Одного осіннього дня 1937 року на вітрині львівської книгарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка з’явилося нове видання. Воно відразу привернуло увагу львів’ян, хоч не було ані респектабельним науковим дослідженням, ані об’ємистим твором красного письменства. Новинка мала досить великий формат, але вміщувалася лише на кількох сторінках і являла собою ніщо инше як видрук нот і тексту естрадної пісні «Прийде ще час». На виконаній у модерному стилі обкладинці повідомлялося, що музику написав Богдан Весоловський (1915 - 1971).

Меломани охоче розкуповували пісню, адже тоді вона була у всіх «на слуху». Її можна було почути і в публічному концерті, і на студентській забаві, і у вічно музикуючих домах галицьких співолюбних українців. «Прийде ще час і ти затужиш ще за мною»... Сентиментальні слова вірша, одягнені в звукові шати ритмічного танґо, поривали до мрій, розбурхували фантазію, кликали до танцю. Це було так співзвучно з тим, що лунало з радіо, показувалося на екранах кінотеатрів, описувалося в новітніх повістях та романах.

30-ті роки! Тоді всім здавалося, що людство досягло апогею свого технічного і духовного розвитку. Молоді, що вчилася у вищих школах і мріяла своєю працею прислужитися народу, це додавало сил і впевненості. Таким же впевненим у собі був і автор пісні 22-річний студент права Львівського університету, а водночас учень Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка та заповзятий учасник популярної на той час молодіжної «Капели Яблонського» Богдан Весоловський. Середнього зросту, з виразовим обличчям, на якому світилися вогнем допитливості великі добрі очі, жартун і дотепник, він завжди був у всіх на виду. Вже перші комрозиторські напрацювання принесли Богданові славу. Його впізнавали на вулицях, називаючи при цьому створені ним пісні, що повселюдно співалися: «Прийде ще час», «Ти і твої чорні очі», «Усміх»... Здавалося, що щасливе музичне майбутнє само стелиться під ноги Богдана Весоловського, і, що невдовзі Україна в його особі матиме потужну силу в царині легкого, як тоді казали, жанру музики. Та нараз життєва дорога молодого музики круто повертається. Здобувши правничу і музичну освіти, він виїздить у 1938 році до Закарпаття - тодішнього острівця української незалежності. Після цього він вже ніколи не повернувся додому. Політичні переслідування змусили його податися на чужину. Там і проминуло все життя. У Відні захистив докторську дисертацію і розпочав трудову діяльність. У Канаді її продовжив, розвинув і завершив. Помер у Монреалі 1971 року. Та де б не жив, і де б не працював Богдан Весоловський, змістом його життя була музика. Він організовував оркестри, сам брав участь у них як акордеоніст, піаніст, співак; видавав ноти і займався грамзаписом власних творів. І писав пісні. Пісні, пісні, пісні...

Пісенна спадщина композитора нараховує понад 100 позицій. У першому періоді творчості вони написані, в основному, за еталоном тогочасної західної естрадної музики, в манері, якою він почав писати ще у Львові. Танцювальні ритми танґо, фокстроту, легкого вальсу були тут домінуючими. Невеличкий поетичний текст лише підкреслював жанрово-прикладні підвалини твору. Змістом віршових текстів цих пісень була переважно любовна лірика. Та багатий внутрішній світ композитора, рівно як і обставини, в яких він опинився, спричинилися до того, що деякі пісні, хоч і перебували у сфері інтимних почуттів та популярних танцювальних ритмів, набували яскравого громадянського звучання. Такими піснями є, зокрема, «Лети, тужлива пісне» - своєрідний гимн української повоєнної еміґрації в Канаді та «Чар карпатських гір» - гимн красі клаптику рідної землі.

Багато пісень написав композитор на тексти українських поетів з материкової України. Ці пісні створювалися у той час, коли Б. Весоловський працював головним редактором української редакції Канадського радіо. Тоді він мав додаткові можливості читати українські журнали, і зокрема літературні. Там він, завжди спраглий на досконалі поетичні тексти, міг добирати для своєї роботи поезії. Особливо припали йому до вподоби вірші Володимира Сосюри. З десяток пісень, написані ним на твори цього видатного поета-лірика, розкривають різні життєві ситуації, різні характери, різні стани людської душі. Не оминув увагою композитор і твори менш відомих, часто ще зовсім молодих поетів, які полонили його небуденністю думки, свіжою пі-сенністю.

Приглядаючись до створеного композитором на вірші поетів з України, можна припустити, що Богдан Весоловський був також зорієнтований і в основних тенденціях розвитку тогочасного пісенного жанру в Україні. Принаймні, не викликає сумніву, що йому були знайомі пісні П. Майбороди, А. Кос-Анатольського, І. Шамо. Як і в піснях цих авторів, танцювальна ритміка тут не є визначальною і звучить не ізольовано від змісту поезії. Пісні внаслідок цього стають мелодійнішими, тонкіше виражають зміст оспіваної поезії. Це все ще раз підкреслює те, що перебуваючи у вимушеній еміґрації, Богдан Весоловський мислив себе тільки у духовному контексті України, працював і далі для рідної землі.

Про такі творчі постаті, як Богдан Весоловський тепер модно говорити, що «мистець повертається в Україну, на Батьківщину». Але якщо бути докладним, то слід визнати, що пісенний доробок Богдана Весоловського, хоч і в неповному обсязі, але ніколи не покидав України. Принаймні ті пісні, що він писав у тридцятих роках у Львові та своєму рідному Стрию, залишилися побутувати тут в усній традиції і залюбки співалися при домашньому музикуванні. Лунали вони зрідка і зі сцени, але при цьому, правда, прізвище автора через відомі політичні обставини не називалося. Це можна було спостерігати і в 50-х, і в 60-х, і навіть у 70-х роках. Але голосно заявка на відродження творчості та імені Богдана Весоловського пролунала лише в другій половині 80-х років. Саме тоді на одному з концертів гурту «Львівське ретро», де лунали пісні Богдана Весоловського, його ім’я вперше було названо серед тих, хто ніс славу масовій культурі довоєнного Львова.

Естрадна пісня - мінливий жанр. Вона легко піддається моді, змінює свої виразові засоби, стиль, форму. Те, що захоплювало людей в піснях вчора, може лишити їх байдужими сьогодні, а завтра може зовсім забутися. Не забувається одне - вічні прояви любови, добра, краси. Не забуваються і конкретні прояви епохи, що так яскраво відображуються у побутових жанрах мистецтва, зокрема у піснях. У цьому відношенні пісні Богдана Весоловського становитимуть для українців постійний інтерес як документ епохи і як джерело емоційних переживань людини.

Нагадаймо, принагідно, що і сам композитор не піддавався течіям швидкоминучої моди. Адже він пережив і бум народження рок-енд-ролу, і сильні заявки ліричної ансамблево-електронної музики. Богдан Весоловський залишився при тому вірним собі, вірним своїй молодості, вірним Україні. Тим, власне, і є цінною для нас його пісенна спадщина. Вона має в собі достатньо потенціалу, щоб стати активним чинником українського музично-культурного процесу.

Високоерудованому і товариському Богданові Весоловському не бракувало на життєвій дорозі добрих друзів. Але найвідданішим його приятелем, однодумцем і натхненником була дружина пані Олена з Охримовичів, яка, проживаючи і надалі в канадському місті Монреалі, є берегинею пісні композитора і пам’яті про нього. Пропоноване аматорам музики перше збірне видання творів Б. Весоловського здійснюється при її безпосередній участі. Адже саме вона, п. Олена Весоловська, надала в розпорядження упорядника збірки необхідні нотні першодруки та рукописи творів свого покійного чоловіка. За це їй - низький уклін. З особливою вдячністю належить назвати і подружжя з Чікаго (США) п.п. Орисю та Бориса Антоновичів, які, відчуваючи любов до творчості свого краянина і вболіваючи за долю української культури, перетворили задуми пошановувачів спадщини композитора у завершену реальність друкованої акції.

Збірка «Прийде ще час...» виходить у світ через 65 років після того, як у Львові з’явилися перші публікації пісень нашого славного пісняра. Та на цей раз пісні Богдана Весоловського залишаться в Україні назавжди, вони знайдуть тут нових виконавців та прихильників і ще довго хвилюватимуть серця людей своїми романтичними поривами, мелодійністю та задушевністю. Прийшов час...