Любомира Бойцун

Вулиця Руська

 

До вулиці Руської, яка на початку 1990-х повернулася на карту міста, влилося кілька давніших вуличок. Історична Руська починалася від перетину зі сучасною Замковою і Маркіяна Шашкевича до перетину із бульваром Тараса Шевченка. Утворилася Руська на давньому торговому тракті, що проходив через Тернопіль. Головними його артеріями у місті були Кам’я­нецька і Буковинська дороги. Остання виходила за межі валів на Микулинецьке передмістя. На місці старовинної Кам’янецької дороги утво­рилися з часом Львівська, Ринок і Руська. У теперішню Руську увійшли давні вулиці Львівська, Ринок, Руська і Тарновського (первинна назва Смиковецька дорога або Смиковецька).

Від Львівської брами, що стояла неподалік Чеснохрестської церкви, починалася Львівська вулиця, яка сягала ринку. Ринок розташовувався по обидва боки дещо викривленої центральної міської артерії. Саме тут були Старий і Малий ринок. Під час Другої світової війни центральну магістраль випрямили. У повоєнний період працював фактично тільки Старий ринок. Випрямлена частина вулиці у його районі увійшла у Львівську вулицю. А далі починалася, власне, Руська вулиця. Здавна тут селилися заможні українці, яких називали тоді русинами. Були це переважно купці й ремісники, які перебиралися сюди із ринку.

Наприкінці XIX – на початку XX століття це була одна з ділових артерій міста. Тут зосереджувалися різні крамниці, гуртовні, склади, аптеки, майстерні. Підприємці-українці володіли крамницями із м’ясними виробами та продовольчими товарами, залізними виробами, склом тощо. Галантереєю та тканинами торгували
в основному купці-євреї. Вулиця стала багатоликою, хоча традиційна присутність тут укра­їнських купців й ремісників збереглася. Крамниці із м’ясними виробами Партенія Яримовича, Григорія Грищина, Олександра Салевича сусідили із редакцією сіоністського часопису та посередницьким бюро Фрома. Виділялася давня аптека «Під золотою короною», яка навіть видавала річник-календар «Здоровлє». Були на Руській також і український фотосалон «Русалка», книгарня та склад друкованої продукції кооперативи «Будучність». Загальний портрет вулиці доповнювали молочарня, ресторан, шинки, пиварні і кнайпи, кімнати для сніданків. У цих закладах харчування можна було поласувати усякими смаколиками. Найбільш популярною була фарширована риба (риба по-жидівськи) та флячки (рубці). Навіть вивішували спеціальні оголошення, що сьогодні у меню ці страви. Частували клієнтів запеченими курами із начинкою, відбивними, копченою кров’янкою. Подавали пиво, чай, какао і каву. Був достатній вибір й міцних напоїв. Тут можна було зіграти партію у більярд. Численні вивіски крамниць і крамничок, металеві ролети, які тоді називали шильдами, збереглися тут навіть у тяжкий повоєнний час, хоча будівлі на Руській зазнали значних руйнувань.

Життя старовинної вулиці доповнювали храми. В давні часи тут стояв дерев’яний храм, до якого прилягали міські вали, а поряд височіла Кам’янецька брама. Муровану, оборонного типу споруду збудували у 1602–1608 роках.
Є згадки, що будівництво доручили «доброму муляру» Леонтію, а допомагала коштами і ділом уся міська громада. Сучасний вигляд храму остаточно сформувався після реконструкції 1936–1937 років. Стару кам’яну дзвіницю зруйнували і тільки у 1996 році за проектом архітектора Ігоря Малиміна спорудили знову. Саме у цьому храмі зберігається Тернопільська чудотворна ікона Божої Матері. Здавна цю церк­ву називали ще Середньою, бо о стоїть вона
у центрі, у середині міста. Тепер храм належить до Тернопільської єпархії УАПЦ.

Здавна Середня церква мала більш широке подвір’я і була обнесена муром. При церкві був старовинний міський цвинтар. Про нього і тепер нагадують окремі збережені надгробки. Під час реконструкції 1958-го, коли облаштували бульвар, який тягнувся аж від ставу, муровану огорожу знесли, вулиця сягнула храму. Коли почали прокладати тролейбусну лінію, бульвар довелося ліквідувати.

На початку Руської, там, де тепер стоїть центральний універмаг, височів ще один храм – парафіяльний костьол Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Спорудили його у 1908 році за проектом львівського архітектора Тадеуша Мар’яна Тальовського. У величному храмі, вежа якого височіла над містом, були прекрасні вітражі – роботи відомого художника Яна Фелікса Виґживальського. Його роботи й досі прикрашають різні споруди у Львові. На жаль, у 1954-му святиню знесли, підірвавши її. Згодом тут збудували центральний універмаг.

Повернімося до початку сучасної Руської. Ця частина називалася Львівською. Тут колись була Львівська брама. Саме через неї проходив давній торговий тракт, який сприяв розвитку торгівлі та ремесла у Тернополі.

На пагорбі над ставом височить, нагадуючи про історію міста, мурована церква Воздвиження Чесного Хреста, або Надставна. Перші історичні відомості про цю церкву є вже у грамоті 1570 року князя Костянтина Острозького. Народні перекази пов’язують історію святині ще із періодом князювання Данила Галицького. Первісний вигляд зберегла тільки середня частина храму. Передню вежу, що була колись одночасно й дзвіницею, добудували в 1627 році. В інвентарі міста 1672 року записано: «…з каміння мурована церква над ставом, недалеко від Львівської брами». Спочатку цією церквою опікувався шевський цех. Саме із Надставної церкви починається історія Тернопільської чудотворної ікони Матері Божої. Сюди її передав швець Маркевич, в домі якого вона об’явилася.

Церква зазнала руйнувань під час Першої
і Другої світових воєн. Сучасного вигляду вона набула після реставрації п’ятдесятих років. Здавна при цій старовинній ренесансного стилю церкві була мурована дзвіниця, яку знищили
у 1950-х під час активної боротьби з релігією. Тоді ж знищили іконостас і розписи, а те, що за­лишилося від іконостаса – розікрали, коли храм перетворили на склад і коли він стояв пусткою.

Серед будівель цієї частини Руської вирізняються приміщення середньої школи № 6 та морфологічного корпусу медичного університету. Пам’ятна таблиця на морфологічному корпусі нагадує про жахливі злочини фашистів – масовий розстріл євреїв-тернополян на початку липня 1941-го і вшановує їхню пам’ять.

Звернемося тепер до історії верхньої частини сучасної вулиці Руської (від перетину із бульваром Т. Шевченка до залізничного моста). Здавна тут починалося старовинне Смиковецьке передмістя, а дорогу, що вела на східну околи­цю, знали як Смиковецьку. Із розвитком і розбудовою Тернополя вона перетворилася у міську вулицю і почала називатися Смиковецькою. Згодом цю, одну із центральних вулиць назвали іменем Яна Тарновського – першого власника міста, якого вважають його засновником.

Давня вулиця Тарновського пересікала то­дішній Тернопіль у східному напрямку. У тій частині вулиці, що увійшла тепер у Руську,
у гарних кам’яницях офіси партій та адвокатські канцелярії сусідили із крамницями, пекарнями, перукарнями, ресторанами. Тут були офіси двох тогочасних українських партій – УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання) та УСРП (Українська соціалістично-радикальна партія). Тривалий час місцеву організацію УНДО очолював адвокат С. Баран. УНДО мало великий вплив на «Просвіту» та кооперативні організації. Симпатиками УНДО була більшість греко-католицьких священиків. УСРП була другою щодо чисельності та впливів тогочасною українською партією. Серед відомих діячів цієї партії в Тернополі були адвокат Дмитро Ладика, Володимир Лисий, Лука Онуферко.

У майстернях на цій вулиці виготовляли меблі та обладнання для крамниць, установ аптек, виконували столярні роботи у церквах
і костьолах. Власниками кам’яниць, які й досі милують око архітектурою й оздобленням, були відомі у місті люди – будівничий Андрій Фалендиш, знаний лікар-дантист Якуб Гольд. Мав тут свій ресторан й українець Іван Дмитровський. У вирі війни ця частина вулиці була менш пошкоджена. Тепер вона відновлена і нагадує про шарм старого Тернополя.