Любомира Бойцун

Забави, утіхи, бали у Тернополі

 

Відомо, що землями довкола Тернополя здавна володіли знатні магнатські роди. Осередком їх світського життя став новозбудований замок. Він слугував не тільки для оборони: тут вершилися всі важливі справи. До замку час від часу навідувалися господарі міста,
у ньому започатковувалися світські раути
і бали, на які з’їжджалася на пишних каретах довколишня знать. Замок сяяв вогнями, лунала музика, панство веселилося. Про замкових музикантів, які забавляли бомонд, знаходимо згадки ще у переписах XVII століття.

Подавали на панські столи дари місцевих лісів, городів, садів, хоча були й заморські смаколики, в тому числі – і трунки. Але найбільш популярними все ж були спеціальний питний медок із тернопільських медоситень та продукція броварень. Не поступалися дорогим закордонним винам наші вишняк, малинівка і тернівка.

Відрадою ж простолюдина була корчма,
в якій можна було хильнути і потанцювати під акомпанемент якогось народного самородка. Найдавніший із таких закладів стояв неподалік замку, на міському торжищі.

Одним із важливих етапів розвитку міста став ремісничий побут. Об’єднане у цехи ремісництво влаштовувало цехові забави, де водночас збирали кошти на потреби своїх об’єднань, допомогу бідним.

Із часом Тернопіль, стоячи на перехресті важливих торговельних шляхів, стає значним центром торгівлі. На майдані навпроти замку вирує Торговиця, де ідуть великі кінні торги (через це її ще називали Кінською торговицею). Цікаво, що із започаткуванням у 1724 році ярмарку святої Анни центральна площа міста стає ще й місцем дозвілля з ярмарковою каруселлю, блазенськими розвагами, грою на катеринці, мандрівними цирками, а згодом й театрами.

Місто росте, розвивається, розриває лещата валів, змінюються станові відносини, привносячи щоразу щось нове у міський побут і світське життя. Якщо до послуг відвідувачів балів у дідичному палаці були замкові конюшні, то для торговців згодом збудували спеціальні заїжджі двори для перепочинку людей і коней.

Все потужнішою стає купецька верства.
У неї теж свої житейські потреби. На видноколі ярмаркового майдану споруджується фешенебельний на той час готель із залою для балів
і концертів, із більярдною кімнатою. При таких готелях будують стайні для гужового транспорту, де згодом «припинали» й авта.

Із зміною власників міста побут у дідичній садибі змінюється мало. Цікавий штрих у замковій біографії – відкриття касино. Заклад відкрили у 1910–1915 роках, коли край перебував у складі царської Росії. Ініціатором був Ігнатій Тальс – «рука» государя. Касино було тоді не тільки приміщенням для азартних ігор, а й залою, де відбувалися бали, а водночас рестораном і звичайними гральними кімнатами. Забави, крім представників місцевої шляхти, відвідували російські дворяни-офіцери.

На той час поряд із Старим замком-фортецею виросла нова масивна споруда, названа Новим замком. Велика гарна зала цієї будівлі слугувала не лише місцем для балів: тут проходили театральні вистави, концерти, зароджувалося організоване музичне життя міста.

Після того, як у 1843 році громада викупила місто в останнього власника, Старий замок перетворився на казарми для військових, а зала Нового замку продовжувала залишатися осередком світського і культурного життя Тернополя. Мешканці міста приходили сюди на професійні й аматорські вистави, тут відбулися перші шевченківські вечори. Згодом неподалік з’явилася ще одна велика зала у переобладнаному приміщенні одного з найдавніших промислових підприємств – крохмальні (район сучасного майдану Волі і призамкової території). На жаль, зала Нового замку, як і він сам, не збереглися до наших днів – споруда знищена під час боїв за місто у квітні 1944-го.Тоді ж було
й зруйноване приміщення старої крохмальні.

Ми вже згадували про корчми, шинки і навіть касино та обов’язковий ресторан при ньому. А взагалі-то ресторани невдовзі найчастіше відкривали при готелях у XIX – на початку XX століття. Вони ставали місцем різних забав
і зустрічей, а згодом і дансингів – танцювальних вечорів, які стали особливо модними із розквітом джазової музики.

Джаз-бенди звучали у ресторанах, залах різноманітних товариств, де збиралися різні верстви Тернопільського міщанства. Наприкінці XIX століття воно поділилося не тільки за професійними ознаками, а й за національними. Місцем тодішніх «корпоративних» вечірок були зали польської «Ґвязди», української «Зорі», «Української бесіди», «Міщанського братства», «Офіцерського касино» чи Касино урядників (держслужбовців) або ж польського спортивного товариства. Тут веселилися, часто поєднуючи гарний відпочинок із благодійністю. Доброю традицією кінця XIX – початку XX століття були вечірки, чайні вечори, які організовували бургомістри, старости, а згодом – воєводи або дружини цих високопосадовців, з метою допомоги знедоленим чи для инших міських потреб.

На фестинах – своєрідних народних гуляннях – гарний відпочинок органічно поєднувався з іграми, атракціонами та благодійністю. Найулюбленішим місцем їх проведення були міський парк (нині Старий або Парк Слави), парк у Великих Гаях. Організовували фестини різноманітні товариства. Зібрані кошти призначалися на нагальні міські потреби, як-то – будівництво парафіяльного костелу чи допомогу «Українській бурсі». Любили тернополяни прогулянки на Провалиху, де ще в середині XIX століття відкрили нову пивоварню. Свіже пиво смакувало всім, радо частувалися ним і на Петриківських луках або, як тоді казали, на Петрикові і на Білій горі.

Ще одним улюбленим місцем відпочинку
і зустрічей тернополян були каварні, які з’яви­лися у Тернополі з модою на кавування, якою повіяло з Відня. За цю любов городян до кави стали жартома корінних міщан називати «кавунами». Найпопулярнішою серед каварень була «Віденська», розташована колись на розі сучасної вулиці Сагайдачного та бульвару Шевченка (район магазину «Брокар»). Смакували тернополяни чорною і білою (з молоком) кавою. Можна було тут поласувати солодощами і навіть пригубити щось міцніше.

Завжди людно було в цукернях. Ласощі
у них були на всі смаки. Діти особливо полюбляли різні ґаляретки і льоди (морозиво).

У недільні та святкові дні, після Служби Божої, тернополяни прогулювалися центральною вулицею (тепер бульвар Т. Шевченка), обговорювали новини, відвідували каварні чи цукерні. Дізнавшись із афіш про новий фільм, міщани прямували у кінотеатри. Инші радо відвідували театральні вистави у залі «Міщанського братства» чи польського спортивного товарист­ва «Сокул».

Молодь тягнулася на різні вечірки, вечорниці та дансинги. Товариства і вже згадувані ­ касино були й місцем своєрідного клубного
і світського життя. У міський побут органічно впліталися звуки духових оркестрів, джаз-бендів, співів відомих хорових колективів та знаних солістів.