Спорудження Народного дому

 

Спорудження Народного Дому у Стрию випливало із праці товариства «Просвіта» та инших українських товариств. Спочатку членами Матірної «Просвіти» (Львівської) була незначна кількість українців Стрийщини. Це Теофіль Полянський, Стефан Дубравський, Іван Вахнянин, Євген Громницький, Олекса Бобикевич, Володимир Гузар, Іван Телеховський, Семен Романчук, Осип Сельський, Богодар Кирчів – всього понад двадцять чоловік Зрозуміло, що всякі збори, засідання комісій та инші імпрези, що проводила «Просвіта», проходили у Львові у Матірному товаристві. Туди їздили і члени товариства Стрийського повіту. Відсутність у Стрию свого Народного дому не так дошкуляла, бо основну роботу проводила Матірна «Просвіта». Але коли у Стрию постала філія «Просвіти» (1892), то всякі збори, імпрези треба було проводити на місці, а не було де.

Все почалося з приїздом до Стрия (1891р.) молодого адвоката Євгена Олесницького. Він очолив «Підгірську раду» і взявся за її реорганізацію (до цього її очолював С.Дубравський, як найавторитетніший професор Стрийської гімназії). Разом з Дубравським вони ініціювали створення у Стрию філії «Просвіти», створили й инші товариства – «Міщанську бесіду», «Руське касино», потім «Сільський господар». Національна робота набирала чим виразніших організованих форм. Внаслідок пожвавлення роботи цих товариств, значно активізувались українці Стрийщини. Такі умови дали можливість поставити питання перед українською громадськістю повіту про спорудження свого Народного дому, де мала б бути зосереджена вся суспільно-політична і культурно-просвітянська робота.

Найперше С.Дубравський, як голова новоорганізованої у Стрию «Просвіти», обговорив з активом про потребу і можливість побудови Народного дому. Одержавши підтримку товариства, він помістив у листопаді (29 число за новим стилем) 1892 року в газеті «Діло» таке оголошення-повідомлення:

«Гадка про потребу побудови Народних домів по містах повітових а взглядно в Стрию

Зазиваю Вас, вл. пани отці духовні і інтелігенція світська, громади і братства церковні та поодинокі селяни-хлібороби давнього округу Стрийського, конечно до будови Народного дому повітового в Стрию.

Я перший приступаю до того товариства з більшими уділами (паями -М.М.). Кому честь народу дорога, нехай до кінця лютого 1893 року письмово заявить тимчасово на руки підписаного або вл. п. д-ра Євгенія Олесницького – адвоката краєвого і голови «Підгірської ради» та «Руського касина» в Стрию. Свою готовність до зложення уділу, а в короткім часі зав’яжемо комітет, оснуємо товариство і будемо мати свій Дім Народний і свою залу для нарад і забав, через що нашу ціль осягнемо».

Стефан Дубравський

Незабаром почали відгукуватись перші бажаючі стати учасниками будівництва Народного дому у Стрию, стати членом товариства «Народний дім». Це дало підставу швидше вирішувати організаційні питання.

У неділю, 15 січня 1893 року, С.Дубравський запросив до «Руського касина» місцеву інтелігенцію і відомих міщан для обговорення справи з Народним домом. Коли зібралась відповідна кількість учасників, він відкрив збори такою промовою (стилістику збережено, морфологію і фонетику осучаснено):

«Високоповажні панове!

На моє запрошення були ви, вл. панове, ласкаві зібратися на нараду у важній всіх нас обходячій справі. Тою справою є потреба будови Народного дому повітового в Стрию, в котрім могли б поміститися: касино, читальня повітова, бібліотека повітова, музей зборів етнографічних, археологічних, геологічних, геогностичних і инших речей з цілого повіту і дальшої околиці нашої, бурса для талановитої сільської і маломіської молоді, простора зала для нарад, науки і забав, для представлень театральних і для музикально-декламаторських вечірків.

Місто Львів, столиця нашого краю, має такий Дім Народний, в котрім містяться деякі товариства, бібліотека, музей і т.д., а крім того ще й много помешкань для льокаторів, і майно того Народного дому виносить більше мільйона з.р. (золотих ринських - М.М.), з котрого приходить до 50 000 з.р. річного доходу. Той Дім Народний став головно з добровільних датків нашого незаможного, але патріотичного народу.

Також буковинські русини хоч числом далеко менші, придбали собі Народний дім в своїй столиці Чернівцях і там збираються з цілого краю на наради, науку і забави. Многі громади сільські і маломіські мають також прекрасно збудовані церкви, школи і доми громадські, в котрих збираються на нараду для ведення доброго ладу в громаді, мають свої шпихліри, крамниці, братства церковні, читальні і каси – а по містах повітових нема таких Домів народних, де б русини могли збиратися і радитись над добром своїм і охресностей (околиць - М.М) або забавлятись.

Ми по містах витиснені другими, не маємо своїх домів до нарад і забав, а єсли в таким місті настане який-такий рух наших, то винаймаємо собі яку-таку., часто дуже на відповідну і лиху хату за свої добрі гроші. Ми повинні старатись аби ми мали свої відповідні Доми народні у містах, а не збирались в комірних хатах на нараду і забаву, – то для нас є сором!

Мої панове! Ми повинні не тільки про родини свої в теперішності дбати, а мусимо старатись і о будучність їх і цілого народу і щоб другі, рухливіші, і як тепер з міст не витиснули пізніше нас з сіл – з цілого краю можемо бути виперті як то маємо докази з історії о народах европейських і азіатських від найдавніших часів аж до тепер, що сильніші і рухливіші духом або тілом, витискали з краю один народ другого. Ми не можемо того байдужно з очей пускати. Ви, панове, маєте родини і старайтесь, аби ваші діти той язик, котрий з грудей матірних виссали, заховали, і тую пісню, котру їм мати в колисці виспівувала, дальше плекали вони при своїх звичаях, обичаях і строях народних зіставали, аби свого язика не амальгували і дивіться на будучність і де тая будучність наших дітей, ваших родин як і цілого народу нашого є загрожена притисненням і витисненням другими духовно і матеріально.

Для того потрібний нам рух духовний, аби скуплятись (згуртовуватись - М.М.), а через нараду, науку і забаву щораз більше приходили до самопізнання і самосвідомості.

У нашому місті Стрию настав в сих часах рух духовний більший і оживлений через виклади популярні з історії рідної землі, з історії природньої і господарства, через спів пісень і декламацію для членів філії товариства «Просвіта», що покріпило людей місцевих і охресних на дусі. За той оживлений рух духовний маємо дякувати нашим даровитим і великодушним патріотам, осілим в нашім місті. Вл. пп. д-рови Євгенію Олесницькому і Андроникові Могильницькому, котрі і нас примушують рушитися, для того і я, покріплений на дусі тим рухом, зачав думати про потребу будови Дому народного в Стрию, котра гадка була у нас часто обговорювана раніше, однак в часописах не була порушена.

Для того я сю гадку о потребі будови Дому народного в Стрию заявив на засіданні виділу (управи - М.М.) товариства Бурси Стрийської і вказав, яким способом могла би вона борше статися ділом.

Гадку прихильно прийняли, а потім послав її до часопису. Коли вона світ Божий узріла, зараз надлетіли три бачні соколи – патріоти з нашої дальшої прощі: з Любші, з Перегинська, з Тернополя, мов козаки на стражі нашого народу і кажуть до мене: «Брате! Щасть Боже твоїй гадці». А я, урадуваний і покріплений на дусі й тілі, відповів їм на то: «З Богом зачинаємо тую гадку і з Богом будемо її кінчати після зможності, бо без Бога – ані до порога». Подякував їм за щире патріотичне руське поздоровлення і попросив їх, аби були ласкаві приєднувати нам на будову Дому народного в Стрию членів – основателів з вкладкою уділовою по 50 з.р., а з уділів будуть побирати дивіденди з чиншу від Дому.

Може многі з вас, присутніх панів, сеї мої гадки о потребі будови домів народних по містах повітових а взглядно (відповідно- М.М.) в Стрию не читали в Дневнику «Діло» (ч.269 з 1892 р.), то на їх желания можна прочитати.

Відомо вам, панове, що ми купили з корінного фонду бурсового парцелю 565 сяжнів (майже 6 ар - ММ) у пана д-ра Владислава Сераковського під будівлю Дому бурсового за 5.370 з.р. На половиці тої парцелії наміряємося з весною Дім бурсовий будувати, а другу половину відпустити товариству уділовому під будівлю Дому Народного і відповідно збудованої зали для наради і забави. Позаяк товариство бурсове не має таких відповідних фондів до будови Дому бурсового, то для того наміряється затягнути позичку потрібну, а до будови Народного дому і зали наміряємося заснувати товариство уділове за законом від 9 цвітня 1873 року – воно зібрало би потрібний капітал і такий Дім товариство вибудувало би і відповідно його члени були б властителями-того дому, а від уділів своїх діставали б дивіденди з чиншу. Члени того товариства, основателі уділові з вкладкою 50 з.р., будуть мати при загальних зборах голос вирішальний (уже тепер маємо 5 членів-основателів із 17-ма уділами), а члени спомагаючі з найменшою вкладкою 1 з.р. мали б на зборах голос дорадчий.

Ми, панове, яко інтелігенція місцева, творимо в нашому місті осередок, а своїм приміром маємо і охресним нашим мешканцям показати, що бажаємо такого Дому, де могли би наше життя скуплятись і на будучність дальше розвиватися. Сеї справи не можемо байдужити і мусимо зріло над нею застановитись, бо всі инші жителі в місті і охресності рушаються зі своїми родинами, порозуміваються зі собою, солідаризуються (маються на увазі поляки, жиди, німці Стрия - М.М), для чого ж ми, у великім числі населення нашого, не можемо рушатися межи собою в родинах із цілим населенням нашим порузумітися і солідаризуватися, а тим способом до самопізнання і самосвідомості приходити?

Ми всі матеріально не заможні, але духом сильні – віднімаймо собі від уст, а складаймо заощаджений гріш на тую святиню нашу народну з котрої слово правди, світло науки і гомін пісні нашої в ріднім язиці розійдесь в місті і охресності і в цілій нашій країні, а натомість наша молодеж в майбутності скаже, що діди і батьки старались о добро, о просвіту, о зрілість і процвіт засібного, поетичного і милозвучного руського язика, котрий не тільки наші соплемінні учені браття, але й инші народи европейські величають і прославляють.

Тепер, вл. панове, приступимо солідарно в ім’я Боже і стверджуймо своїми підписами, що ми бажаємо такої святині народної і складаємо наш заощаджений гріш на тую музу нашу і тим скажемо світові, що ми духом сильні і бажаємо, аби наші родини, наша народність і наша потомність в сім ріднім язиці навчалась, розвивалась і процвітала, через що нашу ціль осягнемо, а тоді радісно з нашим віщуном (пророком - М.М.) скажемо: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля».

Як бачимо, промова була щира і стукала до серця і розуму слухачів, будила свідомість і гордість за свій народ. Всі учасники зборів з натхненням і окриленням сприйняли виступ С.Дубравського.

Потім слово взяв Є.Олесницький, який вніс пропозицію, щоб збори ухвалили рішення про потребу заснування Товариства «Народний дім в Стрию», діяльність котрого має поширюватись по території цілого Стрийського суду, тобто на судові повіти: Стрийський, Сколівський, Болехівський, Долинський, Рожнятівський, Журавенський, Жидачівський, Миколаївський і Мединицький.

Збори це рішення прийняли одноголосно і вибрали організаційний комітет, який має ввести товариство в життя: підготовити відповідні документи реєстрації, зробити всі необхідні процедури, приймати внески пайові і вступні, створити працюючий орган Товариства.

В оргкомітет входили: Андрій Берник (господар з Лисятич), Теодор Бородайкевич (ц.к. ємер капітан і ревізент міської каси), Іван Вахнянин (проф. гімназії), о. Дарій Валявський (парох з Тейсарова), Лев Глушкевич (суддя), Тома Гутникевич (власник реальности в Стрию), о. Василь Давидяк (парох Тухлі), Степан Дубравський (професор-пенсіонер), о. Василь Залозецький (парох з Гірного), Тома Красинський (власник реальности в Стрию), Іван Мірчук (директор Каси Задаткової), Євген Олесницький (адвокат), Михайло Підлуський (лікар в Болехові), Григорій Скоблик (господар в Дашаві), Роман Тишовницький (дідич з Довголуки) і о. Юліан Федусевич (гімназійний катехит у Стрию) – всіх 16 чоловік. Очолив комітет Євген Олесницький.

На перше своє засідання оргкомітет зібрався 10 лютого 1893 року у приміщенні «Руського касина» в Стрию. Очевидно, на цьому засіданні оргкомітет розділився надвоє: на оргкомітет по організації Товариства «Народний дім» і оргкомітет по організації будівництва. Як видно з подальших справ, обидва оргкомітети були під керівництвом Є.Олесницького, бо для створення товариства потрібний був юрист, а коли відкривали Народний дім у 1901 році, то Олесницький приймав ключі як голова оргкомітету по будівництву

Будівельному оргкомітетові велику допомогу надавали в справ агітації за Народний дім українські священики, зокрема Й.Нижанківський (Великі Дідушичі), Л.Горалевич (Вівня), Й.Шанковський (Грабівці), Р.Шепарович (Добряни), П.Шанковський (Дуліби), О.Нижанківський (Голобутів і Завадів), М.Татомир (Кавсько), І.Тижбір (Лисятичі), М.Гошовський (Фалиш), О.Бобикевич (Стрий-Лани), П.Сельський (Стрий), декан М.Полянський (Стрий), В.Давидяк (Тухля), Д.Валявський (Тейсарів), В.Залозецький (Гірне) та инші. Вони згуртовували громади навколо «Просвіти» і Народного дому. Це вони організовували робочу силу і підвіз будівельних матеріалів.

Значну допомогу мав Олесницький від сільських вчителів Стрийщини, зокрема П.Кобата, В.Пасіки, Д.Винницького та инших. Велику активність проявляв композитор, професор гімназії Іван Вахнянин.

Члени оргкомітету, персонально Є.Олесницький, об’їздили весь повіт для організації праці на будові, виділення транспорту (кінного) для підвезення будівельного матеріалу на добровільних засадах.

С.Дубравський тим часом узаконював купівлю землі під забудову. У престижному місці (центр Стрия) земля була дорога, але жертовний професор не вагався. Як один з фундаторів Товариства «Руська бурса» він купив для нього землю по вул. Гоша у д-ра В.Сераковського. Але оскільки ділянка була завелика для бурси, то вирішено було віддати під забудову Народного доку. Вся земля коштувала 5.370 з.р.

Поки надходили перші кошти, то будівництво стояло б на місці, але знову прийшов на допомогу професор-патріот С.Дубравський. він заявив, що готовий розпочати будівництво з своїм капіталом у сумі 10.000 з.р. Таким чино, будівництво відразу вступило в активну фазу.

Відгукнувся на стрийське звідомлення ще один патріот – Іван Левинський. Родом з Долини, він колись навчався у Стрию. Як відомий вже архітектор, Іван Левинський зголосився безкоштовно виготовити проект будівлі, її архітектурного оформлення. Коли вже почалося будівництво, він особисто два роки вів нагляд за спорудженням. На цей час він мав у Львові кілька фабрик будівельних матеріалів, в тому числі гіпсових елементів для оформлення зовнішнього і внутрішнього інтер’єрів. Матеріали для оздоблювальних робіт він відпускав для Стрия по собівартості. За порадою Івана Левинського останніх три роки вів будівництво Народного дому архітектор Тадей Ільницький.

Тож архітектор Народного дому заслуговує на те, щоб ми знали про нього більше. Адже його ім’я в совєтський час не популяризувалось, замовчувалось, хоч ряд визначних споруд Галичини, особливо Львова, були втіленням його таланту. Що не подобалось комуністичним ідеологам? Його походження чи український патріотизм? А може те, що був «капіталістом»? До сьогодні за совєтською традицією автором Львівського залізничного вокзалу (головний двірець), наприклад, називають тільки одне прізвище – В.Садловсього, а опускаючи прізвище Левинського, головного автора.

 

Іван Левинський

архітектор Народного дому

 

Іван Левинський (6.07.1851 - 4.07.1919) народився в м. Долина Станіславівщині. Батько був директором народної школи, що одружився на німкені з Баварії Йозефі з дому Гаузер. Народна школа – це початкова ланка освіти, зарплатня низька, жилося тяжко. Життя сім’ї стало ще важчим, коли помер батько. Майбутньому архітектору тоді було сім років. Після смерті чоловіка, мати мужньо боролася з нуждою, щоб якось виховати дітей.

Навчався Іван у Стрийській гімназії, але закінчив тільки 4 класи через матеріальні нестатки. Але мав гарний голос і слух, любив змалечку спів, тому став помічником дяка у церкві. Та бажання знань перемогли, він все-таки закінчив гімназію і записався після матури до Львівської політехніки студіювати архітектуру (бо мав талант і до малювання). Ще хлопцем трапився з ним нещасний випадок і він мав горб, це каліцтво не стало на заваді ні його кар’єрі, ні не відбилося на його характері. Він був життєрадісним і оптимістом у житті.

В кінці 70-х років XIX ст. він закінчує Політехніку і відкриває маленьке технічне бюро на Личаківській вулиці Львова. Добившись зусиллям великої і сумлінної праці, певних фінансових засобів, він на спілку з професором Захаріясевичем купляє велику земельну ділянку по вул. Потоцького, де у 1885-86 p.p. будує першу фабрику будівельних матеріалів. Діло ведеться успішно, виробництво розширяється. Згодом фабричні заклади Івана Левинського стали найбільш відомі у Галичині. Він нарешті вибився з біди і бідності. Кошти не жаліє на благодійництво.

З 1903 року І.Левинський стає професором Львівської політехніки. Очолював кафедру ужиткового будівництва, мав талант до викладання, любив студентів, найбільше цінив у них працелюбство («Праця єдина з недолі нас вирве»). Студенти також його поважали і любили, називали його «професор Серденько», бо слово «серденько» він часто вживав, звертаючись до студента.

У 1914 p., захопивши Львів, москалі вивезли його, як полоненого, разом з иншими українськими діячами, скажімо, митрополитом Андреєм Шептицьким. Перебував, на відміну від Шептицького, довший час у Києві. Після лютневої революції 1917 року у Росії, заснував у Києві технічне товариство «Праця», збудував на тодішній Павловській вулиці греко-католицьку церкву у бойківському стилі. Церква проіснувала до 1934 року, знищена за наказом головного комуніста України на той час Постишева.

Ціле своє життя професор І.Левинський був українським патріотом, внаслідок чого терпів і від поляків, і від москалів. На своїх фабриках заснував товариство «Просвіта», робітниче українське товариство «Праця», українське студентське товариство «Основа», яким жертвував значні капітали і нерухомість. «Сільському господареві» подарував, наприклад, біля 2-ох га землі з цегельнею у с. Вербівці та будівельну ділянку у Янові.

Помер Іван Левинський на 68-му році життя 4 липня 1919 року в час трагічних змагань УГА з польськими окупантами. Похований дуже почесно на Личаківському цвинтарі. На гарному пам’ятнику викарбовані слова: «Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров’ю серця».

 

Основні праці І. Левинського:

Стрийський Народний дім; Залізничний головний двірець у і Львові;

Торговельно-промислова палата на вул. Академічній; Український театр у Львові; Головний залізничний двірець у Львові; Готель Жорж; Будинок товариства «Дністер»; Єврейська лічниця (Львів); Бурса Українського Педагогічного товариства (Львів); Музичний інститу ім. Лисенка (Львів); Академічний дім Бурса Народного дому у Львові; Санаторій доктора Солевського (Львів); Санаторій доктора Міхаліка (Ворохта); лікарні у Золочеві, Коломиї, Заліщиках, Городенці, Тернополі і инших містах; муровані церкви у селах і містечках Галичини.