Іван Монолатій

Коломия, як і переважна більшість тогочасних міст Галичини, впродовж попередніх століть була аграрним містечком. Основна частина населення жила з сільського господарства. Цьому відповідали одяг та побут містян.

Звичайним вихідним одягом коломийських середньозаможних містян були жупан, поверх якого міг одягатися кунтуш, пояс, штани, чоботи, рідше черевики, бараняча шапка. Ознакою належности до міського стану вважалися жовті або червоні чоботи й жупан. Тому ремісник, який хотів стати цеховим підмайстром, мусив справити собі або отримати від майстра жупан, чоботи, иноді також пояс, шапку, пару сорочок з лляного або конопляного полотна. Звичайно, жупани багатіїв дуже відрізнялися від жупанів незаможних ремісників. Якщо жупани багатіїв виготовляли з дорогого сукна, иноді з срібним шитвом, а часом з шовкової тканини, наприклад, з рожевого атласу, то жупани бідноти –
з грубого сукна, «паклаку». Основним жіночим одягом ще у XVIII ст. була юпка – верхній каптаник з рукавами. Під юпку надягали корсет без рукавів, який був також з яскравого сукна,
а у бідних – з конопляного «личака». Спідниці в багатьох були з дорогих італійських, французьких, а також східних шовкових матеріалів (табіну, китайки, атласу) або дорогого сукна.
У менш заможних – спідниці з дешевих вовняних тканин (камлоту, каламайки, гарасу, крумрасу) або й з личака.

Заможні містянки носили поясне вбрання, плахти, виткані із дорогих вовняних, шовкових, золотих ниток, а зверху – фартушок, часто вишитий гладдю, як сорочка. Верхній одяг шляхтянок і заможних городянок різноманітний: сукня, байбарак, каптан, ковтан, жупан, кунтуш, капота, футерко, шуба. Улюбленим верхнім одягом містянок і шляхтянок була сукня. Прикраси у заможних жінок були дуже дорогими і розкішними. Крім одягових прикрас – ґудзиків, мережив, шнурів, вишивки, у жінок були поширені накладні прикраси: пояси, намисто, сережки, персні, браслети, розмаїті канаки (шнурок з перл або дорогоцінного каміння), фаворки (кольорові стрічки), розкішні коміри із перлів.

Міська біднота і особливо передмістяни (якщо вони не були членами цеху) зазвичай носили одяг дуже близький до селянського: сіряки з грубої вовняної тканини (сірячини) білого, чорного, сірого або коричневого кольору.
В одязі передмістян було також багато елементів народного вбрання – солом’яні брилі, «ходаки» з волової шкіри, плетені личаки. Назагал, менш заможні мешканці міста і передмістяни своїм одягом були подібними до селян, тоді як багате і середнє містянство переважно носило одяг майже як у шляхти.

Традиційними видами господарської діяльности коломийців з давніх-давен були хліборобство, скотарство, рибальство і бджільництво. Однак найголовнішим завжди залишалося хліборобство, до якого належали городництво
з садівництвом.

Городництвом займалися переважно жінки: готували насіння, зберігали його взимку, пророщували навесні, відтак вирощували розсаду
і засаджували нею городи. У місті культивували капусту, цибулю, часник, моркву, буряки, квасолю. Згодом почали садити картоплю і соняшник.

Зерно на борошно та крупи переробляли здебільшого у млинах. У Коломиї ще з XVI–XVII ст. стояли два водяні млини, до яких привозили воду з Пруту.

Разом із хліборобством розвивалося скотарство. У кожному дворі, якщо дозволяли майнові умови, тримали корів, волів, овець, свиней, коней, різноманітну птицю. Майже
в кожного господаря були кури, качки, гуси, індики. У середмісті й на околицях Коломиї вабили око сади, де росли різні сорти яблук, груш, слив, вишень. Містяни також рибалили у притоках Пруту, які вздовж і впоперек перетинали Коломию. Багато хто з містян любив посидіти на березі Пруту. Рибу ловили вудкою з саморобним гачком та примітивними підсадками. Упродовж віків коломийці полювали у навколишніх лісах на зайців, лисиць, вепрів, диких кіз. Більшість міських господарств цілком забезпечували себе продуктами харчування і деякими речами домашнього вжитку.

Із входженням Галичини до складу Австрійської імперії однією з основних цілей тодішнього владного режиму було поліпшення економічного та соціального розвитку цієї провінції, яка й справді перебувала в украй занедбаному стані. Щоб підняти рівень сільськогосподарського виробництва, австрійський уряд сприяв поселенню на галицьких землях німецьких, австрійських і чеських колоністів, від яких місцеве населення переймало найновіші на той час аграрні технології, а також освоювало методи вирощування, переробки та застосування нових сільськогосподарських культур, таких як конюшина, люцерна, тютюн, цикорій тощо.
З кінця XVIII ст. основною харчовою культурою села і міста стала картопля.

З поміж ремесел найпоширенішими були кравецька, кушнірська, шевська, ткацька, бондарська, гончарська, різницька, хлібопекарська, деревообробна, металообробна, будівельна, побутова галузі. Давні ремісничі промисли і надалі об’єднувалися у цехи. Численні групи становили ткачі, шевці, кушнірі. Окрему групу ремісників становили столяри, трачі, дігтярі, ріпники і ґонтарі. Група ґонтарів була нечисленною і не входила до жодного з цехів.

Значну роль у житті міста відігравали представники побутових ремесел: лікарі, аптекарі, прислуга, цирульники.

У середині ХІХ ст. в Коломиї працювали
53 шевці, 39 кравців, 27 столярів, 28 різників, 24 гончарі, 22 ковалі, 18 пекарів, 13 колодіїв,
11 бляхарів, 10 бондарів, 10 мулярів, дев’ять кушнірів, сім грабарів, сім поворозників, шість сідлярів, шість склярів, п’ять ткачів, п’ять годинникарів, п’ять музикантів, п’ять миловарів, чотири токарі, чотири ножники, чотири фарбарі, чотири слюсарі, чотири капелюшники, три ситники, три котлярі, три золотники, три мосяжники, три палітурники, три модельєри, два ліхтарники, два каменярі, по одному фотографу, перукареві й олійникові. Загалом ремісників налічувалося 355 осіб.

За австрійських часів економічне життя Коломиї стало впорядкованішим. Згідно з імператорськими патентами від 1773, 1778 і 1786 рр., спрямованими на одержавлення солі, соляні маєтки перейшли з приватної власности у дер­жавну.

З початком ХІХ ст., а особливо з другої його половини, більшого значення набуває внутрішня і зовнішня торгівля. За таких умов Коломия знову завойовує статус торговельного центру.

Ще на початку XVIII ст. один із очевидців писав: «Здається, нема більшого міста на Русі як Коломия над річкою Прутом, де була б така сила торговельного люду з різних сторін і країв. Тут можна побачити волохів, угрів, поляків, греків, московитів, вірменів, жидів, циганів, турків, литовців. Видається тут вавилонське скопище торгівців з цілого світу – і так день
в день, рік в рік». Від 1776 р. і, ймовірно, аж до Першої світової війни (1914) в Коломиї ярмарки відбувалися 12 разів на рік: на святих молодців; на Григорія Богослова; на Полікарпа Мученика; у день перед Стрітенням; за три дні до Благовіщення; на святого Василія Мученика;
в Провідний понеділок, на святого Єремії; третього дня перед Вознесінням, на святої Теодозії Мучениці; день перед святом Петра, на святого Давида; день перед Успенням святої Анни, на святих Романа й Давида; на свято Пресвятої Богородиці; день перед святом Івана Євангелиста, на святої Євфросинії Преподобної; за три дні до святого Дмитрія; на свято Якова Апостола; за свято Варвари Мучениці.

Як повідомляли тогочасні джерела, експортно-імпортна торгівля перебувала у руках місцевих гебрейських купців та лихварів.

Поширеною стає практика експорту збіжжя та горілки в Городенківський, Чортківський, Заліщицький, Снятинський і частину Станиславівського повітів; м’яса – до Відня; яєць – до Прусії; перцю – до Львова. Натомість до Коломиї, на потреби міста і повіту, імпортували
з Одеси різноманітні «колоніальні» товари,
а також сушену рибу.

Торгівля деревом і будівельними матеріалами (ґонтами, латами) забезпечувала потреби міста і повіту, а також иноземних замовників.
У лютому 1844 р. коломийський купець Й. Геккер переправив Дністром до Одеси 826 дере­в’яних коліс, 465 готових дерев’яних будинків, що були виготовлені у Коломиї за спеціально заготовленими болгарськими ескізами. Туди ж направили карпатського дерева на 52 судна, 3984 ц. вовни, 9450 штук мила, 3865 бочок фарби, 948 бочок поташу, 1100 ц. паперу, 2500 ц. солі, 10 парових машин.

У другій половині ХІХ ст. місто стало важливим центром експорту. З Коломиї вивозили муку в Чернівці, Сучаву, Ясси; шкло і сірку –
у Чернівці і Сучаву; пшеницю – до Єзуполя; жито – в Краків та Прагу; квасолю, боби, горох – у Краків, Відень, Гамбурґ і Берлін. Лишень за червень – грудень 1876 р. з Коломиї транспортували залізницею збіжжя, борошна, насіння, овочів, м’яса, яєць, худоби, шкір, меду, вина та глиняного посуду на мільйони фунтів і золотих ринських.

ч
и
с
л
о

62

2010