зміст
на головну сторінку

Василь Стрільчук

Замальовки до історії Бродів : Едвард Мортон про Броди 1829 року

До наших днів збереглося чимало описів міста Броди. Найбільша їх кількість відноситься до періоду 1772 – 1914 рр. Їх залишили мандрівники, котрі подорожували з країн Европи в Росію чи навпаки і зупинялися на деякий час у прикордонному містечку Австрійської, згодом Австро-Угорської імперії. Одні з таких спогадів належать англійському мандрівникові, лікарю Едварду Мортону, автору праці «Подорож у Росію та перебування в Санкт-Петербурзі й Одесі в 1827 – 1829 роках», виданій у Лондоні в 1830 році. Спогади про Броди датовані серединою червня 1829 р., коли Е.Мортон повертається з Росії в Англію і перетинає російсько-австрійський кордон. Автор цікаво описує переїзд через кордон, скільки об’єктивних і суб’єктивних факторів треба було подолати у той час подорожуючому, щоб переїхати з однієї імперії в иншу. Читаючи враження і роздуми Мортона, мимоволі розуміємо російські приповідки про «дураков и дороги», а також те, що іноземцю «умом Россию не понять»…. Цікаві відомості автор спогадів подає про Броди, зокрема описує мощені вулиці і будинки, криті гонтами, велику кількість населення міста, перебільшуючи її майже в два рази(згідно статистичних даних на 1830 рік у Бродах проживало 19 478 чол.), змальовує євреїв міста і їх звичаїЦікавими, на нашу думку, є згадки про міські готелі. «жалюгідний» готель Блоцького, і готель «Росія». До речі, готель «Росія» знаходився у «п-подібному» будинку, що стояв до кінця 1980-их років на східній стороні сучасного майдану Свободи. Саме цей готель трохи пізніше, у 1847 р., описує ще один відомий мандрівник, французький письменник Оноре де Бальзак, порівнюючи його з тюремними камерами Франції (дивись статтю Стрільчук В. Бродівські готелі XIX – початку XX ст. // Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 1. – (Матеріали другої краєзнавчої конференції, 18 квітня 2008 р.) – Броди: Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2008. – 140 с.: іл. – С. 56-62.). Отже, подаємо витяги з праці Е.Мортона (художній переклад з англійської).

 

«Нарешті ми прибули до першої зупинки, що близько в чотирьох верстах від міста [Радивилів – С.В.]. Як тільки ми наблизилися, шлагбаум опустився, і козак вимагав наші паспорти, які ми представили. Шлагбаум підняли вгору, і після того, як ми пройшли, знову опустили. Нас затримали тут щонайменше хвилин на 15, щоб хвилинно переглянути наші паспорти; а коли їх повернули, ми прослідували далі. На околицях Радивилова ми знову дали паспорти, щоб їх оглянули і повернули; після того ми в’їхали в місто і виявили жахливі, варварські дороги, як ті, що в Дубно. Форейтор [верхівець, що сидить на передньому коні при запрязі цугом – С.В.], єврей, провів мене до одного з будинків. Були спроби затримати мене тут до наступного дня, проте мені пощастило дістати коней, щоб доїхати до Бродів (російські поштові не можуть долати великі відстані). Через кілька годин, за які я поміняв свої російські банкноти на голландські дукати, ми вирушили далі. Прибувши на митницю, ми знову пройшли митний контроль. У нас забрали паспорти, оглянули і мої речі. Після огляду мене запитали про російські гроші. У мене їх не було. Митники поцікавились, які гроші я використовую для поїздки, і я був фактично зобов’язаний показати дукати, які у мене залишились. Все це створено для того, щоб перешкодити вивозу російських банкнот. Чому? – Це залишається для мене запитанням. На мою думку кожна експортована банкнота має бути вигідною для російського уряду, бо поки гроші тільки в обігу держави, то нічого не вартують. Якщо мандрівники беруть їх із собою, то вони тільки від цього втрачають. Тому, коли митники питали мене про російські гроші, то мали на увазі лише захистити їх від перетину кордону, щоб гроші не були надруковані в сусідніх державах. Але якщо хтось захоче їх перевезти, то чи стане йому щось перешкодою? Думаю, цей закон, як і багато инших законів російського уряду, не до кінця продуманий. Весь огляд зайняв близько двадцяти хвилин. І коли ми перетнули кордон, я привітав себе із свободою. Останній шлагбаум затримав мене ще на чверть години: митники просили гроші на випивку, які я відмовлявся дати, переконували мене, що я не повинен проходити, поки не зроблю цього. Врешті, коли я вирішив підкоритися, вони пропустили мене, і ми пройшли на нейтральну частину між Росією і Австрією.

Чотирнадцять верст [верста – давня міра відстані, яка вживалась до прийняття метричної системи мір в Росії, Україні, Білорусії та Польщі. Одна верста дорівнює п’ятистам саженям чи 1 066,781 метра – С.В.] піщаних доріг і – я в Бродах. В першу чергу мене оточили євреї, які пропонували житло. Один з них провів мене до одного готелю під назвою «Золоте яблуко» (Pomme d`Or), власником якого був чоловік на ім’я Блоцький (Blocki). Я сердечно застерігаю моїх співвітчизників, які, можливо, будуть проїжджати через Броди, ніколи не зупинятися в цьому жалюгідному будинку з жахливими зручностями. Раджу їм зупинятися в готелі «Росія» («Hotel de Russie»), він напроти щойно згаданого. Це велика респектабельна установа, тут мандрівникові буде дуже добре. Я прибув до Бродів в половині 11 ввечері, в понеділок, 15 червня, не відпочивавши з вівторка минулого тижня. Я був надзвичайно стомлений, але, в першу чергу, схвильований безперервним злодійством, з яким я зіштовхнувся по дорозі. Проте, я настільки звик спати лише по кілька годин на добу, що лежав без сну до 5 години ранку, і не міг стулити очі згодом. Залишившись на декілька днів в Бродах, я спостерігав за злодійською поведінкою мого слуги і тому був змушений його звільнити, а свій багаж залишити тут. Його потім доправлять до Англії, а я вирішив подорожувати диліжансом решту частину моєї дороги.

В’їжджаючи в Броди, мандрівник неодмінно зіштовхнеться з відмінністю його від инших російських міст. Тут дуже жвава торгівля, хоч, на мою думку, незаконна (нелегальна, контрабандна). Вулиці Бродів вузькі, але добре мощені, формують вражаючий контраст до жалюгідних дерев’яних доріг Радивилова, що розташований в 14 верстах. Будинки збудовані з каменю, вкриті лісовим матеріалом розміром з плитку, але вражають, якщо вони старі і почорнілі. Місто щільно населене, близько 36 тисяч мешканців, із них 33 тисячі говорять, що є євреями. Чоловік, що розказував мені це, скаржився на те, що дуже складно жити в місті, населення якого складається виключно з євреїв. Молодь цього віросповідання одружується дуже рано: хлопці – не більше 16 років, дівчата – 13 років. Батьки подружжя утримують їх до тих пір, поки вони не стануть самостійними. Розлучення у них – дуже звичайна річ. Причиною є те, що одружуються вони дуже рано. А розлучитисядуже просто. Сторони погоджуються відокремитись і дозволити оглянутись один одному знову.

Купці тут головним чином німці чи поляки, рідше серед них англійці, німецькою мовою говорять вільно. З урядовців в Бродах мешкає тільки комісар поліції, якого я чекав в готелі «Hotel de Russie» в супроводі М. Міхалека [представник прусського консула в Бродах – С.В.], щоб просити його посприяти швидшому оформленню паспорта: це була обов’язкова формальність, дуже незручна для мандрівника, якого вона затримує в дорозі.

Встановлена релігія в Бродах – це римо-католики, про це мені нагадали на третій день після мого прибуття, коли я спостерігав «Fеte de Dieu» [свято Тіла і Крові Христової (свято Божого Тіла) – С.В.], яке відбувалось в цей період. Я був дуже задоволений після прибуття М.Дубачевського (М. Dubatchefsky), якого я знав в Одесі, і котрий був багато років Консулом Росії в Лондоні, де його дуже поважали. Він залишив Броди перед моїм від’їздом, у вівторок, 23 червня; я добре відпочив та пішов від мого хорошого друга М Міхалека (М.Michalech) і його дружини біля шостої години по полудні та залишив Броди в диліжансі, який їде від цього міста до Львова, прибуваючи наступного ранку коло одинадцятої години.

Купецтво з Одеси вважало, що тут повинен бути російський диліжанс з того міста, щоб переписуватися з Австрією та Бродами, і на деякий час було запропоновано встановити такий метод доставки в Одесу; але російський Міністр фінансів перешкодив цьому, вирішивши, що він полегшить контрабанду через Радивилів. Але якщо органи місцевої влади виконують свої обов’язки, суспільний диліжанс, що належить уряду, набагато легше контролювати, ніж приватні екіпажі, які треба винаймати в цьому місці. Оскільки є ймовірність, що кондуктори диліжанса та урядовці на дорозі можуть домовитися, то, можливо Міністр фінансів зробив правильно, відмовивши у суспільному диліжансі. Якщо б це вдалося зробити, то, можливо, в теперішньому часі була б пряма сухопутна комунікація між Чорним морем і Санкт-Петербурґом».


ч
и
с
л
о

69

2012

на початок на головну сторінку