Іван Монолатій

У XVII–XVIII ст. Коломия, як і майже всі українські міста, ділилася на дві частини – чотирикутне місто, оточене валами, й передмістя. Земляний вал був настільки широким, що на ньому стояли хати, мешканців яких називали «валянами». Посередині міста вирізнялася Ринкова площа, в центрі якої стояла кам’яна ратуша, навколо – дерев’яні ятки (одночасно майстерні й крамниці) шевців та різників. Чотири ряди будинків, які оточували ринкову площу, називалися «періями» (так називали також протилежні сторони вулиць). Ринкові будинки будували з цегли або з дерева; в останньому випадку мурованими були тільки «верхні й нижні склепи» на фасадному боці будинків. Від рогів ринку під прямим кутом розходилися головні вулиці міста. Инші вулиці перетинали їх також, найчастіше в перпендикулярному напрямі. Переважали дерев’яні будинки. У більшості втрачених нині міських актових книг при записі угод про продаж і заставу будинків чітко розрізняються хати («халупи»), середні доми («доми») і «великі будинки» з різними господарськими прибудовами («домівства»). Хати передмістян стояли на огороджених плотами «загородах», відведених під городи й садки.

Виняток могли становити лишень деякі споруди оборонного і сакрального призначення (ратуша після 1616 р., будинок війта (?), коломийський мурований замок XVII ст., монастир отців-домініканців (після 1650 р.), парафіяльний римо-католицький костьол Діви Марії (1788). Ще наприкінці XVII ст. місто, яке відвідав ірландський вчений О’Коннор Бернард, зафіксоване як «побудоване на пагорбі над річкою Прут ... дерев’яне...». Житлові споруди
в тогочасній Коломиї, яка стояла на протилежному правому березі р. Чорний потік, можливо, будували паралельно до Пруту, вікнами до річки та запрутянських лісів. Такий тип забудови сприяв формуванню вулиць, адже з люстрації 1565–1566 рр. знаємо про принаймні три основні вулиці: Лелову, Снятинську та «за ринком» (дехто із науковців вважає останню «зарінком»).

Після відбудови міста в XVII ст. назви вулиць були вже новими: Староміська, Старогончарна, Старолазнича, Старозаконна, Стара дорога. У XVI–XVII ст. існували ще вулиці, назви яких свідчили про перевагу ремісничого населення: Гарбарська, Цегельняна, Фірманська, Бондарська, Фарбярська, Кравецька, Млинська, Ткацька, Мулярська, Шклярська, Рибацька, Шевська, Пекарська, Різняна, Столярська.

У XVIII – 40-х рр. ХІХ ст. могло бути приблизно 74 вулиці. У назвах коломийських вулиць кінця XVIII – початку ХІХ ст. знаходимо вплив тодішньої топографії: Коротка, Мала, Крута, Вузька, Шкарпова (укр. відповідник Похила, Схил), Сходова, Піша, Круча, В’їздова, Тісна, Стрімка, Промінна, Сліпа, Ламана, Проста, Відкрита, Поперечна, Скісна, Широка, Довга, Мокра. Поруч з ними є низка назв, які несуть історичне забарвлення: Валова, Замкова, Кринична, Джерельна, Окопи Староцвинтарні, Малий Ринок, Мнихівка (укр. відповідник Чернеча), Костельна.

1865 р. пожежа знищила давню ратушу і велику частину навколишніх будинків на пл. Ринок. До того ж пожежі постійно руйнували коломийські будівлі в 1871, 1880, 1886, 1888 рр., – тим самим пришвидшуючи розбудову та перебудову міста. Для місцевої влади це означало не тільки додаткову можливість наведення порядку в місті, але й зайвий раз наголосити на серйозних намірах привести його архітектуру
в загальноімперські рамки. Тому 1877 р. на розі площі звели нову ратушу, а посеред ринку «місто збудувало блок домів для погорільців». Відтоді в Коломиї почали з’являтися муровані ка­м’яниці, поступово витісняючи старі дерев’яні будівлі.

Вважається, що першою кам’яною спорудою цивільного призначення нового часу став будинок на сучасній вул. Гетьмана Івана Мазепи, 4. Його збудували 1789 р., дещо змінивши 1811 р. У ньому містилася «Головна окружна польсько-німецька школа», директором якої
в 1824–1856 рр. був меценат «Русалки Дністрової» Микола Верещинський. За иншими джерелами, на поч. ХІХ ст. лише три будинки на пл. Ринок були мурованими.

Мапа міста від 1815 р. засвідчує, що тогочасна Коломия розбудовувалася за радіально-кільцевою композицією. У примітках до неї йшла мова про те, що будинки, позначені на карті, збудовані впродовж XVII–XVIII ст. Відомо, що до поч. ХІХ ст. східні околиці міста, так зване Снятинське передмістя, майже не забудовувалися, а західна частина міста (між нинішніми просп. М. Грушевського та вул. О. Довбуша) мала небагато будівель. Тоді стояли переважно дерев’яні будинки, і лише три з них, на ринку, – муровані. Майже всі будівлі міста належали братам Баґінським і Р. Курцвайлю. Сильно забудованими були лише гебрейська вулиця поблизу «Великої» синаґоґи і Снятинське передмістя: тільки до вул. Валової. В инших передмістях будинки зазначалися зрідка. Південна межа міста в XVII–XVIII ст. відсунулася на північ, за штучну водойму – млинівку (що
в районі нинішньої вул. Староміської), а північна була забудована лише до вул. Валової.

Більшість міських осель покривали ґонтами чи соломою, що спричинювало неодноразові пожежі. З коломийських ґазет ХІХ ст. відомо, що 1871 р. за одну ніч в гебрейському кварталі згоріло 27 будинків, на Снятинському передмісті – 4 будинки; 1880 р. – 40 гебрейських будинків в околиці синаґоґи за одну ніч; 1886 р. – 11 будинків; 1888 р. – на Надвірнянському передмісті спалахнула велика пожежа, яку вітер переніс на иншу частину міста і цілком згоріло 16 будівель. Коломийська ґазета «Руская Рада» 1886 р. повідомляла, що в Коломиї є понад
6 000 будинків, які за розпорядженням міської влади мали бути покриті бляхою і мурованими димарями.

Від середини ХІХ ст. Коломия стала активно розбудовуватися. Під упливом так званого віденського ренесансу містобудівничий акцент переноситься на формування адміністративно-ділового центру з великими і гарними будівлями. У середмісті зникають маленькі хатини, натомість з’являються муровані доми. У зв’язку з цим і постала потреба впорядкувати місто. 1878 р. міський уряд знизив на 50% податок на будівництво кам’яниць протягом 20 років. Це заохотило власників, і впродовж згаданого року в Коломиї виросло 14 мурованих будинків. На панорамних світлинах коломийського фотоґрафа Ю. Дуткевича з останніх десятиліть ХІХ ст. бачимо середмістя, в’язницю, суд, кірху німців-лютеранів, староство, залізничний двірець, військові касарні. Виростає чудовий Народний дім (1892–1900), щаднича каса (1892), ратуша (1877), гончарна школа (1891), гебрейський шпиталь та притулок, єзуїтський костел, гімназія, приміщення фінансового уряду, Святомихайлівська церква та ін., які до поч. ХХ ст. остаточно сформували адміністративно-культурний і діловий центр міста, зафіксований на поштівках того часу.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. зростає кількість вулиць, назви яких свідчать про промисловий розвиток Коломиї: Залізнична, Ґазова, Колійова, Підторова, Перетята, Долішня, Горішня, Глибока, Збіжева, Фільварочна, Базаро­ва, Городова, Серпова, Сільська, Ділова, Пільна.­ Загалом, майже 90 назв коломийських вулиць на той час були пов’язані з польською історією та з прізвищами діячів польської культури, понад 20 – названі іменами святих і лише 6 – прізвищами українців: Грінченка, Котляревського, Куліша, Лисенка, Шашкевича і Шевченка.

Тогочасна коломийська преса звертала постійну увагу міській владі на те, що місто неохайне, забруднене, заболочене, а свині вільно прогулюються Коломиєю, забігаючи иноді до помешкань. «Gazeta Kołomyjska» 1890 р. писала: «Наше місто славиться як одне з найбільш нечистих міст у Галичині. … вулиці дуже заболочені й занедбані, а на додаток того, їх риють
і занечищують свині, які бродять скрізь вулицями міста, навіть і в центрі, цілими табунами та залазять до помешкань і завдають шкоди».

1897 р. розпочато прокладання хідників – спочатку плиткою вимостили вулицю в напрямі від ратуші вздовж західного крила та до приміщень нинішнього торгового комплексу «Коломиянка». Тоді ж у центрі стали будувати перші канали, дощові стоки, підземні тунелі, про які в місті ще й досі ходять різні леґенди й перекази. Лише 1927 р. головну площу, а також низку центральних вулиць, забрукували чорним тесаним каменем. 1893 р. маґістрат зажадав від забудовників належної уваги до впровадження електрики, властиво – підтримати електрифікацію матеріально. Наприкінці ХІХ ст. в Коломиї спалахнули нафтові світильники, які згодом замінили ґазовими; 1900 р. збудована ґазовня і того ж року на вулицях уже світило 270 ламп із запланованих 420.

Не зайво нагадати, що саме за австрійського періоду, надзвичайно багатого і продуктивного на нові ідеї й мистецькі витвори, у нашому місті були зведені такі монументальні споруди, які й нині визначають спільне й відмінне в европейському розвитку Коломиї: ратуша з дзиґарем (1877) (нині – Коломийська міська рада), староство (1860-ті рр.) (нині – Коломийське територіальне медичне об’єднання), Український народний дім (1902) (нині – Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського), Щаднича каса (1892) (нині – Народний дім), повітова рада (1890-ті рр.) (нині – музей історії міста Коломиї), окружна фінансова дирекція (1897) (нині – ЗОШ № 9), гімназія (1875) (нині – ЗОШ № 1 ім. В. Стефаника), руська церква святого архистратига Михаїла з дзиґарем (1855–1873) (нині – греко-католицька парафіяльна церква св. арх. Михаїла), костел отців-єзуїтів (1897–1898) (нині – римо-католицький парафіяльний костел), школа сестер урсулянок (1899) (нині – ­Коломийська гімназія ім. М. Грушевського), залізничний двірець (1866, 1898, 1902) (тепер – залізничний вокзал), міська бурса (після
1870-х рр.?) (тепер – прокуратура Коломийського району), міська лікарня – «великий шпиталь» (1903), (нині – Коломийська ЦРЛ), школа барона Гірша (зустрічаються різні варіанти написання – «Барона Гірша») (1896) (нині – ЗОШ № 8), каварня «Roma» (1896) (нині – ресторан «Карпати»), готель «Ґаліція» (1870-ті рр.) (нині – «Гастроном «Коломиянка»), численні житлові квартали середмістя (сучасні проспекти Михайла Грушевського, В’ячеслава Чорновола; площі Відродження, Тараса Шевченка; Вічевий майдан; вулиці Валова, Театральна, Гетьмана Івана Мазепи, Романа Шухевича, Січових стрільців, Михайла Драгоманова, Адама Міцкевича; бульвар Лесі Українки), військові казарми.

Для приїжджих у місті почали зводити готелі. Оскільки ще 1836 р. за спогадами анґлійського капітана Е. Спенсера перші коломийські готелі – корчми з заїздами, виглядали доволі непривабливо, місцеві багачі розпочали будува­ти такі заклади европейського типу. Вже 1877 р. в Коломиї нараховувалося дев’ять готелів. Власником готелю найвищого розряду «Центральна каварня» у ті часи був гебрей А. Розерман. Цей готель стояв на нинішній вул. Театральній, 17. На його першому поверсі відчинили ресторан «Roma». Готель був і на нинішньому просп. В. Чорновола. Так, у буд. № 14, 15 містився готель «Ґаліція», де можна було й перекусити та заграти в більярд. Польський етноґраф Оскар Кольберґ, перебуваючи 1880 р.
у нашому місті, так описує місцеві готелі: ­«Зрештою є здоровий, дякувати Богу, мешкаю у жидівському готелі на ринку з новим пам’ят­ником Карпінському, їм у казино в ратуші, де
є ціла сметанка світу (кавалерського) Коломиї, ... кухня тут не є зла, є також: більярд, читальня, що нараховує до 20 ґазет і часописів».

На початок ХХ ст. власник гебрей Х. Бар перейменував готель «Ґаліція» на «Белле-вує».
У буд. №№ 2, 3, який межує нині з просп.
М. Грушевського, постояльцям здавали покої
у готелі «Народний», який згодом перейменували на «Ґранд-отель» (власниця Р. Баґр).
У ньому навіть замешкували музики мандрівно­го афро-американського джаз-бенду. У середмісті стояв готель з однойменним рестораном «Брістоль». Були й малі приватні готелі гебрейських багачів Фрідмана та Спербера, а також готелі «Буковина», «Маркус і Аделя». Відомо, що 1897 р. «анґлійський» готель з трактирнею відкрив коломийський українець Іванчук.

За різними даними, 1913 р. в Коломиї відвідувачів і гостей міста запрошували чотири готелі, власниками яких були гебреї.

Наприкінці ХІХ ст. в коломийських часописах і документах з’являються повідомлення про будівництво заміських будинків – вілл. Збереглося зображення відомої коломийської вілли, в «огороді Цісельських», на теперішній вул. Староміській, де колись протікала млинівка. Инший будинок, на тогочасній вул. Євангелиць­кій (тепер – вул. Б. Хмельницького), призначався для австрійського архікнязя Карла Франца Йосифа та архикнягині Зіти. До наших днів він також не зберігся, бо сама вілла була зруйнована­ під час розширення виробничих площ заводу «Коломиясільмаш» і будівництва бомбосховища.

Доволі відомими в Коломиї були вілли «Вільгельміна», «Емілія» та «Ґерміна» – на тій самій вулиці Хмельницького, які збереглися
й досі (буд. №№ 48, 50, 52). Усі вілли – це будинки нових типів, в яких використано нові конструкції, яким надано художнього вигляду, хоч їхні фасади декоровані ще давніми, звичними мотивами.

Від середини ХІХ ст. у місті з’явилися два вежові годинники – дзиґарі: на Святомихайлівській церкві (1865) та міській ратуші (1877). Обидві системи віденського типу, механізми приводяться в рух за допомогою чавунних багатокілограмових гирях, які висять на п’ятимет­рових сталевих тросах. Тягарі-гирі щоденно підіймали за допомогою спеціальної корби. Відомо, що для обслуговування дзиґарів лише 1877 р. тут працювало п’ять дзиґармайстрів,
а 1913 р. – вже десять. Прикро, що сьогодні коломийський ратушевий дзиґар часто показує не ту годину, а дзиґар на Святомихайлівській церк­ві УГКЦ роками стоїть зіпсутим, чекаючи на нового мецената.

ч
и
с
л
о

62

2010