зміст
на головну сторінку

Богдан Білан

Перший пластун Степан Гайдучок

 

З усіх фундаторів «Пласту» найменш відомим є Степан Гайдучок, хоча саме він засновував перші гуртки

Цей прогресивний спосіб виховання молоді прийшов у Галичину з Англії та Німеччини, де вже встиг набути неабиякої популярності. «У тодішніх часах сокільство держало руку на живчику (пульс  – авт.) новин у фізичному вихованню в Європі, щоб доцільні новості пристосувати для добра українського народу»*. Такою новинкою був і скаутинг, заснований 1908 року.

Постало питання, як назвати українських скаутів. Гайдучок згадує: «Петро Франко став «вертіти діру» в мізку проф. Боберського, щоби цей винайшов назву. Треба знати, що той мав велику пристрасть винаходити власні вислови на чужинні. (Цілком доцільне, бо послуговуватись чужими словами свідчить про убожество рідної мови)… І в розгарі балачки пригадав собі Франко, що в школі стрічався з відповідною назвою. Ясна річ, що перекрутив її, та вже наступного дня прийшов з назвою «пласт». Чи знайшов її, чи радився свойого Батька – не знаю».

Степан Гайдучок 1912 року набрав перший гурток молоді за зразком англійських скаутів. Зі звіту «Сокола-Батька» за цей рік: «Ведено також пласт, до якого вписалось 44 учеників. До липня вів їх товариш Гайдучок. По вакаціях від 15 вересня перейняв провід Петро Франко».

Перші гуртки під керівництвом Гайдучка займалися у приміщенні «Сокола-Батька» – будинку банку «Дністра» на Руській, 20 (тепер тут поліклініка). Ось як це відбувалося: «Поділив я їх на гуртки, назначив провідників і вони взялися до роботи над собою. Про виряд і однострій тяжко було. От так зразу придбали на гурток по дві пластові палиці, щоб на випадок можна було заімпровізувати носилки. Стали читати топографічну карту, пішла наука орієнтації в поземеллі і т. д… Я не мав змоги брати участь у вправах гуртків, тільки давав їм вказівки на сходинах усіх гуртків»*.

Основну ідею та цінність роботи в «Пласті» дуже влучно описав Іван Боберський: «Назбирай ріща, запали вогонь, звари кашу, заміси і спечи хліб, з’їж, щос наварив… Життя індіянина в прерії, життя в таборі, далеко від домашніх вигод… Пласт має виображувати громадян і оборонців батьківщини… Молодь заздалегідь збирає досвід і силу, щоби прийти в поміч ближньому і батьківщині».

Від самого початку «Сокіл» і «Пласт» активно співпрацюють. Гайдучок згадує, що найвпливовіший провідник «Сокола» професор Боберський «заохочує сокільські гнізда до організації пласту серед молоді, яка ще з огляду на вік не може бути членами сокільських товариств».

А коли прийшла війна і визвольні змагання, не важливими були ні організаційна приналежність, ані вік. Фізична витривалість і дисципліна – ось що пригодилось у вирі боротьби…

 

А тепер про самого Степана Гайдучка: Він (1890-1976) народився у селі Підтемне біля Щирця. Рано залишився без батька, тому вже в гімназії у Львові мусив провадити самостійне життя, працюючи у спортивно-руханковому товаристві «Сокіл-Батько». Його вчителем був знаменитий діяч міжвоєнного періоду Іван Боберський, а побратимами в гімназії – Петро і Тарас Франки. У такому середовищі Степан Гайдучок і сформував свій світогляд.

Поступив на медичний факультет універ-ситету. Водночас викладав руханку в школах та гімназіях, працював у «Соколі». Служив військовим лікарем на фронтах І Світової війни.

У час відпустки 1917 року одружився з учителькою Стефанією Богуславською. Через рік він разом із дружиною зголосився до медичної служби УГА. Та війна не дала довго тривати сімейному щастю – у грудні 1919 року Стефанія помирає, залишивши маленьку донечку Богданку. Напевно, вона і надихала Степана вижити, їй він і присвятив усе своє життя, так вдруге і не одружившись…

Після Першої світової війни повернувся до Львова, отримав роботу професора (викладача) руханки в Академічній гімназії, де працював до 1939 року.

Один із його учнів пластун Володимир Тисевич згадує: «Вчитель Гайдучок – дуже гарний мужчина, в окулярах, стрункий, був чудесним педагогом, що вмів вкласти в душу учня свідомість українця. А свідомість українцям під Польщею ох як була потрібна, щоби не ополячитись та зберегти себе як націю».

«У 1920-1930-ті С. Гайдучок фактично був найавторитетнішою людиною в спортивному й сокільському житті Західної України», – підсумовує дослідниця Оксана Вацеба.

Окрім педагогіки, Гайдучок займається публіцистикою, історією, методологією. Не забуває він і про роботу в «Пласті». «Професор Гайдучок був організатором першого табору для сеньйорів на Соколі,що в Підлютому, у 1930 році разом із Северином Левицьким, Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком», – згадує один із пластунів.

1939 року стає організатором і першим завідувачем кафедри фізкультури у Медичному інституті.

Друга світова війна забрала в нього доньку – вона з чоловіком емігрувала до Австралії.

Із виходом на пенсію проводив старість зі своїми друзями – істориком Іваном Крип’якевичем, фотографом Юліаном Дорошем та лікарем Юліаном Дециком.

Сусіди згадують, що ще 1975-го у віці 85 років він робив гімнастику та їздив на лижах. Тут його і чекала небезпека – якось необережно впав і зламав кістку в тазі, що і стало причиною смерті. Похований на Личакові.

 

«Сокіл-Батько»

Спортивне (руханкове) товариство, яке основним своїм завданням ставило фізичний розвиток людини. Та водночас неофіційно активно займалося згуртуванням і вихованням молоді на основі духовних та національних цінностей. Організація поширилася серед слов’янських бездержавних народів наприкінці ХІХ ст. і заклала основи виховання нового покоління молоді, яке, окрім фізичного здоров’я, відзначалося дисципліною, свідомістю та громадською активністю. Саме ці молоді люди і стали в майбутньому базою національних військових і політичних формувань.

Перший сокільський гурток створено у Празі 1862 року. 1894-го «Сокіл» виник у Львові. Його фундатором і багаторічним керівником став Василь Нагірний, згодом лідерство перейняв Іван Боберський. Об’єднання сокільських гуртків у Галичині та на Буковині називалося «Сокіл-Батько». «Пласт» виник як структура, що мала готувати кадри для роботи в «Соколі». Обидві організації згодом стали основою військового, політичного та націоналістичного українського руху, зокрема січового стрілецтва, УГА, УВО та ОУН.

Наказ від 08.08.1914 року за підписом І. Боберського: «Всі члени філій «Сокола-Батька» мають стати тепер членами «Українських Січових Стрільців»…»

Осередок «Сокола» у Львові розміщався у будинку банку «Дністер» на вул. Руській, 20. Товариство мало власний стадіон на Стрийській дорозі – на його місці зараз будинок Податкової адміністрації, на площі перед яким встановлено невеликий меморіал.

 

«Пласт»

Найстаріша скаутська організація України. Створена через три роки після перших скаутських гуртків англійського генерала Байден-Павела. 1912 року оформляється як структура та бере назву «Пласт». Її засновниками вважають Олександра Тисовського, Івана Чмолу та Петра Франка. До них можна додати і Степана Гайдучка, який передав Франку вже створені гуртки.

Мета «Пласту» – «сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді на засадах християнської моралі, на свідомих, відповідальних та повновартісних громадян місцевої, національної та світової спільнот і на провідників українського суспільства».

На початках організація отримала підтримку австрійської влади і швидко розвивалася. Вона навчала своїх вихованців поведінці, орієнтації та виживанню на природі, давала основи військового ладу та національної свідомості.

Із початком війни більшість пластунів узяли участь у визвольних змаганнях. Польська адміністрація була вороже налаштована до «Пласту», але його неодноразові заборони не знищили організацію.

Після Другої світової війни «Пласт» функціонував лише в діаспорі. З початком незалежності відродився на батьківщині. Зараз є найбільшою та найактивнішою дитячо-юнацькою організацією України.

 

*Зі спогадів Степана Гайдучка «Читаю і згадую»/Сокільські вісті.

Подяка за матеріали Музею-архіву пластового руху та особисто Ользі Свідзинській

 


ч
и
с
л
о

68

2014

на початок на головну сторінку