Іван Монолатій

Найскладніше визначити точну чисельність і суспільне становище етнічних німців. Вперше вони могли з’явитися в Коломиї в потоці середньовічної міґрації німецьких селян та містян на схід – у так званому Drang nach Osten (Похід на Схід). Оскільки наше місто було тоді малозаселеним і перебувало на економічно низькому рівні, руські князі, а згодом польські королі, вітали ґерманомовних міґрантів. Вони потребували їхніх знань та вміння обробити землю, торгувати й розробляти корисні копалини, соляні копальні для того, щоб швидко «модерні­зуватися».

Справжню, нову сторінку в історії коломийських німців відкрило ХІХ ст. – період масової німецької колонізації околиць тогочасного міста та навколишніх територій. Довкола Коломиї заклали колонії Маріягільф (1811), Баґінсберґ (1818), Славіц (Славці) (1833), Вінцентівка (1833 р.), Розенгек (1866), Флеберґ (1892).

Яким же було коломийське окружне управління в період першого активного заселення міських околиць німцями?

 Першими мешканцями Баґінсберґу були сім’ї Марії Ашенбренер, Ванеля Барімана, Антона Бауера, Ґеорґа Ґерштеля, Ґеорґа Дайля, Марґарети Кальман, Йогана Кифнера, Лореца Кікеля, Ґеорґа Леснера, Йозефа Легнера, Йогана Лераха, Ґеорґа Ліномґена та Венцеля Міллера, Йозефа Рікеля, Йогана Стецеля, Якуба Шаф­ґайєра та Франца Штрауба. Вже 1900 р. Баґінсберґ нараховував 167 дворів з 1 245 особами.

На перших порах Вінцентівка була маленькою, на 3 лютого 1857 р. тут налічувалося 14 німецьких господарств і мешкало 127 німців,
з них 73 лютерани і 54 прихильники вчення Гельвеція. 1890 р. Вінцентівка нараховувала 20 господарств. А вже 1900 р. тут у 151 господар­стві мешкало 1 114 осіб, у тому числі українці, поляки, гебреї.

Про щоденний побут німецьких колоністів
з Флеберґу Зиґмунд Кольмер пише так: «Житло було досить просто обставлене, але цього було цілком достатньо для задоволення їхніх потреб. У більшій кімнаті з двома вікнами з боку двору, зазвичай, біля стіни стояли два дерев’яні ліжка, бамбетлі. Ці ліжка схожі на теперішню спальну кушетку, тільки їх виготовляли з простого дерева. Удень ці бамбетлі накривали дерев’яною кришкою і вони служили лавкою, а ввечері кришку знімали і робили ліжко, де спали діти. Поперек стояла лавка зі спинкою, перед нею був великий стіл з простими дерев’яними стільцями. Біля середньої стіни стояла ширша лавка для батьків, а в кутку була мурована піч з цегли. Біля стіни до сіней було достатньо гачків, щоб чіпати на них кухонний посуд – ополоник, цідилко, терку, качалку для тіста. З иншого боку біля вхідних дверей було місце для підставки на порцелянові тарілки. «Велика» кімната була звичайно невеликою, але цю назву вона отримала тому, що вона була краще обставленою, туди рідко заходили і ще рідше у цій кімнаті спали. Обидва ліжка праворуч і ліворуч від вікна, що виходило на дорогу, служили передусім для того, щоби зберігати там зайві перини на посаг доньок. Численні гачки на стінах використовували для того, аби чіпати на них вихідні святкові сукні, а в дерев’яні скрині складали білизну. Заможніші сім’ї мали вже навіть шафу для суконь. У сінях стояла літня пічка, инколи також тут була й поличка для щоденного посуду, який постійно потрібен був під руками, але нічого більше. Комірчину використовували влітку здебільшого як їдальню, а взимку – як спальню для дітей. У спекотні літні місяці часто відбувалося переселення з тісних кімнаток
у комору, діти вважали це дуже романтичним – розбити нічний табір у коморі зверху на соломі. В останні десятиліття «кращі» господарі придбали собі навіть «міські меблі».

Коломийські німці-високопосадовці нерідко отримували звання почесних громадян міста: бурмистр Рудольф Курцвайль (1859 р., повторно в 1862 р.), керівник повітового уряду Адольф Паулі (1863 р.), президент окружного суду Ян Райнер (1876 р.), директор польсько-німецької гімназії Емануїл Вольф (1891 р.).

Попри невелику кількість людности, німець­ка спільнота (насамперед містяни і державні службовці) в ХІХ – на поч. ХХ ст. залишалася привілейованою і політично впливовою як представник державної нації. Німецькомовне населення Коломиї та околиць (зокрема авст­рійці) було, здебільшого, зайшлим, виявляло тенденцію до постійних міґрацій у пошуках ліпшого застосування капіталу, високої професійної кваліфікації.

На поч. ХХ ст. на коломийських передмістях мешкало 2 295 німців.

ч
и
с
л
о

62

2010