Броди початку XIX ст. у спогадах Юзефа Коженьовського

Василь Стрільчук

Броди початку XIX ст. у спогадах Юзефа Коженьовського

19 березня 2007 року минає 210 років від дня народження Юзефа Коженьовського – видатного польського романіста, драматурга, педагога і організатора шкільної освіти.

Ю. Коженьовський гербу «Налєнч» походив з давньої, але збіднілої шляхти. Він народився в околиці Старих Бродів на фільварку Бродівської економії в районі сучасної вулиці Коженівського, де батько майбутнього драматурга був управителем маєтку графа Вінцентія Потоцького. В 1799 році батьки переїхали до власного фільварку «Коренівки», який був віддалений від економії на чверть милі в напрямку Під каменя і жили там до 1815 року.

Початкову освіту Юзеф отримав у родині: батьки навчили його писати і читати, а до школи готував його пан Філіпович, який закінчив курси філософії у Львові. На восьмому році життя Юзеф Коженьовський поступив до Бродівської нормальної школи, яку він закінчив в 1807 році. Це була трьохкласна школа, вона готувала молодь до ремесла, дрібної торгівлі, а у разі потреби до вступу в реальну школу. Директором школи на той час був пан Фонтана – чоловік енергійний і суворий.

Згодом Коженьовський навчався у Збаражі і в Чернівцях. А в 1809 році батьки направили сина до Волинської гімназії в Крем’янці, де він навчався до 1817 року. Саме тут, в період навчання, припадають його перші літературні спроби і з’являється перша надрукована праця – вірш «Ода 1815 року».

Детальний аналіз життя і творчості поета виходить за рамки даної розвідки. Зазначимо, що за своє життя Юзеф Коженьовський написав біля 70-ти творів. З точки зору місцевого краєзнавства непересічне значення має лист Ю. Коженьовського датований у Варшаві 24 квітня 1860 року і направлений в Підкамінь історику, домініканцю Садоку Барончу, який збирав матеріали до своєї монографії з історії Бродів. Це були спогади драматурга про свої дитячі і шкільні роки, які він провів в Бродах. Баронч опублікував цей лист зі своїми коментарями в книзі «Вільне торгове місто Броди», яка була надрукована у Львові 1865 року. Передрук цього фраґменту книги Баронча під титулом «Спогади шкільних років» зробив колишній бродівчанин Збігнєв Косцюв у своїй книзі «Бродовські мотиви» виданій в Ополе у 1995 році.

Хронологічно ці спогади охоплюють період від 1801 року, коли Коженьовський був свідком страшної пожежі в Бродах до 1812 року – часу зруйнування Бродівської фортеці.

Якими ж були тоді Броди? Загальна характеристика Коженьовського: «…то місто жидівське, якого всі вулички і будинки стоять мені перед очима…». Згідно документу, що має назву «Сумаріуш міста Броди за 1799 рік» в місті було 16 378 мешканців, серед них – 14 105 євреїв (86%), кількість будинків 1146. Треба відмітити, що тоді розуміли під містом: 6 червня 1788 року австрійська влада відділила місто Броди від навколишніх поселень надавши останнім статус сіл. Ця межа пролягала таким чином: на сході Броди межували з Великими Фільварками, на півночі і заході – з Малими Фільварками, а на півдні – зі Смільном. Власником бродівського ключа від 1770 року був граф Вінцентій Потоцький. Його маєток оцінювався тоді сумою 6 650 000 польських злотих, а саме місто в валах в 1801 році граф хотів продати уряду за 1 949 510 польських злотих.

Про пожежу 1801 року (яку Кженьовський помилково згадує під 1803 роком), коли вогонь знищив 650 будинків він пише, що деякі його родичі прийшли пішки до них на фільварок вночі, в одежі, яку хто захопив з плачем і наріканнями. Люди втікали з міста і втратили все.

В 1806 році населення міста лишилося на тому самому рівні – 16 359 мешканців. За статистикою в цьому році купців було 525, а ремісників – 646. На початку 19 ст. Броди мали право вільного міста (до 1880 року). Місто безмитно торгувало з Польщею (до 1795 р.), Росією та иншими країнами. Саме цим і пояснюється наявність двох рогаток (митних постів), описаних Коженьовським, і доцільність другої із них він не зовсім розумів. Одна рогатка була на кордоні вільного міста, а друга на міському кордоні (адміністративна).

В 1805 році Росія вступила в війну з Наполеоном на стороні антифранцузької коаліції в яку входили ще Австрія і Англія. Згідно плану союзного командування російська Подільська армія на чолі з М. І. Кутузовим повинна була перейти кордон Австрії в районі Бродів. 13 серпня 1805 року перша колона російських військ під командуванням П. І. Багратіона зробила зупинку в Бродах. Свідком цих подій був Коженьовський, про що він згадує в своєму листі. Далі події склались таким чином, що австрійська армія влітку 1809 року під Ваграме зазнала поразки від французів і Габзбурґська монархія була змушена підписати з Францією «Шьонбурський» мирний договір. Одна з умов договору закріплювала за Варшавським князівством, створеним Наполеоном, частину території Галичини, в тому числі і північну Бродівщину, зайняту польськими військами на чолі з князем Юзефом Понятовським. Броди на три роки стали центром новоутвореної Домінії, адміністрація якої знаходилася в Бродовському замку.

В просторовому аспекті Ю. Коженьовський описав фактично маршрут (говорячи сучасною мовою) від свого фільварку до дому купця Лахети, де він мешкав, коли навчався в школі, дорогу до школи, площу Ринок, на якій знаходилася нормальна школа і шлях з ринку до замку. Окрім описів вулиць і будинків драматург описує людей з якими він зустрічався і навіть перші свої емоційні переживання.

Отже, в кордонах сучасного міста опис починається з рогатки (митного посту), яка замикала вільне торгове місто Броди. Через триста метрів від неї знаходився великий будинок, це була фінансова дирекція – трьохповерхова будівля, яка була на місці теперішнього скверу з пам’ятним знаком на честь 900-річчя Бродів. Перед згаданою рогаткою було відгалуження дороги ліворуч – це був шлях через браму на давній фільварок бродівської економії – місце народження Коженьовського (сучасна вул. Коженівського). Після рогатки починалася вулиця, яку драматург називає Львівською (частина сучасної вул. 22 січня), яка йшла по колишній Львівській греблі до місця колишньої Львівської брами (перехрестя біля сучасного військкомату). З лівої сторони вулиці були болота (долина р. Суховілки), а з правої казенний бровар. Ця вулиця мала погану забудову, але ближче до рогатки йшли ліпші будинки, серед яких було чотири чи п’ять мурованих. Біля міської рогатки з правої сторони починався міський оборонний вал (скоріше його залишки). На той час він був добре збережений і відділяв у північній частині місто від Юридики, яка належала римо-католицькому про-боству. В цей період вал був збережений вздовж сучасних вулиць Енергетичної, Дружби, Коцюбинського, Га-лицької і Валової. Ко-женьовський пише, що не пам’ятає де закінчувався цей вал. Часом він його пробігав по всій довжині, але до дороги на Радивилів (сучасна вул. Франка), тобто до місця колишньої Луцької брами вал не доходив. Це ж саме документально підтверджують схеми з 1782 і 1816 років.

Від міської рогатки невелика вулиця з дерев’яною забудовою (частина сучасної вул. 22 Січня) виходила на великий квадратний плац (теперішній Майдан Свободи). Цікаво, що Ю.Коженьовський не згадує дерев’яну церкву Чесного Хреста, яка стояла в кінці цієї вулиці, згідно з військовою мапою фон Міґа з 1782 року. Очевидно, що в період навчання Юзефа в Бродах, церкву вже розібрали, а в місті Коженьовський нараховує тільки дві греко-католицькі церкви і один костел, який він вважав маленьким і убогим, порівнюючи його з монастирським костелом у Під камені.

Північний і південний боки площі займали єврейські заїжджі двори. На східній частині площі було фурманське господарство Баха. Цей Бах починав як фурман. Потім купив фурманський заїзд транзитних перевозок. З часом дерев’яні споруди замінив му-рованими. Набувши не аби які статки купив собі маєток у иншому місті. Його доля була невідома Коженьовському. З площі йшла вузька вуличка в напрямку костелу (частина сучасної вул. Стуса). На одній із сторін цієї вулиці була зелена кам’яниця купця Лахети, який гандлював косами, воском і льодом. Походив він з Кракова, мав жінку німкеню і три дочки трохи старших за Коженьовського. Батьки Юзефа мали дружні відносини з Лахетою і тому домовилися про перебування хлопця в цій родині на період навчання в нормальній школі. Навпроти будинку Лахети був дім пекаря Шторха.

Далі потрапляємо на костельну площу. Крім костела на площі було ще пробоство і будка з булочками, яку згадує Коженьовський. Від костелу до ринку йшла вулиця (друга частина сучасної вулиці Стуса) досить пристойно забудована. Найкращим будинком тут був дім з офіциною купця Ляшкевича. Він як і Лахета був знімеччиним краків’янином, який ще мав кантор в Подгуже і торгував воском, косами і коралями, а на митному складі давав роботу багатьом бродівчанам. В 1786 році граф Куропатницький називає цей дім найкращим в Бродах. В фарному костелі знаходилися надгробні плити з епітафіями в пам’ять купців Ляшкевичів: Францішка, який помер в 1778 році і Ігнація спочившому у Бозі 1804 року.

Вулицею Костельною потрапляємо на площу Ринок. Ця площа квадратної форми і мала муровану забудову різного стилю. В центрі ринку знаходився великий низький будинок довкола з аркадовими підсіннями і магазинами всередині. Насправді це були будинки-ряди з внутрішніми вулицями між ними. Ці ряди «філярів», як їх ще називали, простояли до кінця другої світової війни. Уродженець села Накваша Леопольд Бучковський в своєму щоденнику за 22 – 23 листопада 1943 року записав, що розбирають «підсіння», які були вже частково зруйновані. Після війни їх остаточно розібрали і зробили тут парк.

Східна і західна сторони ринку були забудовані давнішими будинками з трикутними дахами. Домінуючою спорудою південної сторони були руїни костелу і кляштору домініканців. Бродівський монастир домініканців скасував цісарський Декрет від 21 грудня 1783 року. По-домініканський костел перебудували під шпиталь, а кляштор Сестри милосердя використовували під сиротинець. Після від’їзду в 1801 році з міста Сестер милосердя до Залізців, частину приміщень кляштору передали нормальній школі, яку заснували в Бродах 1784 року (тепер на цьому місці знаходиться універмаг). В цій школі навчався Юзеф Коженьовський. В 1817 році для нормальної школи збудували нове приміщення в дільниці Підзамче. Ця школа в різній якості проіснувала до кінця другої світової війни. Останніми її учнями були студенти торгівельної школи часів німецької окупації.

Північна сторона площі Ринок була забудована новими привабливими кам’яницями, серед яких дім торгово – кредитної фірми «Йоган Гауснер і Вінцентій Віоланд» був найкращий. Цей банківський дім обслуговував клієнтів, які здійснювали операції як на заході, так і на сході. Успішний розвиток фірми та нагромаджений капітал підштовхнули банкірів відкрити свою філію у Львові. Для цього вони в 1806 – 1807 роках придбали парцелі колишньої юридики Коссаківських на лівому березі річки Полтви. З часом на її частині було побудовано в два етапи на протязі 1809 – 1821 років будинок, так званий Гаузнерівський, який зберігся до наших днів. В бродівському Гаузнерівському будинку час від часу зупинялися члени цісарської родини. Так в 1817 році імператор Франц, стоячи на балконі цього будинку, дивлячись на тисячі єврейських хутряних шапок та начільних пов’язок весело сказав: «Тепер я вже знаю, чому мене називають царем Єрусалиму».

З площі Ринок невелика вулиця між мурованими будинками виводить до замкового дитинця (сучасна вул. Замкова). В період навчання Коженьовського в нормальній школі замок ще мав оборонний характер. Кругом дитинця йшов обмурований вал з обширними казематами всередині. Виступаючі бастіони замку були пристосовані до перехресного вогню. Попасти в замок можна було через підйомний міст і в’їзну браму, над якою знаходилася чотирьохбічна вежа з єдиним в місті годинником. Від сторони міста замок захищав широкий рів, в який заходила вода з великого і повноводного лагодівського ставу. В середині замкового дитинця було коло великих і пахучих старожитніх лип. З правої сторони від в’їзду знаходилися офіцина канцелярії Домінік – дерев’яний будинок на підмурівках підпертий до валів фортеці, а навпроти замкової брами великий двоповерховий палац з обширними залами, де мешкав комісар Потоцького. Сам власник – граф Вінцентій Потоцький в замку не жив і весь перший поверх був порожній. Після того, як инший маєток графа – Немирів в 1795 році відійшов до Росії і Вінцентій продав його Станіславу Щасному Потоцькому, він (Вінцентій) оселився в садибі з гарним садом недалеко від замку в дільниці Островчик. Згідно повідомлення В. Площанського були ще в замку господарські споруди: стайні, сараї і кухня.

Так виглядав замок в 1809 році. Коженьовський згадує ще, що коли він приїздив з Крем’янця щоби побачити в замку уланів, то потрапив 15 серпня 1809 року на урочистості з нагоди іменин Наполеона. На той момент були в замку полки Адама Потоцького і Рищевського, а також ескадрон Пребендовського. Все це так цікавило юнака, що батьки не могли утримати Юзефа на фільварку і він пішки ходив до Бродів подивитися на військові вправи жовнірів, а вдома з братом повторювали це з дерев’яними обладунками.

Після відходу польських військ в 1812 році, перед походом французів на Москву, бродівський замок підлягав касації на прохання Росії, як можливий форпост військ Варшавського князівства. Австрійський уряд наказав Потоцькому розібрати від сторони міста два бастіони і куртину між ними разом з казематами, в’їзною брамою з вежею, а з арсеналу вивезти все військове майно. Частину куртини, де знаходилася вежа з головним в’їздом було підірвано, а два бастіони, рештки казематів між ними і передмостовий равелін розібрали. Румовищем засипали фортечний рів, який робив твердиню неприступною. Коженьовський пише, що з замку залишилися тільки руїни і він бачив як мури і вежа злетіли в повітря… На жаль Баронч не подає останню частину листа і мотивує це тим, що необхідно дати докладні коментарі до описаних подій.

На цьому опис дотичний Бродів закінчується. Через три роки після написання цих строк Юзеф Коженьовський від’їжджає на лікування в Дрезден, де невдовзі 17 вересня 1863 року помирає. Тіло його в 1864 році перевезли до Варшави і поховали біля сина на Повонзковському цвинтарі.

В Бродах шанували і шанують пам’ять про свого знаменитого земляка. 21 липня 1879 року на Старих Бродах перед будинком на місці фільварку Бродівської економії старанням Галицького Педагогічного Товариства була встановлена пам’ятна таблиця з написом: «В цьому будинку народився Юзеф Коженьовський, романіст і драматург». В жовтні 1935 року бродівський маґістрат поновив таблицю. Будинок цей не зберігся, а вулиця в цьому районі тепер носить ім’я славного драматурга.

В соту річницю з дня народження Ю. Коженьовського 19 березня 1897 року в міському парку «Райківка», в його південно-західній частині поклали наріжний камінь під майбутній пам’ятник поету, відкриття якого роботи скульптора А. Попеля відбулося 11 вересня 1898 року. В друкарні бродівського видавця Фелікса Веста в 1899 році вийшов збірник «Пам’яті Юзефа Коженьовського». Вулиця на якій жив Коженьовський в свої шкільні роки і так потім колоритно описав її отримала його ім’я. До цього вона називалась Велика парафіяльна (сучасна вул. Стуса). Ще одна відзнака драматурга, яка збереглася до нашого часу – це медальйон з барельєфом Юзефа Коженьовського серед грона польських літераторів: Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Зигмунда Красінського на фасаді кам’яниці, де була знаменита книгарня Ф. Веста по вулиці Золотій. Носила ім’я Коженьовського і міська гімназія в період з 1919 до 1939 року.

Таким є тісний зв’язок Юзефа Коженьовського з Бродами і Бродів з іменем драматурга. Його спогади свого шкільного життя в Бродах – це ще одна сторінка із славного, а часом і трагічного минулого нашого міста.

1. Дацюк Є. До історії шкільництва на Бродівщині у часи німецько-фашистської окупації (1941 – 1944)// Броди і Брідщина. – кн. II. – Броди, 1998. – С. 237 – 250.

2. История Польши: с древнейших времен до наших дней/ под ред. А. Сухени – Грабовской и Э. Ц. Круля – Варшава, 1995. - 381с.

3. Леопольд фон Захер – Мазох. Жіночі образи з Галичини// Захер – Мазох Л. ф. Вибрані твори/ пер. з нім. І. Герасим. – Львів, 1999. – С. 19.

4. Малаков Д. В. По Брацлавщине (от Винницы до Тульчина) – Москва, 1982. – 174с.

5. Петришин Г. Карта фон Міґа як джерело до містознавства Галичини// Картографія та історія України. Збірник наукових праць. – Львів – Київ –Нью-Йорк, 2000. – С. 54-79.

6. Площанский В. М. Бродовский замок в начале австрийского владения до 1786г.// Слово – Львов, 1874 - №108.

7. Проспект Свободи// Галицька брама. – Львів: Центр Европи, лютий 1998. - №2 (38) – 16с.

8. Цьоленер Е. Історія Австрії/ Пер. з нім. – Львів, 2001. – 712с.

9. Barącz S. Wolne miasto handlowe. - Brody – Lwуw, 1865. – 197s.

10. Bernhaut E. Obrazki z przeszłości Brodуw i powiatu Brodzkiego. – Brody, 1938. – t. 1. – 90 s.

11. Buczkowski L. Zeszyt I. Grząski sad// Exlibris. – S. 2-8.

12. Chołkowski X. § 2. Dom w Brodach. – Część V. – Rodział XXV. – S. 337-345.

13. Czołowski A. Przeszłość historyczna i zamki województwa Tarnopolskiego. – Tarnopol, 1926. – 120s.

14. Fastnacht W. Józef Korzeniowski (1797 – 1863). – Rękopis.- Luty 2000. -10s.

15. Kościów Z. Motywy Brodzkie: wspomnienia, przyczynki historyczne, szkice biograficzne. – Opole, 1995. – 86 s.

16. Krawcow S. O układzie przestrzennym miasta Brody w XVI – XVII w.// Kwartalnik Architektury i urbanistyki: Teoria i historia. – Warszawa, 1992. – T. XXXVIII. – Z. 1. – S. 3 - 14.

17. Kuś D. Feliks West księgarz – wydawca 1846 – 1946. – Wrocław, 1988. – 336s.

18. Lutman T. Studja nad dziejami handlu Brodów w latach 1773 – 1880. – Lwów, 1937. – 364s.

19. Wolne handlowe miasto Brody//Galicja w obrazach.- Z. IX. – Lwów: Piotr Piller, s. a. (1837 -1838). – S. 45-48.

Василь Стрільчук