Любомира Бойцун

Театральне життя Тернополя

 

Зародження театрального життя в Тернополі розпочинається від учнівського театру, заснованого у 20-х роках XIX століття у середовищі шляхетського конвікту – пансіону для учнів,
в основному синів власників навколишніх маєтків. Опікувалися цим закладом педагоги-єзуїти. Організатором аматорського театру став ксьондз, який навчав у гімназії французької мови. Тому й ставили п’єси французьких авторів французькою мовою.

Згодом, у 1840-х, учні почали грати вистави й польською мовою. Є відомості, що перші драматичні вистави у Тернополі відбулися наприкінці 1840-х років. Справжнім осередком культурного життя міста став Новий замок, споруджений у першому десятилітті XIX століття південніше Старого замку. На жаль, він був по-варварському знищений під час квітневих боїв 1944-го. Замкова театральна зала була розрахована на 300 місць, а під час різних забав тут могло поміститися до 500 осіб.

Саме на сцені замкової зали не раз виступав перший у Галичині професійний український театр «Руська бесіда», створений у 1864 році
у Львові. Уперше трупа завітала до Тернополя у 1865-му. Грали тоді «Наталку Полтавку»
І. Котляревського, «Марусю» – інсценізацію повісті Г. Квітки-Основ’яненка, «Верховинців» Ю. Коженьовського, «Гаркушу» О. Стороженка. За п’ять тижнів було поставлено 20 вистав. О. Барвінський писав про значущість цих гастролей так: «Цей театр був для Поділля другою рідною школою і, поруч із тодішнім українським письменництвом, став вогнищем, з якого віяло щирим українським духом».

У 1871 році на замковій сцені знову виступала трупа «Руської бесіди», яку очолив директор Антін Моленцький. Трупа була нечисленною, тому ставили переважно малі п’єси, з великих йшли тільки «Сватання на Гончарівці» та «Верховинці». До постановок залучали навіть гімназистів-старшокласників, які добре співали та танцювали.

У 1875 році приїздить трупа Теофіли Романович. У складі грають ще зовсім молода Іванна Ляновська (згодом Біберович), Лев Наторський та Іван Гриневецький. У грі останнього органічно поєднувалися мистецькі засоби західноевропейської школи з прийомами народно-побутового театру М. Кропивницького.

Саме у 1875-му на запрошення директора театру «Руська бесіда» на режисерську роботу до Тернополя приїжджає Марко Лукич Кропивницький. У нашому місті він ставить п’єси «Заздрісна жінка», «Бувальщина», «Наталка Полтавка» та инші. Перша роль, яку зіграв Кропивницький на тернопільській сцені, був сот­ник Кичатий у «Назарі Стодолі». Та вже наступного дня він грав головного героя, а Кичатого – Гриневецький. Марко Кропивницький пробув у Тернополі півтора місяці, виконуючи з великим успіхом провідні ролі у «Сватанні на Гончарівці», «Гаркуші», «Чорноморцях» та перекладеній ним російській комедії «Актор Синиця». Уперше ця комедія була поставлена
в Тернополі. Акторська і режисерська робота М. Кропивницького мала великий вплив на подальший розвиток театрального мистецтва
в Галичині.

З великим успіхом проходять гастролі трупи, очоленої відомим українським актором
і театральним діячем Іваном Біберовичем
у 1885 та 1891 роках. Саме силами трупи Біберовича 23 квітня 1891-го в Тернополі відбулася прем’єра опери Порфирія Бажанського «Марічка, татарська бранка з Покуття», на якій був присутній композитор.

Частими гостями міста були також польські театральні колективи. Одними з перших на сцені замкової зали виступала трупа «Товарист­ва польської сцени». У репертуарі ж польської драматичної трупи Петра Возняковського переважали комедійні вистави польських та французьких драматургів у перекладі. Так у 1872 році тернополяни побачили у постановці цієї трупи «Скупого» Мольєра. Мала успіх вистава про пана Твардовського, польська інтерпретація вічної фаустівської проблеми щодо угоди між людиною і нечистою силою у прагненні досягнути неможливого.

Успішно також гастролював у нашому місті польський театр Квецінського зі Станиславова (нині Івано-Франківськ). Приїжджали й окремі єврейські трупи.

У 70-х роках розпочалася мода на аматорські театри. Вони створюються при «Ковзанярському товаристві», «Ґвядзі», «Руській бесіді», «Міщанському братстві» тощо. Поштовхом до розвитку культурного життя у місті стала поява двох зал зі сценами – це зали польського пожежно-гімнастичного товариства «Сокул» (1891 р.) та «Міщанського братства» (1903 р.). Будинки збереглися й досі. Правда, будинок «Сокула» реконструювали, тепер у ньому «Палац кіно», а в «Міщанському братстві» – філармонія.

На сцені «Міщанського братства» тоді виступали й самодіяльні актори. Ізидор (Сидір) Мидловський організував драматичний гурток при цьому товаристві. Він сам писав п’єси, мелодрами, які з успіхом йшли в Галичині. Серед них «Тимко-капраль», «Нещасна любов», «Інвалід», «Простак», «Наші поселенці». Музику до них написав композитор, священик Василь Мамотюк. Важливу роль у зацікавленні тернополян мистецтвом відіграло товариство «Руська бесіда», створене в Тернополі у 1883 році. При товаристві діяв хор та драматичний гурток, для якого писав і перекладав п’єси Володимир Лучаківський – крайовий адвокат, у 1896–1903 роках – бургомістр.

Саме зі залою «Міщанського братства» пов’язана ще одна яскрава сторінка театрального життя міста – виступ корифеїв української сцени Миколи Садовського та Марії Заньковецької у складі львівської театральної трупи. Тоді, 24 квітня 1906 року, ставили «Батькову казку» І. Карпенка-Карого.

У 1912 році на сцені «Міщанського братства» знову виступали артисти театру «Руська бесіда», очолюваного Йосипом Стадником. На суд глядачів було представлено вистави: «Живий труп» Л. Толстого, «Роксолана» Д. Січинського. Тоді, за спогадами актриси Ганни Рубчакової, був прийнятий у трупу Лесь Курбас, який успішно дебютував у ролі Гірея в «Марусі Богуспавці» М. Старицького.

Так зароджувалося театральне життя Тернополя. Нові сторінки в його історію було вписано «Тернопільськими театральними вечорами» (1915–1917 рр.) – театральним об’єднанням, заснованим Лесем Курбасом у 1915 році в нашому місті. Відкрили театральний сезон 18 жовтня (за старим стилем) 1915 року в кінотеатрі «Світязь» (на жаль, приміщення кінотеатру на колишній вул. Міцкевича, тепер бульв. Т. Шевченка, не збереглося) виставою «Наталка Полтавка» за заздалегідь проданими квитками. Виборного грав сам Лесь Курбас. Гра акторів підкуповувала своєю щирістю, і їх не раз викликали на «біс». Новий успіх театрові принесло «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка. Далі були «Циганка Аза», «Суєта», «Ой не ходи, Грицю...» Мріяв Лесь Курбас про «Царя Едіпа», «Макбета», «Затоплений дзвін», але в тогочасних умовах ці мрії були нездійсненними.

Вистави показували тричі на тиждень у «Мі­щанському братстві», кінотеатрах «Світязь» та «Поділля», инколи й у залі «Сокула».

У березні 1916 року Лесь Курбас переїхав до Києва. Функції директора та художній провід перебрав на себе Микола Бенцаль. У цей час він ставив п’єси «Шельменко-денщик», «Украдене щастя», «Жидівка-вихристка».

Оскільки «Тернопільські театральні вечори» були кооперативним товариством, то для поліпшення матеріального стану акторів у кінотеатрі «Поділля» перед початком кіносеансів ставили побутові одноактові п’єси, влаштовували концерти. Найбільший успіх мали вистави «Жартівниця», «Хомут та мазниця», «Ох, не люби двох». Часто народні пісні в обробці
М. Лисенка, Ф. Колесси, М. Леонтовича та оперні арії виконувала Ф. Лопатинська. Театр став співініціатором й учасником Шевченківських свят, вшанування пам’яті І. Франка, театр провадив патріотично-агітаційну роботу серед військовиків-українців царської армії.

Створення «Тернопільських театральних вечорів» стало початком заснування першого стаціонарного театру в Тернополі. У колективі театру було понад 50 осіб, які з 18 жовтня 1915 року до 6 червня 1917-го поставили близько 320 вистав.

Буремні 1918–1919 роки були плідними
в театральному житті міста. Восени 1918-го саме в Тернополі відновився театр «Руська бесіда» (який з 1913 року вже називався «Українська бесіда») під керівництвом Катерини Рубчакової. Ставили вистави в залі «Міщанського братства». У березні 1919-го з цієї трупи та акторів «Тернопільських театральних вечорів» утворюється «Новий Львівський театр». Його художніми керівниками були А. Бучма, В. Калин та М. Бенцаль. Пізніше цей колектив став фронтовим театром при Начальній команді Української Галицької армії.

У травні 1919-го у «Міщанському братстві» гастролював театр Київського товариства
М. Садовського. Грали класичні й модерні п’єси. Ролі Івана в «Суєті», Федора у «Бурлаці», подорожнього в «Зимовому вечорі» виконував сам Микола Садовський. Квитки на виставу у той час служили перепусткою по нічному місту.

Театральні традиції Тернополя продовжуються й сьогодні: з 1999 року у місті започатковано Всеукраїнський фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – творче змагання професійних театрів з України, близького й далекого зарубіжжя.