|
Олег СтецюкКвартал ЛанСвого часу історик Францішек Сярчинський(1) у описі(2)
міста ХІХ ст. згадує Схуттера, який «у своїй подорожі, називає Дрогобич
жидівською голуб’ятнею». Вже близький до нашого часу дрогобицький журналіст
Ендрю Соддель(3) (Andrew Soddell) писав: «Євреї у Дрогобичі мешкали
скрізь. На кожній вулиці було багато єврейських домів, але що ближче до
середмістя, то було їх більше. Попри те, що кам’яниці довкола Ринку і поблизу
Малого Ринку переважно належали євреям, то євреї ще мали свою дільницю,
стовідсоткову єврейську – Лан»(4). Більшість євреїв, які мешкали На Лані були бідними
й ледве зводили кінці з кінцями, живучи із продажу пива, горілки та мандрівної
роздрібної торгівлі. Цих мандруючих дрібних крамарів так і називали – ганделеси(5).
Окрім цієї, иншою назвою, яку в застосунку до євреїв вживали, була – капцани,
яка до сих пір у місті збереглася як частина фрази про бідність, де фігурує
слово – скапцаніти, тобто, зостатися ні з чим. Зустрічаємо і назву шмулі(6).
А на сторінках місцевої преси цілі синонімічні ряди назв як семіти(7),
ізраеліти(8), талмудисти(9), антикатолики(10), сіоністи(11) тощо. Зображають
їх, як ошуканців(12) та визискувачів(13) бориславського робітника і є народом,
який тримає шинок та лихву(14). Життя єврейського люду спершу не акумулювалося лише в
одному визначеному місті. Етнічна сеґреґація владою, як і приказ польського
короля Стефана Баторія мовив, що «ніякий жид не важився перебувати так у
місті, як і поза містом, ні держати аренди, ні продавати, за виїмком тільки під
час ярмарків(15)». В деяких місцевостях, де з наростанням
контрреформаційної нетерпимості євреїв було виселено за оборонні межі міста,
з’являлися передміські єврейські райони – такі, як Лан у Дрогобичі та Бліх у
Самборі(16). З-посеред великих міст львівського воєводства єдині Ярослав і
Борислав не мали спеціально виділених територій призначених на єврейське
поселення(17). Більшість війтів забороняло євреям мешкати в місті. Вони
вимушені були селитися на передмістях: Задвірному, Лішнянському, Завіжному, а
головним чином на Ланах(18). Євреї відомі у Дрогобичі ще з 1404(19) р. Вони до 1616(20), здебільшого, проживали на Зварицькому пе-редмісті,
де брали активну участь у розвитку соляного промислу і сформували, очевидно, свою першу «мініатюрну
ґміну»(21). Їм довший час заборонялося селитися у місті. До часу, коли
староста(22) Іван Данилович не виділив їм у 1635(23) році земельну ділянку
площею 1 королівський лан (близько 30 моргів(24)). Чим легалізував їх
поселення. Від того часу йде замешкання кварталу/дільниці на лані, від чого й
побутує сама назва – Лан(25), або На Лані (пол. Na Łanie). Не зразу, це нове передмістя стало домом усім євреям.
Пізніші накази змушували селитися тут; однак, не завжди в подальшому їх
дотримувались. І, деякі євреї, зокрема багаті, селилися безпосередньо в місті,
де утримували лихву, шинкарство тощо. За історичними відомостями, у 1663 році
на Лані у Дрогобичі було 15 дворів(26). Тут мешкало приблизно 30-40 сімей. Така
ж кількість євреїв мешкала в передмістях Завіжне і Зварич неподалік соляних
покладів(27). Про XVII ст., що стосується дільниці, історик
Венедикт Площанським подає нам за роком 1664 наступне: «На «Лані» не вільно
там проживаючим жидам торгувати, тільки один дім можуть мати для продавання
напоїв», а також зазначено, що «чужесторонніх жидів приводити не вільно»(28). Єврейське місто(29) («Miasto Żydowskie»), окреслене ревізією 1692 р., налічувало 27
об’єктів, у тому числі й безіменних міських будинків, а також «дім великий»,
малий будиночок єврейського бакаляра, будинок кантора, школяра, золотаря, різника
та ин.(30). В 1785 р. вийшов австрійський цісарський декрет, яким
приказано жидам перенестися з усіх дрогобицьких передмість на Лан і то в
протягу шістьох тижнів, чого, очевидно ніколи стисло не виконано(31). За той
час читаємо, що «ні один жид, багатий чи убогий, не може в міській межі
залишатись»(32). Варто звернути увагу на те, що в той період активізувалася
забудова дільниці, яка під дією австрійської політики наповнювалася мешканцями.
І як пише дослідник Йосиф Гельстон, то в період від початку XIX століття аж до прийняття австрійської конституції 1867
року, що відміняла обмеження на проживання в містах імперії, сформувалося
сучасне архітектурне середовище кварталу Лан(33). Зі створенням самого кварталу почалося і будівництво
першої дерев’яної синагоги, яку було спалено в час козацького нападу 1648 р., а
також цвинтаря. Загалом, місцеві мешканці у своїх «сусідах», які стали
компактно заселяти виділену територію, почали вбачати небезпеку. З огляду на
те, що хатки юрбилися одна попри одну, в їх захаращенні вбачали можливість
виникнення і рознесення різних хвороб. Проти них зростала нетерпимість. Коли
спалахнула моровиця, це стало приводом до підпалу в 1713р. Лану(34). Внаслідок
чого, згоріло поселення площею 18 га. та дерев’яна синагога, яка була відновлена
вже, як мурована в 1743 році і, дивом, збереглася до сих пір. Однак, з 2012
року, черговий раз поруйнована під нові типи ведення господарської діяльності.
Чим завдано свідому масштабну руйнацію будівлі сер. XVIII ст. Також Лан зазнав і чергову біду, яка
прийшла 1831 року в образі холери. Про неї пише образно Іван Франко у своєму
творі «Boa constrictor»: «І Дрогобича не минула холера. Особливо Лан утерпів від неї більше,
як другі передмістя, чи то тому, що тут затхлий та нечистий воздух помагав
ширенню зарази, чи, може, тому, що люди, стіснені густо в одних хатках, легко
одні від других заражувалися. Жиди, жидівки, а найбільше малі діти падали, мов
трава під косою, умирали серед глуші, тихо, потайно, по кутах та закамарках.
Кілько їх там перемерло, то лиш бог один знає…»(35). Поруч старої, загаданої вище, синагоги було заложено
велику нову в 1842. Її будівництво тривало довго через брак коштів аж до 1865
року. Керував будівництвом Лайзерр Нісoн Тайтельбаум (Leisera Nissona Teitelbaum) і члени кагалу: Давид Вольф, Аврам Таухер
та Мейлех Штернбах(36). Навпроти Великої синагоги знаходилися чисельні халупки,
які в 1942 році знесли і підпалили німці(37). Їх ще у свій час малював Бруно
Шульц. Однак, нажаль, малюнки не збереглися. Можемо сказати, що ця синагога є найбільшим уособленням
Лану, що залишився нам від минулого. Й вона стоїть собі понині «занедбаною»
згадкою, в тіні якої порожнеча і забуття. Незважаючи, на існування кварталу, незабаром,
представники єврейського населення селилася на неєврейських дільницях навколо
центру та в самому центрі Дрогобича, де були збудовано чимало синагог (близько
5 навколо ринкової площі). Важливим елементом кварталу був старий єврейський цвинтар
XVII ст. (що був, водночас, найстарішим місцевим
кладовищем вцілілим в пер. пол. ХХ ст.), який забудований за совєтської влади
житловим масивом. Як пишуть місцеві краєзнавці(38), то там похований єврейський
рабин з Волині Ошер Перлов (1834-1873), який «визнаний праведником за молитви і
смерть в ім’я зупинення епідемії холери, яка тоді лютувала в Дрогобичі». Поховання його віднайдено під
одним з порогів будинку згаданого нами житлового масиву. Є окремі згадки із
діаспорної преси про те, що «жидівська дільниця Лан повністю забудована одно- і
двоповерховими мешкальними бльоками для робітників «Нефтьпром» (39; 40)». Головною вулицею кварталу, яка його поділяла на західну і східну частину, була названо іменем Леона Райха (Leon Reich, теперішня вул. П. Орлика). Він був яскравим представником сіоністського руху в Східній Галичині і за своїм народженням походив з Дрогобича. До сих пір назву вулиці
можна помітити на залізному паркані колишнього єврей-ського шпиталю. Окрім цієї вулиці на карті
міжвоєнного часу ми ще бачимо і вулицю Брудну
(ul. Brudna) в південно-західній частині Лану, а також
вул. Цвинтарну (ul. Cmentarna), яка йде вздовж північної частини старого
єврейського кладовища і сполучає тодішні вулиці Рейха та Скотницьку. З перспективи сучасності, важко відтворити в уяві вигляд
і структуру колишнього кварталу, який знищений в час і після війни. Однак, його
чудово описує тогочасна місцева періодика. Зокрема, уривок зі статті в газеті «Kurjer Drohobycki» за 1889 рік в перекладі Михайла Кріля(41): «…Хочу шановним читачам подати лише маленький опис того безладдя і недбальства, і розпочнемо нашу мандрівку від дільниць, які оточують ринок, тобто від вулиць, що з ним безпосередньо
сусідують, і починаємо від дільниці, що називають
«Ланом». Тут, оминуши посеред вулиці цілі купи з шутру, битого каміння і цегли,
гною, різного сміття, зігнилих нутрощів,
пір’я, лахів, соломи, шкіри, черепів, скла, здохлої птиці, псів і
котів, постійно натрапляємо на
численну живу лозу. Зауважуємо під номером 64 від фасаду обладнану
сушарню для шкір, від якої йде специфічний серед літа сморід, дещо далі під
номером 130/131 від фасадної стіни
розміщені два туалети, попри те, що за нормами забудови вони мають
спеціально відведене при кожному будинку
місце. Під час сльоти в цій дільниці часто не можна перебувати, оскільки смердючі багна
перешкоджають проходу, а навезений і розсипаний на дорозі шутер лише даремно
витрачається, оскільки неочищені і засипані рови не можуть пропустити нагромаджену воду,
заважають усунути намулину. [...] Те, що ми сказали про дільницю «Лан»,
повторюється вздовж цілого напрямку,
який веде до синагоги, зокрема неподалік пливе потік – фактичний збирач
смердючих нечистот та калу з туалетів, які поставлені на палях безпосередньо
над ним. Потік цей міг би бути доброю каналізацією, якби його річище почистити
та впорядкувати береги…» Тут чітко згадуються один з об’єктів кварталу, як
ритуальні різні для кошеру. Инший уривок з тієї ж газети (Кур’єр Дрогобицький,
№7, за 1 листопада 1889), мовить нам про Лан, як про місце, де панують злодії: «На
«Лані», постійному осідку наших ремісників, через брак постійного поліційного
посту, в торговий день злодії обкрадають людей, які приїхали з околиць, прямо з
возів, кошиків і навіть з кишень у білий день і спокійно відходять, не боячись
бути затриманими. Хоча кожний добре бачить
як злодій обкрадає сусіда, але не затримує його через боязнь помсти, оскільки
знає, що поліція його не захистить, бо її там немає, а коли прийде, то вже буде
запізно». Малюючи собі «ідеальне» єврейське містечко, вирішуєш
спитати(42) і очевидця того утраченого кавалка Дрогобича Альфреда Шраєра, який
про Лан (в інтерв’ю 2012 року) розповів наступне: «1 Лан = 15 га. Велика синагога – була
центром Лану. Де є зараз магазин «Рукавичка», було поле, там стояли маленькі
халупки. Їх ще малював Шульц, але, то пропало. Там мешкали найбідніші євреї(43).
Звідти євреї ходили, щоб їм подали. Там був і старий єврейський цвинтар… ідишем
розмовляли саме на Лані. Була ще єврейська охоронка (де зараз дантист має
лікарню). Я був з мамою на її відкритті, бо на будову здавали гроші і нас
запросили. Прийшов на відкриття власник Трускавця [Раймонд Ярош] і його
заступник д-р Тан-ненбаум. Він і відкривав її, перерізав стрічку. […] До
охоронки приходили діти з бідних сімей. Там їх вчили, годували і перебували тут
аж до вечора, а ночували вдома. Охоронка була в стилі архітектурному Ізраїлю. Тепер її переробили. На Лані жили
найбідніші». В попередніх своїх розповідях п. Шраєр розповідав ще
також і про те, що: «Ті євреї (шмулі), які тут, на «лані» мешкали в
отих скособочених, напівзруйнованих
хатинках, жили з жебрацтва, милостині, проте більшість мешканців становили люди
заможні, адвокати, банкіри, лікарі, підприємці, серед євреїв було найбільше
інтелігентів…(44)» У своїх спогадах, инший житель міжвоєнного Дрогобича,
Анджей Хцюк більш конкретніше згадує Лан і окреслює чіткі його межі: «Простягалася
вона переважно по обидві боки довгої вулиці Собеського, доходила до Суду, а з
другого кінця – до Скотніцької, до тилу Малого Ринку та школи імені Адама
Міцкевича…»(45). Виходячи з цього, отримуємо значну територію на
карті міста. Далі цей автор мовив про Лан, як про щось архаїчне, незважаючи на
ХХ ст., і називав його: «стовідсоткова єврейська дільниця», «заповідник
незвичної инакшості». Він розкриває зміст Лану з його звичним побутом і
розповідає про це так, ніби описує инше місто, окреме від його світу. В певних
місцях подає чіткий опис Лану із притаманною йому професійною структурою у всій
своїй різноманітності. Тут ним подані: крамниці, майстерні, божниці (синагоги,
доми молитви), професії/заняття, як: вуличні торгівці, що скуповували речі;
візники, шевці, столярі, кравці, бляхарі, бондарі, шклярі. І, не уникаючи,
мовить про згадану бідність: «…звідусіль долинало безліч запахів, окрім того
головного, всеохопного і діткливого запаху єврейських дрібномістечкових
злиднів(46)». Як бачимо, На Лані формувався той образ єврейського
бідняка, який живе в цих злиднях і живе з ними в побуті. Саму структуру кварталу визначали багато інституцій та
об’єктів. Тут, звичайно, знаходилася синагога, равинська школа, миква
(ритуальна баня), цвинтар(47) з домом молитви(48; 49). Також цей список
продовжують розплідники, инші школи, різного типу нічліги, притулки, ритуальні
різні, шпиталь. Останній був закладений в 1860 році для бідних на 18 ліжок(50).
На кварталі простежується своя конкретна соціальна та професійна структура, де
значна частка населення кварталу була ремісниками і дрібними торговцями.
Загалом, мешканці дільниці займалися промислами та різними професіями, що часто
були прямо дотичні до виконання релігійних обрядів. Різногалузева структура єврейської
дільниці носила певний характер «автономного» утворення і, загалом,
забезпечувала соціально-побутові відносини в різних сферах без залучення
представників инших націй. Єврейський фактор дільницю визначав як
«релігійне» поселення одного етносу. Тут діяли у свій час аж 4 божниці (Велика
хоральна синагога, старий бейт-мідраш, синагога Лан-клойз, яка стояла у
провулку навпроти микви, бейт-мідраш Меєра Фенстера (Meir Fenster), який мешкав на Лані. Загалом, це були різнорівневі освітньо-релігійні
заклади та инші установи. В яких народжувалися, зростали, навчалися та
помирали. POST-ІСТОРІЯ Формування кварталу відбувалося століттями завдяки
дозволам і заборонам, які мали намір воєдино зібрати єврейську людність, яка
розпорошувалася як у місті, так і поза ним. Лан був не лише місцем зібрання
цілого етносу (колонією), а й місцем його традиційного концентрованого укладу.
В той час, як саме місто традиційний уклад зводило під дію асиміляції (тут є
свої два виразні напрями (германізація і полонізація). В теперішній час, від
колишнього багатовікового дрогобицького єврейського кварталу збереглася його
частково східна частина, де є чотири об’єкти: Велика хоральна синагога, а
справа від неї менша синагога, ліворуч від Великої зберігся єврейський шпиталь,
в якому існує дитячий садочок «Волошка», а зліва коло нього згадана єврейська
охоронка. Наразі не відоме точне місце знаходження микви, яка виконувала
ритуальні функції. Зруйнований цілком старий єврейський цвинтар, який міг би
нам допомогти в родовій ґенезі єврейський місцевих сімей з XVII ст., а на місці його зараз збудовані сучасні житлові
масиви. Однак, можливо ще злокалізувати окремі похованні, які досі знаходяться
де-не-де без зовнішніх наземних ознак між житловими будинками. 1.Сярчинський Фелікс (1758-1829) – священик, історик,
географ, перший директор Закладу Народового ім. Оссолінських у Львові. 2.Див. Тимошенко Л. Описи Дрогобича XIX ст. // Старожитності Дрогобиччини. – 2006. –
№1. – С.8. 3.Він же Анджей Хцюк (1920-1978) 4.Див. Хцюк А. Атлантида: Розповідь про Велике Князівство
Балаку; Місяцева земля: Друга розповідь про Велике Князівство Балаку: пер. із
пол. Наталки Римської/ АнджейХцюк. – К.: Критика, 2011. – С.207. 5.Дрогобич // Ї. – 2007. – Ч.48. – С.289. 6.Див. книгу Войцеха Пестки «До побачення в пеклі», С.9. 7.Najnowszy sposуb oszustwa // Gazeta Naddniestrzańska. –
1884. – №3. – 15 marca. – S.5. 8.Korespondencja od redakcji // Gazeta Naddniestrzańska.
– 1884. – №4. – 1 kwietnia. – S.6.;Taktyka «Оjczyzny»//Gazeta Naddniestrzańska.
– 1884. – №13. – 15 Sierpnia. – S.1. 9.Propinacyjne biуro// Gazeta Naddniestrzańska. –
1884. – №6. – 1 Maja. – S.6. 10.Gazeta Naddniestrzańska. – 1884. – №10. – 1
Lipca. – S.6. 11.Z powiatu // Tygodnik Drohobycki. – 1912. – №8. – 30 marca.
– S.4. 12.Najnowszy sposуb oszustwa // Gazeta Naddniestrzańska. –
1884. – №3. – 15 marca. – S.5. 13.Korespondencje//Gazeta Naddniestrzańska. – 1884.
– №12. – 1 Sierpnia. – S.4. 14.Krzywdy ludu naszego. Karczma i lichwa // Gazeta
Naddniestrzańska. – 1884. – №10. – 1lipca. – S.1. 15.Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Дрогобич: Бескид,
1993. – С.157. 16.Кравцов С. Синагоги Західної України // [Електронний
ресурс] – Режим доступу: http://amkob113.narod.ru/sing/ 17.Wacław Wierzbieniec Żydzi w
wojewуdztwie
Lwowskim w okresie międzywojennym. – Rzeszуw: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego,
2003. – S.73. 18.Хонигсман Я. 600 лет и два года (история евреев
Дрогобыча и Борислава) – Львов, 1997. – С.10. 19.Перші згадки про їх присутність у місті ми спостерігаємо
за 1404, 1425, 1452-54, 1471-1474рр. і вони були пов’язані із Волчком, Дзятком,
з Натком зі Львова, і з Шімшоном із Жидачова. 20.За Мсціславом Мсцівуєвським, це дрогобицький староста
Микола Данилович надав євреям для поселення 1616 р.один королівський лан. За
Венедиктом Площанським Лан наданий єврейським мешканцям Іоаном Мик. Даниловичем
між 1612-1642 рр. 21.Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до
початку ХХІ ст.) / ДДПУ ім. І.Франка, істор. Факультет / Наук. ред.
Л.Тимошенко. – Дрогобич: Коло, 2009. – С.46. 22.За иншими даними зустрічаємо руський воєвода Іван
Данилович. 23.Як вказують автори «Нарисів з історії Дрогобича», то
вперше назва «Лан» згадується в підтверджувальній грамоті 1634 року, і саме
того року була укладена угода між євреями і старостою Я.Даниловичем. 24.Це близько 17-18 га 25.Варто сказати, що до старостинської юрисдикції
належали громади, які замешкували: Зварицьке передмістя, Війтівську Гору і
самий Лан, з яким об’єднувались єдиною організацією і єврейське населення, що
мешкало за межами Лану. 26.Див. Мних Р. Літературні і паралітературні джерела до
історії євреїв Дрогобича // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол.
Л.Тимошенко (голов. ред.), Л.Винар, Л.Зашкільняк, Я.Ісаєвич та ін. – Вип.VІІІ.
– Дрогобич: Коло, 2004. – C.517. 27.Гельстон И. Архитектурные особенности синагог
Дрогобыча // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lechaim.ru/ARHIV/180/gelston.htm 28.Площанський В. Королівське вільне місто Дрогобич
(перевидання 1867 року). – Дрогобич: Бескид, 1991.– С.23. 29.Тобто Лан 30.Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до
початку ХХІ ст.) / ДДПУ ім. І.Франка, істор. Факультет / Наук. ред.
Л.Тимошенко. – Дрогобич: Коло, 2009. – С.47. 31.Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Дрогобич: Бескид,
1993. – С.157. 32.Див. Площанський В. Королівське вільне місто Дрогобич
(перевидання 1867 року). – Дрогобич: Бескид, 1991.– С.30. 33.Див. Гельстон И. Архитектурные особенности синагог
Дрогобыча // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lechaim.ru/ARHIV/180/gelston.htm 34.Пастух Р., Сов’як П., Шимко І. Дрогобиччина: свідки
епох. Енциклопедична книга-альбом. – Дрогобич: Коло, 2012. – С.309. 35.Франко І. Boa constrictor. Борислав сміється. Бориславські оповідання.
– Дрогобич: Посвіт, 2002. – С.13. 36.Див. Mściwujewski M. Krуlewskie Wolne Miasto Drohobycz. – Lwуw-Drohobycz, 1929. – 35 s. 37.Пастух Р., Сов’як П., Шимко І. Дрогобиччина:
свідки епох. Енциклопедична книга-альбом. – Дрогобич: Коло, 2012. – С.310. 38.Пастух Р., Сов’як П., Шимко І.
Дрогобиччина: свідки епох. Енциклопедична книга-альбом. – Дрогобич: Коло, 2012.
– С.310. 39.Державне нафтове підприємство «Нефтьпром
Заподной Украины». 40.Вістки про Львів, Дрогобич і Стрий //
Свобода. – Джерсі-Сіті; Нью-Йорк, 1956. – Ч.15. – 26 січ. – С.3. 41.Див. Кріль М. Газетні матеріали про Старий
Самбір і Дрогобич кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Дрогобицький краєзнавчий
збірник / Ред. кол. Л.Тимошенко (голов. ред.), Л.Винар, Л.Войтович, Я.Ісаєвич
та ін. – Вип. ХІІІ. – Дрогобич: Коло, 2009. – С.340-350. 42.Розмову мав у помешканні п. Шраєра 21
травня 2012 року о 12.16 (вітальня) 43.Їх могли називати – капцани. В місті
зберіглося до сьогодні слово - скапцанутися. Тобто, збідніти! 44.З книги Войцеха Пестки «До побачення в пеклі» 45.Хцюк А. Атлантида: Розповідь про Велике
Князівство Балаку; Місяцева земля: Друга розповідь про Велике Князівство
Балаку: пер. із пол. / АнджейХцюк. – К.: Критика, 2011. – С.207. 46.Хцюк А. Атлантида: Розповідь про Велике
Князівство Балаку; Місяцева земля: Друга розповідь про Велике Князівство
Балаку: пер. із пол. / АнджейХцюк. – К.: Критика, 2011. – С.208. 47.Часто зневажливим словом єврейський
цвинтар могли називати – окописько, або иншим вживаним – кіркут. 48.Див.Wacław Wierzbieniec Żydzi w wojewуdztwie Lwowskim w okresie
międzywojennym. – Rzeszуw: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego. – 2003. – S.73. 49.Дрогобиччина – земля Івана Франка. –
Дрогобич: Бескид, 1993. – С.157. 50.Див. Żydzi w Polsce: dzieje i kultura. /
Redacja Jerzy Tomaszewski, Andrzej Żbikowski. – Warszawa: Wydawnictwo
Cyklady, 2001. – S.82. |
ч
|
 |
|