Іван Монолатій

Найчисленнішою етнічною спільнотою після гебреїв були поляки. Їхній перший наплив до Коломиї і розселення в межах тогочасного міста були пов’язані з хвилею польської колонізації після загарбання у XIV ст. Галичини. Без перебільшення, польська мова, зокрема і польська культура, мали істотний вплив на коломийське життя XIV–ХІХ ст. Тому, посідаючи важливе місце серед низки вузлових пунктів польського світу, Коломия аж до 1848 р. не була осередком українського відродження.

Польські маґнати і шляхта, великі землевласники доміну­вали в усьому політико-економічному житті міста ХІХ – поч. ХХ ст. Органи державної виконавчої влади і самоврядування, правосуддя, управління освітою тощо пере­бували в руках поляків, а фактично – під контролем місцевої польської земельної аристократії. Поступово під тиском поляків відступали давні закони, а чинов­ники, поставлені дбати про використання в адміні­страції німецької мови, само собою, переходили на польську. Відповідно, і частина українського населення, а подекуди й гебреї, особливо шкільна молодь, студенти, службовці й навіть робіт­ники, з чисто­ практичних міркувань розмовляли польською мовою.

За австрійських часів поляки і далі переважали в усіх професійних групах і галузях міської економіки, крім сільського господарства.

Серед місцевих поляків спостерігався великий відсоток чиновників, які вірою і правдою служили Габсбурзькій монархії, однак мали власний запал державотворення, політичні поривання й культурні ініціативи. У 1862-1907 рр. почесними громадянами міста стали десять коломийських поляків: перший асесор Коломиї Щепан Каміньскі (1862 р.), член Коломийської повітової ради, посол до Галицького сойму, власник земель у Джуркові Кшиштоф Боґдановіч (1874 р.), коломийський староста Евґе­ні­уш Куч­ковскі (1876 р.), президент Коломийської повітової ради, власник земель у Загайполі Францішек Ясіньскі (1876 р.), комісар Коло­мий­ського староства Юзеф Янікєвіч (1882 р.), власник копа­лень і рафінерій нафти у Печеніжині Станіслав Щепановскі (1885 р.), професор ­гімназії Леопольд Вайґель (1886 р.), радник Коломийського староства Северин Баньковскі (1897 р.), римо–католицький декан і канонік Жиґмонд Павловскі (1907 р.), громадський діяч Фердинанд Павліковскі (1907 р.). Єдиним українцем, який отримав високе муніципальне відзначення, став греко-католицький священик, директор гімназії, письменник о. Амброзій Шанковський (1871 р.).

Упродовж ХІХ – поч. ХХ ст. чисельність поляків в етніч­ній структурі Коломиї стала назагал стабільною, однак сут­тєво не збільшилася. Якщо ідентифікувати римо-католиків лише
з поляками (відповідно до їхнього віросповідан­ня), можна твердити, що у 1911 р. римо-католики складали лишень 25% (8244 осіб) (у той час як гебреї – 51%, а українці – 24% населення міста із селами Дятьківці та Шепарівці).

ч
и
с
л
о

62

2010