Іван Монолатій

Доволі численну національну спільноту
в Коломиї станови­ли гебреї, яких тут до вересня 1939 р. називали жидами. У Коломиї їхні ґетта завжди були иноетніч­ними ан­клава­ми стосовно українських, польських, вірменських і німецьких дільниць.

Зазвичай, коломийським гебреям належав значний відсоток земельних ділянок. У їхніх руках були вся торгівля і великі грошові капітали. Відомо, що 1765 р. в Коломиї проживали
1 072 гебреї: здебільшого купці, крамарі, посередники-фактори й орендарі різних промислів, переважно солеварень.

Для підвищення ролі освіти й культури гебрейська громада 1778 р. створила гебрейську школу, що стала першим стаціонарним навчальним закладом коломийських гебреїв. Велику синаґоґу наприкінці XVIII ст. було перебудовано, стіни прикрашено декоративними елементами барокового стилю, а під час реставраційних робіт 1798 р. певних змін зазнав інтер’єр. Від 1787 р. при синаґозі була традиційна початкова школа – хедер, де вивчали Тору і Талмуд. У 60-х рр. XIX ст. коломиянка Гулесова організувала дитячий садок для гебрейських дітей, а 1866 р. було відкрито другу початкову школу.

Статистично в 1869 р., під час офіційного перепису населення Коломиї та її околиць, було встановлено, що число гебреїв дорівнює 9 019 осіб, тоді як на 15 000 городян у 1861 р. їх налічувалося 8 300 осіб. Адміністративно-правне становище гебреїв відображала спеціально створена ізраїльська ґміна, до правління якої 1876 р. входили Соломон Вісельбер, Давид Кріс та Йосиф Функенштайн.

Чимале соціальне значення в житті міста мало відкриття 34 квітня 1854 р. лікарні, збудованої на кошти гебрайської громади, в якій, як повідомляють тогочасні джерела, було 20 лікарняних ліжок. Окрема сторінка життя коломийських гебреїв – діяльність «Будинку для старців та калік», відкритого 1898 р. на кошти ізраїльської ґміни.

Релігійно-містичне життя общини проходило не лише в синаґоґах, але й у молитовних будинках і публічних божницях. 1872 р. тут діяло 16 божниць і 35 молитовних будинків. Раббі Нахман Зев, раббі Їцхак Себ, раббі Їцхак Таубес, раббі Гершон бен Єгуда, раббі Гілель бен Барух Ліхтенштайн, раббі Якуб бен Ефраїм Теомін – ось далеко не повний перелік коломийських рабинів XIX ст.

У другій половині ХІХ ст. гебреї вже становили найчислен­нішу групу серед коломийців,
а 1882 р. – 41,4% усього населення міста. Чисельність коломийських гебреїв зроста­ла: 8 052 (1869 р.), 9 019 (1876 р.), 10 209 (1882 р.).

Про певне зрушення в українсько-гебрейських освітніх стосунках свідчить і те, що за переписом 1900 р. у Східній Галичині налічувалося 40 475 осіб Мойсеєвої віри, які послуговувалися українською як розмовною мовою. Так, уже від 1902 р. до української гімназії в Коломиї вступають перші учні-гебреї, а 1906-го – до приватної української жіночої семінарії.

Напередодні Першої світової війни та польсько-українського конфлікту відсоток гебреїв
у навчальних закладах міста помітно зростає: від 6% (в українській гімназії, 1913/14 н.р.) до 15% (українська жіноча семінарія, 1911/12 н.р.) чи навіть 34% (українська гімназія, 1920/21 н.р.). Здебільшого учні-гебреї декларували рідною українську мову, а инколи й українську національність, і це при тому, що їхні батьки мали можливість вибору між польськими та гебрейськими гімназіями і семінаріями.

Позитивну роль у розвитку української національної культури відігравали дрібні підприємці-гебреї, зокрема власники невеликих друкарень. Як правило, провінційні гебрейські друкарні у Східній Галичині мали українські шрифти і друкували значну кількість книжок та періодики українською мовою. Серед них чільне місце посідають друкарня Вільґельма Бравнера (роки існування: 1905–1923) і видавниче підприємство коломийського купця Якова Оренштайна (роки існування: 1903–1919).
У друкарні першого виходили у світ науково-популярний тижневик «Поступ», часопис для народу «Хлопська правда», орган українсько-руського вчительства «Прапор», політико-економічний часопис «Право народу», євангелицький часопис «Віра і наука», безпартійний, становий часопис «Голос дяків», селянський двотижневик «Плуг», журнал молодої літератури «Зеркало» та ин.

Засноване в 1903 р. видавництво «Галицька накладня» Я. Оренштайна (1875–1943) в анотації до свого першого видання зазначало, що «до цієї праці «Галицька накладня» приєднала собі гурт молодих українських вчених, які певно не пожалують праці для такого епохального діла». Видані Оренштайном твори Т. Шевченка, І. Франка, І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, С. Руданського, П. Куліша, А. Крушельницького, С. Яричевського, Л. Гринюка, Р. Кіплінґа, Л. Толстого, Л. Андреєва, А. Франса, Б. Шоу та ин. стали загальновизнаним внеском цього гебрейського видавця у нашу культуру.

Певним мірилом українсько-гебрейських культурних діалогів є й те, що у 90-х рр. ХІХ ст. гебрейські аматори влаштували в Коломиї театральний гурток, актори якого поставили невеличку п’єсу «Брандлес – козак з Коломиї».

У політичному житті краю гебрейська верхівка впевнено дотримувалася традиційної орієнтації на польські аристократичні кола. Система політичних партій, яку представляли гебреї Східної Галичини, що боролися за депутатські місця в райхстазі й місцевих органах влади та проти антисемітизму і юдофобства польських і українських клерикалів, складалася саме в маленьких містечках.

Сучасник-українець писав, що «життя пливло в місті трьома герметично відокремленими течіями. Українці, поляки і жиди творили щільно замкнені групи, щоб не сказати ґетто. Так було на полі мовному, товариському, культурному, політичному й релігійному».

Ще 1880 р. коломийські гебреї заснували
у місті осередок сіоністського руху, головою якого був Ізраель Фаденхрехт, який видавав часопис «Ісраєль» гебрейською мовою. Цікаво, що на Першому сіоністському конґресі в Базелі 1897 р. Коломию репрезентували Соломон Зінґер та якийсь Розенгехт, тоді як столицю коронного краю Львів – лише один делегат.

Згодом, 1914 р., сіоніст Л. Таубес видавав
у місті часопис «Volks Zeitung». З-поміж партійних лідерів виокремлювалися невідомий нам В. Шаєр і знаний Йосиф Функенштайн, який упродовж перших десятиліть XX ст. входив до керівництва маґістрату й повітової ради, був бурґомістром Коломиї, головою ізраїльської ґміни, членом шкільної окружної ради. Значним авторитетом у витлумаченні приписів для членів громади був раббі Шмелкес Ґедалі, починаючи від 1902 р. – головний рабин міста.

На початок ХХ ст. число гебреїв про­довжувало зроста­ти. Так, 1911 р. у Коломиї ­разом з приміськими села­ми Дятьківці й Шепарівці налічувалося 7 850 греко-католиків,
8 244 римо-католиків, 16 750 гебреїв (51% населення). Для забезпечення духовних потреб такої кількости гебреїв на поч. ХХ ст. у місті діяло 16 публічних божниць і 35 молитовних будинків. Залежно від роду занять і соціаль­ного стану вірні ходили до тієї чи иншої синаґоґи.

ч
и
с
л
о

62

2010