|
Володимир УльяновРосійські консули в БродахВолинське прикордонне місто Радзивилів (Радивилів) у ХІХ ст. знаходилося в тому місці, де, на іронічну думку прозаїка і критика
Жюля Жанена, проходив кордон з Китаєм,
а в десяти верстах на схід, у Бродах – закінчувалася Европа... [2]. Броди в першій
половині ХІХ ст. були другим за значенням містом у Галичині – після Львова. Про значення Бродів того часу говорить факт, що
Личаківське передмістя
Львова до 70-х років ХІХ ст.
називалося Бродівським. Присвоєння Бродам у 1779 р. статусу вільного
торгового міста сприяло його швидкому
розвитку і легкому збагаченню
бродівських купців [6,
114]. Через місто в напрямку
Радзивилова йшов головний торговий шлях між Австрією та
Росією. Юридично торговельні відносини між
сусідніми імперіями регламентували умови конвенцій 1815 і 1818 рр. [9,
47]. Однак – для захисту інтересів своїх купців за кордоном – Росія вимагала від Австрії дозволу відкриття в Бродах російського
консульства. Відень, враховуючи
те, що в Бродах уже було пруське консульство і необхідно було протистояти контрабанді, в 1827 р. дозволив відкрити російську дипломатичну установу. Після цього
бродівські купці через своїх представників у Відні К.Краузе і Й.Берштайна вимагали від столичної влади,
щоб вона домагалася від уряду Росії дозволу відкрити в Радзивилові австрійське
консульство з такими ж правами, які мало російське консульство в Бродах. Але влада,
розглянувши вимоги купців, проігнорували
їх [9, 49-50]. 8 вересня 1827 р. Президія губернського управління у Львові визначила права і обов’язки російського консула в Бродах, які
регламентувалися австрійськими законами. Зокрема,
було записано, що консул, який перебував у вільному торговому місті
або порту Австрії, не має жодних особистих
привілеїв і не користується
дипломатичними правами. Крім того, він платить податки, якщо має
нерухомість і займається торгівлею або підприємництвом,
як і всі піддані Австрії [9, 50-51]. Першим російським консулом у Бродах був колезький
асесор І.Святський. Прикметно, що він
мав дві каденції:
виконував обов’язки консула
з 1827 р. по 1842 р. і повторно – в 1855 – 1858 рр. У
наступному, після
призначення, році в
дипломата помирає в Бродах дружина Єлізавєта Васільєвна. Похована на Бродівському цвинтарі. На надгробному пам’ятнику
є таблиця з епітафією:
«Здесь погребена Елизавета Васильевна Святская,
супруга Императорского Российского Консула в Бродах Колежского
Ассессора и Кавалера. Родилась в С.-Петербурге 6
сентября 1802. Скончалась в Бродах 20 февраля 1828». До великої
пожежі в Бродах 5 травня
1859 р., коли згоріло більше половини міста, імператорське російське
консульство перебувало в лівому
крилі так званого «П-подібного»
дому [8, 96]. Ця будівля
простояла до кінця 1980-х років
і було розібрана
як аварійна. На відомій літографії К. Ауера «Нова площа в Бродах» (инша назва – «Новий
Ринок у Бродах») зображене ліве крило вищеназваного
будинку на східній стороні цієї площі
[7, 45-48]. Однією з основних функцій консула в Бродах була турбота про економічну безпеку держави. З цією метою він
був зобов’язаний відстежувати можливі переміщення по Росії осіб, яким він
оформляв документи, і попереджати
инших чиновників про можливі антидержавні дії останніх. Бродівський
історик Дмитро Чобіт у Державному архіві Одеської області виявив документи таємного листування І.Святського з начальником Одеського
митного округу щодо участі бродівських купців в операціях
з фальшивими рублевими асигнаціями [4, 21-22]. Дипломатична служба І.Святського
супроводжувалася бюрократичною тяганиною
та скаргами на нього з боку
транзитних пасажирів. Так, архівні документи 1840 – 1841 рр. містять листування
між російськими чиновниками
і новими власниками Бродів – Млодецькими (підданими Росії з простроченими паспортами).
У 1834 р. голова Головного волинського суду Ян Казімеж Млодецький (герба «Пулкозец») викупив у Францішека
Станіслава Потоцького (родової гілки Потоцьких
«Срібна Пилява») бродівський маєток (м. Броди з
округою) за 6162296 злотих, до якого
той втратив інтерес [9,
150-151]. Ян (Іван) Млодецький,
маршалок шляхти в м. Дубні та Мальтійський кавалер, був одружений на Дороті (Дарії) Потоцькій з родової гілки Потоцьких «Золота Пилява». Її рідний брат Юзеф Францішек був активним учасником
повстання в 1831 р. (маршалок
тимчасового уряду), генералом і кавалером почесного ордена «Virtuti Militari». У цьому родинному зв’язку і була, очевидно, причина, з якої російська влада категорично відмовляли Млодецьким продовжити термін дії паспортів
для перебування за кордоном. При цьому
шляхтичі були змушені давати в Бродівському консульстві розписки про повернення в Росію.
Особливо це стосувалося дітей Млодецьких, оскільки за російськими законами
молодь від 10 до 18 років зобов’язана була навчаться виключно у вітчизняних публічних закладах або вдома під
опікою батьків та опікунів тільки в Росії
[1, арк.87-87зв, 96-112,123-124]. У 1842 р. губернатор Галичини
Фердинанд д’Есте зажадав від російської влади замінити консула І.Святського на Едуарда Краузе, якому протегував
великий князь Міхаіл. На відміну
від І.Святського, Е.Краузе був більш
ввічливим у спілкуванні, про що пізніше згадував французький письменник Оноре де
Бальзак [2]. До призначення консулом у Броди, Е.Краузе служив поштовим секретарем в Житомирі і здійснював цензуру кореспонденції. У вересні 1847 р., під час святкування
євреями в Бродах єврейського
Нового року, відбулася зустріч
Е.Краузе з Бальзаком у «Російському
готелі», який знаходився у правому крилі вищезгаданого «П-подібного» дому
[8, 96]. У нотатках «Лист про Київ»
письменник так характеризує
Е.Краузе: «Російський
консул у Бродах виявився людиною надзвичайно люб’язною, як майже всі російські чиновники за
кордоном» [2]. Після спілкування з Оноре де Бальзаком Краузе
значно спростив паспортну процедуру і написав лист начальнику російської митниці в Радзивилові Павлу Францовичу
Гаккелю. Пізніше, в 1848 р.,
Бальзак неодноразово згадував
про Е.Краузе в листах до П.Гаккеля
і висловлював свою повагу
до російського консула [5, 133-142]. Крім того, письменник користувався послугами «чудового пана Краузе», коли треба
було переслати лист або посилку з Франції
в Росію
або навпаки [2]. Під час угорської
революції 1848 – 1849 рр. Е.Краузе доповідав київському, подільському і волинському генерал-губернатору Дмітрію
Івановічу Бібікову про хід повстання і участь російських військ у його придушенні.
У 1855 р. Е. Краузе помер від
холери і був похований на Бродівському кладовищі (фото 5). На надмогильному пам’ятнику
є таблиця з епітафією:
«На згадку про свого чоловіка Едуарда Біттера фон КРАУЗЕ цісарс. рос. колегіального
радника і консула в Бродах від
безвтішної дружини ЕМІЛІЇ
та 4 осиротілих дітей освячений до будучої зустрічі 1855» (переклад з нім.
П. Кулінця) [3, 48]. Після смерті Краузе новим консулом тимчасово призначили згаданого статського радника П. Гаккеля. Він закінчив військову службу в чині полковника і був призначений у митне відомство: спочатку в Архангельський округ, а з 1847 р. – в
Радзивилівський. Після знайомства з Бальзаком, П.Геккель
вів з письменником
листування. З опублікованих листів можна дещо довідатися
як про самого П. Геккеля, так і про його сім’ю [5, 133-142]. У 1855 р. на посаду
російського консула в Бродах повторно призначають І. Святського. Однак через три роки його
дипломатична кар’єра в Бродах закінчилася.
28 квітня 1858 р. у заїжджому
дворі Блоцького наклав на себе руки підданий Росії
Владислав Леліва Словацький.
У передсмертному листі він написав, що сам себе позбавив життя і нікого в цьому не звинувачує.
Урядове розслідування виявило, що самогубець
прибув до Бродів з
Бухареста і не зміг отримати
в консульстві паспорт для повернення
в Росію, яку він покинув у
1855 р. після дуелі. Враховуючи численні скарги на І. Святського, наприкінці 1858 р. російська влада відкликали дипломата в Петербурґ [6, 150]. Після його від’їзду консулом призначили колезького асесора Андреаса Аккерманна. На дипломатичній службі в Бродах
він перебував до 1861 р. Похований на Бродівському цвинтарі поруч з Е.Краузе. На надмогильному пам’ятнику
висічена епітафія:
«ТУТ СПОЧИВАЄ В БОЗІ ЦІСАРСЬКИЙ РОСІЙСЬКИЙ КОНСУЛ АНДРЕАС АККЕРМАНН НАР. В Ст. : ПЕТЕРБУРЗІ 24 БЕРЕЗНЯ 1810 ПОМЕР В БРОДАХ 17 ЛИСТОПАДА
1869» (переклади з нім. П. Кулінця) [3, 47]. Наступним консулом у Бродах був пан Рахетте, який у 1862 р. вийшов на пенсію у зв’язку з хворобою. Останнім російським консулом у Броди призначили колезького асесора Теодора Ебергарда. Російські консули, як і инші дипломати, крім
виконання своїх прямих обов’язків, вели ще й агентурну діяльність – були «пильним оком» військової влади і уряду Росії в Галичині. У 1863 р. Т. Ебердхард інформував військових начальників про організацію підготовки волинської експедиції і місця переходу
кордону повстанцями генерала Юзефа Висоцького під час польського повстання в Російській
імперії [11, 10-11]. Після поразки повстанців у боях під Радивиловом 1 липня 1863 р., багатьом вдалося перейти кордон і
знайти притулок у Бродах. Однак більшість із них були поранені і від ран померли.
На Бродівському цвинтарі
над братською могилою, в якій
поховали шість загиблих повстанців, на зібрані пожертви поставили пам’ятник (автор Бальтазар Потоцький) [12, 34-35].
Над братською могилою в Радивилові
пам’ятника не було, і її місце
вже мало кому відоме. Натомість могила російських військових, які брали участь у придушенні виступу повстанців, збереглася. На ній стоїть високий
чотиригранний обеліск з відповідними написами. У 1895 р. імператорська російське консульство перевели до Львова, де воно неодноразово змінювало свою адресу. Наприклад, на початку ХХ ст. ця дипломатична установа знаходилася за адресою: вул. Ленартовича, 23 (тепер вул. І.Нечуя-Левицького). Консулом тоді був Микола Данилов [13, ХХI-XXII]. У Львові російське консульство перебувало
до початку Першої світової війни. «Ілюстрований путівник по Галичині» Мечислава Орлович 1919 р. зазначає, ймовірно, останню адресу
консульства – вул. Ясна, 8 (тепер вул. М.Конопницької)
[12, 54]. 1. Центральний державний історичний архів України
у Києві (ЦДІА України у Києві). – Ф.442. – Оп.787а. – Од.зб.91.
2.Бальзак О. де. Письмо про
Киев. (http://vivovoco.rsl.ru/vv/PAPERS/ECCE/BALZAC.htm). 3.Кулінець П. Німецькомовні
надписи ХІХ – поч. ХХ ст. на
надгробних пам’ятниках
бродівського міського кладовища //Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 1. – Броди. 2008.
– С.46-55. 4.Чобіт Д. Про брідську
торгівлю фальшивими російськими грішми // Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. – Броди. 2010.
– С.19-22. 5.Ящук В. Радивилів.
Краєзнавчі матеріали. – Рівне: Волинські
обереги, 2004. – 164 с. 6.Barąncz S. Wolne miasto handlowe Brody. – Lwόw, 1865. – 198 s. 7.Galscyja w obazach: W 12 zeszytach. – Lwόw: Piotr Piller, s.a. (1837-1838). – 73 s. 8.Kuzmany B. Die Stadt Brody
im langen 19. Jahrhundert – Eine Misserfolgsgeschichte? (Universitдt
Wien, 2008). – 458 s. 9.Lutman T. Studja nad dziejami handlu Brodόw w latach 1773 – 1880. – Lwόw,1937. – 364 s. 10.Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po
Galicyi. – Lwόw,1919. – 510 s. 11.Rawita-Gawroński Fr.
Wyprawa wołyńska. Epizod z roku 1863. – Warszawa,1914. – 43 s. 12.West F. W Brodach po powstaniu// Brodzkie
zeszyty biograficzne nr 3. – Wisła.2004. –S.34-38. 13.Jaworski Fr. Przewodnik po Lwowie i
Okolicy z Żόłkwią i Podhorcami. – Lwόw,1907. – 88s. |
ч
|
 |
|