Мірослав Чех

Польща - заручник Росії

Такі тепер часи, що поліпшення наших стосунків із Кремлем зміцнюють наші позиції у Вашингтоні, Брюсселі і Берліні. Проблема у тому, щоб ми не втратили нашого головного козиря на Сході - ролі взірця змін на шляху від комунізму до капіталізму і демократії.

Стосунки із Росією давно вже не були такими гарними. Потепління принесло бажані результати у політиці і економіці. Польщу уже не сприймають у світі і у самій Росії як країну, що невиліковно хвора на русофобію. Европейська преса навіть розмірковує, чи не можемо ми, з огляду на такий поворот у відносинах із Москвою, гарти роль посередник а від імені усього Евросоюзу.

- Замість мілітаризації стосунків із Росією - заявив міністр Радослав Сікорскі після зустрічі із міністром закордонних справ Росії Сєргєєм Лавровим, - ми будемо діяти на користь їхньої економізації.

Відходить у минуле рeторика часів ПІС (PIS) і наступає ера прагматизму. У першому півріччі торговельний оборот склав 10 мільярдів доларів і це у півтора рази більше, ніж минулого року. Залишається тільки радіти і тримати кулаки на удачу.

У польській східній політиці відбуваються фундаментальні зміни. Відповідно до нашого власного вибору, а також під впливом подій, ми робимо ставку на Москву і її провідну роль в організації постсовєтського простору. Услід за головним країнами Евросоюзу ми хочемо бачити у ній стратегічного партнера, який - не маючи иншого виходу - буде модернізуватися на европейський кшталт.

 

Вільна Росія

МЗС розлучається із колишньою східною політикою з почуттям полегшення. Директор Східного департаменту МЗС Ярослав Браткєвіч написав два тижні тому («Політикофізика сполучених судин» GW від 21-22серпня), що «колишня біполярність щезає, втрачає сенс негативний реактивізм польської східної політики. Водночас вичерпала себе і політика позитивних жестів - по суті таких же палких, як і голослівних стосовно України».

Після падіння СССР, стверджує Браткєвіч, на оцінку Росії мала вплив «певна поляризація на так званому постсовєтському просторі». На одному полюсі опинилася Росія, яка визнала свою роль спадкоємця СССР, а на иншому - Україна, Грузія, Молдавія, Азербайджан і Узбекистан. Польща активно підтримувала тенденції до звільнення на території СНГ, продовжуючи прометеївські концепції часів ІІ Речі Посполитої, а також ідеї паризької «Культури».

Однак, ця концепція догматизувалася такою мірою, що перетворилася у своєрідну «вульгату», таку собі спрощену форму на потребу злободенної політики. ЇЇ крайньою формою повинна була стати проголошена KPN (Конфедерація Незалежної Польщі) ідея замінити членство у НАТО об'єднанням із Україною. Гасло «вульгати» звучало так: «Немає незалежної Польщі без незалежної України».

От тільки KPN-івська концепція ніколи не була чатсиною східної політики ІІІ Речі Посполитої. Це Лех Валєнса хотів створювати НАТО-2, але Браткєвіч про це мовчить. Ім'я, мабуть, занадто голосне і зіпсувало б чистоту образу?

«Культура», а слідом за нею головний рух демократичної опозиції Солідарність і, врешті, ІІІ Річ Посполита у своїй державницькій доктрині передбачають «активізм» як стосовно України, так і стосовно Росії. Основа цієї концепції - твердження, що поляки будуть насправді вільними, коли будуть вільними і українці, і росіяни.

Браткєвіч знає, що польська політика у «багатополярній системі східного сусідства вбачала істотну геополітичну вигоду» для отримання членства у НАТО і Евросоюзі. Однак, він замовчує, що справа полягала не тільки у «страхуванні» польського руху на Захід, який був насправді легким, оскільки Москва була зайнята внутрішніми проблемами і проблемами у країнах СНД. Метою було також і поширення свободи і демократії на сході. Завдяки тому наша безпека була б гарантована надійним і найменш коштовним чином. Не була виключена жодна держава, зокрема - а можливо, передусім - Росія. Це був ідеалізм, але родом із реалізму неможливого, головної зброї демократичної опозиції Польщі. Методи перевіреної і ефективної, як ніяка инша в історії польської політики.

Сьогодні у мисленні і діях польського МЗС-у немає і сліду від того ідеалізму. Повинні бути прагматизм і реалізм. Однак, дуже вже вузький той прагматизм, і дуже вже слабка основа реалізму.

 

Прощання з Україною

Надії на те, що східні держави повторять наш шлях, були близькі до реалізації під час Помаранчевої революції в Україні. З багатьох причин - відсутність реформ і чвари і помаранчевому таборі, але також і спротив Евросоюзу подальшому розширенню, і політика Росії - надіями все і обмежилося.

Україна президента Януковича не хоче бути членом НАТО, вона продовжила перебування російського Чорноморського флоту у Криму до 2042 року і підтримує російську концепцію безпеки в Европі, суть якої в послабленні (якщо не у знищенні) Альянсу. Усупереч тому, що пише директор департаменту польського МЗС, Янукович не повертається до багатовекторної політики Кучми - балансування між Росією і Заходом. Він взяв курс на зближення із Росією. Україна - уражена кризою, розколота у питання національного самоусвідомлення її мешканців, мови, і геополітичної орієнтації - не має претензій грати істотну роль у регіоні.

Україна уже не є відмінницею на постсовєтському просторі у застосуванні принципів демократії і прав людини. Їх дотримання від Києва знову вимагають США, Німеччина і міжнародні організації. Офіційна Варшава мовчить. Не хоче лякати правлячий табір незручними темами. Про втрачені надії, поворот у бік націоналізму і антиросійську риторику.

У польській політиці Україна уже не посідає колишнього місця. Симпатії поляків часів Помаранчевої революції витіснені спогадами про дії УПА на Волині і у Східній Галичині. Ми близькі до такого стану, у якому протидія відродженню українського націоналізму знову буде цементувати польську і російську політику, як, з дозволу скажу, у часи ПНР.

Український напрям у польській політиці вичерпався. Його прихильники, а також ті, хто вважає, що у політиці слід мати кілька сценаріїв, мають право шкодувати за цим. Цей напрям понад 20 років добре служив Польщі і мав потенціал служити ще.

 

Уряд мовчить

«Реалісти» і прихильники орієнтації на Росію не приховують задоволення, бо для Польщі буде ліпше, якщо про порядок на сході піклуватиметься Москва. Максимум польських можливостей щодо України - це Східне Партнерство, яке передбачає, як пише Браткєвіч, «еволюційний і прагматичний підходи».

При такій налаштованості Польщі із цього нічого не вийде. Затягують перемовини про зону вільної торгівлі, а також про асоціацію України із ЕС. Не йдеться про якісь там «дива», але про справді прагматичні речі: доступ українським товарам на ринки ЕС, їх квоти і зниження існуючого тепер рівня мита, який можна назвати бар'єрними. І про безвізовий рух для простих громадян. Про це Браткєвіч мовчить. То польський уряд підтримує українські постулати, чи ні? Якщо ні, то чому? Можливо йдеться про те, що таємно не хочемо пускати українське зерно до ЕС, тому що це зашкодить польським виробникам? У такому разі як це співвідноситься із деклараціями президента Броніслава Коморовского щоло польської підтримки вступу України до ЕС?

Суб'єктом польської східної політики залишилася тільки Росія і її концепції організації стосунків на постсовєтському просторі. Їх принципи виклав президент Дмітрій Мєдвєдєв у своїй «доктрині» у серпні 2008 року. Найбільш важливим її елементом є визнання Заходом «зони привілейованих інтересів» Росії, яка повинна включати сусідні із нею держави. Иншою його ініціативою був лист до лідерів держав ОБСЄ з уже згадуваним новим.

Крапку над і поставив Сєргєй Караґанов («Сделаем ставку на Союз»), коли запропонував ЕС створити Европейський Союз. До його складу, окрім 27 членів ЕС і Росії повинні були б увійти держави, які «до тепер ще не визначили своєї орієнтації: Туреччина, Україна і под..». Його основою повинен був бути страх перед домінуванням США і Китаю, а також невтручання у внутрішні справи другої сторони, опираючись на турботу про права людини і дотримання демократичних свобод.

Директор східного департаменту МЗС мовчить про ті російські проекти, так ніби для польської політики вони нічого не означають. Для нього важливим є тільки російсько-ЕСівське «партнерство заради модернізації», яке Польща підтримує, оскільки модернізація «повинна означати» поступовий демонтаж постсовєтського спадку: олігархічних угруповань, екстенсивної економіки і марнотратства, соціальної індиферентності, спроб неоімперської реінтеграції.

У яких мудрих книгах Браткєвіч вичитав, що модернізація повинна означати відхід від неоімперської політики і кінець домінування олігархів? Владімір Путін повторює, що нічого не поміняв би у своїх починаннях і схвалює подальші обмеження громадянських свобод, зокрема, права зібрання. Президент Мєдвєдєв після величезних лісових пожеж зібрав олігархів, щоби вони нашкребли грошенят і допомогли державі у боротьбі із наслідками стихійного лиха. І саме цей дует буде правити Росією у наступні роки.

 

Не один зіщулиться

Ми повинні поліпшувати стосунки із Росією з трьох причин. З великим сусідом ліпше жити у згоді, ніж у ворожнечі. Результатом «перезавантаження» в американсько-російських стосунках, а також «стратегічного партнерства» Евросоюзу із Москвою стало те, що Польща уже не може собі дозволити, щоб її звинувачували у русофобії. Часи такі, що поліпшення наших стосунків із Кремлем посилить наші позиції у Вашингтоні, Брюсселі і Берліні. Врешті решт, окрім росіян на сході немає нікого, з ким сьогодні можна провадити серйозну політику.

Проблема у тому, щоби у результаті ми не згубили нашого головного козиря на Сході - ролі взірця змін на шляху від комунізму до капіталізму і демократії. Сьогодні ми міняємо нашу «м'яку силу» на «твердий реалізм». Не здобувши нічого навзаєм, ми уже дорого платимо.

Заради збереження транзиту російського газу через Ямальський газогін і нафти через трубопровід «Дружба» ми погоджуємося на невигідний договір з Газпромом, який критикує навіть Европейська Комісія. Як і порушення принципу европейської солідарності в в енергетичних питаннях - станового хребта колишньої політики Польщі в ЕС. З експерта у справах Сходу ми перетворюємося у заручника одного партнера.

Щоби не псувати стосунків із сильними цього світу в Европі, які займаються справжнім бізнесом із Росією, наш уряді двічі подумає, перш, ніж поставить під загрозу стосунки ЕС із цією країною. Тим паче, що Росія, окрім батога, пропонує ще і пряник - кремлівським правителям потрібна контрольована десталінізація. У країні наростає необхідність у змінах і у відході від постсовєтизму. Під впливом нових членів Евросоюзу захід уже відкидає ту версію історії, в якій Сталін разом із західними демократами став на «бік світла». Відкидає її і переважна більшість українців, як наслідок пам'яті про Голодомор. Символом десталінізації стала Катинь - тут Кремль поступається Польщі, тому що це, взагалі-то, невелика ціна за новий «реформаторський» імідж режиму.

Головна мета Москви - щоби Польща позбулася ролі самостійного суб'єкта на постсовєтскому просторі. Нас менше повинен хвилювати стан демократії, ми повинні менше підтримувати громадські організації. Менше повинно бути також і України - ключа до встановлення політичного порядку за східним кордоном. В ім'я реалізму польський уряд близький до того, щоби прийняти ці постулати. Від цього прагматизму у польській політиці потягнуло холодом, від якого не один повинен зіщулитися.