|
Зенон ФіліповМистецтво дрогобицької фотографіїУ середині ХІХ ст. статус
фотографії найбільш виразно, а водночас дискусійно, розкривається у тих
взаєминах, які склалися між фотографією та образотворчим мистецтвом. У вже
усталеному артистичному світі адаптація фотографії
була досить складною і неоднозначною. Сприйняли її як самостійний вид мистецтва
не відразу. Поява фотографічного процесу викликала ударну хвилю, яка
блискавично вразила світ мистецтва: художники побачили
у фотографії серйозного суперника. Небезпека вважалася реальною
і потужною, адже естетичний ідеал реалізму в ті часи був повновладний. Тогочасний Дрогобич у контексті
европейського мистецтва фотографії виглядає цілком повноцінно і багатогранно.
Фотографія давніх дрогобицьких майстрів прочитується як професійна і досконала,
що підтверджує тодішній високий культурно-мистецький
статус нашого міста. Розглядаючи витончену гру світла
і тіні на уміло виконаних дрогобицькими майстрами портретах міщан, вдивляючись
у чудові композиції сімейних портретів на фоні красивого і водночас невибагливо
скромного антуражу тодішніх ательє, ми відчуваємо дух та атмосферу того періоду
нашої історії. Українці й поляки, євреї і німці були по обидва боки фотокамери,
і саме вони свідчать про ту неповторну багатокультурну
ауру Дрогобича, яка після двох воєн безслідно розчинилась… Важко переоцінити внесок дрогобицьких
фотографів-документалістів того часу в історію
фотомистецтва та в розвиток культури міста. Завдяки їм, ми сьогодні маємо
можливість бачити та досліджувати етапи розвитку,
хроніку подій історії нашого міста, врешті самих дрогобичан, яких невблаганний
час забрав у безвість – разом з дільницями, вулицями, вуличками та провулками,
прекрасними віллами та притуленими до них маленькими неповторними будиночками. Саме у цей період Дрогобич, завдяки відкриттю нафтових
родовищ, кардинально змінив своє обличчя. Тисячі робітників потягнулись до
Борислава на заробітки. На ті часи посвідченням особи слугували фотографії –
візитки на паспарту (розміром 6х10 см), звичайні фото і навіть фото першого
Святого Причастя. Згодом фотографії були необхідні на видачу легітимацій,
паспортів та аусвайсів. Ми не маємо інформації, де і коли з’явилися в Дрогобичі
перші фотографії, але відомо, що наприкінці ХІХ – на
початку ХХ століття в місті вже біля десяти фотографічних закладів. На Ринку
відкрився заклад «Рембрандт» М.Шаффера (M. Schaffer, Rynek, 30). Тут було зроблено фотографії для
книжки Мсціслава Мсцівуєвського, викладача державної гімназії імені Владислава
Ягелла, «Королівське вільне місто Дрогобич», виданої у
1929 році. На цей час і припадає розквіт дрогобицької фотографії як мистецтва. Найбільш респектабельною вулицею Панською (з кінця ХІХ
століття – Міцкевича) у вихідні та святкові дні дрогобичани полюбляли
прогулюватися на «corso» та принагідно заходили зробити знімку в
артистичний фотосалон Вільгельма Русса. На своїх сигнатурах В. Русс подавав три різні адреси. Спочатку була адреса «напроти пошти».
Очевидно, в першому варіанті В. Русс мав на увазі «напроти вулички, яка йшла
попри пошту до рогу вулиці Міцкевича». Адже напроти пошти
на той час уже понад 400 років стояв костел Св.
Бартоломея. Наступна адреса – «напроти Австро-Угорського банку», який був
збудований напроти вулиці Міцкевича. А з часом, коли по лівому боці вулиці
Міцкевича відкрили ресторан Шольца, – а знаходився ресторан якраз напроти
фотосалону, – В. Русс подавав адресу «напроти
ресторану Шольца вулиці Міцкевича, Ч 24». Тут же, на розі
будинку, були виставлені взірці фотографій. Салон мав філії у Бориславі та
Трускавці. Після Першої світової війни закладом
керував син Вільгельма Русса Густав, який народився в 1914 році у Відні і після
смерті батька, в 1934 р., успадкував та продовжив батьківську справу. Далі по правому боці вулиці Міцкевича
виходимо до будинку, під номером 26, – це взірець
прекрасних забудов Дрогобича початку ХХ століття. Інтер’єр будинку прикрашений
сецесійною ліпниною та настінними розписами. Тут у той час був Товариський
клуб, готель «Бульвар» та ще один фотографічний заклад – «Тиціан» («Tycjan»). Три стіни
знімального павільйону було оформлено по різному; на одній був зображений вид
міста Дрогобича; на другій – гірський пейзаж, а третя стіна була задрапована
розкішними шторами, на фоні який фотографували клієнтів, урочисто розсаджених у
фотелях. Між будинками, в яких були розташовані ательє
Русса та ательє «Тиціан», був доволі широкий проїзд.
Він вів до великого майдану, обрамленого будинками
вулиць Міцкевича та Зеленої. На цьому майдані, зі слів дрогобицького краєзнавця
Ярослава Ольхового, постійно проводилися ярмарки, атракціони і ставили шатро
заїжджі циркачі. Продавалися сувеніри, солодощі та розігрувалися різноманітні
лотереї. На внутрішній до майдану стіні будинку ательє В. Русса був
намальований пейзаж з джерелом та жінками в античних строях. На фоні цього
пейзажу охоче фотографувалися городяни та гості міста. На вулиці Міцкевича знаходилося ательє «Студіо» («Studio»). Як виглядали фотосалони кінця ХІХ – початку ХХ століття, – ми можемо побачити у Перемишлі.
Національний музей відкрив у відреставрованій кам’яниці (Ринок, 9) філію, в
якій відтворив фотосалон відомого перемишльського фотографа Бернарда Хеннера –
одного з перших учнів видатного французького фотографа та винахідника Людвіка
Люм’єра. На зламі 50-х – 60-х років ХІХ ст. Б. Хеннер
прибув із Західної Европи до Галичини. У 60-х роках заснував у Перемишлі
фотоательє, яке після його смерті перейшло у власність
сина – Бернарда Хеннера. Сьогодні ми можемо побачити столітню еволюцію
фотосправи (1860-1960 рр.). Збережені меблі та устаткування дозволили
відтворити залу, в якій клієнти чекали на фотозйомку, та, власне, і сам
фотосалон, облаштований сецесійним кріслом, канапою,
диваном, столиком та иншими меблями та аксесуарами. Стоїть також невеличке
дугоподібне кріселко, в якому фотографували малих
дітей. Частина стелі та прилегла стіна зроблені з
матового скла, через яке в салон потрапляє денне світло. В
окремій кімнаті на столику стоїть посуд для ретушування негативів. В численних
шафах виставлено обладнання та аксесуари для обробки фотоматеріалів. На
невеличкому столі стоїть гвинтовий прес. Під прес
закладався картон певного розміру, проводилося кілька обертів – і паспарту із
сигнатурою салону готове. Такий детальний опис експозиції
перемишлянського музею подається тому, що салони
дрогобицьких майстрів були обладнані аналогічно. Тільки побачити цього ми не
маємо можливості. В Дрогобичі, на розі вулиць Міцкевича та Шевченка був престижний салон
фотографії «AGA». У цьому ж будинку з 10.00 до 21.00 щодня
працював «Фотопластикон» («Fotoplastykon»).
Вхід для дорослих коштував 20 грошів, а для дітей та молоді – 10 грошів. Одночасно сеанс могли оглядати до 10
осіб; відвідувачів розміщували по колу, і вони в окуляр розглядали серії
фотографій певної тематики. На початку ХІХ ст.
на вул. Стебницькій, 18 (20), напроти міського парку, було
ательє «Рембрандт» І. Бінштока (J.
Bienstock). Пізніше на багатьох
сигнатурах цього закладу стояла адреса – вулиця Грюнвальдська (у 1910 році в
500 роковини Грюнвальдської битви вулицю Стебницьку перейменували на
Грюнвальдську). Після Першої світової війни
артистично-фотографічний заклад «Рембрандт» І. Бінштока мав адресу:
Грюнвальдська, 5 і ще мав філію в Трускавці. Ісак Біншток
мешкав на другому поверсі кам’яниці Давідмана на вулиці Міцкевича. Дрогобичанин Альфред Шраєр
розповідає: «Це був надзвичайно красивий і пристойний мужчина. Його син Зігфрід Біншток був блискучим джазовим піаністом і
композитором. Його пісня «Gdy Dorota gra fokstrota» (слова Адама Драбіка) на той час була дуже популярною. В домі Бінштока відбувалися репетиції чоловічого вокального
квартету, яким керував Зигфрід. Біншток-старший часто був присутнім на наших
репетиціях. Наш квартет до початку
війни давав концерти у львівському кінотеатрі «Парк» (сьогодні парк І. Франка).
У цьому ж квартеті брав участь Адам Пашулька –
фотограф-аматор, автор відомих фотознімків розстрілу дрогобичан». У фотосалоні на Трускавецькій, 5 після Другої світової війни працювали: Леонід Крепель,
Володимир Васильків, Анатолій Задерецький та Олександр Бурд. Сьогодні тут
знаходиться нотаріальна контора. Одним з найстаріших був фотографічний заклад
«Густава» Емануеля Рьослера («Gustawa», Emanuel Rőssler) на вулиці Бориславській, 3. На вулиці Шевченка, 3 працювало ательє
майстра художньої фотографії Бертольда Шенкельбаха (Bertold Schenkelbach), у якого Бруно Шульц брав використані скляні негативи,
на котрих пізніше голкою виконував свої графічні
рисунки. Згідно із сигнатурами на фотографіях майстра,
у Б. Шенкельбаха була майстерня за адресою: вулиця Беднарська, 10. Мешкав Б.
Шенкельбах в будинку на початку
вулиці Беднарської (Юрія Дрогобича). У книзі проф. Є. Яжембського читаємо: «Сьогодні нам відомі переважно його [Шульца]
чорно-білі роботи, з використанням олівця, туші, часом оригінальної графічної техніки cliche verre, яка полягає у видряпуванні малюнка голкою
на покритій чорною емульсією скляні фотопластині, такий рисунок трактується як
негатив, який тиражується технікою фотографії. Так виник найвідоміший цикл
графік Шульца «Книга Ідолопоклоніння». Фотопластини для таких експериментів надавав
Шульцу відомий дрогобицький фотограф Шенкельбах, котрий мешкав неподалік.
Будинок, в якому знаходилося його ательє, зберігся до
сьогодні на улиці Міцкевича (колишній Шевченка), неподалік перехрестя з
колишньою Флоріанською, де мешкав Шульц».Jarzębski J., Schulz, Wydawnictwo Dolnośląskie, Wrocław 1999, s. 92-93. На
вулиці Церковній (Коцюбинського) напроти пекарні Пфеффера (згідно з оголошенням
Страхової компанії м. Дрогобича, червень 1935 р.) працював у своєму фотоательє
Бенжамін Оберлендер. На підставі фірмових
паспарту та сигнатур-штемпелів на зворотному боці фотографій, численних
поштівок з виглядом Дрогобича ми знаємо, що в місті були ще фотомайстерня
Германа Шварца, ательє «Studio» і «Cabinet-Portrait»; працювали фотографи Д. Давіденко, Л.Розеншайн, Г. Спрінгер, Е. Ліліен, М.Гольцман, М. Бандрівський, В. Зелінгер, В.Бенсен, Н.
Гайліг, Л. Вальдберг, Т. Замойський, Ф.Моравіцький, Е. Росслер-Мочульський,
С.Смочкевич, Г. Гербст і фотоаматор М. Гавдяк. Це далеко не повний перелік
дрогобицьких фотографів та ательє кінця ХІХ – початку
ХХ століття та міжвоєнного періоду. Досліджуючи історію та розвиток дрогобицької
фотографії, ми не можемо оминути увагою Борислав та Трускавець. Адже ці міста
зв’язані між собою географічно (розташовані на вершинах трикутника, сторони
якого дорівнюють 8-9 км), історично, економічно та соціально. На початку ХХ ст. у Бориславі діяла філія Вільгельма Русса, в якій згодом працювали Густав Русс та
Яніна Русс, та філія дрогобицького фотографа Германа Шварца. Згодом на вулиці
Панській відкрив філію дрогобицький фотограф Вільгельм
Зелінгер. Фотограф Йозеф Фаєрштайн керував у Бориславі філією Бернарда Лібермана. У 20-х роках у
Бориславі працював фотографом уродженець Борислава Бенжамін Оберлендер, а з
1933 року він очолив власний фотосалон. У міжвоєнні
роки мав філію у Дрогобичі на вулиці Церковній (Коцюбинського). Відомо такі
тогочасні бориславські фотосалони: «Аделя», «Sztuka» (мистецтво), «Люкс-Фільм». На початку ХХ ст. та у
міжвоєнні роки в Бориславі працювали фотографи: М. Розенман, І. Ротфельд, Ф.
Моравіцький, Л. Вальдберг, М.Мунц, Йозеф та
Марія Спічак, Айзек Гольцман, Рудольф Возняк, Ісак Шварц. Лікар Зигмунд Ердхайм та
інженер бориславських
нафтових копалень Станіслав Рахфал – відомі
фотографи-аматори. Вони створили сотні фотосвідоцтв, які демонструють
картини життя, побуту, нелегкої праці бориславських робітників
та краєвиди «бориславської Каліфорнії». Трускавець також не обминули дрогобицькі
фотографи. З початку минулого століття в Трускавці
діяли філії дрогобицьких фотомитців: Вільгельма Русса, Германа Шварца та філія
фотосалону «Рембрандт» І. Бінштока. Трускавецьку філію Бернарда Лібермана з
1919 по 1929 рік провадила Зося Шейндель. У Трускавці працювали
фотографи: Я.Грюнфельд, Владислав Дроздзєвич (фотосалон «Мариля»),
Авраам Місес, Ян Садовський, С. Смочкевич, Владислав Ясінський. У Стебнику у 30-х роках
ХХ ст. працював фотограф Тадеуш Замойський. Історія дрогобицької фотографії була б
неповною, якщо не згадати видавців та друкарів. Адже завдяки їм, сьогодні
філокартистки та краєзнавці мають можливість розшукати поштові картки з видами
наших міст, вулиць, будівель та подій, які відбувалися
на теренах Дрогобиччини протягом минулого століття. 22 вересня 1869 року австрійський
уряд випустив перші у світі відкриті поштові листівки. Вони були виготовлені з
жовтого цупкого паперу, розміром 123х83 мм. І мали надрук німецькою мовою «Korrespondenzkard» (картка для кореспонденції), а у правому
верхньому куті картки була надрукована поштова марка жовтого кольору, номіналом
2 крейцери. Німці приписують собі випуск перших ілюстрованих карток. Першими видавцями поштівок з видами Дрогобича, Борислава та Трускавця були фотографи-видавці: Леон Розенштайн, Вільгельм Русс, Яків Пільпль,
Бернард Ліберман, Вільгельм Зелінгер,
М. Рьослер та Густав Русс. Тепер слід сказати про дрогобицьких фотографів воєнного та повоєнного часу.
Отже, у 1940-1945 роках на Ринку працював фотограф
Володимир Калічак (1908-1969). В часи німецької окупації і аж до 1957 року
працював фотографом в ательє на вулиці Трускавецькій (колишній фотосалон
«Рембрандт») Стефан Костур (1905-1981), який вчився на фотографа у Трускавці. Після нього ательє очолював Анатолій Задерецький (по 1975
рік), а згодом тут працював його син Олександр Задерецький та внук Анатолій
Задерецький. На жаль, у роки німецької окупації багато
дрогобицьких фотографів були знищені, а з тих, хто вцілів, – більшість
розсіялися по світу. Із фронту до родинного міста
повернулися дрогобичани – брати Зигфрід та Артур Клігери. Зигфрід (1917-1999) у
передвоєнні роки навчався ремеслу фотографа у «Тиціані». З
1946 року він почав самостійно працювати у фотоательє № 1 на вулиці Міцкевича
(Осмомисла), 6. В 1947 році у цьому ж ательє став працювати учнем фотографа
Артур Клігер (1924-1999). Через рік він був
переведений на посаду стажера. Але у зв’язку зі вступом до нафтового технікуму, у 1949 році звільнився. В 1985 році Зигфрід
Клігер емігрував до США. У невеличкому ательє на площі Ринок, 18, де
був старий центральний гастроном «Верховина», працював фотографом Василь Жирик
(1906-1977). Пізніше, з 1962 по 1972 р., він фотографував
разом з Клігером в ательє на вулиці Міцкевича (Осмомисла), 6. На південному
крилі площі Ринок працював
фотограф Євген Васюта (1924-1996). Після виходу на пенсію
він був незмінним фотографом-хронікером
Дрогобицького державного педагогічного
університету ім. Івана Франка. У колі
дрогобицьких фотографів його знали як талановитого механіка з ремонту та
удосконалення фотографічної апаратури й обладнання. У приміщенні фотозакладу на вулиці
Трускавецькій, 5 («Рембрандт» І. Бінштока) з 1945 по 1957 р. працював Леонід
Крепель. Після демобілізації у 1945 році у Л. Крепеля
вчився фотосправи Володимир Васильків (1927 р. н.). З
1948 року він самостійно працював фотографом у Бориславі, а у 1953 – 1962 рр. –
разом з Клігером в ательє на вулиці Міцкевича (Шевченка), 6. Довго працював у
Дрогобичі фотограф Євген
Панич, однокласник фотографа В. Васильківа по семирічній школі ім. Коллонтая. У
Будинку офіцерів, а згодом у фотоательє на вулиці П. Орлика працювала
фотографом Ніна Лісовська. Говорячи про історію дрогобицької фотографії, не можна не згадати таку
категорію працівників, як ретушери. Адже після обробки
негатива потрібно було прибрати дефекти як самої плівки, так і зображення. Від
повоєнного часу до початку 90-х років у дрогобицьких
фотосалонах ретушерами працювали: Яніна Кутереба, Євгенія Харко, Марія Баран,
Данута Рогозна, Віра Висятицька, Ірина Махнич, Євгенія Лупак. Післявоєнні роки… У
сквері на вулиці Ковальській споруджено фонтан «Жаби». На кутах прямокутного
басейну були розміщені великі жабки, з рота яких вода тоненькою цівкою летіла в центр басейну. В животиках жабок були вмонтовані світильники (у кожної – иншого кольору), які відсвічувались
у воді. Тут же, біля фонтана, працював вуличний фотограф Ісраель Хайкін (тесть
З. Клігера). Процес фотографування у нього нагадував якесь чарівне дійство: за
спиною замовника завішувався чорний фон, на великій тринозі гордо стояла
трофейна фотокамера; накрившись великою чорною плахтою, фотограф експонував на
фотопапір зображення, яке викликав та фіксував у
ванночках з розчинами, що були поруч; потім виймав зафіксований знімок-негатив
на світло і, ще мокрого «приклеював» перед об’єктивом
фотокамери; потім вдруге експонував на
фотопапір. Повторивши маніпуляції з
викликанням та фіксацією зображення,
давав замовникові ще мокрий відбиток. Але, якщо змовник мав час
зачекати, то майстер прищіпкою для білизни підвішував
знімок на дротику, а після висихання обрізав краї «фігурним», в той час дуже
модним, фоторізком. Паперові негативи викидалися у смітник.
Все це виглядало фантастично. Деколи Хайкін «чаклував»на
Малому Ринку біля м’ясних яток, які вже також зникли з обличчя міста… Та Час
сплив… Фотографія все більше входила в повсякденне життя дрогобичан.
На розі Ринку та вулиці Осмомисла
був магазин «Фототовари». На той час промисловість випускала десятки найрізноманітніших
фотоапаратів. Найдоступнішими в совєтський час
були «Смена» та «Любитель» (кадр 6х6). Далі йшли «ФЭД», «Зоркий» багатьох модифікацій,
«Зенит». Любителі панорамної зйомки могли придбати апарат «Горизонт» та «ФТ». Вже більш професійними вважалися дзеркальні фотоапарати «Киев» та «Салют»
(кадр 6х6). Відносно низька ціна фотообладнання, фотоапаратури та реактивів сприяли
широкому поширенню фото справи. А майстри, переважно, виростали з аматорів. |
ч
|
 |
|