Тетяна Гілевич

Червоні каземати (кошари): дослідження від перших згадок до сьогодні

Місто Броди має свою давню і цікаву історію. З плином часу збільшувалася чисельність населення міста, розширювалися межі, розвивалася торгівля, промисловість. Забудова Бродів здійснювалася поетапно і сучасного вигляду воно набуло в процесі історичного розвитку. Поступово населення розселилося по районах, з’явилися підприємства, фільварки, військові казарми. Кожна частина міста отримала свою назву: Малі Фільварки, Білі Казарми, Юридика, Великі Фільварки, Старі Броди, Червоні Казарми, Шваби та ін. Одним з найновіших вважається масив Червоні Казарми (стара польська назва Червоні Кошари). Історія виникнення його ще мало вивчена. Досліджень на цю тему мало і старожилів, які могли б розповісти цікаве про історію району, залишилось небагато.

Цікавим дослідженням, в якому згадується масив Червоні Казарми, є стаття Юліана Чорнія «Старі Броди» [13]. Є також деякі відомісті про австрійський період Червоних Казарм у книзі «Історія міст і сіл. Львівська область» [2]. В «Brodzkie zeszyty biograficzne» [14] згадується про військову частину, що знаходилася на території Червоних Казарм.

В теперішній піденно-східній частині міста, в клині, який творять річка Бовдурка та її притока Суховілка, що вливається до неї під самим мостом на вул. 22 Січня, розташовані Старі Броди [13]. Проте ця частина сучасних Бродів не обмежується тільки цим клином. По ліву сторону від р. Суховілки знаходиться куток Піски (територія сьогоднішнього лісгоспу). На південь від Пісків знаходиться масив «Червоні Казарми». Основні межі масиву: на півдні – сосновий ліс, на півночі – куток Піски та вулиця Домбровського; на заході – лісова дорога в село Гаї Смоленські; на сході – вулиця Львівська і річка Суховілка.

На початку австрійського владарювання в Бродах (1772 – 1918), територія майбутніх Червоних Казарм була вкрита лісами. Знаходилася там також великий піщаний пагорб (дюна), схожий на гору Ґолду. З часом її розібрали на потреби міста (можливо на будівництво залізниці).

З розвитком промисловости район починає забудовуватися. Згідно з описом 1880 р. в Старих Бродах були такі найбільші промислові об’єкти: паровий пальцевий млин, дві фабрики рому і лікерів, дестилярня спирту, фабрика свічок, рафінерія нафти, миловарня і лоївня, підприємство з вироблення терпентини, оцту, бровар, вапельня, парова прядильня і кустарня [13]. В 1864 р. на пасовиськах, які були розташовані на захід від тодішнього золочівського шляху навпроти найвіддаленішої південної частини Старих Бродів – Заставків було збудоване велике лікеро-горілчане підприємство Капелюшів. Цю фабрику називали «гаракарнею», бо в ній виробляли славний лікер «арак». Відступаючи в 1915 р., російські війська знищили це підприємство. Ще до Другої світової війни люди згадували, як випущений спирт черпали вони відрами з ровів і ярів, а як його не стало, то з насиченої спиртом землі гнали горілку [13]. На цьому заводі працювало понад 130 робітників [2]. За картою Бродів станом на 1943 р. виконаною Ю.Чорнієм видно, що тогочасна лікеро-горілчана фабрика знаходилася на території сучасних Червоних Казарм, а саме в тій частині, де є посадка «Топольки». На місці нещодавно закритих військових складів (Чомбів) знаходилися тартаки спілки «Фореста». Тартаки «Фореста» на початку 1900 р. розбудував підприємець Вільгельм Шмідт. На пилорамі переробляли в рік 14 000 метрів кубічних деревини. Така кількість лісоматеріалів не могла бути використана майстрами Бродів, тому частину деревини продавали [13].

Старожили розповідають, що до початку Першої світової війни на території масиву перебувала австрійська військова кіннота [6; 7]. Очевидно, там були і військові будівлі. В основному це були одноповерхові довгі будинки, що використовувалися під житло солдат та стайні для коней.

Між двома війнами Броди перебували під владою Польщі (1920 – 1939). У цей період починається забудова Червоних казарм. Першими були збудовані військові казарми (кошари) – будинки червоного кольору. Червону цеглу виготовляли з спеціальної глини, привезеної з-за кордону. До неї додавали речовину, що забарвлювала в червоний колір. До цементу, який скріплював цеглу, додавали яєчні жовтки, щоб стіни були міцніші. Дах був перекритий очеретом. Ці будівлі збереглися до сьогодні, а саме: триповерховий будинок з прилеглими одноповерховими будівлями, де знаходилися склади та конюшні. Можливо деякі з них були добудовані чи перебудовані з австрійських споруд. В одній з червоних стін залишилися сліди від пострілів (в кімнаті для розстрілів). Кулі не пошкодили цеглу. Це підтверджує особливий спосіб її виготовлення. Керував будівельними роботами українець Іван Савович Сокалюк [6; 7]. Він закінчив вищу технічну школу у Львові, знав три іноземні мови (в тому числі німецьку). Вважався людиною розумною і великим майстром. Батько Івана Савовича до Першої світової війни був війтом у м. Броди. Очевидці згадують, що будівництво відбувалося у 1932 – 1933 рр. [6; 7]. Ю.Чорній подає инші дані про появу казарм: «В сосновому лісі коло Пісків збудовано в 1937 – 1939 роках модерні казарми артилерії та зв’язку» [13].

Після 1920 р. в Бродах перебувала польська Кресова бригада кавалерії (перша назва «II самостійна бригада кавалерії «Броди»), штаб якої знаходився в будівлі колишнього Празького банку. До неї входили: 20, 22 (масив «Білі Казарми») полки уланів, 6 ПАК (полк кінної артилерії), 13 ДАК (дивізіон кінної артилерії), (масив «Червоні Казарми»). З липня 1926 до травня 1937 р. Кресовою бригадою артилерії керував генерал Владислав Андерс [15]. Військові склади бригади знаходилися на Старих Бродах перед переїздом. В «Brodzkie zeszyty biograficzne» міститься інформація про 13 Дивізіон кінної артилерії (ДАК) під командуванням Януша Гжесло, що розміщувався в казармах на Старих Бродах з 1936 до 1939 року [14]. 13 ДАК був утворений 7 червня 1924 р. Цей день був святом для дивізіону. У 1929 р. дивізіон перебував у Кам’янці-Струмиловій (тепер Кам’янка – Бузька) і підпорядковувався II самостійній бригаді кавалерії «Броди». Прапор 13 ДАК створено за кошти громади повіту і міста Кам’янка-Струмилова в 1937 р. 22 листопада 1938 р. у Львові прапор дивізіону вручив генерал Тадеуш Каспшицький. На прапорі були зображення Матері Божої Остробрамської, Святої Барбари, герба міста Кам’янка-Струмилова, пам’ятної відзнаки кінної артилерії, написи «Львів 07.06.1924, Турчин 20.11.1919, Рогачів 01.10.1926, Ходорів 06.09.1920». 13 ДАК складався з 4 батарей. З 1954 р. прапор дивізіону знаходиться в музеї Війська польського [15].

Про короткий час перебування дивізіону в Бродах залишилися приємні спогади у місцевих жителів. Кожної неділі в місті відбувався стройовий огляд військ, в якому приймав участь і 13 ДАК з власним оркестром. Конкурував він з 22 полком підкарпатських уланів [14]. 27 серпня 1939 р. розпочалася мобілізація дивізіону [15]. У вересневій кампанії 1939 р. дивізіон відзначився у регулярних і тимчасових військових діях. Як згадка про перебування 13 ДАК на Червоних казармах в одній з двірних стін до сьогодні залишилися гачки, до яких вояки прив’язували коней.

З приходом у 1939 р. на територію Брідщини совєтської влади деякий час казарми використовувалися як табір для полонених поляків. Про період історії казарм в часи німецької окупації (1941–1942) нам нічого не відомо. Цілком можливо, що там перебували німецькі війська [6; 7; 8]. В ході війни ці військові будівлі були частково зруйновані.

Після закінчення Другої світової війни розпочався совєтський період розвитку масиву Червоні Казарми. Відбудовою казарм знову керував Іван Савович Сокалюк. Було перероблене перекриття дахів (яке збереглося до сьогодні) та добудовано нові споруди [6; 7].

Історія військової частини, що перебувала після війни на цій території, починається у листопаді 1941 р. з формування та створення 807 штурмового авіаційного Севастопольського полку 206 штурмової авіаційної дивізії 7 штурмового авіаційного корпусу 14 повітряної армії в м. Безенчук Самарської області. В 1943 р. за участь у звільненні Севастополя полк отримав найменування Севастопольський.

 З квітня 1943 до травня 1945 р. 807 штурмовий авіаційний севастопольський полк 206 штурмової авіаційної дивізії 7 штурмового авіаційного корпусу 14 повітряної армії приймає участь у військових операціях (Курська дуга, Корсунь-Шевченківський, бої за визволення Львівщини, Польщі, м. Берлін) [5].

 У липні 1945 р. відбулася передислокація 807 штурмового авіаційного Севастопольського полку 206 штурмової авіаційної дивізії 7 штурмового авіаційного корпусу 14 повітряної армії в м. Броди. Штаб розміщувався в п-подібному будинку (знаходився зі східної сторони сучасного парку, що на Майдані Свободи) [9]. Пізніше в цій будівлі проживали сім’ї льотного складу та була їдальня [12]. Аеродром, на якому після війни базувалися штурмовики ІЛ-2, знаходився на полі за школою №2, недалеко від села Дітківці [10; 12]. З часом полк передислокувався у військові казарми, що на Червоних казармах. В кінці 1950-х рр. аеродром перенесли недалеко с.Клекотів, а приміщення казарми віддали школі №2.

Підпорядковуючись різним військам, полк часто змінює назву: вересень 1950 – травень 1953 р. – 807 штурмовий авіаційний Севастопольський полк 206 штурмової авіаційної дивізії 68 штурмового авіаційного корпусу 14 повітряної армії; травень 1953 – квітень 1956 р. – 807 штурмовий авіаційний Севастопольський полк 206 штурмової авіаційної дивізії 68 штурмового авіаційного корпусу 57 повітряної армії; квітень 1956 – грудень 1957 р. – 807 авіаційний Севастопольський полк винищувачів-бомбардирувальників першої лінії 206 авіаційної дивізії винищувачів- бомбардирувальників першої лінії 57 повітряної армії Прикарпатського військового округу; грудень 1957 – вересень 1960 р. – 807 авіаційний Севастопольський полк винищувачів-бомбардирувальників 289 авіаційної дивізії винищувачів- бомбардирувальників 57 повітряної армії Прикарпатського військового округу; вересень 1960 – червень 1961 – 807 авіаційний Севастопольський полк винищувачів 289 авіаційної дивізії винищувачів повітряної армії Прикарпатського військового округу [5].

З червня 1961 р. відбулася заміна штурмових літаків на вертольоти і формування та створення 55 окремого вертолітного Севастопольського полку 57 повітряної армії Прикарпатського військового округу. Перебував полк на Червоних казармах до грудня 1979 р. Протягом грудня 1979 – січня 1980 рр. відбулася передислокація 55 окремого вертолітного Севастопольського полку 57 повітряної армії Прикарпатського військового округу в Польщу.

З січня 1980 до квітня 1980 р. на базі військового містечка Червоні Казарми сформувався 119 окремий бойовий вертолітний полк, що перебував тут з квітня 1980 до листопада 1995 р., і мав повну назву «119 окремий бойовий вертолітний полк Прикарпатського військового округу». Особовий склад 119 окремого бойового вертолітного полку Прикарпатського військового округу виконував інтернаціональний обов’язок в республіці Афганістан. Місія в Афганістані відбувалася за участи таких підрозділів та команд: травень 1983 р. – підрозділ майора В. М. Сєкрєтова; березень 1984 р. – команда із 34 чоловік 1 вертолітної ескадрилії (старші груп – капітан Є.А. Сухов, капітан Н.Ф. Ліпін); червень 1984 р. – ланка капітана В.Г.Ґренова; листопад 1985 р. –підрозділ підполковника В.В.Цимбала; травень 1987 р. – команда із 6 екіпажів; вересень 1987 р. – 2 ланка з інженерно-технічної служби; липень 1988 р. – підрозділ підполковника С.М Тариґіна.

1 листопада 1995 р. на підставі Директиви Міністра оборони України № 185/065 від 15 лютого 1995 р. сформовано 3 бригаду армійської авіації (бойову) і 38 АК. З листопада 1995 до жовтня 1998 р. мала назву «3 бригада армійської авіації (бойова) 38 АК». З жовтня 1998 р. називається «3 бригада армійської авіації (бойова) Зах. ОК» та перепідпорядковується Командувачу військами Західного оперативного командування. 26 серпня 2003 р. 3 бригада армійської авіації Західного ОК переформована в 3 окремий полк армійської авіації Західного ОК. 26 квітня 2005 р. 3 окремий полк армійської авіації перепідпорядковується командуванню 8 АК [5].

З появою нової військової одиниці на Червоних Казармах виникає проблема забезпечення військових житлом. Спершу жили в готелях, дехто в п-подібному будинку в центрі міста. Перші будівлі на прилеглій до військової частини території з’являються протягом 1957 – 1958 років [4]. Таких одноповерхових будинків було 16, кожен розрахований на 4 сім’ї. Двокімнатні квартири не мали жодних вигод: опалювали їх дровами, а воду брали з колонки. Біля кожного будинку був невеличкий город. Між будинками знаходилися хліви для зберігання вугілля, дров і шишок [10,11].

Недалеко від частини у 1971 р. був збудований гуртожиток («гостиниця»). В ньому з самого початку проживали офіцери – льотчики. З метою швидкого забезпечення військових житлом у 1970-х рр. постають перші панельні п’ятиповерхові будинки. Будують їх військові будівельні бригади. Перший будинок з’явився у 1972 р., другий – 1973 р., третій – 1974 р., четвертий – 1974 р., п’ятий – 1974 р., шостий – 1976 р., сьомий – 1982 р., восьмий – 1982 р. В кожному з цих будинків було по 60 квартир. Також у 1982 р. збудований двоповерховий будинок на 8 квартир. Фундамент дев’ятого будинку закладено у 1990 р. в час розпаду Совєтського Союзу. На сесії міської ради у 1992 р., яка вирішувала долю новобуду, не було прийнято рішення про будівництво 9 будинку. Відновилося воно лише у 2007 р., а в 2008 р. нові власники одержали ордери і вселилися. Будинок цегляний, п’ятиповерховий, покращеного планування. Це – перший будинок у Бродах для військовослужбовців, збудований в період Незалежности України. Одержали квартири ветерани військової служби, військові, що перебували перші в черзі на отримання квартир [4]. Із завершенням будівництва п’ятиповерхових будинків з усіма вигодами одноповерхові будинки мали зруйнувати та на їхньому місці збудувати дитячий садочок, лазню, котельню, будинки для відпочинку військовослужбовців [4; 11; 12]. Сьогодні один з таких будинків займає пошта і ще в одному знаходиться магазин, у инших продовжують проживати люди. У 1970 – 1980-х рр. навпроти шостого будинку стояла пожежна частина [11]. Згодом її перенесли на територію військової частини.

В 1974 р. село Старі Броди було приєднане до міста Броди. Отже і Червоні Казарми увійшли до складу міста. До 1980-х рр. масив називали «Військове містечко Червоні Казарми» [4]. У 1986 р. було закладено вулицю і присвоєно їй ім’я Григорія Архиповича Храпая [1]. 24 червня 1941 р. при виконанні бойового завдання – нанесенні чергового бомбового удару по скупченню німецьких танків і бронетранспортерів у районі північно-західної частини Бродів – літак Г.Храпая був підбитий ворожою зеніткою і загорівся. Не задумуючись, відважний льотчик спрямував палаючу машину на танкову колону. Здійснивши один з перших у роки німецько-совєтської війни таран наземної цілі, Г.А.Храпай був посмертно нагороджений орденом Червоного Прапора. Разом з командиром загинули його бойові товариші – штурман лейтенант Васілій Філатов і стрілець-радист, старший сержант Ґріґорій Тіхоміров [3]. У день 45-річчя подвигу героїв відбулося урочисте відкриття пам’ятної таблиці, встановленої на одному з будинків нової вулиці [1].

В совєтські часи на території військової частини була водонасосна станція, що забезпечувала водою і прилеглі житлові будинки. У 1980-ті роки збудували нову насосну станцію за межами військової частини в сосновому лісі, яка функціонує до сьогодні. Старе приміщення перетворили на склад. А в 2003 р. уважні дослідники історії частини, серед яких був Анатолій Проказюк, вияснили, що в приміщенні старої водонасосної станції колись була церковна капличка. Місцеві священики – отці Богдан та Іван Вихори – мали намір її відродити. Був запрошений архітектор, який створив проект нової каплички. Склад зруйнували, а на його місці заклали фундамент нової каплички [5]. На цьому будівництво припинилося і подальша його доля невідома.

На території масиву є дві церкви. Велика громада греко-католицької церкви офіційно зареєстрована 7 липня 1995 р. 27 вересня 1995 р. був затверджений статут і видано свідоцтво про реєстрацію релігійної громади. Парафіяни довгий час відвідували церкву, що на Старих Бродах. У 2004 р. були зібрані підписи мешканців масиву, бажаючих мати церкву на Червоних Казармах. Громада звернулася до Міністерства оборони України, щоб виділили землю для будівництва храму. У 2005 р. туди перенесли готову тимчасову капличку, що на поч. 1990-х рр. виконувала функцію церкви на Старих Бродах. Знаходиться вона неподалік військової частини. 6 листопада 2005 р. Єпископ Сокальський Михаїл Колтун здійснив освячення каплиці Пресвятої Богородиці Владичиці України. Парох церкви – отець Богдан Вихор. При церкві діють «Молитовне братство св. Вервиці», «Харитативне братство», «Хлопці Вівтарної дружини».

Православні парафіяни теж прагнули мати свій храм. Громада на Червоних Казармах зародилась протягом 2002 – 2003 рр. Православні священики звернулися до міської влади з проханням виділити землю під будівництво церкви. Були зібрані підписи місцевих парафіян. Отець Степан Шира, який сьогодні є парохом церкви, у 2009 р. освятив хрест майбутньої церкви в посадці Топольки. У 2010 р. громада отримала довгоочікувану землю на будівництво храму. Одразу розпочалося будівництво дерев’яної каплиці, яка була освячена 12 липня 2010 р. на свято Петра і Павла. Церква стала місцем духовних зустрічей православної громади Червоних Казарм та Старих Бродів.

Військовослужбовці, що були першими мешканцями, постійно переїжджали, тому населення періодично змінювалося. З утвердженням незалежної України масив «Червоні казарми» залишився містечком сімей військовослужбовців. В перспективі планується будівництво ще двох п’ятиповерхових будинків, будівництво дитячого садочка та дитячих майданчиків.

В процесі дослідження було відкрито багато невідомих сторінок з історії масиву «Червоні Казарми». Масив продовжує розвиватися і творити свою історію. Кожна людина повинна знати історію своєї держави, міста чи села, де вона народилася, виросла і проживала. Стаття про Червоні Казарми буде корисною і пізнавальною для тих, хто цікавиться минулим рідного міста, хто творить його теперішнє і працює для майбутнього.

1.   Живі у пам’яті нащадків // Прапор комунізму. – №78(6247). – Броди. Вівторок, 1 липня 1986. – С.2.

2.   Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. / Гол. ред. колегія: Тронько П.Т. (голова редколегії) [та ін.]. – Київ: Головна редакція Української совєтської енциклопедії АН УРСР, 1968. – Львівська область / Ред. колегія тому: Маланчук В.Ю. (голова редколегії) [та ін.]. – 1968. – С.116 – 132.

3.   Йшли солдати в безсмертя. До 45 – річчя початку Великої Вітчизняної війни // Прапор комунізму. – № 75(6244). – Броди. Вівторок, 24 червня 1986. – С.2.

4.   Матеріали про забудову масиву Червоні Казарми // Комунально-експлуатаційна частина №1328.

5.   Матеріали про історію військових частин, які перебували на території масиву Червоні Казарми в совєтський період // Військова частина А2595.

6.   Спогади Дарії Павлюк, 1942 р.н., жительки м. Броди.

7.   Спогади Василя Павлюка, 1938 р.н., жителя м. Броди (уродженця с. Козин Радивилівського району Рівненської області).

8.   Спогади Василя Сиротюка, 1930 р.н., жителя м. Броди.

9.   Спогади Василя Скорика, 1951 р.н., жителя м. Львів.

10.          Спогади Валерія Сміяна, 1943 р. н., жителя м. Мелітопіль.

11.          Спогади Миколи Тимчишина, 1930 р.н., жителя м. Броди (уродженця с. Смільно Бродівського району).

12.          Спогади Анни Шеремет, 1933 р.н., жительки м. Броди (уроджениці с. Дітківці Бродівського району).

13.          Чорній Ю. Старі Броди // Броди і Брідщина. Історично-мемуріальний збірник / За ред.Я.Чумака. – Торонто – Онтаріо, 1988. – С.207 – 224.

14.          Brodzkie zeszyty biograficzne. – №3. – Wisła. 2004. – S.23

15.    13 Dywizjon Artylerii Konnej. // http://pl.wikipedia.org/wiki/13_Dywizjon_Artylerii_Konnej

ч
и
с
л
о

69

2012