежати від економічних агентів, що володіють капіталом для її розвитку. Одним з таких глобальних агентів є Всесвітній банк, причому його політика відображає інтереси та ідеології розвиненіших економічних гегемонів. Економічні агенти-корпорації, що юридично належать домінуючим економічним державам, є ще одним типом глобального агента, здатного надати капітал для розвитку інфраструктури, що супроводжується, як правило, бажанням добувати ресурси і створювати дешеве виробництво у менш розвиненому суспільстві. У будь-якому випадку, залежне суспільство до деякої міри втрачає контроль над власною територією і, отже, стає уразливим з точки зору стосунків обміну з глобальними агентами, які ведуть до експлуатації.

У твердженні I-С підкреслюється необхідність організації технології, капіталу, праці, систем власности та инших чинників виробництва і обміну. Менш розвинені суспільства часто позбавлені здатности вибудовувати ефективні організаційні одиниці (як на приватному, так і на суспільному рівні) для виробництва і маркетингу, з чого виходить, що дані суспільства мають труднощі, коли потрібно координувати розвиток і управління внутрішнім виробництвом і ринками поряд з інфраструктурою. В результаті ці суспільства часто починають залежати від корпоративних структур домінуючих економічних агентів, які, спираючись на свій досвід, вибудовують локальні організації, здатні добувати ресурси, налагоджувати виробництво і обмін, проте роблять це за невигідними умовами для менш розвиненого суспільства. Прибутки можуть не оподатковуватися і ставати недоступними для урядів, що відчайдушно потребують податкових надходжень для фінансування інфраструктури і сфери соціальних послуг; вартість робочої сили може стримуватися на дуже низькому рівні, що веде до зменшення купівельної спроможности робітників, заробітна платня яких в иншій ситуації могла б стимулювати розвиток нових внутрішніх ринків; технології і капітал можуть зберігатися в межах даної корпорації і залишатися недоступними для внутрішніх, тих, що належать менш розвиненому суспільству, корпорацій; а організаційний досвід може бути націлений на те, щоб внутрішні конкуренти не представляли серйозної загрози. Таким чином, якщо суспільство починає залежати від підприємницького або організаційного досвіду і корпоративних структур, то залежність такого роду тільки загострює залежність будь-якого иншого типу – від капіталу, кваліфікації робочої сили, технологій, інфраструктури та инших істотних чинників виробництва, необхідних для економічного зростання.

У твердженні I-D вважається наступне; коли суспільство не володіє таким геополітичним місцем розташування, яке представляло б інтерес для геополітичних імперій, які ведуть експансію, або геоекономічних гегемонів, воно, поза всяким сумнівом, залежатиме від тих, хто буде в змозі забезпечити технологіями або капіталом. Навпаки, якщо суспільство володіє стратегічним місцем розташування у сфері геополітичної або геоекономічної діяльности инших націй, тоді воно часто виявляється в змозі боротися за поліпшення торгівельних стосунків з иншими націями або глобальними економічними агентами.

Нарешті, у твердженні I-Е вказується на наступну обставину: якщо менш розвинене суспільство опиняється в регіоні, де є регіональний геополітичний гегемон (причому инші геополітичні імперії не кидають виклик його владі), тоді дане суспільство стає залежним від цієї регіональної держави відносно технологій і капіталу, а також готових виробів. Навіть якщо воно не перебуває в стані залежности, воно часто може опинитися в ситуації обмеження своїх ринкових можливостей з боку регіонального гегемона, що веде до залежності менш розвиненого суспільства від цієї держави.

Як вказано вище, умовам, викладеним у твердженні I, все важче задовольнити по мірі проникнення світової капіталістичної системи у всі регіони земної кулі і втрати колишнім геополітичним гегемоном своєї сили^5. У подібних умовах майже завжди складається конкурентний ринок технологій, капіталу, організаційних структур і готових виробів, що до деякої міри зменшує залежність відсталого (underdeveloped) суспільства від будь-якого окремо взятого економічного агента або геополітичного гегемона. Проте, навіть за наявності конкурентного ринку залежність, як і раніше, існує, при цьому динаміка, представлена в твердженні I, працюватиме, хоча, можливо, і у меншій мірі. Проте варто тільки з'явитися в регіоні домінуючій геополітичній державі, причому без якого-небудь виклику з боку инших світових держав, і динаміка, представлена в твердженні I, запрацює в повну силу, хоча наявність глобальних ринків і економічних агентів, що діють за підтримки відповідних держав, перешкодить змінним, що фігурують у твердженні I, досягти дуже високих значень.

У твердженні II табл. 2 виявляються фундаментальні умови, що ведуть до появи імперської системи вільного ринку, в рамках якої економічні агенти, що юридично належать пануючому суспільству (наприклад, багатонаціональні корпорації) або групи домінуючих економічних держав (наприклад, Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд), можуть добитися контролю над важливими сегментами економічної діяльности иншого суспільства. У твердженні II-A знову підкреслюється важливість глобальних ринків, можливість виникнення яких залежить від інфраструктури у сфері транспорту і комунікацій [твердження II-А(1) і II-А(2) відповідно] і від метаринків [II-A(3)]. У твердженні II-А вказуються умови, при яких глобальні ринки використовуються економічними агентами для того, щоб до деякої міри підпорядкувати своєму контролю ринки инших суспільств або сегменти глобальних ринків. Глобальні економічні агенти такого роду успішно створять геоекономічну імперію, якщо вони виробляють товари і послуги, що мають високий попит [II-В(1)] і мають перевагами в ціні або якості над конкурентами [II-В(2)]. Конкурентні переваги глобальних агентів такого роду зростають, якщо вони захищені на своїх внутрішніх ринках за допомогою торгівельних бар'єрів, витрати для підтримки яких несе уряд, причому часто ці бар'єри встановлюються за допомогою обіцянок майбутніх поступок тим, хто намагається потрапити на внутрішні ринки економічного гегемона [II-В (3а, b)]. Ці протекціоністські переваги ще більше збільшуються, якщо економічні агенти здатні контролювати доступ до ресурсів, необхідних для виробництва на захищених, регульованих і таких, що субсидуються, внутрішніх ринках, або обмежити доступ до таких ресурсів з боку глобальних ринків з високою конкуренцією [II-В(4)]. Ці протекціоністські переваги часто пом'якшуються геополітичними гегемонами або, вельми неохоче, корпораціями, які юридично належать їм, якщо економічні агенти менш розвиненого суспільства займають стратегічні позиції в світовій геополітиці [II-В(5)]. Ці переваги часто посилюються стратегічними перевагами на регіональних метаринках і сприятливим положенням на спеціалізованих ринках товарів і послуг [II-В(5)].

Проте імперії вільного ринку важко підтримувати впродовж тривалих періодів, оскільки ринкові сили завжди породжують конкурентів для регіональних і глобальних економічних гегемонів. Як тільки появляється ринок збуту для деякого товару або послуги, він відразу ж притягує агентів, що юридично належать домінуючим економічним державам, що часто відбувається при матеріальній підтримці держави. Час від часу можуть існувати стійкі олігополії або квазімонополії (як у випадку з контролем фірми «Майкрософт» над виробництвом програмного забезпечення персональних комп'ютерів або пануванням фірми «Інтел» на ряді ринків комп'ютерних чіпів), але цей контроль не може бути повним, оскільки економічні агенти з економічно розвинених суспільств зацікавлені у скороченні своєї залежности від олігополій і квазімонополій инших націй або в тому, щоб зберігати прибутки на ринках, коли ціни штучно підтримуються на високому рівні в результаті монопольного контролю над пропозицією товарів підвищеного попиту. Час від часу серед агентів, що юридично належать різним суспільствам, можуть відбуватися випадки злиття і партнерства, але як далеко такі процеси можуть зайти – це обмежується націоналістичним галасом у внутрішній політиці і геополітичними амбіціями лідерів як в розвиненому, так і в суспільстві, що розвивається. Річ у тому, що врешті-решт корпорації юридично оформляються всередині національних держав, і хоча вони в принципі можуть бути глобальними і зливатися між собою, а також вступати у партнерські відносини з корпоративними агентами инших суспільств, вони, як і раніше, залишаються об'єктами дії з боку політичних сил, що обмежують їх незалежність і здатність до злиття з економічними агентами инших суспільств. Таким чином, імперія вільного ринку завжди залишається досить нестійкою, виникаючи і зникаючи під впливом ринкових і політичних сил.

Динамічні взаємодії між геополітичними і геоекономічними силами

Геополітичні і геоекономічні імперії можуть взаємно посилюватися. Політичний контроль над територією, що належить иншій нації, зазвичай трансформується в економічне панування декількома шляхами, представленими у твердженні I табл. 2 для імперій залежности. І навпаки, імперії залежности укріплюють геополітичне домінування заради утримання економічного контролю. Таким чином, стосунки між геополітичними і геоекономічними імперіями сприяють їх взаємному посиленню до тих пір, поки економічна ситуація зводиться до тієї або иншої форми залежности, підтримуваної за допомогою примусово встановлених переваг одного суспільства над иншим.

На противагу цьому, геополітичні і засновані на вільному ринку імперії по внутрішній суті суперечать одна одній і несумісні одна з одною, причому саме в тій мірі, в якій політичне панування досягнуте через примус і жорстке управління. Геополітична імперія, що спирається на примус і адміністрування, як це було у випадку Радянського Союзу, знищує вільні ринки і викликає економічну стагнацію, що перетворює імперію вільного ринку на імперію залежности або, як у випадку з комунізмом, перешкоджає розвиткові вільних ринків всередині країн і регіонів на територіях, займаних даною геополітичною імперією. Висновок такий: чим більше геополітична імперія втручається у розвиток системи вільного ринку даної нації або регіону, тим менш життєздатною виявляється динаміка вільного ринку на підкореній території. Політичне панування просто підриває динамізм вільних ринків.

Проте, стратегічні переваги у регіональній геополітиці і геоекономіці, досягнуті гегемоном, можуть бути трансформовані в ринкові переваги, якщо останні не потягнуть за собою вирішальної битви (а showdown), байдуже – політичної або економічної, з иншою геополітичною або геоекономічною імперією. Так, до тих пір, поки гегемон, що піднімається, наприклад, Китайська Народна Республіка, поступово піддає сусідів геополітичному тиску, але уникає при цьому вирішальних зіткнень з могутніми державами, такими, як США, або, на економічній арені, Японія, цей гегемон в змозі одночасно консолідувати свої геополітичні придбання і поступово підсилювати свій геоекономічний вплив. Подібному геополітичному просуванню може сприяти геоекономічна імперія, створена на основі инших націй, таких, як США або Японія, якщо економічні агенти в цих геоекономічних імперіях здійснюють інвестиції або укладають угоди про спільне виробництво з гегемоном, що піднімається, наприклад, з КНР. За таких умов, коли здійснювані корпоративними агентами інвестиції у вигляді капіталу і технологій починають визначати економічне зростання гегемона, що піднімається, як це все більшою мірою відбувається в КНР, стає все важчим для глобального гегемона на зразок США запобігати консолідації територій, які гегемон, що піднімається, розглядає як необхідну частину власної сфери впливу і контролю.

Є, проте, важливі обмеження на надмірне використання сили геополітичним гегемоном, що піднімається. Одним з таких обмежень є та обставина, що чим більше вдаються до примусу, тим менш життєздатними виявляються системи вільних ринків геополітичної імперії, що піднімається, і, отже, тим нижчий наявний в розпорядженні рівень продуктивности і багатства як матеріальної підтримки примусової і адміністративної основ влади, які використовуються для підтримки контролю над територією. Ще одним обмеженням є здатність пануючих економічних агентів вилучати капітал і технології з даної геополітичної імперії і, що ще гірше, здатність урядів, що юридично оформляють статус цих агентів, закривати свої внутрішні ринки для тих товарів, що ввозяться гегемоном, що піднімається.

Для вказаних типів складних стосунків між системами вільних ринків всередині націй, динамікою розвитку імперії вільного ринку серед націй і спробами регіональних держав підсилити геополітичний вплив вельми характерне виникнення ряду дуже нестійких і динамічних ситуацій. Геополітична експансія регіональної держави можлива, але небезпечна ризиком втягнути у стагнацію ринкові системи тих територій, які дана держава прагне контролювати, що викликає у відповідь економічні дії, здатні серйозно пошкодити ринкові системи регіональної держави, що розвиваються. Ця нестійкість посилюється тим фактом, що економічні агенти імперій вільного ринку і відповідні національні держави, що надають їм підтримку, можуть бути нацьковані одні на одних даною регіональною державою, оскільки остання прагне розширити територію, привабити иноземні інвестиції з инших країн і відкрити для себе їхні ринки, причому самі ці країни конкурують між собою за економічний вплив. Проте вказана стратегія також є небезпечною, оскільки коаліції ключових економічних агентів геоекономічних імперій здатні чинити і геополітичний тиск (погрози перейти до вирішальних військових дій) і, що ймовірніше, геоекономічний тиск на регіонального гегемона (погрози економічних санкцій), якщо він стане дуже агресивно поводитися на геополітичній арені.

Отже, у найзагальнішому сенсі експансія світового капіталізму, а також ослаблення здатности якої-небудь однієї нації створити обширну геополітичну імперію за межами власного регіону, змінили саму природу формування імперій у всьому світі і, можливо, назавжди. Частиною причинної структури такої зміни є наступне: наявність загальносвітових ринків зброї робить опір вірогіднішим (особливо за підтримки инших націй) і, отже, воно дорожче обходиться геополітичній імперії, яка прагне використовувати нічим не пом'якшений примус для контролю над територією. Відповідно, різко зросла вартість військових дій на основі високих технологій, а також вартість решти необхідних елементів геополітики, таких, як високотехнологічні (наприклад, з використанням комп'ютерів) системи управління, які застосовуються на регулярній основі і тримають під контролем те, що відбувається на захоплених територіях. В наші дні контроль над підкореною територією обходиться так дорого, що це виснажує капітал, необхідний для економічного зростання, а саме це зростання врешті-решт матеріально підтримує примусову і адміністративну основи влади, яку використовують для утримання територій. Ще однією частиною вказаної причинної структури, що змінює способи формування імперії, є те, що колишня модель захоплення територій обмежена грою загальносвітових ринкових сил, в ході якої капітал може бути вилучений і переміщений в будь-якому напрямі, якщо регіональний гегемон проявляє дуже велику активність на геополітичній арені. Це переміщення капіталу може бути результатом санкцій з боку національних держав або економічних агентів цих держав, з точки зору яких створювані геополітичним гегемоном політичні обмеження піддають ризику їхні інвестиції. Таким чином, поява глобального капіталізму приводить до одного корисного результату: можливо, вона ослабила – може, назавжди, але принаймні на найближче майбутнє – здатність якого-небудь суспільства створити всеосяжну геополітичну імперію. Надалі геополітика все більше обмежуватиметься геоекономікою на основі вільного ринку, принаймні в тому, що стосується прагнень якої-небудь нації розширитися за межі її власного регіону.

Висновок: наслідки для Тайваню

Очевидно, що Китайська Республіка Тайвань входить у сферу політичного впливу, яку Китайська Народна Республіка розглядає як свої законні володіння. Який би етичний вміст не вкладався у подібне визначення, воно реальне і створить у майбутньому вплив як на геоекономіку Азії, так і на її геополітику. КНР прагне стати і геополітичною, і геоекономічною державою в азіатському регіоні, а що стосується економічної арени, то й у всьому світі. Проте, щоб добитися цього, вона потребує запозичення капіталу, технологій, підприємницького й інфраструктурного «ноу-хау» у розвинених країн. Якби мова йшла тільки про благополучне розв'язання геополітичних проблем, то тут дорога для КНР відкрита, і вона зуміла б реалізувати свої регіональні військові амбіції, оскільки для США і їхніх союзників було б скрутно вести тривалу війну на такій великій відстані (урок В'єтнаму виявиться навіть наочнішим у разі вирішального військового зіткнення між США і КНР). Здатність переміщати великі армії і військову силу на далекі відстані дає можливість короткострокових стратегічних інтервенцій США на геополітичній арені особливо тому, що Захід володіє значною військовою перевагою і може використовувати свої бази принаймні в деяких азіатських країнах, але логістичні витрати і вартість подібної інтервенції вельми великі і непосильні, якщо мова йде про тривалий період, особливо оскільки у Сполучених Штатах ідеологічна лихоманка часів холодної війни вже не забезпечує легітимности для тривалих геополітичних дій, пов'язаних із значними втратами і загибеллю безлічі американців (ще один сумний підсумок В'єтнамської війни).

Зрозуміло, КНР повинна враховувати не лише геополітику. КНР є частиною глобальної економіки, при цьому доступ до твердої валюти і капіталу значною мірою залежить від можливостей експортувати товари за низькою ціною саме в ті країни, які були б зацікавлені в обмеженні геополітичних амбіцій КНР. Ба більше, Китай відчайдушно потребує постійних інвестицій капіталу в грошовій і матеріальній формі, в технологіях, організаційних навиках і інфраструктурному «ноу-хау», що надаються все тими ж країнами. Таким чином, здатність КНР безкарно орудувати в регіоні обмежена принципами імперій вільного ринку, оскільки останні роблять менш досяжними високі значення змінних, що входять в принципи геополітики.

Зараз немає великої ясности щодо того, чи досить виражених у цих принципах сил для переходу до мирного і прийнятного у військовому сенсі співіснування між Китайською Республікою Тайвань і Китайською Народною Республікою. Проте якби я ризикнув висловити свою думку, вона була б наступною: економічні обмеження, що накладаються на КНР, достатні для приборкання її геополітичного авантюризму – принаймні на деякий час. Що ж до тривалої перспективи, то багато що визначатиметься здатністю КНР зменшити залежність від корпоративних агентів розвиненіших країн і перетворитися на провідну глобальну економічну державу. Проте це перетворення на реальну економічну державу має на увазі щось більше, ніж експорт дешевих товарів у суспільства з вищими витратами; зрештою, вона повинна перейти до виробництва високотехнологічних товарів і послуг поряд з виробництвом капіталомістких товарів, що мають попит в инших країнах не лише через їхню ціну, але і якість. Поки КНР не буде в стані цього добитися, вона залишиться світовою економічною державою тільки внаслідок того, що розвиненіші капіталістичні системи прагнуть проникнути на її обширні ринки або жадають дешевих товарів. За таких умов може виявитися за краще взяти участь у стратегічній геополітичній діяльності, якщо неможливо досягти геополітичних цілей за допомогою економічного панування. Китайська Республіка Тайвань за будь-якими стандартами більш економічно розвинена, ніж Китайська Народна Республіка, і, отже, розглядатиметься як свого роду економічний приз, якщо відірватися на якийсь час від культурних і геополітичних привабливих сторін Тайваню. Таким чином, геополітичні амбіції КНР, як і раніше, представлятимуть загрозу для Тайваню.

Як саме виявляться ці амбіції, залежить від двох ключових сил. По-перше, якою мірою Сполучені Штати готові примушувати КНР нести військові й економічні витрати? І по-друге, чи зможе КНР досягти такого рівня економічного розвитку, щоб перетворитися на справжню економічну державу, здатну впливати на Тайвань через ринкову діяльність? У короткостроковій перспективі (від п'яти до десяти років) Сполучені Штати, ймовірно, як і раніше, проявлятимуть готовність ввести і військові, і економічні санкції проти КНР, якщо вона спробує розширити свій геополітичний вплив за допомогою військових дій. Проте врешті інвестиції американських багатонаціональних корпорацій вкупі з необхідністю для Сполучених Штатів пом'якшити потенційний геополітичний конфлікт з КНР підірвуть рішучість США розкривати свою військову парасольку над Тайванем. Що стосується економічного фронту, КНР поки не перетворюється на провідну економічну державу з точки зору виробництва високотехнологічних товарів і послуг (окрім озброєнь) або капіталомістких товарів, наприклад, верстатів, які розвиненіші країни прагнули б придбати у великих кількостях. Економіка КНР будуватиметься, орієнтуючись на експорт товарів з низькою вартістю поряд з імпортом технологій, капіталу і підприємницького «ноу-хау».

У даному контексті, в межах десятиліття Китайська Республіка Тайвань і Китайська Народна Республіка або будуть вимушені прийти до примирення в тій або иншій формі, або КНР, можливо, проявить готовність застосувати військову силу для підтвердження своїх домагань на Тайвань (байдуже, виявляться виправдання переконливими чи ні). Найбільш вірогідним економічним сценарієм є зростання економічної взаємозалежности між Тайванем і Китайською Народною Республікою, побудованою на основі перетікання капіталу, технологій і підприємництва з Китайської Республіки Тайвань у Китайську Народну Республіку поряд із введенням подвійного управління в якій-небудь формі на зразок Гонконгу. Якщо даний економічний сценарій не запрацює, тоді вірогіднішим стане геополітичне рішення із застосуванням військової сили.

Література

Braudel, Fernand. Afterthoughts on Material Civilization and Capitalism. Baltimore: Johns Hopkins Univ. Press, 1977.

Idem. Civilization and Capitalism, 15th-18th Century. Vol. 2. The Wheels of Commerce. N. Y.: Harper and Row, 1982.

Chase-Dunn, Christopher. Global Formation. Cambridge: Blackwell, 1989.

Chase-Dunn, Christopher, and T. D. Hall (Eds.) Core / Periphery Relations in Precapitalist Worlds. Boulder: Westview Press, 1991.

Collins, Randall. W^Teberian Sociological Theory. N. Y: Cambridge Univ. Press, 1986.

Idem. Market Dynamics as the Engine of Historical Change // Sociological Theory\ 1990. № 8. P. 111-135.

Frank, Andre Gunder. Capitalism and Underdevelopment in Latin America. N. Y.: Monthly Review Press, 1967.

Idem. Dependent Accumulation. N. Y.: Monthly Review Press, 1979.

Mann, Michael. The Social Sources of Power. Vol. 1. A History of Power from the Beginning to A. D. 1760. Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1986.

Spencer, Herbert. The Principles of Sociology. Vol. 1. N. Y. : D. Appleton, 1898.

Turner, Jonathan H. Macrodvnamics: Toward a Theory of the Organization of Human Populations. New Brunswick: Rutger's Univ. Press, 1995. Idem. The Institutional Order. L.: Longman, 1997. Idem. The Structure of Sociological Theory. Belmont: Wadsworth, 1998.

Wallerstein, Immanuel. The Modern World-System. Vol. 1-3. N. Y.: Academic Press. 1974, 1980. 1989.

Weber, Max. [1922] Economy and Society. N. Y.: Bedminister Press, 1968.

* Turner, Jonathan Н. Some Elementary Theoretical Principles on Geo-Politics and Geo-Economics // EurAmerica. 1998. Vol. 28. №3 (September). P. 41-72.

¹ Герберт Спенсер (у роботах 1874–1896 рр.) у своєму аналізі політичних інститутів розвинув першу теорію геополітики. Пізніше Макс Вебер (1922 р.) вніс свій вклад і до геополітики, і до геоекономіки. В наші дні Рендалл Коллінз продовжив традицію веберіанства і розробив найбільш охоплюючу теорію [Collins, 1986, р. 167-212]. Принципи, представлені в таблиці 1, запозичені з цієї теорії і моїх власних розширень теорії Коллінза [Turner, 1998, р. 192].

² Див., напр.: [Frank, 1967, 1979; Wallerstein, 1974, 1980, 1989; Chase-Dunn and Hall, 1991; Chase-Dunn, 1989].

³ Первинну здогадку з приводу значущости рівнів розвитку ринків, особливо їх поширення на торгівлю на далекі відстані, можна виявити у Фернана Броделя в його аналізі торгівлі в Европі початку Нового часу [Braudel, 1977, 1982].

* Товар на ринку є диференційованим, якщо схожі продукти різних виробників володіють дещо відмінними споживчими властивостями і, відповідно, не є повною мірою взаємозамінними. – Прим. перекл.

⁴Ці твердження з'явилися в результаті прочитання мною досить обширної літератури зі світової економіки.

⁵ Звичайно, Сполучені Штати залишаються наддержавою, але вони обмежені в результаті віддалености і від Азії, і від Европи. В термінах геополітичних принципів, представлених в табл. 1, вони завжди стикатимуться з високими логістичними витратами і високою вартістю війни, а це робить вельми малоймовірним використання військової сили Сполучених Штатів за межами короткострокових стратегічних ситуацій. Розширення НАТО в Европі підтверджує, що ця частина світу не опиниться під впливом якого-небудь військового гегемона, особливо з боку військової потужности Росії, що ще збереглася. Єдиним військовим гегемоном залишається Китайська Народна Республіка, військові дії якої в Азії важко передбачити через складні взаємозв'язки між геополітичними і геоекономічними силами.