Іван Монолатій

У нових політико-адміністративних умовах уряд Австрії, для якого економічна доцільність східних провінцій була одним з першочергових державних завдань, розпочав упорядкування старих і будівництво нових шосейних шляхів та прокладання поштового зв’язку. Для цього
в 1790–1815 рр. збудували дорогу з твердим покриттям від Стрия до Станиславова, Коломиї, Кутів, Снятина, Чернівців; пошта до міста потрапляла зі Львова через Галич і Стани­славів, а також з Чернівців через Снятин.

Однак швидкість транспортних сполучень гальмував тягловий транспорт, який до кінця ХІХ ст. залишався єдиним засобом пересування. Усі переїзди та перевезення здійснювали верхи на конях і на возах, запряжених волами або кіньми. Із зародженням промисловости (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.) в місті з’являються поодинокі автомобілі, власниками яких були великі иноземні підприємці й місцеві землевласники.

Новий етап у економічному розвитку Коломиї почався після вступу у дію 1866 р. залізниці Львів-Чернівці, а 1866 р. – Львів–Букарешт. Розробки нафти в Слободі Рунґурській, а в Мишині, Стопчатові й Джурові – бурого вугілля спричинило прокладання 1886 р. в напрямку Печеніжина й Слободи залізничної гілки. Від часу побудови залізничних шляхів у Коломиї та навколишніх селах побільшало дрібних підприємств, цехів, майстерень, зросло лісопильне та цегельне виробництво, нових висот досягла торгівля.

Важливість міста як стратегічного транзитного пункту та сировинної бази стало поштовхом до будівництва австрійською адміністрацією залізничної гілки Львів – Ходорів – Станиславів – Коломия – Чернівці. Будівельні ­роботи розпочали навесні 1865 р., а вже влітку 1866 р. закінчили. За цей час збудували залізницю, яку фінансував анґлійський банкір
Дж. Брессей, від Львова до Чернівців, завдовжки 670 км. Одночасно з прокладанням колії
в місті почали споруджувати залізничний вокзал, чи двірець.

Якщо признати рацію Боґумілові Грабалю, котрий писав, що Середня Европа сягає аж туди, де можна надибати дуже схожі, характерні, у віденському стилі побудовані вокзали, то коломийський вокзал є яскравим доказом того, що Середня Европа простягається аж сюди.

Приміщення залізничного вокзалу здали
в експлуатацію наприкінці серпня 1866 р. Тодішня періодика відзначала, що «споруда двірця архітекторам вдалася» і що вона є «однією з кращих у Галичині». Першого вересня 1866 р. урочисто відкрили Львівсько-Чернівецьку «Цісарсько-королівську привілейовану залізницю імени Карла Людовика». Новому сполученню Львів – Чернівці тодішні ґазети надавали великого значення. «Gazeta Lwówska» писала: «Щойно прокладена лінія через Ходорів, Станиславів, Коломию до Чернівців проходить через землі багаті на худобу, зерно і корисні копалини ... Акціонери одержать великі дивіденти...». Приміщення вокзалу виявилося затісним, а тому 1867 р. його розширили. Ще одна реконструкція відбулася 1898 р., а згодом, 1902 р. добудовано ще одне крило. З цього приводу «Gazeta Kołomyjska» зазначала: «Нарешті Коломия дочекалася нового двірця».

Зчаста коломийський вокзал був очевидцем офіційних візитів високопосадовців. Так, 15 вересня 1880 р. через його залу в Коломию виходив австрійський імператор Франц Йосиф І.

У пам’яті старожилів, а ще у численних фотознімках, збереглися спогади про Коломию як про місто, через центр якого проходила залізниця. Вона проіснувала вісім десятиліть: від 1887 до 1968 року. Лінія вузькоколійки тяглася від залізничного вокзалу, через центр Коломиї (повз саму ратушу), до Пруту. Потяг, переїхавши мостом, повертав праворуч. Подолавши
з десяток кілометрів, він гальмував у Слободі, в урочищі Ропа, де видобували нафту. Цю локальну залізницю («локальку») будували англійські інженери, які перед тим споруджували подібні залізниці в Індії та инших британських колоніях. У побудові залізниці брали участь робітники з Коломиї, Сопова, Печеніжина. Перший потяг у напрямку Слободи рушив 15 листопада 1886 р. Через місто потяги рухались повільно, виконуючи одночасно роль парового трамваю. Часто кондукторові доводилося виходити з потяга, щоб розганяти з колії людей та домашніх тварин. Коломийською вузькоторівкою транспортували лісоматеріали, нафту, городину, макулатуру, ковалівське вугілля. Пасажирські ваґони перевозили до Коломиї сільських людей.

Ще й нині збереглися соковиті оповіді про те, як містом їхав паротяг, гуркочучи так, що здригалися всі довколишні будівлі, і викидаючи клапті густої масної сажі, яка обсідала все довкола, в тому числі й стіни ратуші. Неподалік ратуші була зупинка: машиніст ішов пити гальбу бочкового пива, яким торгували на ринку,
а тим часом пасажири (здебільшого селяни
з довколишніх сіл, які приїздили торгувати) всідалися зі своїми бесагами у потяг, щоб дістатися додому.

ч
и
с
л
о

62

2010