Історія християнських храмів та монастирів Бродів кінця XVI

Андрій Корчак

Історія християнських храмів та монастирів Бродів кінця XVI – 1-ї половини ХХ ст.

Церкви

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (вулиця І.Франка, 14)

Храм розташований на північний схід від площі Ринок. Орієнтація церкви традиційна. Фундаменти споруди сплановані у формі хреста. Бічні нави та вівтарна частина мають гранчасті завершення. До бабинця примикає незначний прямокутний притвір. Вежа над бабинцем, центральна та бічні нави завершені банями з сигнатурками. Перехід прямокутного плану центральної нави та вежі до гранчастих бань вирішений через восьмигранні барабани. У восьмерику вежі вмонтовано годинник з циферблатом на три сторони. Всі вікна з арочним півциркульним завершенням. Вівтарна частина перекрита п’ятисхилим дахом [15].

Хоча традиційно часом її побудови вважається 1600 рік [17, 43; 28, 156; 30, 86; 34,57], перша документальна згадка про церкву, яка нам нині відома, походить з 1630 року, в зв’язку з укладенням її священиком о.Стефаном контракту купівлі-продажу [20, 54]. Цей же о.Стефан на прізвище Кульчицький вперше згадується в міських актах у 1627 році як свідок при укладенні шлюбу, хоча якої церкви він священик там не написано [20, 54]. Згідно з документом від 3 травня 1628 року на цей час у Бродах існувало два руських храми [20, 52]. Отож очевидно, що один із них мав би бути церквою Різдва Пресвятої Богородиці.

Спочатку споруда була дерев’яною. Під-твердженням цьому може служити фраґмент з опису міста, зробленого мандрівником Ульріхом фон Вердумом в грудні 1671 року, де сказано, що в Бродах знаходяться «...збудований з каменю костел та три руські дерев’яні церкви» [13, 165].

Дата побудови нового мурованого храму поки що залишається невстановленою. Можливо це сталося близько 1745 – 1749 років.Львівський історик В.Александрович знайшов згадку у книзі війтівського уряду міста Броди за 1745 – 1763 роки, про мурування церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Наприкінці 1748 року до Бродів прибув син власника міста Юзефа Потоцького, Станіслав Потоцький. Він був військовим інженером, і можливо міг бути будівничим церкви, оскільки саме він, а не його батько (який помер у 1751 році), 5 березня 1749 року затверджує на посаді декана о.Якова Грабовецького, надає йому право на вільний помол зерна, а мурованій церкві Різдва Пресвятої Богородиці ерекційну грамоту [1, Арк.20; 28, 99]. Василь Щурат, опираючись на текст иншої ерекційної грамоти, даної церкві 13 грудня 1758 року Станіславом Потоцьким вже в якості власника міста, де сказано, що храм стоїть з давніх часів (ad antiquo), робить висновок про його будівництво ще в XVII столітті. Однак слова (ad antiquo) могли стосуватись не щойно збудованої споруди, а церкви як такої взагалі [8, 128; 25, 78].

В актах візитації церкви від 18 вересня 1783 року подано перший опис споруди, з якого видно, що церква вже тоді мала теперішній вигляд [8, 121]. Однак годинник на вежу було вміщено пізніше (Коли – поки що невідомо. Можливо цей годинник походить з замкової вежі сер. XVIII ст., знищеної у 1812 році). Дату побудови храму в цих актах не вказано.

Після 1839 року до північної сторони вівтаря було прибудовано захристію [16, 39-40].

З описів церкви, опублікованих у 60-х роках XIX століття, внутрішнє убранство храму виглядало саме так: «На головному престолі розміщені намальовані на полотні образи Матері Божої з заслоною та Христа Розп’ятого. З двох сторін престолу є вирізьблені з дерева херувими. Прозорі царські врата вирізьблені з м’якого дерева, так само як і двоє бічних дверей при стіні, які прикрашені іконостасом, намальованим al fresco. В каплиці Матері Божої, яка розташована з правого боку храму, знаходиться вівтар з образом Богородиці і другий менший вівтар з образом Івана Хрестителя, взятий з цекви Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. В каплиці св.Трійці, яка розташована з лівої сторони церкви є великий вівтар Пресвятої Трійці і менший Святого Хреста. В обох каплицях знаходяться крипти з внутрішнім входом, закриті загратованими вікнами» [19, 273-275; 27, 167-168].

У 1902 – 1904 роках проведено реставрацію храму за проектом С.Сперо [34, 57]. Приблизно в цей час будівлю обстежували члени «Кола консерваторів» Східної Галичини. Виявлений ними факт, що центральна нава збудована з ламаного каменю, в той час як каплиці та вежа споруджені з цегли, спонукав їх до висновку немов би храм спочатку був костелом, який у середині XVIII століття передали русинам під церкву [25, 78-80; 28, 156]. Але, як зазначають самі члени «Кола», таке припущення суперечить архівним документам [28, 156].

У 1937 – 1938 роках притвор продовжено прибудовою [16, 38].

Колишні брідщани в своїх спогадах про місто називають майстрів, які в першій половині XX століття розмальовували церкву, зокрема це Анатоль Яблонський, Осінчук [10, 443] та професор брідської гімназії, маляр Микола Федюк [11, 191].

Храм не зазнав значних пошкоджень в часи ІІ світової війни, був діючим при совєтській владі і тому в дуже доброму стані зберігся до наших днів.

Церква св.Юрія

(вулиця Поштова, 11)

Споруда розташована з північно-західної сторони площі Ринок, тридільна, однобанна з гранчастою апсидою, збудована з цегли. Центральний об’єм перекритий чотирьохгранною банею зі зрізаними кутами, завершеною світловим ліхтарем з маківкою. З північної та південної сторін бані розміщені лучкові вікна з трикутними фронтонами. Східна частина завершена ліхтариком, посадженим на п’ятисхилий дах. Західний об’єм перекритий двохсхилим дахом з фронтоном. Притвор і бабинець завершуються хрестовими склепіннями, нава та східний об’єм – зімкнутими склепіннями [31, 104-105].

В рукописних матеріалах храм вперше згадується 3 та 18 травня 1628 року [20,52-53.]. Зокрема, в документі від 18 травня 1628 року ідеться про надання грошей брідському міщанину Іванові Улечці з метою купівлі ним для цієї церкви дзвона в Гданську [20, 52-54], що й дало підставу досліднику Івану Созанському зробити висновок про її недавнє будівництво [20, 52-53]. Можливо через це традиційною датою спорудження храму вважається 1625 рік [17, 43; 28, 156; 31, 104-105]. Фінансову допомогу для будівництва церкви надали грецькі та вірменські купці [33, 51]. Згідно даних Бенедикта Площанського іконостас та царські врата для церкви були виготовлені греком за кошти цих купців [19, 275-276]. Ці люди завжди опікувались станом храму, через що він й отримав назву «купецької церкви» [19, 275-276].

Опираючись на дані актів візітації церкви від 24 листопада 1783 року [8, 244,250], а також ерекційної грамоти Юзе-фа Потоцького від 15 березня 1763 року [2, Арк.I-Iзв.] (у 1760- 1770 роках він був співвласником м.Броди [27.S.111]), можна стверджувати про побудову на місці старої споруди, яка ймовірно згоріла під час пожежі 1763 року [27, 111], нового мурованого храму приблизно у 1763– 1765 роках.( Проте згідно напису на кам’яній таблиці, яка поміщена над головним входом від заходу, храм було збудовано у 1749 році [16, 31]).

Згідно з опублікованими у 60-х роках XIX століття описами храму, споруда мала один вхід у західному притворі, над яким була збудована вежа дзвіниці [19, 275-276]. При церкві не було ні каплиць, ні захристії. З внутрішнього убранства: головний вівтар з намальованим на полотні образом Христа, оздоблений хе-рувимами. Перед вів-тарем царські врата, прикрашені зображеннями чотирьох євангелістів та єпископською мітрою. Головний престол під балдахіном мав грецьку ікону Богородиці в по-срібленій ризі, ікону Богоявлення і вгорі – ікону Розп’яття Христового. О-крім головного вівтаря (Цей вівтар виконаний в стилі рококо наприкінці XVIII століття має ви-сокохудожню мистецьку вартість, тому і привертав до себе увагу дослідників, ще у І половині ХХ століття [16,32-35; 25, 78-80].)було ще п’ять инших бічних вівтарів: св.Миколи (біля дверей), Введення Пресвятої Діви Марії, св.Теклі, св.Варвари і св.Онуфрія, останній можливо походив із розібраної церкви Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. При вході у храм з лівої сторони був видний престол Розп’яття Христового з іконою в людський зріст. З церковних приборів варта уваги була позолочена, мозаїчної роботи чаша з кутого срібла, пожертвувана церкві (за словами прибережного напису) брідською міщанкою Йосифівною Львівською у 1600 році [19, 275-276; 27, 169-179].

Під час перебудови храму у ІІ половині XIX століття вежу дзвіниці розібрали, тоді ж до північної стіни східної частини церкви зробили прибудову та південні двері [31, 104-105].

У 1934 – 1935 роках художниками Іваном Олендаром і Теодозіем Герасимчуком стіни всіх трьох об’ємів були вкриті поліхромією (у 1992 році цей розпис був частково оновлений, а частково перемальований) [16, 32].

Через декілька років після другої світової війни храм було закрито і розграбовано. Споруда була передана у власність міськторгу, який влаштував там склад [18, 2]. Згодом церкву було відновлено та урочисто посвячено 4 грудня 1990 року [18, 2].

Церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста

На нинішній день ця церква не існує. Вона знаходилась на східній стороні площі, яка тепер називається майдан Свободи [14] ( за твердженям місцевого краєзнавця В.Ульянова на місці де до 1988 року стояли дерев’яні гаражі прилеглі з півдня до т. зв. «пеобразного будинку» розібраного в тому ж 1988 році). Споруда була побудована з дерева. Вперше згадана під 1661 роком [20, 54-55]. З документа, в якому вона фігурує, видно, що церква була споруджена нещодавно [20, 54-55].З приходом в Галичину австрійців цей храм було закрито, можливо це сталось близько 1776 року [4, Арк.1.зв.]. З опису нерухомого майна церкви Різдва Пресвятої Богородиці від 5 серпня 1804 року довідуємось, що храм Воздвиження Чесного Животворящого Хреста вже був розібраний і проданий, а місце на якому стояла ця споруда є державною власністю [4, Арк.13-21]. Це підтверджує також Ю.Коженьовський, вказуючи на те що на початку ХІХ століття у Бродах було лише дві церкви, а на місці храму Воздвиження Чесного Животворящого Хреста стояли заїжджі двори [27, 136-137].

Проте В.Щурат у своїй статті присвяченій історії брідських церков, не вказуючи на джерело, наводить дещо відміні факти. Згідно його даних церковний ґрунт було продано у 1808 році, а храм розібрали лише у 1830 році [25, 78].

Церква Собор Пресвятої Богородиці

До нинішнього часу не збереглася. Знаходилась вона на старому кладовищі при вулиці Старобрідській (сучасна назва). Споруда стояла на дубових підвалинах, була зроблена із соснового дерева у формі хреста та увінчувалась великою банею [5, Арк.3,7;43, 220]. Один з бічних престолів був посвячений св.Теклі, яка була покровителькою церкви [12, 219]. Від храму залишилась тільки напівзруйнована дзвіниця.

Дата його будівництва невідома [8, 252], але оскільки в документальних джерелах, які стосуються історії церкви, згадується метрична книга із записами починаючи від 1743 року [8, 256], то часом спорудження храму традиційно вважається цей рік [12, 219; 34, 55]. У 1819 році церква була перебудована [12, 219;34, 55]. В 1907 році проведено її загальний ремонт – гонти замінено бляхою, підправлено фундамент та стіни [12, 219; 33, 55]. У 1928 році до храму було закуплено дерев’яний престол, вирізьблений майстром Наконечним з Кам’янки Струмилової [12, 220].

В 1932 – 1934 роках церкву розмалювали майстри Олександр із сусіднього села Дітківці, його син, Луків та брат тодішнього пароха В.Гаврилюк [12, 220].

Храм згорів у 1944 році під час військових дій [12, 220].

Церква св.Трійці

(вулиця Великі Фільварки, 26)

Розташована на території колишнього передмістя Великі Фільварки. За своєю композицією дерев’яний храм св.Трійці є п’ятизрубним. У своїй основі споруда має форму хреста. Усі зруби церкви є чотирикутними, хоч верхня частина центрального зрубу, яка узвишується над боковими зрубами, вибудувана восьмикутником. Глибина бокових зрубів приблизно у половину менша від їх ширини. Недовгими є також східний і західний зруби. Середній зруб – центральна нава значно вища від бокових зрубів і перекрита восьмикутною банею (куполом у вигляді шолома), яка завершується маківкою. Майже у кожній наві є по два вікна. А у верхній частині центральної нави – чотири. За своїми розмірами вікна храму невеличкі, і всі вони строго або круглої, або чотирикутної форми. Ззовні центральна нава, притвор і апсида, оббиті гонтою. У нижній частині церкви центральну наву з притвором і апсидою об’єднує піддашшя, що виступає приблизно півтора метра від стіни. До притвору, де розміщений вхід до церкви значно менші за розмірами (скоріш за все добудовані пізніше) прилягають своєрідні сіни з двома дверима: двохстворчатими більшими із західного боку і одностворчатими меншими з південного. Декоративної форми карниз опоясує усі бокові нави, його також добре видно у верхній частині центральної нави під самим дахом бані. Лише у сіней немає карнизу, там виділяються кінцівки крокв зовсім иншої форми, вже сучасної конфігурації. Щодо бокових зрубів північної і південної нав церкви, то вони ззовні оббиті вертикально прямими і перекриті, як східний, так і західний зруб, двохсхилим дахом. На фасадах усіх чотирьох бічних зрубів карниз чітко виділяє фаціяти від стін і в композиції з двохсхилим дахом утворює трикутники, своєрідні фронтони [24, 2]. Біля церкви розташована дзвіниця.

Традиційно часом її будівництва вважається 1744 рік [25, 79; 27, 170; 32, 78]. Однак ця дата невірна. Церква була споруджена між 1746 – 1750 роками [3, Арк. 2-9; 8, 264]. Суперечливи залишається той факт, що в актах візітації церкви від 1783 року говориться про те, що храм був збудований завдяки старанням пароха і місцевих парохіян при підтримці Вінцентіма Потоцького [8, 264]. А, як відомо він став повноправним власником Бродів лише у 1770 році [27, 111-112]. Можливо збудована в кінці 40-х років XVIII століття церква згоріла, а на її місце поставили нову.

Згідно опублікованих у 60-х роках XIX століття описів храму, внутрішнє убранство церкви виглядало таким чином: «...головний її вівтар збудовано у 1829 році. Справа знаходиться бічний вівтар Матері Божої, а зліва – розп’яття Христового...» [19, 276-277; 27, 170-171]

Після ІІ світової війни церква була закрита і використовувалась спочатку під автошколу, а далі стояла пусткою. У 1990 – 1991 роках її відновили (автор проекту Б. Кіндзельський) [16, 42]. Звичайно, реставруючи пам’ятку, окремі зовнішні деталі храму було виготовлено заново, але стиль їх збережено [24, 2]. Стосовно внутрішнього інтер’єру церкви св.Трійці, то тут майже все зроблено заново. Зі старих речей збереглося тільки декілька образів, а також вдалося повернути царські врата. Нинішній іконостас, фрески на стінах, образи, престоли, балюстрада верхньої галереї, де розміщені хори і балюстрада над пресвітерієм – усе це сучасного виконання [24, 2].

Парафіяльні (фарні) костели.

Костел св.Станіслава

Донині не зберігся. Де він знаходився в джерелах не згадується. Скоріш за все був розташований на місці пізніше змурованого костелу Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. С.Баронч стверджував, що костел св.Станіслава збудували на початку 80-х років XVI століття, завдяки старанням фундато-ра міста белзького воєводи Станіслава Жолкевського [27, 6]. Однак правдоподіб-ніше це сталось десь в середині 90-х років цього ж століття, тому що зберігся документ 1594 року, виданий Миколою Жолкевським, сином Станіслава Жолкевського, (Перший власник Бродів (Любича) С.Жолкевський помер 25 липня 1588 року; новим власником міста став його старший син Микола Жолкевський [27, 8].) згідно якого новий власник Бродів заснував там латинську парафію [6, Арк. 45].

Завдяки цій події в польських довідникових виданнях кінця XIX – І половини XX століття датою спорудження (посвячення) костелу в місті, зазначений 1596 рік [35, 107; 36, 97; 37, 372; 38, 234].

Після смерті Миколи Жолкевського близько 1597 року управителькою Бродів стала його вдова Анна з Журавінських Жолкевська [27, 9], 20 грудня 1598 року вона разом з своїми синами Адамом та Лукашем постановила виплачувати із своїх коштів певні щорічні суми на костел св.Станіслава [27, 10].

Далі храм згадується 30 квітня 1646 року. В цей день там був похований великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський [27, 32]. Невідомий очевидець, описуючи похорон, подає деякі відомості про убранство храму в цей момент: «Тіло поставлено в костелі, катафалк на чотирьох підніжках, оббитий оксамитом, довкола нього поставлено свічі, зверху навкруги висіли лампи, а по середині них срібний ангел з Сокальського кляштору, який тримав Лілію. Костел від верху аж до землі оббитий червоним адамаском, каплиця, в якій лежало тіло, оббита чорним оксамитом з широкими золотими пасмами...» [27, 32].

Останнє повідомлення про храм походить з 1647 року, коли навернений на католицизм шляхтич Станіслав Броневський записав на утримання капелана братства «Святої Рожаниці» при брідському костелі 2000 злотих. Це надання підтвердив 15 травня цього ж року луцький єпископ Анжей Гембіцький [27, 36-37, 190-195].

Подальша історія дерев’яного костелу св.Станіслава невідома. Можливо він згорів в часі захоплення міста військами Б.Хмельницького наприкінці вересня 1648 року, або був розібраний у 60-х роках XVII століття після побудови нового мурованого храму. У всякому разі в 1671 році Ульріх фон Вердум його вже не згадує [13, 165].

Костел Воздвиження Чесного Животворящого Хреста

(вулиця Стуса, 9)

Знаходиться на схід від площі Ринок.

11 березня 1646 року помираючий Станіслав Конєцпольський в присутності священика склав заповіт, у якому зобов’язав свого сина Олександра збудувати мурований костел, на спорудження котрого батько залишив синові певну суму грошей [27, 27-28]. До цього храму Олександр мав покласти тіла своїх батьків, також там повинні були відправлятися служби за їхні душі. На цю ціль заповіла також 1000 злотих його мати Христина Конєцпольська [27, 27-28], яка померла у червні 1645 року [27, 26].

Проте храм вдалось побудувати лише синові Олександра Станіславу Конєцпольському десь на початку 60-х років XVII століття [27, 47]. Невідомою залишається відповідь на питання – чому костел був посвячений під новим титулом. І хоча про це ми дізнаємось з тексту документу 50-х років XVIII століття, в якому йдеться про сплату брідськими євреями певної суми на святкування дня костелу Воздвиження Чесного Животворящого Хреста [6, Арк. 57], новий титул, на нашу думку, храм отримав при посвяті одразу ж після його будівництва, тому що вже після 1678 року в Бродах споруджується домініканський костел св.Станіслава [27, 52-53]. Бічні каплиці, ймовірно, прибудували до храму пізніше. До нас дійшла згадка з 1750 року про фундатора однієї з них, князя Миколу Готинського [6, Арк. 51].

Близько 1696 року костел з дзвіницею зазнали значних пошкоджень від пожежі. Заледве було врятовано деякі храмові прибори та образ Матері Божої Язловецької [27, 72], привезений в Броди вірменами в 1676 році [27, 51]. Відбудовою костелу зайнявся тодішній баківський єпископ о.Вікторин-Адам Чешейко (Баківські єпископи були вигнані з Молдавії. Король Ян ІІІ Собєський призначив для їх утримання брідську католицьку парафію. Тому з 1693 року тут знаходився о.Вікторин-Адам Чешейко [27, 71]), але завершити реставраційні роботи йому перешкодила смерть. 16 червня 1698 року він склав заповіт, у якому на відбудову храму записав 1000 злотих, олово для вікон та ліхтарів, і наказав для того, щоби не припинялись реставраційні роботи, регулярно постачати збіжжя та худобу [27, 72-73].

Після смерті владики брідським пробощем стає францисканський монах Станіслав Францішек Беганьський, якого було посвячено у баківські єпископи. Він і завершив відбудову костелу у 1699 році [27, 73].

Згідно інвентарного опису від 15 листопада 1853 року та поправкою до нього з 1859 року, яка була зроблена перед пожежею, що сталась у Бродах 5 травня цього ж року, парафіяльний костел Воздвиження Чесного Животворящого Хреста «...в результаті губерніального розпорядження від 26 вересня 1825 року був розширений, прекритий черепицею, згодом гонтами, а зараз бляхою. Окрім головного входу, має бічні двері з північної сторони. З правого та лівого боків прибудовані каплиці. Вікна всі загратовані. З права від головного вівтаря знаходиться захристія, а над нею скарбниця. В головному вівтарі знаходиться намальований на полотні образ Христа Розп’ятого, з ширмою, на якій зображено знаряддя тортур Спасителя. З двох боків стоять статуї Матері Божої Страждаючої та св.Івана. В одній з бічних каплиць знаходиться другий вівтар св.Антонія з завісою св.Миколи. З протилежного боку вівтар Матері Божої з завісою св.Трійці. В пресвітерії з двох сторін знаходяться прикріплені до стіни скриньки з реліквіями. Амвон вирізьблений з дерева без жодної иншої оздоби. Орган відремонтований при священнику Сахагєвічу, містить в собі всі октави з одинадцятьма мутаціями, має 54 клавіші, без педалі. Хрестильниця з чорного мармуру, має дерев’яну кришку. В обох каплицях гробівці з загратованими вікнами, вхід до них знаходиться посередині костелу. Зовні храму, на цвинтарі, мурована огрожа якого розібрана у 1846 році, з північного боку стоїть по простому вибудувана з цегли дзвіниця. Вона покрита черепицею, між її колонами знаходиться чотири дзвони: перший вагою 14 центнерів, другий – 8, третій – 3¹/₂, четвертий – 20 фунтів. Збудовано цю дзвіницю у 1844 році...» [27, 160-161]

В XIX столітті костел два рази ставав жертвою полум’я – у 1849 році та 5 травня 1859 року, коли в ньому вигоріла вся внутрішня частина [27, 148-153].

Храм зберігся до наших днів. З 1946 до 1993 років він використовувався як приміщення спортшколи, а далі був переданий громаді УГКЦ.

Замкова каплиця

У відомих тепер документах згадується три рази.

А саме:

Перший раз – у 1676 році під час походу Ібрагіма «Шайтана» на Поділля, коли підкаменські домініканці забравши найкоштовніші костельні речі, разом з іконою Божої Матері, заховались у брідській фортеці. Там у замковій каплиці вони відправляли богослужіння [27, 52].

Другий раз – коли у цій каплиці 3 травня цього ж року в присутності багатьох магнатів шляхтич Войцех Берґоф прийняв з рук Яцека Речковського, домініканське посвячення під іменем Олександра [27,52].

Третій раз детальна мова про каплицю йде в описі брідського замку від 3 жовтня 1689 року [9, 25].

Вірменська церква

Згадана Іваном Созанським без покликання на джерельну інформацію [20, 37]. Але таке твердження виглядає мало правдивим. Вірмени прибули з Язлівця в Броди у 1676 році, мали свого священика і декількох монахинь[27, 51]. Привезений ними образ Діви Марії Язловецької перебував у фарному костелі, а після пожежі, яка сталась близько 1696 року – у крамниці Марка Нікоровича [27, 72]. Після пожежі 1742 року Броди залишають майже всі вірмени [27, 93-94]. У 1779 році, коли їх кількість була дуже малою, луцький архієпископ Августович доручив виконувати над ними душпастирські обов’язки пріору домініканського кляштору о.Земковському [19, 280].

Монастирі

Домініканський монастир з костелом св.Станіслава

До нашого часу не зберігся. Займав південно-східний квартал площі Ринок.

З метою заснування монастиря власник міста Станіслав Конєцпольський 3 березня 1678 року жертвує монахам домініканського ордену місце в Бродах для спорудження костелу під титулом святого великомученика та першого польського єпископа Станіслава, і кам’яницю шотландського купця Найлянда, яка знаходилась на Ринку під приміщення кляштору [6, Арк. 56; 27, 52].

Прибулих домініканців зустрів тодішній брідський губернатор Станіслав Сеньковський [27, 52]. Першим пріором цього кляштору став вище згаданий Яцек Речковський [27, 52]. Монахи, володіючи окрім власного капіталу юридикою та трьома волоками поблизу міста, спромоглися власними силами вимурувати костел [27, 52].

Кляштор і костел горіли у 1715 та 1742 роках. Особливо сильних втрат монастир зазнав під час другої пожежі, коли полум’я знищило вівтарі та органи, а від високої температури розплавились навіть дзвони [27, 87-91].

У 1784 році кляштор було закрито, а його будівлі передано спочатку монахиням – хариткам, які тоді мали у власності будинок на Новому Ринку, а потім під початкову школу [7, Арк. 1-7; 48, 118]. Ю.Коженьовський, описуючи Броди початку XIX століття зазначає, що «...лише один павільйон колишнього кляштору, у якому в цей час знаходилась трьохкласова школа, і помешкання її директора пана Фонтани, був більш-менш цілий, а решта споруд в цілковитій руїні. У костелі, скоріш за все був магазин» [27, 133,137].

Епізод з історії колишнього монастиря був описаний в романі уроженця міста Броди відомого австрійського письменника Йозефа Рота (1894 – 1939) “Тарабас”. Там описано подію, коли від стіни відлетів шматок тиньку і відкрив образ Матері Божої, який під ним знаходився [23, 5]. Підтвердженням цієї події є історія, яку розповів у 80-х роках XX століття історику Дмитру Чоботу старожил міста Яків Корхін. Згідно його слів після пожежі 1859 року монастир був майже повністю зруйнований. Частину приміщень згодом відремонтували і єврейські торговці почали використовувати їх як крамниці. Після того, як відлетів тиньк і відкрив образ Матері Божої, християнські священики та віруючі почали вимагати повернення колишнього храму. З цього питання навіть відбувся судовий процес [23, 5].

Остаточно монастирські будівлі були знищені у ІІ світову війну.

Жіночий монастир Хариток

(сестер милосердя або сестер жалібниць)

Діяв при парафіяльному костелі. Пиміщення кляштору ймовірно було розташоване в будинку де зараз Знаходиться Бродівський історико – краєзнавчий музей (Майдан Свободи, 5). В під’їзді, який виходить у внутрішній двір будинку до сих пір збереглися ніші від статуй.

Згідно однієї версії, монастир було засновано Геленою Потоцькою у 1760 році [27.S.110]. За иншою ж версією сестер милосердя було спроваджено у Броди ще в часи Станіслава Конєцпольського завдяки старанням луцького каноника Виджги, а будівлю під кляштор спорудив його племінник колишній декан луцької капітули, катедральний холмський декан Єжи Виджга [19, 280; 27, 110].

У 1801 році під час пожежі монастир Хариток згорів, а сестри жалібниці, не маючи жодної надії на відновлення будівлі, перебрались до містечка Заложці [27, 139]. Згодом споруду було відновлено і з 1811 року у ній знаходився цісарсько-королівський поліційний комісаріат [27, 159] та приміщення маґістрату [26, 282].

Монастир Чину Святого Василія Великого

Про нього згадує Б.Площанський, покликаючись на шематизм монастирів від 1867 року, в якому нібито сказано, що у Крехівському Пом’янику є якась інформація про цей монастир. Далі автор зазначає, що більш конкретних відомостей стосовно цього питання йому так і не вдалось отримати [19, 277].

Жіночий монастир Служебниць з каплицею (вулиця Низька, 17)

Кляштор та каплиця знаходились в одному будинку на передмісті Старі Броди у І половині XX століття.

Після того як під час військових дій згоріла церква Собор Пресвятої Богородиці, з 1944 до 1946 року в каплиці проходили служби греко-католицького обряду [12, 221; 22, 597].

Зараз в колишньому приміщенні монастиря знаходиться дитячий садок.

Монастир піарів

Згаданий лише один раз Томашем Кунзеком, в його путівнику по Тернопільському воєводстві 1936 року. Згідно даних автора, будівля монастиря знаходилась в районі теперішньої вулиці Залізничної [35, 107].

Бернардинський монастир

Згаданий Олександром Лесиком в поданому ним переліку римокатолицьких монастирів, що знаходились на території України [29, 60], а також істориком Я. Хонігсманом [21, 14-15]. Однак скоріш за все ці історики мають на увазі домініканський монастир.

1. Центральний державний історичний архів України у Львові ( далі ЦДІА України у Львові). Ф.159. Галицька фінансова прокуратура м. Львів 1773 –1918 рр., оп.9, спр.937.

2. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.938.

3. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.939.

4. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.940.

5. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.941.

6. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.1206.

7. ЦДІА України у Львові. ф.726. Плани шкіл, церков, шпиталів, тюрем і инших державних та приватних будівель на території Галичини (колекція) 1781 – 1943 рр., оп.1, спр.1332.

8. Бібліотека Національного Музею у Львові.Рукопис Fo 27. Акти генеральних візитацій.

9. Archiwum Glуwne Aktуw Dawnych w Warszawie. Archiwum Radziwiłłów. Działo 25. nr. 4716. Descriptia zamku Brodskiego i wsrystkich budynków zostających w onym... S.25.

10. Равадовська-Мусій Є. Дещо про мої Броди // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга І. Торонто – Онтаріо. 1988. С.442-444.

11. Турчин А. Державна гімназія в Бродах // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга ІІ. Броди. 1988. С.184-197.

12. Чорній Ю. Старі Броди // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга І. Торонто – Онтаріо. 1988. С.209-224.

13. Liske X.Cudzoziemcy w Polsce.Lwуw. 1876.233 s.

14. Історико-архітектурний опорний план м.Броди Львівської області:

– схема розвитку міста М 1:2000;

– стилевий аналіз. Схема І М 1:2000;

– аналіз авторської кольористики. Схема М 1:2000;

– визначення цінностиісторичної забудови. Схема М 1:2000;

– проект режимних зон. Схема М 1:2000;

– передумови виникнення та розвитку міста до ІІ половини XVIII століття.

/ інститут Укрпроектреставрація. Львів, 1989.

15. Паспорти (інвентарні карти) пам’яток архітектури м.Броди Львівської области(27 штук) / інститут Укрзахідпроектреставрація. Львів, 1996.

16. Вуйцик В., Івасейко С., Слободян В. Українські церкви Бродівського району. Книга І. Львів: Місіонер, 2000. (Українські церкви Львівщини). 192 с.

17. Нагаєвський І. Причинок до історії города Броди і його околиць // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга І. Торонто – Онтаріо. 1988. С.36-46.

18. Онищук Я. Малий Юр у Бродах. Нарис історії церкви святого Юрія // Голос відродження. № 36 (312). Броди. 5 травня 1993. С.2.

19. Площанский В. Галицко-русский торговельный город Броды // Науковый Сборник Галицко-русской матицы. Выпуск I-IV. Львов. 1868. С.56-69, 273-288.

20. Созанський І. З минувшини м. Бродів. Причинки до історії міста в XVII ст. Львів, 1911. 69 с.

21. Хонигсман Я. Евреи города Броды (1584-1944). Львов, 2001. 122 с.

22. Чернишова Н. Собор сердець наших // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга ІІ. Броди. 1998. С.592-601.

23. Чобіт Д. Йозеф Рот і Броди. До 100-річчя з дня народження // Неопублікований машинописний текст доповіді, виголошеної у 1994 р. на симпозіумі “Йозеф Рот та Галичина.” 14 с.

24. Шишка М. Церква св. Трійці у Бродах. З історії української архітектури // Голос відродження. № 92 (473). Броди. 22 жовтня 1994. С.2.

25. Щурат В. Церкви греко-католицької парохії в Бродах // Сьвіт. Ілюстрована часопись для руських родин. Число 5. Львів. 1907. С.78-80.

26. A.C. Wolne miasto hanlowe Brody (Z obrazуw Galicyi) // Przyjaciel Ludu. № 36. Leszno. 1840. S.281-283.

27. Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody. Lwów, 1865.198 s.

28. Czołowski A., Janusz B. Przeszłość i zabytki województwa Tarnpolskiego. Tarnopol, 1926. 199 s.

29. Лесик О. Замки та монастирі України. Львів: Світ, 1993. 176 с.

30. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. Львів: Центр Европи, 1997. 160 с.

31. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (иллюстрированный справочник-каталог). В 4-х томах / редакционная коллегия Н.Л.Жариков (главный редактор) и другие. Киев: Будівельник, 1983. Том 3. Львовская область; Одесская область; Ровенская область; Полтавская область. Редколлегия: Т.Н.Логвин (ответсвенный редактор) и другие. 1985. 337 с.

32. Шематизм всего клира грекокатолицкой митрополичой архиепархии Львивской на рик 1903. Львив, 1903. 453 с.

33. Шематизм Духовенства Львівської архієпархії, 1935-1936. Львів, 1935. 386 с.

34. Шематизм Львівсько-Сокальської єпархії Української Православної церкви Київського патріархату. Львів: ПАІС, 2000. 248 с.

35. Kunzek T. Przewodnik po wojewуdztwie Tarnopolskiem. Tarnopol, 1936. 303 s.

36. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Galicyi, Bukowinie, Spiżu, Orawie i Śląsku Cieszyńskim. Lwów, 1914. 514 s.

37. Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów Słowianskich. XV tomów. Tom I. Warszawa. 1880. 960 s.

38. Sokalski Br. Rys geograficzno - statystyczny Złoczówskiego okręngu szkolnego, wraz z dokładnym opisem poszczegolnych miejściowości obu powiatów (Złoczowski i Brodzki). Złoczów, 1885. 328 s.

Андрій Корчак